Відомості про клінічну мікробіологію
Завантажити презентаціюПрезентація по слайдам:
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ В МІКРОБІОЛОГІЇ Бактеріоскопічний Бактеріологічний Серологічний Біологічний Алергічний Експрес-діагностика
Клінічна мікробіологія – розділ медичної мікробіології, який вивчає мікробні захворювання в соматичних відділеннях усіх клінічних спеціальностей. Перед клінічною мікробіологією, яка здійснює діагностику гнійно-септичних процесів, стоїть широке коло завдань, які направлені на надання допомогу клініцистам у діагностиці, лікуванні та профілактиці інфекційних ускладнень.
На сучасному етапі розвитку медицини відмічається певна тенденція до підвищення частоти гнійно-септичних процесів, що ускладнюють перебіг післяопераційного періоду і різноманітних соматичних захворювань у хворих у лікувально-профілактичних закладах різного профілю. Це спричинило зростання соціальної та медичної значущості госпітальних інфекцій для служби охорони здоров’я країни.
Ріст числа захворюваності госпітальними інфекціями зумовлено рядом причин, у тому числі збільшенням числа осіб, які належать до контингентів підвищеного ризику, впровадження в практику охорони здоров’я біль складних оперативних втручань, інструментальних методів діагностики, лікування тощо. Особливу роль у цьому процесі відіграє лікарська резистентність мікроорганізмів. Широке і часом безконтрольне застосування антибіотиків у боротьбі з інфекційними процесами призвело до селекції та широкого розповсюдження антибіотикостійких штамів мікроорганізмів, до змін нормальних мікробіоценозів, формуванню госпітальних штамів, які відрізняються множинною лікарською стійкістю, підвищеною резистентністю до дії оточуючого середовища,, в тому числі різномантіних дезінфектантів. Певне значення має також зниження уваги до санітарно-гігієнічних заходів у стаціонарах.
Особливості гнійно-септичних захворювань у нефінфекційній клініці – поліетіологічниість, неспецифічність клінічних проявів – визначають провідну роль мікробіологічних досліджень у розшифровуванні їх етіологічної структури. У сучасному неінфекційному стаціонарі позалікарняні та внутрішньолікарняні гнійно-септичні процеси зумовлюються великим набором збудників – понад 2000. Найчастіше збудниками цієї групи є представники родів Staphylococcus, Streptococcus, Bacteroides, родин Enterobacteriaceae (Proteus, Klebsiella, Escherichia, Serratia, Citrobacter, Hafnia та ін.), Pseudomonadaceae, Neisseriaceae (роди Acinetobacter, Moraxella, Branchamella). В урологічній і гінекологічній клініках збудниками госпітальних інфекцій часто є представники родин Mycoplasmataceae, Chlamydiaceae.
Взаємозв’язок між лікарем і лабораторією. Кожний лікар повиненн вміти здійснювати деякі найпростіші мікробіологічні дослідження (виготовлення та забарвлення мазка, мікроскопічне його дослідження, посів патологічного матеріалу на відповідне живильне середовище). Крім того, будь-який лікар повинен знати, коли і як необхідно зібрати матеріал для дослідження, на які аналізи його слід направити і як інтерпретувати результати.
Належність умовно-патогенних бактерій до природної флори організму людини створює ряд труднощів при оцінці їх етіологічної значущості. Умовно-патогенні мікроби можуть представляти нормальну флору досліджуваних рідин і тканин, контамінувати їх з оточуючого середовища. Тому для правильної інтерпретації результатів дослідження необхідно знати склад природної мікрофлори досліджуваного взірця. У тих випадках, коли досліджуваний матеріал у нормі стерильний (кров, спиномозкова рідина, плевральна та синовіальна рідина, ексудати), всі виділені з них мікрoорганізми можуть вважатись збудниками захворювань.
Виділена чиста культура умовно-патогенних мікрооррганізмів вважається збудником хвороби при наявності таких показників: - культура присутня в матеріалі з патологічного вогнища у кількості 104-105 колонієутворюючих одиниць (КУО) в 1 мл або 1 г; - повторне виділення з аналогічного матеріалу тієї самої культури; - наростання у сироватці хворого антитіл до автоштамів або культури, яку вважають вірогідним збудником.
При збиранні матеріалу необхідно дотримуватись певних правил: - брати матеріал до початку антибактеріальної терапії або через певний проміжок часу після введення препарата, необхідний для його виведення з організму (практично через 8-10 год після введення більшість антибіотиків виводяться з організму); - брати матеріал безпосередньо з вогнища інфекції або досліджувати відповідні виділення; - дотримуватись суворої асептики з метою запобігання забруднення проби мікрофлорою оточуючого середовища;
- матеріал збирають у стерильний посуд; клінічні зразки для культивування анаеробів слід транспортувати в лабораторію, максимально захищаючи від дії атмосферного кисню; матеріал для мікробіологічного дослідження транспортують у спеціальних біксах, пеналах; - транспортування нативного клінічного матеріалу в лабораторію слід проводити в максимально короткі строки. Якщо матеріал неможливо транспортувати зразу же в лабораторії його слід зберігати в холодильнику або використовувати транспортні середовища. При тривалому зберіганні матеріалу відбувається загибель найвибагливіших до живильних речовин видів мікробів, розмноження менш вибагливих і тих, що швидко ростуть, що призводить до порушення кількісних співвідношень видів і деорієнтує лікаря-мікробіолога при інтерпретації результатів;
- виділення вірусів, рикетсій, хламідій проводять у спеціалізованих лабораторіях; У такі лабораторії матеріал направляють у добре закритих контейнерах і замороженому стані (сухий лід); - до клінічного зразка, направленого в лабораторію, додається супровідний документ, який містить основні відомості для проведення мікробіологічного дослідження.
Схожі презентації
Категорії