Презентація на тему:
       Андрій Самійлович Малишко

"Поет-лірик від Бога" До 100-річчя від дня народження Андрія Малишка

       Андрій Самійлович Малишко (14 листопада 1912 — 17 лютого 1970) поет-лірик перекладач літературний критик

"Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі, Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла. Я віддам свою кров, свою силу і ніжність по краплі, Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла." Андрій Малишко - поет-лірик від Бога. Його голос, то ніжний і схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті вибухової сили, не можна сплутати з чиїмось іншим. Навіть у ряду визначних талантів, яких дала українська поезія світові в двадцятому столітті - Максим Рильський, Павло Тичина, Євген Маланюк, Богдан Ігор Антонич, Василь Стус, - постать Андрія Малишка не блякне, вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю, інтимним тоном звучання, навіть коли він говорить про світові, загальнолюдські проблеми. А ще - пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить за камертоном української народної пісні.

Андрій Самійлович Малишко (2 листопада (15 листопада) 1912, с. Обухів, нині місто Київської області — 17 лютого 1970, Київ) — український поет, перекладач, літературний критик.

Народився в селищі Обухові (нині міста Київ- ської області) у родині чоботаря. Був найменшим серед одинадцяти дітей. Батько Самійло Малишко Мати поета Ївга Базилиха Андрій з братом і сестрою Усе пам’ятаю, ніщо не забуто, Дитинство моє вітряною порою… А. Малишко

Дитячі роки "Сім’я наша, - писав пізніше поет в "Автобіографії", - була велика - одинадцятеро дітей, та батько з матір’ю, та старенька бабуся". Щоб прогодувати одинадцятеро дітей батько не лише займався шевцюванням, а й в особливо тяжкі роки ходив на заробітки в південні області України. Дитинство майбутнього поета було таким же, як у багатьох тисяч бідняцьких дітей у ті роки. 3 перекинутою за спину полотняною торбою з книжками хлопчик бігав до сільської семирічки.

Перші вірші Вірші почав писати ще дитиною. Побудником цього була народна пісня, яка, гостюючи вечорами в співочій сім’ї Малишків, розпалювала фантазію хлоп'яти, виводила його душу з тісної хатчини на простори незвичного, часто героїчного життя, давала відчуття щастя, яке людина спроможна зазнати лише в стані співу. Ще хлопчиком він самотужки навчився грати на гармонії, бував музикою на весіллях. " Бував я гармоністом на весіллях веселих. Гримів ладами високо в долинному краю, А небо виливало дощів зелений келих, Щоб остудити голову збентежену мою." ("Гармоніст").

Паростки милосердя Отже, на самісінькому початку Малишкової творчості була пісня. Співаючи одного разу з матір’ю сумну пісню, малий Андрій захотів, щоб вона щасливо закінчилася, і сам переробив її трагічний кінець: "Чорний ворон опівночі Не клює козацькі очі." З цього заперечення (а в пісні - "Чорний ворон опівночі виклював козацькі очі") і почалася творчість Малишка. Він ніби вийшов з глибин вікової української народнопісенної культури, його дитяче милосердя було першим виявом активної, гуманної позиції, яку поет займатиме протягом усього свого життя.

Навчання... Дитинство Малишка було коротким. В 1927 році він закінчує семирічку і вступає до Київського медтехнікуму. Та не медицина була його покликанням. Юнака владно кликало живе слово, поезія, тож і стає він студентом Інституту соціального виховання /згодом Інститут народної освіти - ІНО, а зараз це - Київський державний університет імені Тараса Шевченка/. Вступний іспит з літератури приймав у Андрія Малишка М.К.Зеров, який одразу ж помітив у вступника літературні здібності і не тільки допоміг йому переступити всі інші "пороги" ІНО, але й представив його згодом своїм товаришам.

Після школи вчився в медичному технікумі. Закінчив Київський інститут народної освіти, учителював. Андрій Малишко (сидить праворуч) з учителями Овруцької школи. 1932р.

Працював військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини».

