Презентація на тему:
ГРУПИ КРОВІ. ФІЗІОЛОГІЯ ГЕМОСТАЗУ

ГРУПИ КРОВІ. ФІЗІОЛОГІЯ ГЕМОСТАЗУ

Група крові – це сукупність нормальних антигенів у певних компонентах крові, об'єднаних на генетичній основі. Належність людини до тої чи іншої групи крові є її індивідуальною біологічною особливістю з раннього ембріонального періоду. Вона не змінюється протягом життя. Групові антигени знаходяться в формених елементах, плазмі крові, клітинах і тканинах, секретах (слині, амніотичній рідині, шлунково-кишковому соку). Розрізняють групи крові: еритроцитарні, лейкоцитарні, сироваткові.

Історія відкриття груп крові У 1900 році австрійський лікар Карл Ландштейнер опублікував результати досліджень, де довів, що всі люди мають на три групи крові. Празький лікар Ян Янський встановив, що у людей є не 3, а 4 групи крові і дав їм позначення римськими цифрами: І, ІІ, ІІІ, ІV. Якщо змішати на претметному склі кров, взяту від різних осіб, що робили Ландштейнер і Янський, то в більшості випадків відбудеться склеювання або аглютинація еритроцитів. Аглютинація (лат agglutinatio – склеювання) – це процес незворотнього склеювання еритроцитів під впливом антитіл. Він, як правило, супроводжується, гемолізом. Те ж відбувається і в судинному руслі при переливанні несумісної крові.

Еритроцитарні групи крові Аглютинація еритроцитів відбувається в результаті реакції антиген-антитіло. У мембрані еритроцитів є комплекси, що мають антигенні властивості. Ці антигенні комплекси називаються аглютиногенами (гемаглютиногенами). З ними взаємодіють специфічні антитіла, розчинені в плазмі – аглютиніни. У нормі в крові немає аглютинінів до власних еритроцитів.

До уваги! У крові кожної людини міститься індивідуальний набір специфічних еритроцитарних аглютиногенів. Кожна людина має тільки їй характерний набір антигенів. На практиці в даний час у нас враховуються в основному дві антигенні системи – це АВ0 і СDЕ.

Система АВ0 За цією системою еритроцити людини поділені в залежності від антигенного складу на чотири групи: без антигенів (зараз відомо, що це антиген Н), з антигенами А, В, АВ. У плазмі відповідно знаходяться природні антитіла, що умовно позначаються: αβ; β; α і відсутні. Таким чином у людей розрізняють такі комбінації антигенів і антитіл в системі АВ0: 0(І)αβ ; А(ІІ)β ; В(ІІІ)α; АВ(ІV).

Антитіла системи СDE Природніх антитіл у групах крові системи резус немає. Вони можуть бути тільки набутими, імунними (при вагітностях, коли є попадання в організм Rh(-) жінки через судини плаценти Rh(+) еритроцитів плода). Механізм розвитку резус конфлікту при вагітності: імунні антитіла, що утворилися в організмі резус-негативної жінки, вагітної резус-позитивним плодом, мають здатність проникати через плаценту в організм плода, викликати гемоліз його еритроцитів. Під час пологів у кров новонародженої дитини поступає багато антитіл і розвивається гемолітична хвороба. Антитіла новонароджений може отримати і з молоком матері.

Лейкоцитарні групи крові Вперше відомості за лейкоцитарні групи одержав французький дослідник Дассет (Dausset) в 1954 р. Відкритий ним лейкоцитарний антиген увійшов у науку під назвою "Mас" (мак). Зараз налічується більше 40 антигенів лейкоцитів, які умовно поділяються на три антигенні системи: 1. Загальні антигени лейкоцитів. 2. Антигени гранулоцитів. 3. Антигени лімфоцитів.

Загальні антигени лейкоцитів (система HLA – human leucocyte antigene) Згідно рекомендацій ВООЗ використовують букво-цифрове позначення для антигенів, існування яких підтверджено в ряді лабораторій при паралельному дослідженні антигенів. Генетично HLA-антигени належать до 4 підлокусів (А,В,С,D), кожний з яких об'єднує алельні антигени. Найбільш вивченим є сублокуси А і В. Наприклад, HLA-А1, HLA-А2, HLA-А3, HLA-А5, HLA-А7, HLA-А8. Для першого підлокуса кількість антигенів становить 19, для другого – 20. Антигени HLA знайдено й у клітинах різних органів і тканин (шкірі, печінці, нирках, селезінці та інших). Невідповідність донора і реціпієнта за ними супроводжується розвитком реакції тканинної несумісності. Тому встановлення цих антигенів використовують для тканинного типування при підборці для трансплантації донорів з подібним HLA-фенотипом.

