Синтетична теорія еволюції. Особливості впливу еволюційних факторів у популяціях людей
Завантажити презентаціюПрезентація по слайдам:
Синтетична теорія еволюції. Особливості дії еволюційних факторів у популяціях людей к.б.н., доцент Котляренко Л.Т.
Актуальність теми: Шляхи еволюції й структурно-функціональна організація геному еукаріот є невід’ємно пов’язані між собою. Можна припустити, що саме завдяки особливостям геному еукаріотичного типу з’явилися і розвинулись такі організми, які дали початок живим істотам від одноклітинної амеби до людини.
Питання лекції 1. Синтетична теорія еволюції. 2. Особливості дії елементарних еволюційних факторів у популяціях людей. 3. Вчення про макро- та мікроеволюцію. 4. Популяційна структура людства. 5. Походження людини. Людські раси як відзеркалення адаптаційних закономірностей розвитку людини.
Tanystropheus sp. Це морський ящур Tanystropheus, «один із найдивакуватіших серед архозаврів (а можливо й серед плазунів) ... якого називають жирафошиїм ящуром». Маючи тулуб і кінцівки майже наземного типу, він жив у воді – по тій простій причині, що на суші не зміг би навіть повзати: із загальної довжини тіла (4,5 м) на тулуб припадало лише 18%, все решту складали хвіст і, основне, шия. Вона була майже втричі довшою за тулуб, але мала лише 9 хребців. Такі великі хребці не давали ящуру можливість підняти голову, хоч та й була крихітною. Як не дивно, ці дивакуваті створіння були багаточисельні й проіснували досить довго.
Хоч людина належить до світу тварин, однак це унікальна істота - єдина, здатна до інтелектуальної і творчої трудової діяльності. Передумови до трудової й інтелектуальної діяльності виникають ще в період ембріонального розвитку під суворим генетичним контролем. Карл Лінней
Етапи еволюції людини: 1. Давні стадії гомінізації - походження роду Homo. 2. Еволюція роду Homo до виникнення сучасної людини. 3. Еволюція сучасної людини. До елементарних факторів біологічної еволюції підключається соціальний фактор Чисто біологічна еволюція Соціальний фактор є домінуючим Еволюція людини на сучасному етапі відбувається не за біологічними законами, а за законами розвитку суспільства. Однак у популяціях людини продовжує формуватися явище генетичного поліморфізму, який саме у виду H. sapiens виражений особливо чітко.
Методи вивчення еволюції сучасної людини: - біохімічний; - цитогенетичний - обмежується сучасною людиною і людиноподібними мавпами, вивчають хромосомний поліморфізм сучасної людини; - популяційно-генетичний; - імунологічний - заснований на вивченні імунологічних реукцій антиген-антитіло, використовують для визначення прямого споріднення організмів одного з одним; - біомолекулярний - зіставлення білків і нуклеїнових кислот організмів різних видів з метою визнячення споріднення їх і давності відповідних філогенетичних гілок. Під час вивчення скелета людини, виявленого на території Еквадора, за даними радіовуглецевого й амінокислотного аналізів, було виявлено давність його в 28 тис. років. Завдяки колагеновому аналізу вік того самого скелета виявився датованим не більше ніж 2,5 тис. років.
Вважають, що елементи стрибкоподібності в еволюції деяких структур ранніх гомінід могли бути зумовлені переміщенням рухливих генетичних елементів у геномі або хромосомними абераціями. Цей процес міг супроводитись поступовим розвитком інших морфологічних властивостей в результаті нагромадження малих мутацій під контролем природного добору.
Близькородинність генів людини та шимпанзе каріотип людини утворений 23, а шимпанзе — 24 парами хромосом: друга хромосома людини — це дві окремі хромосоми мавпи, що злилися; тринадцять пар хромосом у них однакові; дев'ять різняться лише тим, що прицентромерні ділянки їх знаходяться в інвертованому положенні (тобто розгорнуті один відносно одного на 180°); прямими молекулярно-біологічними дослідженнями виявлено подібність генів людини і шимпанзе майже на 99 %.
Довгий час палеонтологи найбільш давніми представниками гомінід вважали південноафриканських двоногих примат Australopithecus africanus. У 1978 році було описано новий вид австралопітеків Australopithecus afаrеnsis, більш примітивний, ніж A. Africanus, але теж двоногий і з рисами “проміжної форми” щодо сучасних людиноподібних мавп і людини. У 1964 році було виділено вид Homo habilis (двоногість, прогресивна будова кисті, зубної системи, об’єм мозку в 1,5 рази більший від австралопітека).
