Презентація на тему:
Медицина i фармацiя в епоху середньовiччя

Медицина i фармацiя в епоху середньовiччя Перiод середньовiччя характеризується: Впливом алхiмiї i ятрохiмiї на розвиток медицини i фармацiї Збiльшенням числа медикаментiв i складнiсть їх виготовлення привели до виникнення довиникнення самостiйних аптек Видiлення фармацiї в особливу галузь функцiї лiкаря i аптекаря Органiзована спецiальна державна пiдготовка фармацевтiв.

1. Медицина в Халiфатах Раннє i розвите середньорiччя вiдноситься до перiоду феодалiзму. В цей час найбiльший розвиток отримала так звана арабська культура. Старовинною територiєю розселення арабських народiв була пiвнiчно-схiдна частина Арапвiйського пiвострова. Но в серединi УII столiття розпочалися крупнi вiйни арабiв. Першими обїєктами їх нападу виявились Iран i Вiзантiя. До середини УIII столiття територiя феодальної арабської країни - Халiфату охоплювала Аравiю, Iран, Сирiю, Палестину, Єгипет, Вiрменiю, частину Смередньої Азiї, все пiвнiчне надбережжя Африки, Пiрiнейський пiвострiв. Народи, якi увiйшли до складу Халiфату, створили високорозвинену культуру, яка включала в себе нацiональнi традицiї i досягнення багатьох народiв.

2. Алхiмiя, її роль в розвитку фармацiї. Свою назву алхімія отримала в арабський період. Само слово “алхімія” складається із арабської приставки “ал” і “кімія”, що значит “камень мудрості”. Головне завдання алхiмiї - перетворення дешевих металiв в золото. Для цього вони пробували знайти речовину, яка прискоряла «дозрiвання» золота. Цей порошок арави називали al-iksir, так появилось слово елiксiр. Елiксир повинен був володiти i iншими чудодiйними властивостями: вилiковувати вiд всiх захворювань i давати безсмертя.

3. Авiценна - видатний вчений свiтової iсторiї Крупний вчений арабського свiту Авценна є родоначальником серебньовiкової фармацiї. Авiценна народився недалеко вiд Бухари, таджик. Там же отримав освiту. Науковою i практичною роботою вiн займався в Iранi. Ним написано багато робiт на теми лiкарського мистецтва, лiкознавств. Свiтову славу отримав його капiтальна праця «Канон медицини». Вiн складається з 5 томiв, якi перевидають до сих пiр. Двi книги «Канону» присв’яченi лiкознавству; друга - простим, п’ята - складним лiкарським формам.

4. Тiбетська медицина. Особливе мiсце в розвитку медицини епохи феодалiзму на Сходi займає тiбетська медицина. Як особлива система лiкування вона складається в Iндiї в давнину, ще в дофеодальну епоху. Основним джерелом вивчення тiбетської едицини вважається книга «Чжудшi iндуського лiкаря Цо-Жед-Шон-Ну (2 ст. До н.е.), яку можна розглядати як досвiд узагальнення i систематизацiї майже п’ятистолiтнього процесу запозичених поглядiв i практичних рекомендацiй iз рiзних систем Ближнього Сходу.

Вiдомi i iншi працi тiбетських медикiв, такi як «Сама-раджi» та iнш., рiзнi рецептурники, якi дають можливiсть констактувати наступне: Тiбетськi медики мали чiтку уяву про лiкувальну дозу. В них була розвинута уява про абсолютнi i вiдноснi значення доз, якi складали певну частину вiд початкової - токсичної дози для людини. Вони надавали велике значення лiкарськiй формi i шляхам введення в органiзм. Їм були вiдомi iндивiдуальнi влативостi понад 800 рослин, рiзних мiнералiв, тваринної сировини i лiкувальний ефект поєднання цих речовин в рiзних дозах. Тiбетськi медики придавали велике значення речовинам, якi сприяли доведенню лiкiв до певних органiв.

