Презентація на тему:
Звірі восени

Урок пам’яті «Голодомори в Україні» Їх ніхто вже не запалить. Свіча мільйонів замордованих голодною смертю погасла в далекому 1933. Ми ж з вами можемо запалити свічку тільки для світлої пам’яті і щоб зігрілися душі убієнних голодом та політичними репресіями. Прах С.О. м.Дніпро КЗО НВК №59

26 листопада відбудеться благодійна акція “Свічка пам’яті” до Дня пам’яті жертв голодомору Кожного року у четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв голодоморів. Тема історичної пам’яті із кривавими сторінками надзвичайно болюча для живих свідків тих подій і для усіх, хто дізнався правду про штучний голод.

Про це складно говорити, про це страшно чути. Але знаючи правду про наше минуле, ми краще пізнаємо себе, глибше розуміємо нинішні проблеми і запам’ятовуємо уроки історії, яка не повинні повторитися знову

Голодомор в Україні 1921 - 1923 Масове знищення корінного українського населення з ознаками етнічної чистки через мор голодом, головно у південних областях України, в 1921–1923 роках, спричинене конфіскацією у селян і вивезенням хліба з України

Голодомор 1932—1933 років Масовий, навмисно зорганізований  радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української РСР

Найбільша для України трагедія 20 століття – великий голодомор 1932-1933 років –  Та не було жодного краянина, який би міг залишатися осторонь  найстрашнішої сторінки історії України – голоду. Причина була одна – бо там, за Збручем,  жили українці…

Голодомор в Україні в 1946—1947 Третій голодомор, який влаштувала народам СРСР російсько-комуністична диктатура 1946–1947, був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам в соціалістичному таборі.

Голодомор Голодомор став національ ною катастрофою. Тільки протягом 1932-1933 рр. заги нула п'ята частина сільського населення України. За різ ними оцінками штучний голодомор забрав від семи до десяти мільйонів життів. Люди вимирали цілими села ми. Демографічні, соціально-економічні, історико-куль турні наслідки тодішніх злодіянь Україна відчуває й досі. Жорстока влада не залишала цим людям вибору. «Маємо визнати, — констатує Президент України у звер ненні до українського народу, — це був геноцид. Цілеспрямований, ретельно спланований геноцид проти укра їнського народу». Ми повинні пам'ятати, яку ціну — жахливу ціну — за платив український народ за право жити.»

Голодомор «Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду». А так вмирала майже вся Україна. Моторошний парадокс: вмирали на всеплодючих чорноземах, на безмежних полях і ланах, всіяних житом і пшеницею, на дбайливо доглянутих городах з рясним врожаєм. Чому вмирали? Бо в людей забра ли все. Все, до останнього колоска, до останньої зер нини. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовле ний голодомор 1932—1933 років.

Голодомор Все забрала влада в селян, всі фонди: продовольчий, фуражний, насіннєвий. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне вини щення селян, українців. Масове голодування поча лося ще у грудні 1931 року, тривало до вересня 1933 року. 22 місяця народ страждав, мучився, вми рав. Число жертв — 8 млн. чоловік. Це 1/5 всього населення України.

Голодомор 1933 рік. Найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн. Тривалий час 1933 рік називали одним з найсприятливіших в ра дянській історії. А навесні цього ж року в Україні помирало 25 тисяч людей щодня, 1000 — щогодини, 17 — що хвилини. Всього жертвами голоду за неповними даними стало від 7 до 10 млн. чоловік, з них 3 мільйони — Діти. Як сталося, що без стихій, без засухи, без іно земного нашестя все те могло сподіятися на нашій хліборобній Україні, яка ще недавно була житни цею Європи?

Голодомор Хліб за всіх часів і в усіх народів найбільшою святістю вважався. Про нього писали поети і мислителі, він прославився в піснях і в думах. Коли його не ставало, - приходило лихо. Недаремно людина, творячи щоденну молитву просить Бога: « Хліб наш насущний дай нам сьогодні».

       Гулюк Лідія Кирилівна:       «Коли наступила весна, розсипалися люди по полю. Скубли все, що починало зеленіти. Рвали кропиву, лободу, бур'яни, варили кашу з грициків, калачиків, їли цвіт акації, різні гриби, навіть отруйні, і помирали від отруєння.»              

Марія Буковня 1933 рік був урожайним, але все до грама зерно вивозили за межі України, яка в цей час почала голодувати. Заби рали навіть одяг, якусь худобу, не дивилися на те, що в сім'ях було багато дітей. Протягом доби у Новоолександрівці вмирало до 7 чоловік. Кож ного дня до всіх будинків під'їз дили возом і запитували, чи не ма померлих. Якщо такі вияв лялися, їх кидали на воза і пря місінько на громадське кладо вище Ховали, як доведеться, бо не було в чому та й не до того було в ту пору геть замордова ним голодом людям.  

Хай світло від свічки у небо летить Хоча б одну душу зігріє в цю мить Щоб душа ця загублена спокій знайшла І у вічність до Бога вона відійшла.

Кожна людина, як і все свідоме людство, живе у трьох вимірах: учора, сьогодні і завтра. Вчора - це наша історія. Ми не знали її. А вона бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і стравждань. Сьогодні з нашої історичної криниці належить вичерпати багато солоної від горя й сліз води. Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 30-х років, історія України не знає. На цей урок ми прийшли зі свічкою, хлібом, рушником. Нехай наш кабінет стане сьогодні місцем Скорботи і Нам яті.

Як можна забути, що без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі цивілізованої Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей? Ні не забудемо! Пам’ятаймо, що зимою 1932-1933 р. помирало в Україні 17 чоловік на хв.., 25 тис. щодня. За 10 місяців Україна втратила майже чверть свого населення. Страшна арифметика, та не вся , бо до неї треба додати розкуркулених і висланих у Сибір, розстріляних і замордованих у 1937-1939 Р.Р.

Згадаймо, адже це наш громадянський обов’язок. Обов’язок живих небезпам’ятних і не байдужих до своєї історії людей пам’ятати ті вимерлі села і хутори, ті спільні ями, куди скидали десятками вбитих голодом і напівживих ще тіл — наших земляків.