Презентація на тему:
Соціологічний аналіз суспільства

Тема: Соціологічний аналіз суспільства План 1. Сутність поняття ‘’суспільство’’. Типи суспільств. 2. Соціальна структура суспільства. 3. Поняття та структура соціального інституту. 4. Соціальні відносини.

Проблема соціальної структури суспільства є однією із найважливіших тем у курсі соціології, бо саме соціальна структура суспільства виступає регулятором еволюції суспільного розвитку.

Термін ‘’суспільство’’ використовується в різних значеннях: від найширшого (соціальна форма руху матерії, людство в своєму історичному розвитку) через різні проміжні значення (античне суспільство, світське суспільство і т.д.) до найвужчого – різновид організації, об’єднання.

Суспільство – одна з основоположних категорій соціології, яка відображає якісно відмінне від природи надскладне, багатомірне, внутрішньо розгалужене і водночас органічно цілісне утворення. Ця високоабстрактна категорія витворена на перетині соціальної філософії, соціології, історії та інших наук, є надзвичайно складним соціальним феноменом, що зумовило різні тлумачення його.

Поняття ‘’суспільство’’ в процесі історичного розвитку філософської і соціологічної думки набувало різних інтерпретацій. В Античності сфера людського існування ототожнювалася не з суспільством, а з державою ( Платон, Аристотель). У середньовіччі побутувала думка про те, що суспільство виникло внаслідок домовленості людини з Богом. У філософії Нового часу уявлення про суспільство формувалося в межах теорії приватного права і суспільного договору між людьми.

. Із виникненням соціології категорія ‘’суспільство’’ набуває якісно нового розуміння. О. Конт вважав суспільство функціональною системою, структуру якої складають сім’я, держава, власність, релігія, мова і яка базується на розподілі праці і солідарності. Представники органічної школи (Г.Спенсер, А.Шеффле, А.Еспінас) вважали суспільство динамічним утворенням, що, як і кожний живий організм, перебуває в постійному розвитку, виявляючи здатність до саморегулювання, тобто виділяли ряд аналогій між суспільством і біологічним організмом.

Е.Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну реальність, основану на колективних уявленнях. М. Вебер вважав, що суспільство – це взаємодія людей, яка є продуктом соціальної, орієнтованої на інших людей, дії. Г.Тард визначив суспільство як продукт взаємодії індивідуальних свідомостей.

Американський соціолог Т. Парсонс також виходив з ‘’соціальної дії’’, коли зазначав, що суспільство – це система, для утворення якої служать норми, цінності і т.д. К. Маркс вважав суспільство живим організмом, сутністю якого є залежність усіх соціальних підсистем від економічної. Таким чином, поняття суспільства в своєму історичному розвитку мало велику кількість різних тлумачень залежно від історичного періоду, а також концепцій і шкіл, в межах яких воно формувалося.

В сучасній науковій літературі: Суспільство – це сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та соціальні норми, характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів.

Основні ознаки суспільства: - спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою; - цілісність і сталість; - здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків; - певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладена в основу соціальних зв’язків між людьми; - автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.

Наприклад: Е.Дюркгейм вважав основою стійкості і єдності суспільства колективну свідомість, наявність загальної волі, що стоїть на перешкоді людському егоїзму. Р.Мертон вважав, що саме завдяки фундаментальним цінностям, які засвоюються більшістю населення і орієнтують кожного індивіда на дотримання норм спільної життєдіяльності і зберігається суспільство.

Основні ознаки суспільства дають змогу трактувати суспільство як соціальну систему. Соціальна система – цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв’язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності. Кожен з цих елементів соціальної системи перебуває у взаємозв’язках з іншими, займає специфічне місце та відіграє певну роль у ній.

Американський соціолог А.Тоффлер вважає, що структуру суспільства визначають такі компоненти: 1) техносфера (енергетична підсистема, система виробництва, розподілу); 2) соціосфера (різні соціальні інститути); 3) біосфера; 4) сфера влади (формальні і неформальні інститути політики); 5) іносфера (система інформації та соціальної комунікації); 6) психосфера (сфера міжособистісних стосунків).

