Презентація на тему:
ХВОРОБИ НИРОК ТА СЕЧОВИВІДНИХ ШЛЯХІВ

Гломерулонефрити та пієлонефрити Етіологія. Патогенез. Діагностика. Клініка. Принципи лікування. ХВОРОБИ НИРОК ТА СЕЧОВИВІДНИХ ШЛЯХІВ Викладач: Сенчик Ю. М.

Гломерулонефрит Двобічне захворювання нирок імунно-запального характеру з переважним ураженням ниркових клубочків і втягненням до патологічного процесу ниркових канальців, інтерстицію та судин нирок.

Причини гострого гломерулонефриту стрептококова інфекція (β-гемолітичний стрептокок групи А, нефритогенні штами стрептококів 1, 4, 8, 12, 49) стафілококова інфекція, рідше віруси (гепатиту В, С, вітряної віспи, корі, Коксакі, краснухи, ВІЧ, грипу. Виникненню захворювання сприяє різке переохолодження тіла, особливо в умовах підвищеної вологості повітря. Вакцинація також є одним із факторів виникнення ГГ, причому у 2/3 випадків ураження виникає після 2 або навіть 3 ін'єкції вакцини. До виникнення і прогресування гломерулонефриту може приводити наявність в організмі вогнищ хронічної інфекції: каріозних зубів, запалення мигдаликів (тонзиліт), додаткових пазух носа (гайморити, фронтити), а також охолодження, схильність до алергічних реакцій, перевтома.

Ознаки гострого гломерулонефриту Приблизно в половині випадків захворювання характеризується зменшенням кількості сечі, зміною її кольору («м'ясні помиї»), набряками тіла, які виникають швидко, іноді на протязі декількох годин і локалізуються на обличчі, тулубі, кінцівках. Спостерігається підвищенням артеріального тиску (гіпертензія).

NB! ГГ можна підозрювати у випадку виявлення в сечі еритроцитів і білка в поєднанні з АГ і набряками через 1- 4 тижні після стрептококової чи іншої інфекції. характерні діагностичні критерії гострого гломерулонефриту гіпертензія, набряки, брадикардія.

Лабораторні та інструментальні дослідження Клінічний аналіз сечі - поєднання протеїнурії (до 3 г\ добу на протязі 2-8 тижнів) та гематурії (в полі зору 5-50 еритроцитів, сеча набуває вигляду «м'ясних помиїв» ), вираженої на початку хвороби, яка поступово зменшується через декілька днів. Загальний аналіз крові - легка анемія (зниження кількості еритроцитів і гемоглобіну), помірний лейкоцитоз, еозинофілія, лімфопенія, зростання ШОЕ до 20-50 мм\год. Біохімічний аналізі - гіпопротеїнемія (60 г\л і нижче), диспротеїнемія, поява С-реактивного протеїну, накопичення сіалових кислот, зростання титру антистрептолізинових антитіл, накопичення креатиніну, сечовини, залишкового азоту, гіперхолестеринемія, гіперліпідемія. Спеціальні дослідження -         Біопсія з патоморфологічним дослідженням нефробіоптату дозволяє виставити нозологічний діагноз. -         УЗД нирок: контури гладкі, розміри незмінені або збільшені (при ГНН), ехогенність знижена. -         ЕКГ при АГ виявляє перевантаження лівого шлуночка і можливі порушення ритму.

Лікування гострого гломерулонефриту Мета лікування. Повне видужання, попередження і усунення ускладнень. Режим ліжковий, далі напівліжковий протягом 1-3 тижнів, при зникненні набряків і нормалізації АТ – розширення режиму. Обмеження кухонної солі до 1-2 г/добу, рідини (об’єм отриманої рідини розраховують із врахуванням діурезу за попередній день + 300 мл), білку до 0,5-1 г/кг/добу. Виключають гострі приправи, м’ясні, рибні і овочеві бульйони, підливки, міцні каву і чай, консерви. Заборона паління і вживання алкоголю. Медикаментозне лікування Антибактеріальне лікування - при наявності вогнища інфекції або гострого інфекційного захворювання (бензилпеніцилін або цефалексін Симптоматичне лікування -        При АГ – інгібітори АПФ, блокатори кальцієвих каналів, діуретики. -         При набряках і лівошлуночковій недостатності – діуретики -         Фітотерапія (відвари шипшини, чорноплідної горобини). -         Прогноз. Видужання у 85-90% випадків.

Хронічний гломерулонефрит ХГ – це групове поняття, яке включає захворювання клубочків із загальним, частіше всього імунним механізмом ураження дегенеративні зміни епітелію канальців і прогресуюче розростання сполучної тканини, з поступовим зниження функції нирок і розвитком ниркової недостатності. діагностують у тому випадку, якщо через 2-3 міс після ГГ зберігається незначно виражений сечовий синдром або набряки, підвищення АТ.