Антигени гранулоцитів Ця система антигенів характерна тільки для клітин мієлоїдного ряду, як у кістковому мозку, так і в крові. Відомо три гранулоцитарних антигени: NA-1; NA-2; NВ-1. Встановлено, що антитіла проти антигенів гранулоцитів викликають короткочасне зниження кількості нейтрофілів у новонароджених. Після гемотрансфузій можуть бути фібрильні реакції обумовлені тим, що в плазмі реципієнта будуть антитіла проти антигенів, внаслідок чого виділятимуться пірогенні речовини.

Лімфоцитарні антигени Лімфоцитарні антигени, характерні тільки для клітин лімфоїдної тканини. Відомий поки що один антиген з цієї групи, який має позначення LYDI. Він зустрічається в людей з частотою близько 36 %. Значення цієї групи антигенів у трансфузології і трансплантології залишається мало вивченим.

Сироваткові групи крові Найбільше значення серед груп сироваткових білків має генетична неоднорідність імуноглобулінів. Відомі дві системи імуноглобулінів Gm і Inv. Система Gm нараховує більше 20 антигенів крові, тобто 20 груп крові Gm (1) і Gm (2) і т.д., а система Inv має три антигени, тобто 3 групи крові: Inv (1), Inv (2), Inv (3).

Сироваткові групи Альфа-1-глобуліни. У ділянці альфа-1-глобулінів відмічається великий поліморфізм. Серед них виявлено 17 фенотипів даної системи. Альфа-2-глобуліни. У цій ділянці альфа-2-глобулінів розрізняють поліморфізм, зокрема, церулоплазміну. Розрізняють 4 різновиди церулоплазміну (Ср): Ср А; Ср АВ; Ср В і Ср ВС. Найчастіше зустрічається група Ср В. Бета-глобуліни. До них відноситься трансферин (Тf). Розрізняють такі групи: ТfС, ТfD та інші.

Переливання крові Основне правило переливання: переливати тільки одногрупну кров. Перед переливанням крові визначають групу крові, в системі АВ0 і в системі резус. Після цього роблять проби на сумісність у системі АВ0 і резус-сумісність; під час переливання роблять біологічну пробу. Проба на сумісність у системі АВ0 направлена на виявлення антитіл в крові реципієнта до еритроцитів донора. Проба на резус-сумісність направлена на виявлення антиеритроцитарних резус-антитіл. Біологічна проба (трьохразова проба).

Фізіологічні ефекти перелитої крові 1. Стимулюючий – стимулює функції різних систем організму і обмінні процеси. 2. Гемопоетичний – підсилює кровотворення. 3. Імунологічний – підсилює захисні сили організму за рахунок введення антитіл, оксонінів. 4. Живильна – з кров'ю вводяться поживні речовини.

Групи кровозамінників 1. Гемодинамічні – для нормалізації порушень гемодинаміки. 2. Дезинтоксикаційні – для лікування інтоксикацій. 3. Препарати для парентерального живлення: а) білкові гідролізати; б) розчини амінокислот; в) препарати жирової емульсії. 4. Регулятори водно-сольового і кислотно-лужної рівноваги: а) сольові розчини; б) осмодіуретики. 5. Кровозамінники з функцією перенесення кисню. 6. Кровозамінники комплексної дії.

Загальна характеристика системи гемостазу Гемостаз – фізіологічна система, яка попереджує крововтрату та підтримує кров у рідкому стані. Функціонально-структурними компонентами системи гемостазу є: 1.     стінка кровоносних судин; 2.     клітини крові (в основному – тромбоцити); 3.     ферментні і неферментні системи плазми.

Особливо тісно пов’язані між собою перші два компоненти, внаслідок чого їх об’єднали в один механізм гемостазу – первинний або судинно-тромбоцитарний гемостаз, бо він першим включається в зупинку кровотечі. Другий механізм гемостазу – вторинний, коагуляційний гемостаз або зсідання крові.