"За честь Батьківщини" Наприкінці 30-х рр. у творчості поета з’являються і поступово наростають тривожні мотиви, пов’язані з думкою про можливість війни. Невдовзі загриміли розриви фашистських бомб над мирними оселями. Почалася Велика Вітчизняна війна. Одіває сіру шинель й поет Андрій Малишко. Понад два роки працює він військовим кореспондентом у фронтових газетах "Красная Армия", "За честь Батьківщини", в партизанській газеті "За радянську Україну". Написані по гарячих слідах війни нариси й статті, палкі вірші підіймали бійців у атаку, кликали до перемоги. Наче закличний звук сурми, звучать назви книг Малишка, написані у роки війни: "До бою вставайте" /1941/, "Україно моя" /1942/, "Понад пожари" /1942/, "Слово о полку" /1943/, "Битва" /1943/, "Ярославна" /1946/. Запалали огні за долиною синього неба, Самольоти гудуть, бо на захід фронти і фронти. Україно моя, мені в світі нічого не треба, Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти. Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі, Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла. Я віддам свою кров, свою силу і ніжність по краплі, Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла. ("Україно моя").

"Україно моя" Цикл "Україно моя" став серцевиною не тільки воєнної лірики, але й усієї творчості Малишка, навколо якої зосередились ідейно і тематично близькі поезії - "Київ", "Мати", "Моєму батькові", "Боженко", "Понад пожари". Вони відкрили поета великого, надали його постаті характерних і неповторних обрисів. Після війни почався новий етап у творчості Андрія Малишка. Вийшли у світ збірки "Весняна книга" /1949/, "За синім морем" /1950/, "Книга братів" /1954/, "Що записано мною" /1956/, "Серце моєї матері" /1959/. Образ матері поет навік проніс у серці, тому мотив материнства органічно вріс в його поезію на всіх етапах творчості ...Мати моя, мати, Стара голубко в сяйві сивини... Тебе, маленьку, рідну, сивувату, Дано навіки в серці пронести. ("Мати"). Зворушливо і ніжно оспівав у своїх творах Андрій Малишко образ жінки - матері. Цей образ один із найулюбленіших у народній пісні. Він оповитий ніжною синівською любов’ю, зігрітий теплом народної шани.

Біографічні дані 1934—1935 служив у Червоній армії. Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик». Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну». Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944—1947). Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань.

Творчість У 1930 р. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». Протягом 1935—1940 pp. він видав збірки: «Батьківщина» (1936), «Лірика», «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939), «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила». У 1941 — 1944 pp. поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941), «Україно моя!» (1942, виходила двічі), «Понад пожари» (1942), «Слово о полку» (1943), «Битва» (1943), «Полонянка» (1944), «Ярославна» (1946). Героїко-трагічний пафос циклу з п'яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 p., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явищ років війни. За поему «Прометей» Малишко отримав у 1947 р. Сталінську премію. У 1950 р. з'явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури. Наступного року він отримав за неї Сталінську премію. Протягом 1961—1970 pp. вийшли збірки «Листи на світанні» (1961), «Прозорість» (1962), «Дорога під яворами» (1964), «Рута» (1966), «Синій літопис» (1968), «Серпень душі моєї» (1970).

Кінематографічні роботи Написав текст пісень до фільмів: «Макар Нечай» (1940), «Богдан Хмельницький» (1941), «Роки молодії» (1942), «Щедре літо» (1950), «Долина синіх скель» (1956), «Лілея», «Таврія» (1959), «Чорноморочка» (1960), «Абітурієнтка» (1973). Автор сценаріїв кінокартин: «Навіки з російським народом» (1954), «Квітуча Україна» (1961), «Ми з України» (1962). Йому присвячено науково-популярну стрічку «Андрій Малишко» (1969).

Мешкав у Києві в будинку письменників Роліт, де йому встановлено пам’ятну дошку

"Ти прийшла у дні погожі..." Останні 15 років свого життя поет прожив у шлюбі з відомою поетесою Любов’ю Забаштою. Про свою дружину він писав: Ти прийшла у дні погожі, Хай без цвіту й солов’я. Стала в серця на сторожі, Як провісниця моя. Освітила кожен кутик, Кожну рисочку чола, Медяного хмелю жмуток Біля серця заплела.

