Презентація на тему:
Умовно-патогенні мікроорганізми. Етіологічна роль у розвитку опортуністичних інфекцій

Кафедра мікробіології. вірусології і імунології Умовно-патогенні мікроорганізми. Етіологічна роль у розвитку опортуністичних інфекцій

Ріст числа захворюваності госпітальними інфекціями зумовлено рядом причин, у тому числі збільшенням числа осіб, які належать до контингентів підвищеного ризику, впровадження в практику охорони здоров’я біль складних оперативних втручань, інструментальних методів діагностики, лікування тощо. Особливу роль у цьому процесі відіграє лікарська резистентність мікроорганізмів. Широке і часом безконтрольне застосування антибіотиків у боротьбі з інфекційними процесами призвело до селекції та широкого розповсюдження антибіотикостійких штамів мікроорганізмів, до змін нормальних мікробіоценозів, формуванню госпітальних штамів, які відрізняються множинною лікарською стійкістю, підвищеною резистентністю до дії оточуючого середовища,, в тому числі різномантіних дезінфектантів. Певне значення має також зниження уваги до санітарно-гігієнічних заходів у стаціонарах.

Особливості гнійно-септичних захворювань у нефінфекційній клініці – поліетіологічниість, неспецифічність клінічних проявів – визначають провідну роль мікробіологічних досліджень у розшифровуванні їх етіологічної структури. У сучасному неінфекційному стаціонарі позалікарняні та внутрішньолікарняні гнійно-септичні процеси зумовлюються великим набором збудників – понад 2000. Найчастіше збудниками цієї групи є представники родів Staphylococcus, Streptococcus, Bacteroides, родин Enterobacteriaceae (Proteus, Klebsiella, Escherichia, Serratia, Citrobacter, Hafnia та ін.), Pseudomonadaceae, Neisseriaceae (роди Acinetobacter, Moraxella, Branchamella). В урологічній і гінекологічній клініках збудниками госпітальних інфекцій часто є представники родин Mycoplasmataceae, Chlamydiaceae.

M. kansasii (фотохромогенна)

Належність умовно-патогенних бактерій до природної флори організму людини створює ряд труднощів при оцінці їх етіологічної значущості. Умовно-патогенні мікроби можуть представляти нормальну флору досліджуваних рідин і тканин, контамінувати їх з оточуючого середовища. Тому для правильної інтерпретації результатів дослідження необхідно знати склад природної мікрофлори досліджуваного взірця. У тих випадках, коли досліджуваний матеріал у нормі стерильний (кров, спиномозкова рідина, плевральна та синовіальна рідина, ексудати), всі виділені з них мікрoорганізми можуть вважатись збудниками захворювань.

До того як персонал мікробіологічної лабораторії приступить до вибору найпридатнішої методики для виділення того чи іншого збудника, він повинен отримати інформацію від лікаря про найбільш вірогідний клінічний діагноз і інфекцію, яку запідозрено у хворого. Клінічна інформація від лікаря нерідко допомагає лабораторним працівникам вибрати оптимальні методи ідентифікації збудника, так як не існує єдиного методу, який дозволяє виділити будь-які мікроорганізми.

кампілобактерії

Salmonella cholerae-suis

Пневмококи

Мікробіологічні лабораторні дослідження часто вимагають тривалого часу для одержання відповіді. Багато мікроорганізмів росте повільно, тому можуть пройти дні та тижні, поки вони не зможуть бути ідентифіковані. Тому необхідно, щоб лікар правильно взяв матеріал для дослідження, повідомив у лабораторію про попередній діагноз і почав відповідне лікування препаратами, які були б ефективні відносно певного збудника. Під час того як лабораторія почне одержувати дані, які мають клінічне значення, вона повинна зразу передавати ї клініцисту, щоб він зміг уточнити діагноз (враховуючи і клінічний перебіг хвороби) і при необхідності змінив лікування. Така оперативна “обернена” інформація включає попередні результати, отримані на окремих етапах виділення та ідентифікації збудників.

Критерії етіологічної значущості виділеної культури. Мікробіологічне дослідження при гнійно-септичних захворюваннях проводять з метою їх діагностики, уточнення етіологічної структури, визначення чутливості збудників до антибактеріальних препаратів. Збудниками гнійно-септичних захворювань найчастіше є умовно-патогенні мікроорганізми, які входять до складу природної мікрофлори людини або попадають із зовні.