ФУНКЦІЇ ТРОМБОЦИТІВ Гемостатична функція – тромбоцити виділяють речовини, які приймають участь у функціонуванні системи гемостазу. Ангіотрофічна функція – тромбоцити приймають участь в підтримуванні нормальної структури і відповідно функції ендотелію судинної стінки. Регенераторна функція – забезпечується фактором росту, що стимулює ріст ендотеліальних та гладком’язових клітин стінки кровоносних судин. Транспортна функція – перенесення в гранулах фізіологічно активних речовин (АДФ, ферментів, серотоніну). Фагоцитарна функція – здатність до фагоцитозу чужорідних тіл, вірусів та імунних комплексів.

Етапи судинно-тромбоцитарного гемостазу 1. Короткочасний спазм судин. 2. Адгезія тромбоцитів (прилипання тромбоцитів до судинної стінки). 3. Агрегація тромбоцитів: а) зворотня агрегація (утворюється нещільний тромбоцитарний згусток, через який проходить плазма крові); б) незворотня агрегація (утворюється щільний гомогенний тромбоцитарний згусток, що не пропускає плазму крові). 4. Ретракція тромбоцитарного тромба.

Оцінка судинно-тромбоцитарного гемостазу. 1. Проби на резистентність (ламкість) капілярів. Найчастіше використовується проба Кончаловського-Румпеля-Лееде. Оцінка проводиться за кількістю точкових крововиливів, що виникли на верхній частині внутрішньої поверхні передпліччя в крузі діаметром 5 см після 5-хвилинного стискування плеча манжеткою при тиску 90-100 мм.рт.ст. Підрахунок проводять через 5 хв. після зняття манжетки. 2. Проби на тривалість капілярної кровотечі. Проба Дюке. 3. Підрахунок кількості тромбоцитів. 4. Дослідження агрегаційної здатності тромбоцитів.

Фактори зсідання крові Фактор І – фібриноген. Синтезується в основному в печінці, а руйнується в легенях. За своєю природою – це бета-глобулін. Вміст фібриногену у плазмі – 2-4 г/л. Фактор ІІ – протромбін. Синтезується в печінці за участю вітаміна К. Вміст протромбіна, а також його функціональна повноцінність знижуються при недостатності вітаміна К. Фактор ІІІ – тромбопластин тканинний. Являє собою фосфоліпідно-протеїновий комплекс і має тканинне походження. Фактор ІV – іони кальцію.

Фактор V – проакцелерин або лабільний фактор. Утворюється в печінці, належить до бета-глобулінів, не залежить від вітаміна К. Фактор VII – проконвертин, стабільний фактор. Синтезується в печінці за участю вітаміна К, відноситься до альфа-глобулінів. Фактор VIII – антигемофільний глобулін А. Конкретне місце синтезу не встановлене. Фактор ІХ – тромбопластин плазмовий або фактор Крістмаса (прізвище хворої дитини), антигемофільний глобулін В. Утворюється в печінці за участю вітаміна К.

Фактор Х – протромбіназа, фактор Стюарт-Прауера (прізвища хворих на геморагічний діатез). Синтезується в печінці за участю вітаміна К, відноситься до альфа-глобулінів. Фактор ХІ – плазмовий попередник тромбопластина, антигемофільний фактор С. Утворюється в печінці, за своєю природою – це гама-глобулін. Фактор ХІІ – фактор Хагемана (прізвище хворого), контактний фактор. Конкретне місце синтезу не встановлене. Фактор ХІІІ – фібрин стабілізуючий фактор. Це бета-глобулін. Конкретне місце синтезу не встановлене.

Таким чином, фактори ІІ, VII, ІХ, Х є вітамін К-залежними, оскільки для їх синтезу необхідним є цей вітамін. Фактори ІІ, VII, ІХ, Х, ХІ, ХІІ і ХІІІ мають ферментну природу, а І, ІІІ, ІV, V і VІІІ – не ферменти.

Фази коагуляційного гемостазу. Активування протромбінази (утворення тромбінази, а точніше тромбіназного комплексу) – фаза 1. Механізм активування протромбінази довго залишався невідомим. У даний час вважається, що є 2 різних механізми активування протромбінази. Один з них позначається як „зовнішній механізм”, оскільки запускається поступанням з тканин у плазму тканинного тромбопластину, що являє собою частинки клітинних мембран, які утворилися при пошкодженні стінок судин. Тканинний тромбопластин (фактор ІІІ) взаємодіє з VII фактором і активує його. Фактор ІІІ, активний VII і іони Са 2+ утворюють комплекс: VII а + ІІІ + Са 2+. Цей комплекс активує фактор Х.