Музей-садиба Андрія Малишка розташована на околиці сучасного Обухова на вулиці Андрія Малишка.

Музей-садибу було відкрито в лютому 1991 року.

Вибрані твори А. Малишко. Сторінки рукописного примірника книги А. Малишка "Україно моя". Ілюстрації художника Г. Пустовійта. 1924–1943 рр. Автограф, олів, туш, перо. ф. 22, оп. 1, спр. 43-а Балада про танкіста Балада про комвзводу В ліфті В теплім місяці у травні Вчителька Важкі вітри не випили роси Гомін, гомін по діброві Дівча Данило однорукий Дощ Жива легенда Кармалюк Каменотес Лист до гречки Пісня про Київ Поезія Полонянка Правда Прометей Палають огні при долині Пісня про рушник Роздум Розшумовуйся, зелений дубе Теслярі Ти мене накличешся ночами Україно моя Ходить вітер Ходить вечір Хмарина в небі голубім Це було на світанку Червоно-вишневі зорі Чому, сказати, й сам не знаю Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу Заспів про Боженка

Збірки Андрія Самійловича Малишка для дітей

Премії та нагороди 1947 — Сталінська премія за збірку «Лірика» та поему «Прометей». 1951 — Сталінська премія за збірку «За синім морем». 1964 — Шевченківська премія за збірку «Далекі орбіти». 1969 — Державна премія СРСР за збірку «Дорога під яворами». Нагороджено двома орденами Леніна, іншими орденами, а також медалями.

У 2003 році НБУ випущено ювілейну монету «Андрій Малишко».

Ліризм поезій Андрія Малишка

Мелодія — це мова людських почуттів. Вона відкриває людську велич і гідність. Кожен з поетів подумки мріє, щоб хоч один його вірш отримав музичні крила, ставши популярною піснею. Малишкові ж птахи-пісні стали народними і майорять високо-високо й сьогодні.

Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається із середини 50-х pp. У збірці «Що записано мною» (1956) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959) — «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960) — «Вчителька». У їх озвученні поету допомагали такі музичні корифеї, як брати Майбороди, Лев Ревуцький, Пилип Козицький, Михайло Вериківський, Андрій Штогаренко, С. Козак, Олександр Білаш.

Після війни поет познайомився з братами—композиторами Майбородами — Платоном та Георгієм. Творча співпраця з Платоном Майбородою дала плідні результати — з'явилося кілька прекрасних пісень. Згодом товаришування поета й композитора переросло у творче побратимство на все життя.

«Київський вальс» («Знову цвітуть каштани») П. Майборода, А. Малишко Ночі солов’їніі, ночі весняні, Доли подніпровські наснились мені. Знову цвітуть каштани, Хвиля дніпровська б’є. Молодість мила, — ти щастя моє.

« Пісня про Київ» П. Майборода, А. Малишко Білі каштани, Світлі огні, Де б не бував я, - Любі мені. Київські ночі, Зустрічі в саду - В серці, куди не піду. Гори високі, Синь дніпрова, Молодість наша Вічно жива.

Ми підем, де трави похилі» Романс П. Майборода, А. Малишко Ми підем, де трави похилі, Де зорі в ясній далині, І карії очі, і рученьки білі Ночами насняться мені. За річкою, за голубою Дві чайки у хмари зліта. В краю подніпровськім ми стрілись з тобою, Веселко моя золота.

А на тім рушникові, оживе все знайоме до болю, І дитинство й розлука, й твоя материнська любов. Андрій Малишко Андрій Малишко і Платон Майборода написали одну із найкращих українських пісень про матір. ЇЇ перекладено десятками мов світу.

«Пісня про рушник» «Пісня про рушник» — сповiдь-спогад лiричного героя, у якій матiр дарує синовi рушник, вишитий як символ життєвоï дороги. Рушник пов'язаний iз життєвою долею лiричного героя i з образом його матерi. Цей образ — символ чистоти i любовi, матерi-берегинi, яка дала життя, формувала почуття, творила людину. Лiричний герой поезiï з великою теплотою згадує свою матiр.