При призначеннi лiкарських препаратiв обов’язково встановлювався час прийому, чим запивати лiкарство ( снiговою водою, вином, некипїяченою водою), яку їжу приймати пiд час лiкування, вказувався режим дня. Приведенi класифiкацiї лiкарських засобiв по застосуванню, лiкувальним властивостям, дiї, смакам, способам застосування. Характерною особливiстю тiбетських прописiв є багатокомпонентнiсть, що пояснюється своєрiдним уявленням тiбетцiв про причини i сутi хворiб, якi в пiдсумку розглядалися як результат дисбалансу мiж «вiтром», жовччю, слизом.

5. Медицина і фармація Європи Середнi столiття на Заходi характеризуються новим явищем, яке не було вiдомо старовинному свiту - великими епiдемiями. В великих портових мiстах Європи (Венецiя, Геную i iнш.) виникали особливi протиепiдемiчнi заклади, появилися портовi наглядачi - «опiкуни здоров’я», пiзнiше появились «мiськi лiкарi». В деяких великих мiстах були опублiкованi спецiальнi правила - «регламенти», якi мали за мету попередженню занесення i розповсюдження заразних хворiб. Вiдкривалися лiкарнi, богадельнi, найчастiше при монастирях. Лiкарнi слугували практичними школами для лiкарiв-монахiв, в них накопичувався досвiд лiкування хворiб, виготовлення лiкiв.

В ХII-ХIII ст. в деяких європейських державах королевськими декретами були роздiленi функцiї лiкаря i аптекаря. Лiкарям заборонялось торгувати лiками, а фармацевтам - займатися лiкуванням. В цей же перiод було узаконено порядок отримання фармацевтичної освiти в Європi (ХIII ст.). Наприклад, щоб отримати фармацевтичну освiту в Францiї необхiдно було побувати 4 роки учнем в аптецi, потiм 10 рокiв пропрацювати в якостi помiчника фармацевта i лише пiсля цього скласти iспити на отримання звання фармацевта. Збiльшення асортименту вживаних лiкiв i розвиток медицини привели до виникнення аптек, що в свою чергу сприяло розвитку фармацiї. Згадка про аптекарiв в ХII-ХIII ст. Зустрiчається в лiтописах рiзних народiв.

На початку ХII ст. Вперше згадується про аптекарiв, якi входили до гiльдiї перечникiв в Лондонi. В першу чверть ХIII ст. Французькi аптекарi згадуються в гiльдiї булочникiв i торговцiв пряностями. В Iталiї спочатку роздачею лiкiв займалися монастирi. В ХIII ст. В Європi стали видаватися закони, якi регламентують права i обов’язки лiкарiв i фармацевтiв. Вперше лiкарям заборонялось отримувати прибуток вiд постачання лiками своїх хворих i вступати з фармацевтами в угоду, яка направлена на отримання прибутку, а фармацевтам заборонялося лiкувати. В зв’язку з органiзацiєю перших аптек були встановленi ревiзiї аптек, клятва фармацевтiв, якi готували лiкарськi препарати, правила зберiгання i вiдпуску отрут.

6. Перша медична школа в Солерно i її роль в iсторiї медицини i аптечної справи Центром середньовiкової медицини були унiверситети, якi в своєму первинному виглядi представляли корпорацiю ученикiв, яка була аналогiчна ремiссничим цехам. В ХI ст. Виник унiверситет в м.Cолерно, який був перетворений iз солернської медичної школи бiля Неаполя; в ХI-ХII ст. Виникли унiверситети в Болонiї, Парижi, Оксфордi та iнш. мiстах. Число учнiв в цих унiверситетах було дуже незначне, не перевищуючи декiлька десяткiв на всiх факультетах. Найбiльш прогресивна роль належила унiверситету в Солерно.