Хронічний гломерулонефрит . Зморщена нирка (вторинно-зморщена нирка). а — вигляд поверхні, б — на розрізі, в, г — мікроскопічна картина.

Класифікація ХГН за (Л.А. Пиріг і співавт., 1995) Хронічний ГН: первинно-хронічний вторинно-хронічний гломерулонефрит Стадії хронічного ГН: догіпертензивна гіпертензивна, стадія ниркової недостатності (виділяють її чотири ступені); Варіанти перебігу: Сечовий синдром; Нефротичний синдром; Фази хронічного гломерулонефриту: Загострення; Ремісії. Розрізняють форми ХГ : нефротичну, гіпертонічну, змішану, латентну, гематуричну.

Ознаки ХГ залежать від клінічної форми, стадії хвороби, стану ниркової функції. В ангіпертензивній стадії: загальна слабкість, швидка втомлюваність, тупий ниючий біль в поперековій ділянці, зміни кольору сечі, набряки під очима, на обличчі, на ногах. В гіпертензивній стадії: приєднуються головні болі, запаморочення, часті носові кровотечі, задишка, серцебиття, напади ядухи вночі. Стан хворих в період ремісії задовільний, а в період загострення тяжкий. В стадії ниркової недостатності хворих турбує нудота, блювання, свербіння шкіри, втрата зору, зменшення діурезу аж до анурії. Стан хворих тяжкий, положення в ліжку вимушене. Свідомість в термінальній стадії часто потьмарена, іноді розвивається кома

Латентна та гематурична форми відрізняються доброякісним поступовим перебігом. ХХН не розвивається при цих формах багато років – 10-20р і більше. Єдиним проявом можуть бути зміни виявлені в ан. сечі (незначна протеїнурія, еритроцитурія, циліндрурія), у хворого нема жодних неприємних відчуттів, відсутні набряки. При гіпертензії - головні болі, головокружіння, задишка. При об’єктивному обстеженні - незначна пастозність під очима. При дотриманні відповідних лікувально - профілактичних рекомендацій такий стан може тривати роками і десятиріччями. Розвиток гіпертензії при ХГ свідчить про перехід ангіпертензивної стадії хвороби в гіпертензивну стадію, при якій хворий має дотримуватись більш строго режиму і дієти, постійно приймати ліки від гіпертензії.

Змішана форма характеризується найбільш тяжким перебігом і швидким прогресуванням. Ознаки ХНН появляються через 5-7 років від початку захворювання. Характеризується поєднанням нефротичного і гіпертонічного синдромів (масивна протеїнурія гіпо- і диспротеїнемія, підвищення АТ, зміни очного дна, гіпертрофія лівого шлуночка). ХГ може проявлятись у варіанті з сечовим або нефротичним синдромом.

Для нефротичного синдрому характерні: набряки тіла, збільшення виділення білка із сечею (понад 3,5-4 г\добу), зміни деяких показників крові. Нефротичний варіант ХГ небезпечніший, він прогресує швидше, супроводжується значним зниженням опірності організму до інфекцій внаслідок зниження рівня гамма-глобулінів. Погано лікуються інтеркурентні захворювання (фурункульоз, пневмонія, бешиха), вони сприяють прогресуванню хвороби і часто бувають причиною смерті хворих. Причинами переходу сечового синдрому у нефротичний можуть бути інфекційні захворювання, переохолодження, оперативні втручання.

гіпертонічна форма При гіпертонічній формі прогресування хвороби визначається гіпертонією та наявністю церебральних і кардіальних ускладнень – стенокардії, аритмії, СН, порушень з боку очей (ретинопатії), енцефалопатії. Повного одужання від ХГ практично не буває. Основним завданням при лікуванні є сповільнення та стабілізація перебігу хвороби, збереження працездатності та життєвого комфорту хворого. Смертність від цього захворювання залежить від темпів розвитку ниркової недостатності. Смерть можлива від уремії, а також від ускладнень: гіповолемічного шоку, нефротичного кризу, тромбозу, тяжких інфекцій

Лікування хронічного гломерулонефриту Здійснюється з врахуванням клінічного варіанта, фази та стадії хвороби. Хворому слід уникати переохолоджень, фізичних перевантажень, емоційних стресів. В період загострення лікування стаціонарне. Дієта № 7 з обмеженням солі до 10 г, при нефротичному варіанті до 6-8 г. Медикаментозне лікування: патогенетичне (кортикостероїди, цитостатики, амінохінолінові препарати), симптоматичне (гіпотензивні, діуретики), антикоагулянта і антиагреганти. Іноді гемосорбція і плазмаферез. Якщо виникають інфекційні ускладнення – призначають антибіотики. В період ремісії – санаторно-курортне лікування. При Високій ступені ХНН і вираженою азотемією призначають хронічний гемодіаліз або трансплантацію нирки.

