Презентація на тему:
Профілактика хірургічної інфекції

Профілактика хірургічної інфекції в діяльності медичної сестри

Хірургічна інфекція це: захворювання, причиною яких є різні мікроорганізми, що викликають гнійно-запальні та гнійно-некротичні процеси в органах і тканинах, лікування яких здійснюють хірургічними методами.

Історія становлення гнійної хірургії Тривалий час одним із найпотужніших моментів, які гальмували розвиток хірургії була і в певній мірі, до тепер залишається гнійна інфекція. Ідея безгнилісного лікування ран по справжньому знайшла своє рішення лише в другій половині ХІХ ст. Угорський акушер Ігнац Земмельвейс (1818-1865). В 1846 р. був прийнятий асистентом в акушерську клініку у Відні. Його гнітило те, що майже кожна п’ята, а по даних за 1841р., кожна третя породілля помирала на 2-ий - 3 -ій день після пологової гарячки. В іншому акушерському відділенні клініки летальність в породіль була втричі нижчою. У першому відділі пологи приймали лікарі та студенти, які часто відвідували прозекторську та анатомічні театри, в той час, як в другому проводили всю роботу акушерки, які не мали справи з трупами. Відмічено також, що післяпологова гарячка не виникала у жінок, які рожали вдома, іноді навіть в гірших умовах. І. Земмельвейс не сумнівався, що в кровоносну систему попадала, так звана “трупна отрута”, і що заносили цю отруту в пологові шляхи жінок студенти, які приходили в акушерську клініку після відвідування моргу.

І.Земмельвейс Молодий лікар запропонував , щоб усі лікарі, які переступили поріг акушерської клініки, одягали свіжий костюм, та обробляли руки знешкоджуючими розчинами. З метою профілактики післяпологового сепсису І. Земельвейс у 1847 р. вперше застосував для обробки рук медичного персоналу розчин хлорного вапна. Результати виявились блискучими, молоді матері помирали у 10 разів менше. У 1860-61 рр. була видана книга І.Земмельвейса про попередження гарячки породіль, але провідні акушери так і не визнавали його. У той час М.І.Пирогов писав “Переконання Земмельвейса, щодо піємії у породіль, які б ексцентричні вони не були, все-таки містять у собі велику долю правди”.

М.І. Пирогов Пов’язував нагноєння ран з існуванням своєрідних лікарняних міазм (забруднень). Пропонував відділяти від решти хворих тих, у кого відмічалися ознаки зараження. Він рахував, що зараження може передаватися від людини до людини. Для лікування гнійних ран застосовував спирт, йод, ляпіс.

Джозеф Лістер (1827-1912). У 1867 р. англійський хірург Джозеф Лістер, виходячи з вчення Луї Пастера про розкладання органічних речовин за рахунок “зародків” з повітря, прийшов до висновку, що причиною гнійних ускладнень і смерті хворих після операції є мікроби. Він у журналі “Lancet“ опублікував статтю “Антисептичний принцип в хірургічній практиці“. Як засіб для знищення мікробів у рані Д. Лістер запропонував і широко використовував карболову кислоту. Із його ім’ям пов’язана розробка нового антисептичного методу хірургічної роботи.

Класифікація хірургічної інфекції 1. За походженням: нозокоміальна (внутрішньолікарняна), позалікарняна. 2. За характером збудника: неспецифічна – аеробна (стафілококова, стрептококова, колібацилярна, синьогнійна), анаеробна (клостридіальна, неклостридіальна), грибкова; специфічна (туберкульоз, сифіліс, актиномікоз та ін.) неспецифічна інфекція. 3. За джерелом інфікування: екзогенна; ендогенна. 4. За клінічним перебігом: гостра, хронічна, латентна, атипова. 5. За клінічними проявами: гнійна, гнильна, анаеробна, специфічна (правець,актиномікоз, сибірська виразка та ін.). 6. За поширенням: місцева, прогресуюча (інвазивна), генералізована (сепсис). 7. За локалізацією: ушкодження шкіри, підшкірної клітковини; ушкодження кісток і суглобів; ушкодження органів грудної клітки, черевної порожнини та ін.

Нозокоміальна інфекція Це інфекційні захворювання, які виникають у пацієнтів унаслідок їх інфікування в лікувальних закладах. Або любе інфекційне захворювання працівника лікарні, яке розвинулось унаслідок його роботи в даному лікувальному закладі.

Стафілококи, стрептококи

Збудники хірургічної інфекції Стафілокок (Staphylococcus) – грампозитивний аеробний кок, розміром 0,5-1,5 мкм Стрептокок (Streptococcus) – аеробний грампозитивний кок, розміром 0,5-2,0 мкм Кишкова паличка (B. coli communis) - відноситься до групи умовно-патогенних грамнегативних бактерій. Протей (Proteus) – грамнегативна анаеробна паличка, яка має декілька видів. Паличка синьо-зеленого гною (Pseudomonas aeruginosa) - відноситься до грамнегативних мікробів. Грибки (Candida) – близько 80 видів роду Candida, к найбільш часто причиною захворювання буває C. Albicans. Анаероби - з роду Clostridium (клостридіальна інфекція) і (неклостридіальна інфекція) палички роду Bacteroides, Fusobacterium, грампозитивні палички – Propionbacterium acnes; грамнегативні та грампозитивні коки.

Шляхи поширення інфекції Екзогенний шлях – занесення інфекції в рану із зовнішнього середовища (повітряна, крапельна, контактна, імплатаційна інфекція) ; Ендогенний шлях – гематогенний лімфогенний, лактогенний. “Дрімаюча” інфекція – при зміні реактивності організму.

Розвиток і перебіг гнійно-запального процесу залежить: 1) вірулентності мікрофлори; 2) стану реактивності організму, його імунітету; 3) якості лікувальних заходів, спрямованих на ліквідацію мікрофлори та загоєння рани.

хірургічну інфекцію поділяють на три групи: 1) інфекційні хірургічні захворювання (фурункул, карбункул, панарицій, мастит, остеомієліт і т. ін.), які, виникають внаслідок порушення локальних механізмів захисту тканин від мікробів; 2) ранова інфекція – як ускладнення після травм і операцій; 3) інфекційно-запальні ускладнення, що виникають у процесі лікування основного захворювання і не пов’язані безпосередньо з хірургічним втручанням на ураженому органі.

Напрямки профілактики хірургічної інфекції Для профілактики і боротьби з внутрішньолікарняною інфекцією проводять комплекс санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на виявлення та ізоляцію джерела інфекції і ліквідацію шляхів її проникнення.

Методи профілактики хірургічної інфекції Джозеф Лістер і його сучасники для знищення збудників гнійних процесів у рані і на всіх предметах, що контактують із раною, застосовували хімічні речовин. У подальшому для боротьби з інфекцією у медичну практику введенно дезінфекцію, стерилізацію і хіміотерапію.

Антисептика Комплекс лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на ліквідацію мікробів у рані, патологічному вогнищі і в організмі в цілому.

Асептика Поряд з цим в хірургію почали проникати ідеї про те, що треба знезаражувати не тільки рану та оточуюче повітря, але й інструменти, перев’язувальний матеріал, тобто все, що контактує з раною. Наукове обгрунтування цього методу репрезентував Е. Бергман та його учень К. Шиммельбуш, в 1890 році . Він отримав назву асептики.

Презентація відеофільмім Методика обстеження хірургічного хворого

Дякую за увагу !