Презентація на тему:
Гостра дихальна недостатність

Гостра дихальна недостатність

Дихання Це фізіологічний процес, який забезпе-чує надходження до тканин кисню для окисних процесів і виведення з них вуглекислого газу. Дихальний центр, хеморецепторний центр - зміна рН і рСО2,

Анатомо-функціональні особливості дихальної системи. Щодоби організм людини споживає близько 700 л кисню та виділяє 550л. вуглекислого газу. Кисень забезпечує процеси мітохондріального та мікросомального окислення, перекисне окислення ненасичених жирних кислот та оксидазні реакції. Найважливіша його роль - окисне фосфорилювання в клітинах. Розрізняють зовнішнє (легеневе) і внутрішнє дихання (сполучення кисню з гемоглобіном, транспортування його серцево-судинною системою до тканин, участь кисню в клітинних метаболічних реакціях). Дихальний об'єм (ДО) у чоловіків становить 450 - 800 мл., у жінок - 400 - 700 мл. Його вимірюють спірометром, або волюметром. Об’єм анатомічного мертвого простору (ОМП) становить близько 30% усього ДО ( 2,22 мл/кг маси тіла). Хвилинна вентиляція легень (ХВЛ) становить ДО * ЧД = мл. Про ефективність зовнішнього дихання судять по альвеолярній вентиляції легень (АВЛ), який визначає об’єм дихальної суміші що поступає до альвеол за хвилину. Він менший за ХВЛ на величину об’єму мертвого простору АВЛ = (ДО - ОМП) * ЧД (мл). В нормі гемоглобін в артеріальній крові насичений на 96% киснем (НbО2). Один грам його може приєднати 1,34 - 1,39 мл кисню. При показниках гемоглобіну 120 - 140 г/л в одному літрі міститься 170 - 190 мл кисню (VO2а).

Легені, трахея, серце, аорта, судини

Альвеоли і їх кровопостачання

Газообмін

Газообмін між альвеолою і капіляром

Анатомо-фізіологічні особливості органів дихання ХВЛ = ДО х ЧДР ДО = 7 мл х МТ АВЛ = (ДО – ОМП) х ЧДР ОМП = 2,22 мл х МТ

Гіпоксія – це патологічний стан організму, який супроводжується кисневим голодуванням органів та їх систем. Види гіпоксій: Гіпоксична – дефіцит кисню; Гемічна – зменшення гемоглобіну; Циркуляторна, (гемодинамічна); Тканинна (гістотоксична); Змішана.

Гіпоксична гіпоксія Гіпоксична гіпоксія – це гіпоксія, що розвивається внаслідок неможливості функції зовнішнього дихання забезпечити насичення киснем еритроцитів відповідно до потреб організму. Парціальна; Вентиляційна; Паренхіматозна.

Парціальна гіпоксія – це вид гіпоксич-ної гіпоксії, що пов’язаний із зниженням пар-ціального тиску кисню у дихальній суміші і діагностується по парціальному тиску кисню в артеріальній крові (рО2а). Види парціальної гіпоксії 1. Висотна, або природня; 2. штучна, або побутова.

Вентиляційна гіпоксія – це вид гіпоксичної гіпоксії, що розвиває-ться внаслідок неможливості вентиляції легень забезпечити альвеолярний об’єм належною кількістю кисню і характери-зується зниженням парціального тиску кисню в крові. Види вентиляційної гіпоксії: Центральна, або первинна; Периферійна, або вторинна.

Паренхіматозна гіпоксія – вид гіпоксичної гіпоксії, при якій неможливість насичення еритроцитів киснем зумовлено розладами в нормальній функції легеневої тканини і супроводжу-ється зниження рО2 артеріальної крові. Види паренхіматозної гіпоксії: Розрив співвідношень вентиляції – перфузії. 2. Зниження функціонально-активної площі легеневої тканини.

Гемічна гіпоксія – це вид гіпоксії, що пов’язаний з неможливістю гемоглобіну еритроцитів зв’язати кисень із дихальної суміші і визначається насиченістю еритро-цитів киснем (SО2Hb). Види гемічної гіпоксії: Патологічні форми еритроцитів; Патологічні форми гемоглобіну; Токсичне блокування гемоглобіну; Дефіцит еритроцитів.