Мікробіологічні дослідження при захворюваннях, які викликані умовно-патогенним мікроорганізмами, направлено на виділення всіх мікробів, які знаходяться в патологічному матеріалі, що суттєво відрізняє їх від аналогічних дослідженнях при захворюваннях, які викликані патогенними мікроорганізмами, коли проводиться пошук певних збудників. Належність умовно-патогенних бактерій до природної флори організму людини створює ряд труднощів при оцінці їх етіологічної значущості. Умовно-патогенні мікроби можуть представляти нормальну флору досліджуваних рідин і тканин, контамінувати їх з оточуючого середовища.

Тому при правильній інтерпретації результатів дослідження необхідно знати склад природної мікрофлори досліджуваного взірця. У тих випадках, коли досліджуваний матеріал у нормі стерильний (кров, спиномозкова рідина, плевральна та синовіальна рідина, ексудати), всі виділені з них мікроорганізми можуть вважатись збудниками захворювань.

Serratia

Staphylococcus aureus

Гемоліз

Продукція плазмокоагулази

Утворення лецитинази

Продукція ДНК-ази

У тих випадках, коли досліджуваний матеріал має власну мікрофлору, необхідно в кожному конкретному випадку визначати етіологічну значущість виділених мікроорганізмів. Виділивши потенціально патогенних мікроорганізмів із дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту і сечостатевої системи, а також з ранових поверхонь або зі шкіри, слід визначити, чи входять вони до складу нормальної мікрофлори в кожній окремій локалізації. Ситуація нерідко ускладнюється присутністю асоціацій різних мікроорганізмів. Кожний з яких може відігравати певну роль у розвитку патологічно процесу даної локалізації.

Виділена чиста культура умовно-патогенних мікроорганізмів вважається збудником хвороби при наявності таких показників: -  культура присутня в матеріалі з патологічного вогнища у кількості 104-105 колонієутворюючих одиниць (КУО) в 1 мл або 1 г; -  повторне виділення з аналогічного матеріалу тієї самої культури; -  наростання у сироватці хворого антитіл до автоштамів або культури, яку вважають вірогідним збудником.

При інтерпретації результатів мікробіологічного дослідження слід враховувати клініку захворювання, попередню антибактеріальну терапію. Стерильність посіву або скудність росту в досліджуваних пробах можуть бути наслідком антибактеріальної терапії, так само як зміна мікробного пейзажу у рідинах і тканинах організму, які мають власну мікрофлору. Тому для обґрунтованої інтерпретації результатів необхідна кореляція бактеріологічної інформації з клінічними даними.

Збір і транспортування проб. Результати мікробіологічних досліджень у значному ступені залежать від виду досліджуваного матеріалу, способу його забору. Вид матеріалу для дослідження визначається клінічними особливостями захворювання.

Забір крові

При збиранні матеріалу необхідно дотримуватись певних правил: -  брати матеріал до початку антибактеріальної терапії або через певний проміжок часу після введення препарата, необхідний для його виведення з організму (практично через 8-10 год після введення більшість антибіотиків виводяться з організму); -  брати матеріал безпосередньо з вогнища інфекції або досліджувати відповідні виділення; -  дотримуватись суворої асептики з метою запобігання забруднення проби мікрофлорою оточуючого середовища;

-  матеріал збирають у стерильний посуд; клінічні зразки для культивування анаеробів слід транспортувати в лабораторію, максимально захищаючи від дії атмосферного кисню; матеріал для мікробіологічного дослідження транспортують у спеціальних біксах, пеналах; - транспортування нативного клінічного матеріалу в лабораторію слід проводити в максимально короткі строки. Якщо матеріал неможливо транспортувати зразу же в лабораторії його слід зберігати в холодильнику або використовувати транспортні середовища. При тривалому зберіганні матеріалу відбувається загибель найвибагливіших до живильних речовин видів мікробів, розмноження менш вибагливих і тих, що швидко ростуть, що призводить до порушення кількісних співвідношень видів і деорієнтує лікаря-мікробіолога при інтерпретації результатів;

  - виділення вірусів, рикетсій, хламідій проводять у спеціалізованих лабораторіях; У такі лабораторії матеріал направляють у добре закритих контейнерах і замороженому стані (сухий лід); -  до клінічного зразка, направленого в лабораторію, додається супровідний документ, який містить основні відомості для проведення мікробіологічного дослідження.

Бактеріологічний метод