„Внутрішній механізм”. Тромбоцитарний тромбопластин (фактор ІІІ) активує фактор ХІІ. За ним послідовно активуються ХІ і ІХ фактори. На основі ІХ а фактора утворюється комплекс: ІХ а + VІІІ + Са 2+, який активує фактор Х. Активований фактор Х володіє слабкою тромбіназною активністю, але вона підсилюється в 1000 разів фактором V, у присутності іонів кальцію. Тому говорять про тромбіназний комплекс. Поява тромбіназного комплексу знаменує початок ІІ фази зсідання крові – утворення тромбіну. Порівняно з першою фазою цей процес протікає практично миттєво – декілька секунд. Утворюється тромбін з протромбіну (фактор ІІ).

На І і ІІ фазу впливає вміст вітаміну К, оскільки VII, ІХ, Х фактори є К-залежними. ІІІ фаза зсідання крові – утворення фібрину. Під дією утвореного в другу фазу тромбіну, що має ферментні властивості, наступає утворення фібрину. Перший етап в утворенні фібрину – це розщеплення фібриногену до мономерів А і В. Другий етап. Мономери фібрину так би мовити шикуються паралельно один одному під дією електростатичних сил і утворюють фібрин–полімери. На цьому етапі утворений фібрин-полімер є розчинним – фібрин „S” (Solubile). Третій етап. Іде перетворення розчинного фібрину „S” у нерозчинний фібрин „I” (Insolubile). Для цього необхідним є фактор ХІІІ – фібрин-стабілізуючий, що активується тромбіном в присутності кальцію.

У результаті протікання коагуляційного механізму утворюється згусток крові. Тромбоцити згустка виділяють тромбостенін, що веде до його ущільнення, або як називають – ретракції згустка (лат. retractio – стягнення, скорочення). Це відбувається в основному за рахунок змін ниток фібрину, що наближаються одна до одної, скорочуються. Це сприяє стягненню країв рани, що полегшує її закриття сполучнотканинними клітинами.

Оцінка зсідання крові. Коагулограма 1. час зсідання крові (за Лі-Уайтом); 2. час рекальцифікації плазми; 3. тромботест; 4. протромбіновий (тромбопластиновий) час; 5. протромбіновий (тромбопластиновий) індекс; 6. концентрація фібриногену; 7. толерантність плазми до гепарину; 8. гепариновий час.

Фібринолітична система У протіканні фібринолізу розрізняють три фази: 1 фаза – утворення активаторів профібринолізу 2 фаза – перетворення плазміногену в фібринолізин 3 фаза – розщеплення фібрину фібринолізином до пептидів та амінокислот

Загальна характеристика антикоагулянтів У підтриманні крові в рідкому стані відіграють важливу роль протизсідальні речовини або антикоагулянти. Всі протизсідальні речовини, що утворюються в організмі можна розділити на дві групи: 1) первинні, тобто ті, що існують незалежно від зсідання крові і синтезуються самостійно; 2) вторинні, тобто ті, що утворюються в процесі зсідання крові і фібринолізу.

Первинні антикоагулянти. Найбільш активним у цій групі є антитромбін ІІІ. Він інактивує тромбін (ІІа), ІХа, Ха, ХІа. Він є плазмовим кофактором гепарину, антикоагулянта цієї ж групи. Альфа-2-макроглобулін також є інгібітором тромбіну. Виражену інгібуючу дію на тромбін і активовані фактори зсідання: ІХа, ХІа, ХІІа – має альфа-1-антитрипсин.

Вторинні антикоагулянти. Багато прокоагулянтів і їх метаболітів у процесі зсідання крові і фібринолізу набувають антикоагулянтних властивостей. Фібрин адсорбує та інактивує тромбін, що утворюється при зсіданні крові, внаслідок чого фібрин позначається як антитромбін І. Крім того слід пам’ятати про можливість утворення в крові вторинних патологічних антикоагулянтів (антитіла до факторів VIII і V).

Роль ендотелію в збереженні рідкого стану циркулюючої крові. 1. утворює найактивніший інгібітор агрегації тромбоцитів – простациклін. 2. видаляє з кровотоку активовані фактори коагуляційного гемостазу; 3. створює шар антикоагулянтів на межі з кров’ю, синтезуючи гепариноподібні речовини; 4. продукує тканинний активатор фібринолізу.