Презентація на тему:
"Андрій Малишко"

Підготувала Учениця 11 класу Шульга Катерина

Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 р. в м. Обухів Київської області— український поет, перекладач, літературний критик.

Біографічні дані Народився в сім'ї шевця. Закінчив семирічку в рідному селі, вчився в медичному технікумі, а потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. 1932 закінчив Київський інститут народної освіти, учителював в Овручі. 1934—1935 служив у Червоній армії. Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик». Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну». Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944—1947). Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом КПРС (від 1943).

Творчість У 1930 р. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». Протягом 1935—1940 pp. він видав збірки: «Батьківщина» (1936), «Лірика», «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939), «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила». У 1941 — 1944 pp. поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941), «Україно моя!» (1942, виходила двічі), «Понад пожари» (1942), «Слово о полку» (1943), «Битва» (1943), «Полонянка» (1944), «Ярославна» (1946). Героїко-трагічний пафос циклу з п'яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 p., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явищ років війни. За поему «Прометей» Малишко отримав у 1947 р. Сталінську премію. У 1950 р. з'явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури. Наступного року він отримав за неї Сталінську премію. Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається із середини 50-х pp. У збірці «Що записано мною» (1956) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959) — «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960) — «Вчителька» тощо. У їх озвученні поету допомагали такі музичні корифеї, як брати Майбороди, Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський, А. Штогаренко, С Козак, О. Білаш. Протягом 1961—1970 pp. вийшли збірки «Листи на світанні» (1961), «Прозорість» (1962), «Дорога під яворами» (1964), «Рута» (1966), «Синій літопис» (1968), «Серпень душі моєї» (1970).

Кінематографічні роботи Написав текст пісень до фільмів: «Макар Нечай» (1940), «Богдан Хмельницький» (1941), «Роки молодії» (1942), «Щедре літо» (1950), «Долина синіх скель» (1956), «Лілея», «Таврія» (1959), «Чорноморочка» (1960), «Абітурієнтка» (1973). Автор сценаріїв кінокартин: «Навіки з російським народом» (1954), «Квітуча Україна» (1961), «Ми з України» (1962). Йому присвячено науково-популярну стрічку «Андрій Малишко» (1969).

Премії та нагороди 1947 — Сталінська премія за збірку «Лірика» та поему «Прометей». 1951 — Сталінська премія за збірку «За синім морем». 1964 — Шевченківська премія за збірку «Далекі орбіти». 1969 — Державна премія СРСР за збірку «Дорога під яворами». Нагороджено двома орденами Леніна, іншими орденами, а також медалями. Ювілейна монета НБУ 2003 р.

твори Балада про танкіста Балада про комвзводу В ліфті В теплім місяці у травні Вчителька Важкі вітри не випили роси Гомін, гомін по діброві Дівча Данило однорукий Дощ Жива легенда Кармалюк Каменотес Лист до гречки Пісня про Київ Поезія Полонянка Правда Прометей Палають огні при долині Пісня про рушник Роздум Розшумовуйся, зелений дубе Теслярі Ти мене накличешся ночами Україно моя Ходить вітер Ходить вечір Хмарина в небі голубім Це було на світанку Червоно-вишневі зорі Чому, сказати, й сам не знаю Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу Заспів про Боженка А. Малишко. Сторінки рукописного примірника книги А. Малишка "Україно моя". Ілюстрації художника Г. Пустовійта. 1924–1943 рр. Автограф, олів, туш, перо. ф. 22, оп. 1, спр. 43-а

Помер Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Мамо моя Рідна мати моя, ти ночей не доспала, Ти водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов'їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші твої. І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші, блакитні твої. Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, і вірна любов. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

«Пісня про рушник». «Пісня про рушник» - це пісня про матір. Образ матері – один із центральних у творчості Малишка. Передусім це образ конкретної людини, рідної матері поета, високоталановитої людини, що знала безліч пісень, чудово їх виконувала і передавала своєму синові ці пісенні скарби. У цій пісні поет у зворушливих і ніжних словах глибоко поетично оспівав красу й силу материнської любові і вірності, а композитор знайшов відповідні музичні засоби розкриття цієї глибоко людської, вічно поетичної теми. Тема матері – одна з наскрізних у творчості А.Малишка. Усе найдорожче, найрідніше, найсвятіше у нього пов’язане з образом матері. Бо з раннього дитинства узяв у серце образ рідної матінки, Ївги Базилихи, яка навчила його добра краси, любові до людей.