Пієлонефрит – це неспецифічне інфекційно-запальне захворювання нирок із ураженням, чашечок та мисок, канальців, сполучно – тканинної основи нирок з подальшим ураженням судин і клубочків. Первинний пієлонефрит розвивається на фоні незміненого відтоку сечі, становить 20% усіх випадків. Вторинний пієлонефрит зумовлений застоєм сечі спостерігається у 80% хворих.

Причини пієлонефриту Викликають пієлонефрит різні мікроорганізми, зокрема кишкова паличка. У нирку бактерії потрапляють по лімфатичних судинах. Із сечових шляхів, а також із сусідніх органів (червоподібний відросток, кишки, статеві органи). Мікроорганізми можуть потрапляти в нирки з віддалених вогнищ інфекції (мигдалики, додаткові пазухи носа, каріозні зуби, жовчні шляхи). Посилюють можливість розвитку пієлонефриту наявність перешкод для відтоку сечі - камінці, рубці, перегини сечоводів, опущення нирки, природжені аномалії, збільшення передміхурової залози. Можливість виникнення пієлонефриту посилюють захворювання с-с системи з порушення кровообігу, цукровий діабет, різні виснажливі хвороби, переохолодження тіла, запори, зловживання деякими ліками (сечогінні, фенацетин, ацетилсаліцилова кислота, анальгін, амідопірин), а також вагітність, яка викликає порушення відтоку сечі.

Гострий пієлонефрит – гострий запальний процес у нирковій паренхімі та чашечково-мисковій системі. Клінічні прояви: Інтоксикаційний синдром. Синдром місцевого запалення – болі у попереку різної інтенсивності, у ділянці нирок, які поширюються вниз, у пахову та надлобкову область. Рідко спостерігається іррадіація у верхню частину живота, у ліве підребер’я, спину. Болі посилюються вночі, при кашлі, русі відповідною ногою. Дизуричний синдром – печія, різі, часті позиви на сечовиділення. При об’єктивному обстеженн і- ознаки синдрому загальної інтоксикації: гіперемія обличчя, пітливість, болючість м’язів, також істеричність склер. При бімануальній пальпації визначається болючість у підребер’ї та поперековій області, Може виявлятися напруження м’язів, підвищення м’язового тонусу в поперековій ділянці та підребер’ях на боці ураження. Симптом Пастернацького позитивний або різко позитивний у більшості випадків, але може бути і негативним. У перші дні захворювання пальпується збільшена, болюча нирка.

Дані додаткових методів обстеження. У загальному аналізі крові - виражений лейкоцитоз до 30-40х10·9/л, нейтрофільний зсув лейкоцитарної формули вліво із збільшенням числа паличкоядерних лейкоцитів, появою юних форм. Підвищення ШОЕ до 40-80 мм/год, можливе зниження гемоглобіну. У загальному аналізі сечі - протеїнурія (в більшості випадків не перевищує 1,0 г/л. Лейкоцити (піурія) – найхарактерніша ознака пієлонефриту. Еритроцитурія спостерігається не завжди (травматизація каменем або некроз ниркових сосочків). Циліндрурія виявляється при тяжкому перебігу хвороби. Характерні зернисті або восковидні циліндри. Мікробіологічне дослідження сечі. Бактеріурія – характерна і найбільш рання лабораторна ознака гострого пієлонефриту, виявляється в більшості випадків. Діагноз ГП підтверджує тільки справжня бактеріурія – не менше 50-100 тисяч мікробних тіл у 1 мл сечі. Порушення азотовидільної функції нирок. Імунологічні порушення

Дані додаткових методів обстеження. Екскреторна урографія дозволяє виявити конкременти та ознаки, які не виявляються при оглядовому дослідженні, дискінезії сечовивідних шляхів (мисок і сечоводів), їх розширення і звуження. Висхідна пієлографія – використовується рідко Радіоізотопна реографія - дозволяє оцінити функціональний стан обох нирок. Радіоізотопне сканування. Ехографія нирок. Термографія Ендоскопічне дослідження (цистоскопія, хромоцистоскопія). Оглядова урографія – виявляє наявність рентгеноконтрастних конкременів і їх локалізацію.

Лікування ГН Режим ліжковий, молочно-рослина дієта з виключенням алкоголю, гострих страв,консервів, кави; Рекомендовано пиття відвару шипшини, компотів, мінеральних вод до 3 л/д; Антибіотикотерапія (з врахуванням збудника і його чутливості): Пеніциліни; Нітрофурани; Спазмолітики; Діуретики;

Хронічний пієлонефрит – це хронічне неспецифічне запалення захворювання інтерстиціальної тканини нирок і слизової оболонки мисок з наступним ураженням кровоносних судин і тенденцією до прогресування.