Циркуляторна гіпоксія – це вид гіпок-сії пов’язаний з неможливістю серцево-судин-ної системи забезпечити транспорт кисню (еритроцитів) до робочих органів. Види циркуляторної гіпоксії: Гостра міокардіальна слабість. Гостра судинна слабість. Дефіцит об’єму циркулюючої крові (ОЦК).

Тканинна гіпоксія – це вид гіпоксії, що супроводжується повною або частковою неможливістю тканин організму засвоїти принесений кров’ю (еритроцитами) кисень і визначається по A-V різниці рО2. Види тканинної гіпоксії: Токсичне ураження мітохондріаль-ного апарату клітин; Структурне порушення клітінних мембран.

Основні ознаки дихальної недостатності Найбільш характерними ознаками дихальної недостатності є: повна зупинка дихання (апное);рідке дихання, з частотою менше 12 у хв (брадипное); почащене дихання, з частотою більше 28 у хв (тахіпное); поверхневе дихання (ДО становить менше 5 мл на 1 кг маси тіла); дихальна “анархія” (нерегулярне дихання з паузами та неоднаковою амплітудою дихальних рухів):а) дихання Чейн-Стокса (періоди апное, що змінюються хаотичним частим диханням); б) дихання Біота (чергування періодів апное та частого дихання однакової амплітуди); в) Кусмауля; г) утруднене дихання (чутне на відстані, з порушенням співвідношення фази вдиху та видиху); д) інспіраторна задишка ( затруднений вдих); е) експіраторна задишка (затруднений видих). .

Гостра дихальна недостатність Гостра дихальна недостатність – нездат-ність організму (зовнішнього дихання) забез-печити для метаболічних потреб необхідною кількістю кисню і вивести утворений вугле-кислий газ. Класифікація: Первинна (зумовленна порушенням зовнішнього дихання). Вторинна.

Стадї розвитку ГДН 1. Стадія (легка) гіпервентиляції і алкалозу - (ЧД-25 на 1 хв, помірна тахікардія – до 100 на 1 хв). 2. Стадія (середня) задухи, порушення альвеолярно-капілярної функції - (ЧД-до 40 на 1 хв, виражена тахікардія – більше 100 на 1 хв, помірна артеріальна гіпотензія).. 3. Стадія вирженої гіпоксії (тяжка) - характеризується наростанням явних ознак дихальної недостатності (ЧД-до 45 на 1 хв, виражена тахікардія – до 130 на 1 хв, виражена артеріальна гіпотензія). . 4. Термінальна стадія (гіпоксична кома), може тривати декілька хв або год (ЧД-до 10 на 1 хв, виражена брадикардія, артеріальна гіпотензія).

Невідкладні заходи: Для профілактики аспірації хворого необхідно повернути на бік, дещо опустивши верхню половину тулуба (при ймовірній регургітації шлунковий вміст витікатиме через рот назовні, а не затікатиме в трахею), Розкрити рот, марлевим тампоном на затискачі (чи пальцем, огорнутим марлею) очистити порожнину рота та горла від вмісту, Розігнути шию хворого, підклавши під плечі валик так, щоб голова відкинулась назад. Вивести нижню щелепу вперед і доверху так, щоб її зуби зафіксувались об зуби верхньої щелепи. При наявності повітроводу ввести його у порожнину рота і при відсутності спонтаного дихання проводити ШВЛ, краще за допомогою ручного портативного апарата.

Ознаки загрозливих станів, які потребують проведення ШВЛ: Відсутність притомності ( кома), судоми, сіро- синюшне забарвлення пітливої холодної шкіри. Сповільнення дихання до 6 у хвилину чи почащення його до 40 у хвилину, що супровод-жується значним зниженням дихального об’му. Надмірна екскурсія грудної клітки, скорочення різ-них груп м’язів, не підкріплені вентиляцією легень, Поява патологічних типів дихання. Зниження гемодинамічних показників до критичних цифр (систолічного артеріального тиску до 70 мм.рт.ст.), грубі порушення серцевого ритму, Зниження рО2а до 60 мм.рт.ст. чи зростання рСО2а понад 60 мм.рт.ст.