Перша згадка про Салернську медичну школу вiдноситься до IХ ст. Ще в давнину римська колрнiя Салерно, що лежала на пiвдень вiд Неаполя, була вiдома своїм лiкувальним клiматом. Наплив хворих в цi мiсця привiв до накопичення лiкарiв. В Салернському унiверситетi термiн навчання медицинi був 9 рокiв, а для тих, хто спецiалiзувався на хiрургiю - 10 рокiв. Сюди входили 3 роки пiдготовчих занять, 5 рокiв теоретичних занять медициною, а потiм практика при досвiдченому лiкаревi.

Саернська школа, яка виникла на пiдставi узагальнення досвiду лiкарiв-практикiв суттєво вiдрiзняється своєю практичною направленнiсю вiд бiльшостi медичних факультетiв цих часiв. Тут в 1140 р. ректором школи Миколою була складена фармакопея («антидотарiй», тобто збiрник проти отрут). Була винайдена вагова система і встановлена одиниця такої системи – гран (granum) – вага пшеничного зерна. Середня одноразова доза тодішніх прошків і кашок була визначена в 20 гран (1 скркпул), а добова в 3 скрупула (1 драхма), тижнева норма складала 8 драхм ( 1 унція) До цього кiлькiсть лiкiв визначалась на око, на «пригорошню».

Вiдома також поема «Regimen sanitatis Salernitatum» (Салернський кодекс здоров’я), яка присв’ячена дiєтi i попередженню захворювань. Солернська школа випустила В серединi ХII ст. Лiкарами-вченими був складений трактат «Про лiкування захворювань», де йшла мова про лiкування всiх захворювань, якi були вiдомi на той час.

6. Медицина в перiод розпаду феодалiзму До пiзного середньовiков’я вiдноситься перiод вiдкриття Америки Колумбом (1492 р.), морського шляху в Iндiю Васко да Гама (1498 р.). Потреба виробництва зобумовили розвиток технiки, механiки i iнших точних наук. Широкому розповсюдженню знань сприяло початок книгодрукування. Перша книга медичного змiсту надрукована в Нiмеччинi в 1456 р. на латинськiй мовi, через 20 рокiв ((1476 р.) надрукований Канон Авiценни, в 1490 р. - працi Галена.

Пiзнє середньовiков’я характеризується новим напрямком в хiмiї - ятрохiмiя (лiкувальна хiмiя). Ятрохiмiя вважала основним завданням пояснення життєвих явищ. За думкою ятохiмiкiв, в основi всiх фiзiологiчних процесiв лежить хiмiчне перетворення в органiзмi людини одних речовин в iншi за участю рiзного роду «фрментiв». Основоположником ятрохiмiї вважається Парацельс (1493-1541 р.р.). Син швейцарського лiкаря, отримав овiту медика в Iталiї. Був розчарований медициною древнiх грекiв i арабською медициною, вiн шукав новi знання в унiверситетах Англiї, Францiї, Нiмеччини.

Вплив ятрохіміків приводив до росту аптек, і цей ріст визвав визвав необхідність вигшотовлення одинакових хімічних препаратів, тому в аптеках старалися гтовити препрати за одним і тим же прописом. Так, в одній із такс пражської аптеки в 1659 р. наводяться препарати, які готовили в аптеках: мідний купорос, міді оксид, міді сульфат, заліза оксид та інш. Представником цього напрямку в хiмiї був нiмецький лiкар i хiмiк Iоган Глаубер, який розробиi метод отримання кислоти хлористоводневої пiд впливом кислоти сiрчаної на поварену сiль. Вивчаючи залишок (натрю сульфат), Глаубур встановив, що ця речовина володiє сильною послаблюючою дiєю i назвав її «чудодiйної сiллю», вважаючи панацеєю, майже елексиром життя.

Фармацiя нового часу З кiнця ХУI ст. Передовою країною в економiчному i культурному вiдношеннi стає Голандiя. Тут набуває дальшого розвитку вчення Парацельса про хiмiчний процес в органiзмi. Прихильником такого погляду був Ван-Гельмонт, який дослiджував кров, шлунковий с iк, воду, повiтря. Його вважають засновником бiологiчної хiмiї.

