Презентація на тему:
отруєння алкоголем та нікотином

Життєвий і творчий шлях Максима Рильського Підготувала учениця 11-Б класу Попіка Іванна

Ри льський Максим Таде йович (19березня 1895, Київ — 24 липня 1964, Київ) — український радянський поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, літературознавець. Академік АН УРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 2—6-го скликань.

Батьки поета Таде й Розеславович Ри льський ( 2 січня 1841, Ставище — 7 жовтня 1902, Романівка, нині Житомирська область) — український громадський і культурний діяч, етнограф, економіст, «хлопоман». Мати, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області). Малий Максим з родиною

Освіта поета 1902 року помер батько й родина переїхала з Києва до Романівки. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім (з осені 1908 року) в приватній гімназії в Києві. Після закінчення приватної гімназії Науменка Рильський у 1915—1918 роках навчався на медичному факультеті Київського імператорського університету Святого Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але через події революції й громадянської війни жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою.

Робота Максима Якийсь час проживав у м. Сквирі, де в 1918 році працював у садовому відділі земської управи у (будинок зберігся). У 1918—1929 роках учителював у селах Сквирського повіту, зокрема й у Романівці ). У 1919—1929 поряд з учителюванням у селі, викладав у київській залізничній школі, на «робітничому факультеті» Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.

Дружина Рильського -Катерина

Кохання всього життя , яке Максим «вкрав» у знайомого Поет Максим Рильський зустрівся зі своєю майбутньою дружиною у знайомого Івана Очкуренка -  земляка, який дозволив йому пожити у своїй квартирі. поет не мав в місті власного житла, тому він вирішив влаштуватися в будинку свого колишнього односельчанина, який на той момент вже давно жив у Києві - Івана Очкуренко. Під час першого візиту до Очкуренка, двері відчинила його дружина Катерина і веліла зачекати господаря у вітальні. Однак, очікування затягнулося. У кімнаті стояло фортепіано, і щоб чимось зайнятись, рильський сів за інтрумент. Грав він надзвичайно чудово, адже музики вчив його композитор Микола Лисенко. Почувши мелодію своєї улюбленої пісні "Ой одна, я одна та й у батенька була", Катерина Миколаївна увійшла і стиха заспівала. Це була перша зустріч Максима з Катериною, з якої почався їхній роман. Максим Тадейович залишився квартирувати у домі Очкуренків на Бульйонській. Катерина старша за Максима на 9 років. Турбувалася про молодого вчителя, як про рідну людину. У вільний час просила його пограти на фортепіано, а сама співала. Пісня їх зріднила. Невдовзі Максим попросив Катерину вийти за нього заміж. Вона поставила лише одну умову: стане його дружиною, якщо він всиновить її 6-річного сина Жоржа. Поет погодився. Одружилися 12 липня 1926 року.

Перші збірки Писати Рильський розпочав рано. Перший його вірш надруковано 1907 року, перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою, що засвідчила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918, перевидана в скороченому вигляді 1926).

Дві перші збірки

Угруповання «неокласиків» У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків», переслідуваного офіційною критикою за декадентство і відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя.

Збірки поезій «На білих островах»(1910); «Під осінніми зорями»(1918); «Синя далечінь»(1922); «Поеми»(1925); «Крізь бурю і сніг»(1925); «Тринадцята весна»(1926); «Гомін і відгомін»(1929); «Де сходять дороги»(1929); «Знак терезів»(1932); «Київ»(1935); «Літо»(1936); «Україна»(1938); «Збір винограду»(1940); «За рідну землю»(1941);

Причина арешту Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події й протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи у відвертій формі (наприклад, у вірші «На світі є співучий Лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «Чумаках» чи в поемі «Сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді (зокрема, у статті «Моя апологія, альбо самооборона», що вийшла в київській газеті «Більшовик» 23 вересня 1923 року, ч. 216.). Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті 1931 року закінчилося арештом органами НКВС, після чого він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі. Після ув'язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості.

Найкращі поезії У радянську добу Рильський написав 35 книжок поезій, найкращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства. 1943 року його обрано академіком Академії наук УРСР.

У 1944—1964 роках Максим Рильський був директором академічного Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії. Поетові двічі було присуджено Сталінську премію в галузі літератури й мистецтва (1943 року премію 1-го ступеня за збірки віршів: «Слово про рідну матір», «Світова зоря», «Світла зброя» й поему «Мандрівка в молодість»; 1950 року премію 3-го ступеня за переклад українською мовою поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш»), а 1960 року — Ленінську премію в галузі літератури, журналістики, публіцистики й мистецтва за збірки віршів «Далекі небосхили» (1959) та «Троянди й виноград» (1957). Крім «офіційної» поезії поет творив і глибоко патріотичну, яку декламував тільки з пам'яті окремим близьким і не довіряв паперу та забрав із собою в могилу[4].

Дякую за увагу!