Презентація на тему:
Реакція на важкий стрес і розлади пристосуванняПорушення адаптації (реактивні психози). .

Реакція на важкий стрес і розлади пристосування Порушення адаптації (реактивні психози). .

Згідно із статистикою ВООЗ на протязі останніх років в розвинутих країнах Америки і Європи спостерігається своєрідна епідемія захворювань, викликаних, головним чином, несприятливими для людини формами емоційного напруження, так званими емоційними стресами. Передусім це наркоманії, психосоматичні захворювання та неврози. Доказано, що стреси сприяють розвитку любої патології - від карієсу і атрофії ясен до злоякісних пухлин.

Г. Сельє визначив стрес “як неспецифічну реакцію організму на будь-яку вимогу, що надійшла до нього”. Стресогенними чинниками, або стресорами, можуть бути фізичні, хімічні, біологічні, соціальні й психологічні впливи. “Причиною стресу в рівній мірі може бути і болючий копняк і пристрасний поцілунок”.

У виникненні психогенних захворювань провідну роль відіграють два основних компоненти: психотравмуючий чинник та особистість, яка зазнає його впливу. Психотравмуючі чинники діляться на три групи: 1). Раптові (масивні, катастрофічні), що мають загальносоціальне значення. Це природні, транспортні і техногенні катастрофи, соціальні зміни, війни тощо; 2). Гострі ситуаційні, що мають конкретне особисте значення, це втрата соціальних, матеріальних гараздів, трагічні випадки тощо; 3). Хронічні ситуаційні чинники відносно малої інтенсивності, які діють тривалий період або постійно (родинні, побутові, виробничі тощо).

Загальні закономірності клінічних проявів психогенних захворювань дав К. Ясперс (1923 р) у вигляді тріади: захворювання розвивається внаслідок психотравм; зміст психопатологічної симптоматики відбиває зміст психотравмуючого чинника; регрес психопатологічної симптоматики залежить від завершення психотравмуючої ситуації.

Порушення в психічній сфері поділяють: психогенні реакції в межах фізіологічної норми; неадекватні реакції на певний вплив, вони більш тривалі та інтенсивні. Тривалість реакції від кількох годин до кількох діб і повністю зникає при припиненні дії чинника.

Особливого занепокоєння набуває зміщення на перше місце таких стресогенних чинників, як глобалізація і пов’язаних з нею масових впливів (зміни режимів, економічні та військові сутички, наркоманізація, тероризм тощо). терористичний акт в Нью-Йорку і загибель 2870 людей, психіатричні наслідки – посттравматичний стресовий розлад мали безпосередньо 28-35 % , після атаки більше 40 % жителів США мали виражений синдром стресу, а через 5-6 тижнів подвоїлися, порівняно з початком. терористичний акт в Мадриді в березні 2004 р. внаслідок одночасного вибуху в чотирьох приміських поїздах (загинуло 190 і поранено 1800 чоловік), та після захоплення заручників в школі міста Беслану та теракту в театрі міста Москви і ін.

Реакція на сильний стрес і порушення адаптації (реактивні психози). Реактивні психози, які згідно з МКХ-10 віднесені в рубрику “Реакції на сильний стрес і порушення адаптації” це патологічні реакції психотичного рівня на психічні травми або несприятливі ситуації, які викликають страх,тривогу, образу, тугу чи інші негативні емоції. Серед реактивних психозів розрізняють: 1) афективно-шокові реакції; 2) реактивну депресію; 3) реактивний параноїд; 4) істеричні психози.

Реактивні психози – це патологічні реакції психотичного рівня на психічні травми або несприятливі ситуації, що викликають страх, тривогу, образу, тугу чи інші негативні емоції. В класифікації хвороб вони мають назву “Реакції на сильний стрес і порушення адаптації”.

Серед реактивних психозів розрізняють: афективно-шокові реакції; реактивну депресію; реактивний параноїд; істеричні психози.