Місце афарського австралопітека в еволюції людини Розглядаючи матеріали з морфології афарського австралопітека, було доведено, що саме двоногість, а не більший об’єм мозку була ключовою адаптацією давніх гомінід. У розвитку мозку спостерігаються значні стрибки, перший з них пов’язаний з з переходом A. afarensis до H. habilis.
Наступним ступенем гомінізації після появи H. habilis вважають виникнення ахантропів, представником яких є збірний вид H. erectus, матеріальна культура якого і яскраво виражена соціальність дали змогу йому швидко й ефективно розселитися по всій території Африки і Євразії, освоївши обширний ареал, різноманітний у кліматичному відношенні. Роль H. еrectus як етапу антропогенезу ніколи не підлягала сумніву. Що стосується неандертальської людини, то роль її у походженні сучасної людини тепер заперечується. Це пов’язано з виявленням великої кількості викопних решток людини з проміжними рисами між H. еrectus і людиною сучасного фізичного типу.
Численні знахідки палеонтропів (Н. s. neanderthalis) і неонтропів (Н. s. sapiens) свідчать про існування обох підвидів протягом кількох тисячоліть. Швидке зникнення палеонтропів (Н. s. neanderthalis) може бути пов’язане або з витісненням їх людьми з більш сучасною технікою виготовлення знарядь праці, або з метисацією з ними.
Основний результат біологічної еволюції - видоутворення в суспільстві людей - не реалізується, а дія еволюційних факторів на людину спричинює в основному виникненню чітко вираженого генетичного різноманіття, що проявляється на внутрішньовидовому, міжпопуляційному рівні, тобто у вигляді мікроеволюційних процесів.
На фоні малої плодючості і тенденцій до панміксій, характерних для людини, багато мутацій виявляються в популяціях у дуже невеликій кількості. Екологічний (адаптаційний) генетичний поліморфізм в основі має відбір особин з різними генотипами, що генетично краще адаптовані до різноманітних умов середовища, що змінюються. Балансований (гетерозиготний) генетичний поліморфізм - сприяє збереженню у популяціях рецесивних алелів за рахунок ефекту наддомінування. Приклад: різні гемоглобінопатії, поширені з великою частотою в регіонах з високим ступенем імовірності зараження тропічною формою малярії.
Медичне значення генетичного і хромосомного поліморфізму Генетичний поліморфізм забезпечує генетичну унікальність кожної людини і окремих популяцій людини. Хромосомний поліморфізм людини не має такого регулярного характеру. Насправді, чіткий поліморфізм хромосом міг би призвести до первинної генетичної ізоляції за рахунок порушення коньюгації й кросинговеру. Тому працю лікаря треба індивідуалізувати як стосовно окремих пацієнтів, так і під час аналізу здоров’я великих популяцій людей.
В основі морфологічного поліморфізму людства лежить поліморфізм спадкового матеріалу на рівні геному й модифікаційна мінливість. Ці фактори забезпечують не лише індивідуальну морфологічну різноманітність, а й внутрішньовидову групову диференціацію людства на адаптивні екологічні типи, конституційні групи і раси. Протягом тривалого часу в антропології панувало уявлення про значимість расового диференціювання людства і про значну роль природного добору у формуванні основних расових ознак. Застосування методів молекулярної антропології значною мірою змінило уявлення про раси і расогенез.
Рівні організації людства Великі раси Малі раси Етнічні утворення (нації, народності) Малі раси Малі раси Етнічні утворення (нації, народності) Етнічні утворення (нації, народності) Етнічні утворення (нації, народності) Етнічні утворення (нації, народності) Етнічні утворення (нації, народності)
Будова кісток і положення У тих, хто сидить в азіатській позі в місці сполучення гомілки й таранної кістки (стопи) є чітко виражена поверхня, яка, мабуть, дозволяє дуже довго й зручно сидіти на п’ятках на рисових полях і ринках (для більшості європеоїдів це є дуже складно).
Від тотального генетичного поліморфізму людства расові ознаки становлять лише 8%. Іншими словами, німець генетично може бути набагато ближче до полінезійця, ніж до німця, що живе в сусідній квартирі. Вивчення геногеографії популяцій людини показало, що географічний розподіл частот генів крові систем АВО, Rh, Кютеран, Даффі, Дієго та ін., а також різних форм білків-ферментів та імуноглобулінів не відповідає ареалам розселення жодної з рас. Так, за групами кров АВО і Rh мешканці Європи ближче до африканців, тоді як за системою імуноглобулінів вони ближче до монголоїдів Азії.
Отже, з появою людини сучасного фізичного типу припинилися процеси макроеволюції і не виникли не лише нові види, а навіть підвиди людини. Разом з тим мікроеволюційні явища зумовили виникнення широкої внутрішньовидової різноманітності, що виражається вгенетичному та морфофізіологічній диференціації людства.
Схожі презентації
Категорії