Соціологічні наукові концепції походження суспільства 1. Інструментальна концепція. Згідно з нею головним чинником формування суспільства є здогадливість та кмітливість людини, завдяки яким вона винайшла спеціальні знаряддя для задоволення власних потреб, що у свою чергу спричинило виникнення економічних відмінностей між людьми та родинними групами.

2. Сексуальна концепція. Прихильники її вважають, що головним чинником зародження суспільства є спонтанний, позаконтрольний характер розмноження людини, що призвело до необхідності контролю над народжуваністю і формування родин, виникнення норм, які регулюють ці відносини.

3. Кратична (грец. kratos – сила, влада) концепція. Згідно з цією концепцією сила і розум розподілені між людьми нерівномірно, що дало змогу окремим людям зайняти вигідні позиції, прибрати до рук краще місце, їжу і т.д. Норми, які забезпечують відносини нерівності стають основними для соціальної організації.

4. Гендерна концепція. Заснована на аналізі розподілу соціальних ролей між особами жіночої та чоловічої статі. Оскільки жінка володіє біологічною монополією на відтворення роду, її роль і воля в общині особливо значущі. Незадоволені своїм становищем, чоловіки створюють штучну противагу жіночій ‘’монополії відтворення’’ у формі чоловічої ‘’монополії на встановлення порядку’’.

5. Семантична концепція. У зв’язку з визнанням фізичної, психологічної, розумової слабкості людини як біологічної істоти, біологічною вразливістю, закон виживання штовхає людей до об’єднання зусиль, тобто до створення колективної організації, яка здійснює координацію, диференціацію та комбінування їх функцій.

Типи суспільств За головним способом здобуття засобів до існування (за Г.Ленскі та Дж. Ленскі) виокремлюють: 1. Суспільство мисливців і збирачів. Структура його надто проста, соціальне життя організоване на основі родинних зв’язків, усім править вождь. 2. Садівничі суспільства. Основою соціальної структури є родинні зв’язки, але система такого суспільства помітно розвиненіша, складніша.

3. Аграрне суспільство. В ньому з’являється додатковий продукт, розвивається торгівля, ремесла, зароджується держава, родинні зв’язки перестають бути основою соціальної структури суспільства. 4. Промислові суспільства. Виникають наприкінці ХVIII ст. з появою промислового виробництва, використання наукових знань у виробничих цілях, значного додаткового продукту, розвитку системи державного управління.

За ціннісними критеріями соціолог Д.Рісман виділяє такі типи суспільства: 1. Традиційне суспільство. В ньому індивід керується традиційними цінностями. Ця особливість властива аграрному суспільству, в якому професія переходить від батька до сина, людина обмежена у виборі діє згідно з традиціями. Це доіндустріальне суспільство.

2. Суспільство, кероване зсередини. У такому суспільстві поведінку індивідів визначають особисті цінності, що активізує індивідуальність, вибір, самостійність рішень, власну точку зору. В ньому відсутні чіткі моральні норми, людина повинна шукати опору в собі. Це індустріальне суспільство.

3.Суспільство, кероване ззовні. Індивід у такому суспільстві спрямовує та оцінює свою діяльність, орієнтуючись на оцінки колег, друзів, сусідів, громадську думку. Воно сприяє розвитку маркетингу, послуг. З’являються нові професії, групи робітників, нові громадські організації. Для досягнення успіху індивід повинен враховувати зовнішні обставини, пристосуватися до них. Це постіндустріальне суспільство.

За ступенем соціального розшарування поділяють суспільства на: 1. Просте суспільство. У такому суспільстві не існує бідних і багатих, керівників і підлеглих. Основні його характеристики: соціальна, економічна, політична рівність, низький рівень розподілу праці та розвитку техніки, невеликі територіальні розміри, незначна чисельність, пріоритет кровних зв’язків.

2. Складне суспільство. Сформувалося з виникненням та нагромадженням додаткового продукту, розвитком позааграрних виробництв, зосередження людей у містах, розвитком торгівлі, передусім зовнішньої. Класове розшарування в ньому зумовило перехід від звичаєвого права до юридичних законів. З виникненням писемності стали окреслюватися контури елітарної культури.