«Вогник» Та де б не ходив я в далекій дорозі, В чужім чи у ріднім краю, Я згадую вогник у тихій тривозі І рідну хатину свою. Бо дивляться в далеч засмучені очі, Хоч тінь там моя промайне, Бо світиться вогник у темнії ночі, Мов кличе додому мене! «Вогник» — це ліричний спогад про рідну хату, світло у її вікні, тополинку під вікнами, а головне — про батька й матір, оту «що на світі одна».

«Приходять предки, добрі і нехитрі...» Приходять предки, добрі і нехитрі, У бородах, простелених на вітрі, Не руки — а погнуті чорні віти, Не очі — а прозористі орбіти. І кайдани подзвонюють з плугами, Зерно, і кров, і ночі із снігами. —

« Вчителька» П. Майборода, А. Малишко Сонечко встає і шумить трава. Бачу стежку, де проходиш ти, рідна ти. Вчителько моя, зоре світова, Звідки виглядати, де тебе знайти? На столі лежать зошити малі, Дітвора щебече золота, золота. І летять – летять в небі журавлі, Дзвоник ніби кличе в молоді літа.

«Стежина» («Чому, сказати, й сам не знаю...») Ота стежина в нашім краї, Одним одна біля воріт. За вісім днів до смерті, 8 лютого 1970 року, Андрій Малишко створив останній із віршів «Чому, сказати, й сам не знаю». Ним автор прощався з Україною і всім для нього найдорожчим. А музику до цього твору теж написав П. Майборода.

"Серпень душі моєї" Кінцевою віхою на 40-річній поетичній дорозі Андрія Малишка була книга, яка мала символічну назву "Серпень душі моєї". Побачила світ вона у 1970 році. У вірші під цією ж назвою він ніби підводить підсумок свого життя: І струнить день на скрипочках малих У зрячім серці, де високий серпень Душі моєї, повної відмін, Стоїть в дворі і в щедрості дарує Усе, що я спромігся донести, Що не віддав нікчемності і лжі, Немов святиню на твердих руках, Попалену, але свою до скону. Мій серпню чорнобровий, все віддай, Не приховай, не прихитруй нічого І лиш клечальну пісню збережи На день обжинку й чесного змолоту.

Де ти, моя стежино, Де ти, моя єдина? Ота стежина в ріднім краї — Одним одна коло воріт? А.Малишко 17 лютого 1970р. Андрія Самійловича Малишка не стало. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

"А смерть він зустрів..." Помер Андрій Самійлович Малишко 17 лютого 1970 року. Йому було 57 літ, і його скроні, як і його останні вірші, були молодими. Смерть його сприйнялась як несправедлива, глибоко трагічна для української літератури подія. У своїй поезії "Пам'яті побратима" Микола Нагнибіда написав: А смерть він зустрів наче птиця, - В польоті, у небі мрій... І сниться Вкраїні, сниться Жайворонком в небі Андрій. Платон Майборода в своїх спогадах писав: "Андрій Малишко... коли я думаю про нього, в моїй душі оживають чарівні струни його поезії, його ніжного і бентежного серця".

Твори Андрія Малишка Повний каталог творів А.Малишка Про творчість 1. Андрій Малишко // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX століття: В 4 кн. Кн.3— К., 2003 2. Ткаченко А. Андрій Малишко /А.Ткаченко// Історія української літератури XX століття: У 2 кн. Кн.2/ За ред. В.Г. Дончика. — К., 1998 3. Барабаш С Чарівні джерела поезії: естетичні функції фольклоризму в поетиці Андрія Малишка/ С.Барабаш. — К., 1990. 4. Мерчанська Є. Пісенна творчість А. С. Малишка. Урок української літератури в 11 класі / Є.Мерчанська// Українська мова і література в школі.— 2003. — № 8. 5. Дем'янівська Л. Андрій Малишко: Життя і творчість/Л.Дем'янівська. — К., 1985. 6. Костенко А. Андрій Малишко: Біографічна повість/А.Костенко. — К., 1987. 7. Неділько В. Андрій Малишко / В.Неділько// Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст..: В 4 кн.Кн.2 — К., 1994

Презентація підготовлена кафедрою українознавства та гуманітарної підготовки Листопад 2012 Дякуємо за увагу!