Ознаки хронічного пієлонефриту Періодичне, «безпричинне», раптове підвищення температури тіла до 37,2-37,50С, іноді протягом тижнів і місяців. Біль у ділянці попереку, часті позиви та біль при сечовипусканні, зниження працездатності, апетиту, кволість, швидка втомлюваність. У пізніших стадіях ХП – гіпертензія. Розвивається недокрів'я, блідість шкіри, задишка. При первинно-хронічному пієлонефриті недокрів'я, гіпертензія часто перші ознаки захворювання, які змушують хворого звернутися до лікаря. Загострення ХП за клінічними проявами нагадує гострий пієлонефрит. З'являються підвищення температури тіла, нерідко до 38-39 0С, погіршується загальний стан, виникають болі в поперековій ділянці, дизуричні явища, анорексія, нудота, блювота, болі в животі, головні болі.

Загальної інтоксикації (інколи єдині прояви хвороби) – розбитість пітливість, головні болі, відсутність апетиту, схуднення, монотонний субфібрилітет. При тривалому перебігу ХП ознаки інтоксикації набувають стійкого характеру – постійно підвищена стомлюваність, зниження працездатності, млявість, сонливість, періодичні головні болі, зниження апетиту, схуднення. З приєднанням ХНН появляються постійні диспепсичні явища. Температура тіла нормальна, інколи по вечорах піднімається до субфебрильних цифр. Артеріальна гіпертонія у 10% хворих на ХП спостерігається зростання АТ, зміни судин очного дна, гіпертрофія лівого шлуночка АГ частіше транзиторна, а при ХНН набуває стійкого характеру. Приєднує гіпертензії порушує перебіг захворювання. Розвивається гіпертрофія ЛШ, перевантаження ЛШ, ішемія, напади стенокардії. Місцевий больовий синдром. (характерна локалізація і іррадіація). Дизуричні явища - х-на поліурія з виділенням 2-3 л сечі за добу, ніктурія, обумовлені порушенням концентраційної здатності нирок.

Фізикальне обстеження: одутловатість обличчя, пастозність або набряклість повік, особливо під очима. Зрідка набряки на н/к. Типовий ранковий максимум набряклості. Блідість шкіри. При приєднанні ХНН –сухість шкіри, сірувато-жовтий, землистий колір. Зростають набряки. Язик сухий, з брудно-коричневим нальотом, слизова оболонка губ суха і груба. С-м Пастернацького позитивний, але не завжди.

Додаткові методи обстеження. Клінічний аналіз крові: лейкоцитоз, прискорена ШОЕ. Міра вираженості змін залежить від проявів запального процесу. Анемія нормохромна, збільшене число ретикулоцитів, анемія стійка до лікування. Клінічний аналіз сечі: протеїнурія (>1г/л), лейкоцитурія, виявляються активні лейкоцити, гіалінові та зернисті циліндри, гематурія. Дослідження добової сечі на білок – у типових випадках не перевищує 1г/л, при нефротичному синдромі - >3г/л. Проби Нечипоренка, Каковського-Аддіса Проба Зимницького Бактеріологічне дослідження сечі Імунологічні дослідження. Біохімічні дослідження

Лікування ХП При лікуванні слід дотримуватися певного режиму, уникати переохолоджень, фізичних навантажень психоемоційних стресів. Категорично заборонено працювати у нічний час. Щорічно, а при необхідності частіше, хворого госпіталізують для стаціонарного лікування. Дієта також залежить від форми захворювання. Наприклад при латентній формі призначають загальний стіл із обмеженням солі до 10 г на добу. При нефротичній і гіпертонічній формах кількість солі обмежують до 8-6 г на добу. Медикаментозна терапія передбачає призначення: а) патогенетичних засобів( кортикостероїдів, цитостатики аміно хінолінові препарати); б) гіпотензивних препаратів (клофелін, еналапріл, каптопрес); в) діуретиків (лазікс, фурасемід); г) антибіотиків (ципронат, амоксиклав) Хворі хронічним гломерулонефритом повинні перебувати на диспансерному обліку і один раз на місяць здавати на дослідження сечу. Таким хворим рекомендоване санітарно-курортне лікування в зоні сухого та жаркого клімату. Оскільки в цих умовах виникає розширення периферичних судин, поліпшується ниркова геодинаміка.

Профілактика захворювань Своєчасне лікування гострих і хронічних вогнищ інфекції, загострень, диспансерне спостереження, дотримання правил септики і антисептики при виконанні обстежень (цистоскопія, катетеризація сечового міхура)

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