В цей перiод абсолютна бльшiсть аптек стали виконувати функцiї добре оснащених хiмiчних лабораторiй, Аптекарi вважаються одними iз найбiльш освiдченими спецiалiстами, так як поєднують функцiї фармацевта i хiмiка. Багато вiдкрить, якi зробленi в аптецi, стоять надбанням не тiльки фармацiї, но i iнших галузей хiмiї. Саме на базi аптек створювались науковi центри. Так, в Iталiї i Францiї набазi аптек були органiзованi Академiї наук.

В кiнцi ХУIII ст. на змiну алхiмiї i ятрохiмiї прийшла нова флогiстона теорiя, за допомогою якої хiмiки старались пояснити процес окислення, горiння i т.п. Осмновоположником теорії флогістону був німецький хімік Г.Шталь (1660-1734 р.р.). Серед вчених цього часу багато було фармацевтiв, якi зробили вiдкриття. Так, шведський аптекар Карл Вiльгельм Шееле (1742-1786 р.р.) в маленькiй аптечнiй лабораторiї здiйснив бiля 50 видатних вiдкрить, зокрема, запропонував спосiб отримання фосфору, видiлив у вiльному виглядi хлор, вiдкрив миш’яковистий ангiдрид i кислоту миш’яковисту, отримав сiрководень, видiлив i рписав майже половину вiдомих в 18 ст.

Органiчнi сполуки, в т.ч. виннокаменну, молочну, бензойну кислоти, описав способи отримання ефiрiв щавелевої, лимонної i iнших кислот. Відкриття ряду рослинних кислот Шееле поклало початок фітохімічним методам. Намагання позбутися від баласних речовин при прийомі лікарських рослин було давно. Опій був відомий давно, його хімічна обробка почалася ще в ХУІІ ст. і тільки в 1831 р. був виділений морфін. Аптекар Микола Вокален (1763-1829 р.р.) перший директор фармацевтичної школи в Парижi, заснованої в 1803 р., виконав понад 200 хiмiчних робiт. Вiн вiдкрив хром, берилiй, паладiй, iридiй, отримав сiрководень, кислоту цiанисту.

Аптекар Шарль Дерозi (1780-1848 р.р.) вiдкрив наркотин, займався отриманням цукру. Вiйськовий аптекар Бернар Куптуа (1777-1836 р.р.) вiдкрив йод, який утворювався у виглядi фiолетової пари пiд дiєю кислоти сiрчаної на морськi водорослi. Фармацевт Мор (1806-1879 р.р.) є творцем об?ємного аналізу. Ним вперше використанi бюонтки, пiпетки, зконстуйованi ваги нового типу. Аптекар і професор Антуан Боме (1728-1804 р.р.) ввів в фармацевтичну практику аерометр для визначення густини спирту і солевих розчинів, він засновав першу фабрику нашатиря.

Впереше про сучасні хімічні елементи заговорив Р.Бойль (1627-1691 р.р.). Аптекар М.Г.Клапрот (1743-1817 р.р.) відкрив сполуки урану і цирконію, титану (разом з Грегором) і церію (одночасно з Берцеліусом). Аптекар К.Клаус (1796-1864 р.р.) відкрив новий метал – рутеній, а фармацевт А.Балар !1802-1876 р.р.) виділив бром. Початок органічної хімії пов”язаний і іменами Лібіха і Велера. Ю.Лібіх (1803-1873 р.р.) розпочав свою діяльність в аптеці. Він створив меодику келементного органічного аналізу і є основоположником агрономічної і фізіологічної хімії. Для фармації він відкрив хлоралгідрат і хлороформ. Йому належить метод визначення алкалоїдів.