Афективно-шокові психогенні реакції викликаються раптовим сильним афектом, що звичайно супроводжується страхом у зв’язку із загрозою для життя (пожежа, землетрус, повінь тощо). Клінічно ці реакції проявляються психогенним збудження і психогенним ступором. При психогенному збудженні раптово виникає хаотичне немотивоване психомоторне збудження. Хворий кидається в різні сторони, кричить, благає про допомогу. Таку поведінку спостерігають при психогенному запаморочливому стані свідомості з порушенням орієнтування і подальшою амнезією.

Реактивний ступор (психогенний) проявляється заціпенінням, що виникає раптово: людина завмирає, не може зробити жодного руху, сказати хоча б слово (мутизм). Він триває від декількох хвилин до кількох годин, інколи довше. При цьому часто розвивається виражене напруження м’язів. Хворий лежить в ембріональній позі або витягується на спині. Очні щілини, як правило, широко розкриті, міміка відображає переляк чи безмежний відчай. При згадці про психотравмуючу ситуацію хворий блідне або червоніє, вкривається потом, у нього з’являється тахікардія. Цей стан закінчується сном і амнезією.

Психомоторна загальмованість може не досягати ступеня ступору. В цих випадках хворі частково контактують з людьми, хоча відповідають коротко, розтягуючи слова. Рухи скуті, повільні. Свідомість звужена або виключена до ступеня оглушення. Рідко у відповідь на раптову і сильну психотравмуючу дію настає так званий емоційний параліч - тривала апатія з байдужим ставленням до загрозливої ситуації і навколишнього середовища.

Затяжні психогенні психози проявляються реактивною депресією та реактивним параноїдом. Реактивна депресія (психогенна). Смерть близької людини, тяжкі життєві невдачі здатні викликати реакцію депресії. В цьому стані хворі пригнічені, вираз обличчя в них скорботний, хода повільна, можуть тривалий час сидіти в одноманітній позі з опущеною головою або лежати, підібгавши ноги, байдужі до всього, спілкуються мало і неохоче. Переживання сконцентровані навколо обставин, які пов’язані з психічною травмою. Думки про неприємну подію невідступні, деталізуються, стають надцінними, а інколи трансформуються в маячення.

Психомоторна загальмованість часом сягає рівня депресивного ступору. Коли до туги приєднується тривога, страх або гнівливість, може розвинутись психомоторне збудження: хворі голосно плачуть, заламують руки, б’ються головою об стіну, роблять спроби самогубства. Психоз проходить через певний час після вирішення психотравмуючої ситуації або після примирення з її наслідками.

Реактивний параноїд (психогенний) – це патологічна реакція психотичного рівня на психічну травму чи несприятливу ситуацію у вигляді маячного синдрому. Клінічно він може проявитись різноманітними симптомами. В одних випадках виникають маячні ідеї переслідування, стосунків, впливу при вираженому страху і розгубленості. При цьому зміст маячних ідей, як правило, відображає психотравмуючу ситуацію.

Навколишнє середовище піддається маячній інтерпретації, набуває особливого значення. В інших випадках, крім маячних ідей, у хворих виникають слухові галюцинації такого самого змісту. Поведінка хворих визначається не реальним оцінюванням дійсності, а їх маячними переконаннями.

В осіб, які страждають на психопатію, під впливом психотравми може виникнути кверулянтне (сутяжне) маячення. У людей із поганим слухом може розвинутись маячення переслідування приглухлих.

F 43 Реакція на важкий стрес і розлади пристосування F 43.0 Гостра реакція на стрес .00 Незначна .01 Помірна .02 Значна F 43.1 Посттравматичний стресовий розлад F 43.2 Розлади адаптації .20 Короткочасна депресивна реакція .21 Затяжна депресивна реакція

Посттравматичний стресовий розлад Екстремальні ситуації негативно впливають на стан психічного здоров’я через ураження не тільки специфічними екологічними чинниками (фізичні, хімічні, біологічні, соціальні), але й супутніми психогеннотравмуючими обставинами.

До них належать: безпосередня загроза життю або здоров’ю; опосередкований вплив подібної загрози внаслідок чекання її реалізації; сексуальне або фізичне насилля; участь у воєнних операціях; тероризм або його чекання; ситуації депривації (емоційної, соціальної, сенсорної, рухової тощо), зумовлені зміною умов життя, розлукою з близькими, втратою роботи, можливості навчання, зміною місця проживання, хронічним болем, втратою фізіологічних функцій.