Характерні особливості сучасного постіндустріального суспільства: - рольовий характер взаємодії (очікування та поведінка людей зумовлюються їх суспільним статусом і соціальними функціями); - поглиблений розподіл праці; - формальна система регулювання відносин (на основі писемного права, законів, положень, договорів); - складна система соціального управління (відокремлення інституту управління, соціальних органів управління та самоврядування); - секуляризація (набуття світських ознак) релігії; - виокремлення різноманітних соціальних інститутів. Запровадив термін ‘’постіндустріальне суспільство’’ американський соціолог Даніел Белл.

Громадянське суспільство – це сукупність існуючих у суспільстві відносин особистостей, сімейних, соціальних, економічних, культурних, релігійних та інших структур, які розвиваються поза межами втручання держави, директивного регулювання і регламентації. В основі громадянського суспільства є життя індивідів, як приватних осіб, система зв’язків та асоціацій, що вільно встановлюються ними, багатоманітність притаманних їм інтересів, можливостей і способів вираження та здійснення.

Характерні особливості громадянського суспільства: - передбачає існування демократичної правової держави, яка захищає інтереси і права громадян; - розвинена ринкова економіка з притаманними їй багатоманітністю форм власності; - плюралізм незалежних політичних сил; - є основою становлення правової держави; - є сферою справжнього життя людей, сферою свободи.

2. Соціальна структура суспільства – це внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих, упорядкованих елементів, що взаємодіють між собою. Поняття соціальна структура охоплює системно-організаційний і стратифікаційний аспекти.

Соціальна структура суспільства – ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об’єднаних стійкими зв’язками і відносинами.

Первинним елементом соціальної структури суспільства є соціальний статус, який зумовлений професією, віком, освітою, матеріальними статками тощо. Соціальні позиції (статуси) та зв’язки між ними визначають характер соціальних відносин. На основі близькості соціальних статусів формуються складніші структурні елементи суспільства – соціальні групи.

Соціальна група – відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об’єднаних на основі загальних соціально значущих ознак. Утворення соціальних груп зумовлено: - спільною діяльністю (професійною, політичною, економічною, духовною); - спільним просторово-часовим існуванням (середовищем, територією, комунікацією); - груповими установками та орієнтаціями. У соціальній структурі суспільства взаємодіють різні за чисельністю соціальні групи, які поділяють на малі і великі, формальні і неформальні.

Мала соціальна група – нечисленна за складом соціальна група, учасники якої об’єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки. Ознакою малої соціальної групи є наявність безпосередньо тривалих особистих контактів і мала чисельність її членів. Велика соціальна група – численна за складом група людей, об’єднаних для спільної діяльності, але взаємодія між якими формальніша.

Формальна група – це об’єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа, юридичних норм, установ, правил тощо. (студентська група, виробничий колектив, підрозділ). Неформальна група – це більш або менш стійка сукупність людей, яка складається стихійно і не має особливих документів, які регламентують її функціонування та утворюється на основі загальних інтересів, прагнень.

Соціальна структура суспільства перебуває в постійному розвитку. Його динаміка залежить від соціальної мобільності елементів соціальної структури. Соціальна мобільність – міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність до соціальних переміщень.

За напрямом переміщення розрізняють: - вертикальну мобільність – посадове, кваліфікаційне зростання чи декваліфікація, перехід до групи з вищим чи нижчим статусом; - горизонтальну мобільність – рух між соціально однорідними позиціями й категоріями населення.

Соціальну мобільність зумовлюють об’єктивні обставини: - структурні зрушення в економіці; - зміни характеру й змісту суспільного розподілу праці й відносин власності; - послаблення закріпленості працівників за соціально та економічно нерівноцінними видами діяльності.

3. Соціальний інститут – це стійка, організована форма діяльності груп, спільностей людей, соціальних верств, форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує функціонування суспільних відносин.

Кожний соціальний інститут має свою структуру, яка включає: 1.Соціальні норми, правила, які уособлюються у вимогах, статутах, інструкціях, законах. 2. Наявність спеціалізованих установ, закладів (будівля). 3. Спеціалізовані професійні працівники. 4. Організація соціального контролю, який здійснюється через відповідні санкції.

Соціальні норми – це система вимог і правил, які встановлені суспільством або групою щодо своїх членів з метою здійснення ними діяльності за певним зразком. Соціальні норми стосуються кожного члена суспільства.