Ївга Базилиха Бувало мати, ївга Базилиха — До неї й досі спогадом лечу, — В зимовий вечір заспіває стиха і доведе малого до плачу. Сама розкриє душу материнську, І щиру пісню переллє сама, іпєремріе, погойда\ колиску. І до вервечок рикц підійма. . Любов до рідної неньки була воістину найголовнішим джерелом творчості поета; вона щоразу повертала йому натхнення і нагадувала, в ім'я чого він працює, вона була і сенсом його схвильованості, і суттю його мислення. Розмова з матір'ю, не вголос, але всюди, де випадають поетові хвилини творчої самоти,— одна з форм життя Малишкової душі. Окрім прямого значення, образ матері може виступати в його творах у ролі символу рідної землі чи Батьківщини в цілому

Чому ж очі «засмучені»? Дійсно, життя прожити – не поле перейти. І для матері найстрашніше горе – це втрата дитини. І навіть розлука з нею на деякий час – це біль материнського серця, рана материнської душі. Тому мати, виряжаючи в далеку дорогу дитину, дарує їй «на щастя, на долю» рушник – материнське благословення й оберіг; пам’ять про тепло отчого дому, святість малої і великої батьківщини, настанова ніколи не забувати, хто вона, якого роду-племені.

«Незрадлива материнська ласкава усмішка і засмучені очі хороші, блакитні» У матері поета були блакитні очі. Але народ сприймає цю пісню, як пісню про Матір, як символ материнської любові, тому можна почути, як у народі співають не «блакитні», а «ласкаві очі». Образ матері в цій поезії є узагальненим образом. Як бачимо, образ матері у А.Малишка зливається з образом Вітчизни, яка відвела доріг йому немало, «хліб дала і пісню солов׳я», яка є доброю, щедрою матір’ю для тих. Хто її любить, хто трудиться на ній. Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушнику були високою ознакою гостинності українського народу. Кожному,хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню слов׳янську святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто виявив її. Цей звичай пройшов віки, став доброю традицією і в наш час. Він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до рідних. Він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. Хай цей символ завжди буде у нашій хаті як ознака любові й незрадливості.

35 мов Світу.. вірш А. Малишка «Рідна мати моя» («Пісня про рушник»), яка, окрилена чарівними мелодіями П. Майбороди, набула великої популярності, стала народною піснею. І хоча пісня перекладена тридцятьма п'ятьма мовами світу, найкраще вона звучить саме українською, бо її образність тримається на вишитому рушникові, нашому оберегові, з яким в українців пов'язано все — від народження до останнього шляху: на рушникові подавали найдорожчому гостеві хліб-сіль, ним перев'язували руки молодих під час вінчання, рушниками покривали найдорожче для укрзїнця-християнина — ікони, рушники використовувались і в процесі обряду поховання людини, і, зрештою, вирушаючи в дорогу, людина неодмінно мала з собою рушник, який був не просто шматком тканини, що прикривав, наприклад, хліб, а справжнім оберегом, талісманом, що, на думку наших предків і оберігав, і захищав, і приносив щастя. До того ж, прямокутна форма рушника сама символізувала дорогу, зокрема життєву дорогу людини. А вишиті, здебільшого червоними і чорними нитками, візерунки означали переплетені в людському житті радісні й сумні моменти: «і дитинство, й розлука, і вірна любов». (Андрій Сзмійлович вірив у те, що в буремні роки війни він вижив після важкого поранення тільки завдяки вишитому рушникові, з яким мати провела його на фронт). «Пісня про рушник» сприймається як монолог сина, який знаходить кайніжніші слова, щоб подякувати любій матусі за її турботу, вірну любов і ласку.