У динаміці перебігу є три періоди: гострий (афективно-шокові реакції, ступор, психомоторне збудження, сплутаність, істеричні психози); підгострий (переважно знижується інтенсивність реакцій першого періоду, але у декого переходять в невротичні (неспецифічні-маніакальні, тривожно-фобічні, астенічні, депресивні, іпохондричні, істеричні) стани;

третій період – наслідків (після завершення дії стресора) – відбувається складне емоційне і розумове переосмислення пережитої ситуації, посилюються гіркота втрат, різноманітні страхи, тематично пов’язані з екстремальною ситуацією та нав’язливі спогади пережитого.

Цей стан називають “посттравматичний стресовий синдром”. Термін ввели у 1980 р. M. Hozowitz з співавторами, згодом його введено в діагностичну категорію МКХ-10. Синдром було визначено на основі аналізу переживань у вояків після війни у В’єтнамі, аналогічні спостереження описувались на основі обстеження вояків 1-ої світової війни, атомного бомбардування в Хіросімі (O.I.Liston 1967).

Симптоми посттравматичного стресового розладу: спалахи яскравих спогадів, ніби людина заново переживає ситуацію; кошмарні сни, що виникають на фоні хронічного “заціпеніння” й емоційного притуплення; здригання від голосного звуку або коли хтось несподівано підходить із-за спини; почуття пригнічення, коли щось з вигляду нагадує психотравму; відсутність реакції на оточення, нездатність виявити любов, чи мати будь-які сильні почуття (радості, насолоди – ангедонія);

труднощі в зосередженні уваги, мислення; занепокоєність, настороженість, тривога або страх: враження ніби людина знову перебуває в небезпеці; труднощі контролю емоцій, особливо при спогадах виникає тривога і смуток; страх і уникнення того, що нагадує про психотравму;

гострі спалахи страху, паніки або агресії, що провокуються стимулами, які навіюють несподівані спогади і супроводжуються посиленням вегетативної збудливості (тремтіння, гіпергідроз, тахікардія, задишка тощо); суїцидальні тенденції та зловживання психоактивними речовинами.

Посттравматичний стресовий розлад – це затяжна реакція на стресогенну ситуацію виняткового загрозливого або катастрофічного характеру, які можуть зумовити дистрес.

Посттравматичний стресовий розлад виникає після латентного періоду на третьому етапі від кількох тижнів до шести місяців. Перебіг хвилеподібний до кількох років після психотравми. У більшості випадків хворі одужують або хвороба переходить в розлад особистості з ознаками дезадаптації, що призводить до порушення міжперсонального, соціального і професіонального функціонування та зниження якості життя.

Розлади адаптації Діагностичні критерії: ворожість або недовіра до оточуючого світу; соціальна відгородженість, уникаюча поведінка, відчуження; відчуття спустошення і безнадії; хронічний стан тривоги, хвилювання від постійної загрози існування “на межі”.

Ознаки посттравматичного стресового порушення спостерігалися у 94 % жінок на протязі тижня після згвалтування, а через півроку зберігалися у 47 %. На сьогодні визнано, що першочерговою причиною стресу серед дорослих є робота (39 %), на другому місці – сім’я (30 %), проблеми із здоров’ям (10 %), економічні проблеми (9 %), міжнародні конфлікти та тероризм (4 %).

Лiкування. Першочергове значення має усунення впливу на хворого несприятливих емоцiйних чинникiв, а якщо це неможливо, то необхідно змінити відношення хворого до психотравмуючого фактору. З цiєю метою застосовують рiзнi психотерапевтичнi методи, зокрема рацiональну психотерапiю, рiзноманiтнi види гiпнотерапiї i автотренiнгу (самонавiювання)

З лiкарських засобiв рекомендують загальнозмiцнювальнi, седативнi i тонiзуючi Iнколи призначають невеликi дози нейролептичних препаратiв. Заспокiйливi засоби звичайно показанi на початку лiкування (препарати валерiани, еленiум, тазепам, седуксен), надалi пiдключають тонiзуючi препарати (настойку женьшеню, китайського лимонника, екстракт елеутерокока, пантокрин тощо).