Розрізняють формальні і неформальні соціальні інститути. Загальна ознака формальних інститутів – взаємодія між суб’єктами здійснюється на основі формально обумовлених правил, законів, регламентацій, положень. Неформальні – грунтуються на особистих зв’язках, взаємних симпатіях, безпосередньому спілкуванні. Прикладом формального соціального інституту може бути суд. Соціальні норми уособлюються в даному випадку в юридичних законах. Спеціалізованим закладом є суд як установа. Спеціалізовані суб’єкти соціального інституту – судді, прокурори, адвокати. Здійснення соціального контролю відбувається через санкції (покарання за скоєний злочин).

Типи соціальних інститутів За типом вирішуваних завдань соціальні інститути розділяють на п’ять груп: 1) економічні, що займаються виробництвом і розподілом матеріальних благ, організацією праці і т.д.; 2) політичні, пов’язані із здійсненням функцій влади (влада, уряд, держава); 3) інститути стратифікації, які визначають розподіл позицій і людських ресурсів; 4) родинні інститути (сім’я, шлюб); 5) культурні інститути, що пов’язані з релігійними звичаями,з науковою і художньою творчістю (церква, мистецтво).

Основними функціями соціальних інститутів є: організаційна, регулятивно-управлінська, культурно-виховна, контрольна.

4. Соціальні відносини. Соціальні відносини – це відносно самостійний специфічний вид суспільних стосунків, який виражає діяльність соціальних суб’єктів з приводу їх неоднакового положення в суспільстві і ролі в суспільному житті.

Кожний вид суспільних відносин реалізується між соціальними суб’єктами з приводу того чи іншого об’єкта. Якщо це відносини з приводу засобів виробництва – це економічні відносини; державної влади – політичні відносини; юридичних норм – правові відносини і т. д .

Соціальні відносини у вузькому значенні виникають при реалізації власне соціальної взаємодії, між різними соціальними верствами, групами і індивідами. Отже, соціальні відносини – це стосунки між групами людей, різноманітні зв’язки між соціальними суб’єктами в процесі їх життєдіяльності.

Поняття ‘’соціальні відносини’’ і ‘’суспільні відносини’’ часто ототожнюють. Однак таке ототожнення правомірне лише тоді, коли соціальні відносини розуміють в широкому сенсі, протиставляючи їх природним відносинам.

Суспільні відносини є більш широким поняттям, ніж соціальні відносини. Суспільні відносини – це ті відносини, які встановлюються між великими групами людей. За сферою прояву суспільні відносини можна поділити на: економічні, політичні, духовні, соціальні.

Соціальні відносини – відносини, які існують поряд з суспільними відносинами. До них можна віднести всі форми відносин між невеликими спільностями: побутові, сусідські і т.п. Це трансформація суспільних норм через призму індивідуальних інтересів.

Встановлення певних типів соціальних і суспільних відносин відбувається на основі таких процесів: - просторовий контакт (при випадкових зустрічах); - психологічний контакт (при виникненні певної зацікавленості між суб’єктами); - соціальний контакт (при соціальних відносинах).

Соціальний інтерес та соціальна цінність Соціальний інтерес – одна з найважливіших рушійних сил поведінки і діяльності будь-якого соціального суб’єкта, особистості, соціальної спільності, верстви, суспільства. В сучасному суспільстві існує велике різноманіття інтересів, і їх узгодження – основне завдання держави, політичних партій і суспільних громадських організацій.

Поняття ‘’інтерес’’ тісно пов’язане з поняттям ‘’цінність’’. Цінність в соціології визначають як особливе суспільне відношення, завдяки якому потреби і інтереси людини чи соціальної групи переносяться в світ речей, предметів і духовних явищ. Соціальна цінність – це значимість явищ і предметів реальної дійсності з точки зору їх відповідності або невідповідності потребам суспільства, соціальних груп чи особистості.

За суб’єктами або носіями цінності поділяються на: індивідуальні цінності (фотографії, реліквії і т.п.); групові або колективні цінності ( утворюються в діяльності соціальної спільності, верстви, групи людей і мають певну значимість, згуртовуючи цю спільність); загальнолюдські цінності (виникають внаслідок діяльності всіх людей, мають певну значимість для всіх людей, такі як дружба, любов і т.п.)