Велер описа циановцу кислоту. Випаровуючи водний розчин ціаново-амонієвої солі він отримав сечовину. В другiй половинi ХIХ ст. Iнтенсивно почала розвиватися органiчна хiмiя. Одним iз видатних вiдкрить (1842 р.) будо синтетичне отримання анiлiну iз нiтробензолу росiйським хiмiком, проф. Казанського унiверситету М.I.Зiнiним. Синтез анiлiну поклав очаток бурному розвитку фармацевтичної промисловостi.

В ХIХ ст. поряд з iншими факторами суттєвий вплив на фармацiю виявив розвиток мiкробiологiї. Працями французького вченого Луї Пастера (1822-1895 р.р.) i iнших вчених було доказано, що бродiння i гниття є наслiдком життєдiяльностi нищих мiкроорганiзмiв. Бактерiї не зароджуються довiльно. Iдеї Луї Пастера привели до вчення про антисептику, появи класу антисептичних засобiв. При раневих iнфекцiях стали використовуватись такi антисептичнi засоби: настойка йоду, розчин нiтрату срiбла, сулема, хлорна вода, спирт та iнш. Найбiльше розповсюдження отримали карболова i трихлороцтова кислота.

З розвитком бактерiологiї виниклр питання про виготовлення i вiдпуск iз аптек деяких лiкарських форм, якi вiльнi вiд мiкроорганзмiв. В 1885 р. петербургський аптекар Пель запропонував використовувати при виготовленнi розчинiв для пiдшкiрних вприскуань гранулли, якi мiстили незначну кiлоькiсть антисептичних речовин. Вiн тех запропонував викопристовувати антисептичнi засоби при зберiганнi водних витяжок для попередження бродiння. Др кiнця ХIХ ст. Було запропоновано багато рiзних способiв виготовлення лiкувальних сивороток. До сивороток почали прибавляти консервуючi речовини: кислоту карболову i крезол.

Виробництво хiмiчних препаратiв в серединi ХIХ ст. Перейшло до промисловостi, а розвиток галенових лабораторiй привело до призупинки виготовлення в аптеках екстрактiв i настоянок. Добування алкалоїдiв в самiй аптецi стало невигiдним i лоя реалiзацiї нових вiлкрить органiзуються заводи. В 1816 р. було органiзовано виробництво хiнiну. В 1827 р. аптекар Мерк (Нiмеччина) заклав основу фабричного виробництва морфiну, наркотину, хiнiну, еметину, стрихнiну i iнших речовин. На базi аптечної лабораторiї був заснований завод Ридаля, який в 1844 р. виготовляв 570 препаратiв.

Серед досягнень фітохімії ХІХ ст. важливе місце займає відкриття кокаїну. Спроба змінити конфігурацію кокаїну привела до синтезу новокаїну, Нововкаїн виявився анестетиком, який не поступався кокаїну, но мав в багато разів меншу токчичність. Г.Деві (1778-1829 р.р.) працюючи аптекарським учнем відмітив наркозну дію азоту закису. В 1844 р. азоту закис був використаний приудалені зуба.

На завершеннi цього перiоду часу необхiдно навести ще один факт. В кiнцi ХУIII ст. на противагу iснуючим тодi методам лiкування хворiб великими дозами складних за складом лiкiв появилась теорiя, за якою вважалось, що лiкувати недзвичайно малими дозами чистих лiкарських речовин - ефективно. Засновником цiєї теорiї був нiмецький лiкар Самуель Ганеман (1755-1845 р.р.) Теорiя Ганемана отримала назву гомеопатiя (вiд грецького «гоймос» - рiвний в «патос» - страдання), що у вiльному перекладi означає лiквання засобами, якi визивають симптоми подiбнi захворюванню. В основi системи Ганемана заключалися принципи про те, що лiкарський засiб, який вибраний для лiкування тої чи iншої хвороби, повинно у великих дозах визивати явище дуже подiбне iз симптомами даної хвороби, а також в признаннi якiсної рiзницi мiж великими i малими дозами.