Невідкладні заходи спеціалізованої бригади: Повторно оцінити прохідність ДШ способом прямої ларингоскопії. Очистити ВДШ від наявних рідин (харкотиння, крові, шлункового вмісту) за допомогою електричного чи вакуумного відсмоктувача. При неефективному диханні проводити ШВЛ за допомогою маски мішком Амбу чи апаратом ШВЛ, підключивши подачу кисню в об’ємі 8 - 10 л у хв. Налагодити систему для проведення інфузійної терапії, катетеризувати центральну чи периферійну вену. При неефективному власному диханні хворого заінтубувати, перевівши його на кероване дихання. Ввести зонд у шлунок та очистити його від вмісту, Завести карту індивідуального спостереження за хворим, проводити етіотропну терапію. Провести всебічне інструментальне та лабораторне обстеження хворого

Бронхообструктивний синдром Характеризується стійким або тимчасовим звуженням трахеї або бронхів різного калібру і викликає тяжкі вентиляційні порушення (до 1 доби). Причинами можуть бути (бронхіти, пневмонії, туберкульоз, сторонні тіла та ін.) Розвивається інтерстиціальний і альвеолярний набряк легень, проявляється вираженою ядухою.

Астматичний статус Довготривалий напад ядухи, зумовлений спазмом бронхів і порушенням їх прохідності, який не припиняється під впливом лікувальних заходів протягом декількох годин, діб. Основними причинами є: алергічні, неврогенні або ендокринні фактори, які підвищують тонус блукаючого нерва і знижують тонус симпатичної нервової системи, внаслідок чого виникає спазм гладкої мускулатури бронхів, звуження їх просвіту, підвищення секреції і набряку слизової оболонки. Виділяють: 1. Анафілактичну форму статусу - протікає дуже бурхливо (алергія, імунологічні реакції, укуси бджіл, пилок, кліщі, харчові продукти, медикаменти та ін.). 2. Метаболічну форм статусу, пов’язану з метаболічними процесами в організмі, які блокують В-адренергічні рецептори (тривалий прийом симпатоміметиків – астмопенту, ефедрину, алупенту та ін.). Приступи виникають раптово, хворі приймають вимушене положення - сидять, спершись руками на ліжко або на стілець, короткий вдих і утруднений сповільнений видих.

Схема патогенезу бронхіальної астми

Основними ознаками астматичного стану є Швидке наростання явищ обструкції легень !!!; Відсутність ефекту від призначеного лікування; Наростання дихальної недостатності: 1-ша ст. (відносної компенсації (зменшення кисню в організмі гіпоксія): 2-а ст. (декомпенсації (накопичення СО2 -гіперкапнія); 3-я ст. гіперкопнічна кома.

Перша медична допомога 1. Хворому слід надати функціонально-вигідне положення, розстібнути комірець, відкрити кватирку або вікно та ін. 2. Для зняття ядухи застосувати: сальбутамол, вентолін, беротек та ін.), Для підсилення ефекту дають (теофілін – 0,15 г, теопек 0,3 г або теофедрин по 1 табл.), в/в вводять 2,4 % – 5-10 мл р-ну еуфіліну. 3. У тяжких випадках здійснюють ін'єкції 0,005 % – 1мл р-ну бриканілу або 5 % – 0,5-1 мл ефедрину, рідше 0,1 % – 0,3-0,5 мл адреналіну. Крім цього, використовують спазмоліти-чні, антигістамінні, седативні препарати (2 % р-н 2 мл но-шпи, 2 % р-н 1 мл димедролу, 0,5 % розчин сибазону по 2-4 мл або 20 % р-н натрію оксибутирату, по 10-20 мл в/в). При відсутності ефекту вводять р-н гідрокортизону (150-200 мг в/в кожні 2-3 год), р-н преднізолону (по 60 мг кожні 4-6 год), р-н дексаметазону (по 8-16 мг кожні 6 год). Хворого у напівсидячоу положенні госпіталізують у відділе-ння інтенсивної терапії, здійснюючи: інгаляцію зволоженого кисню, кардіомоніторний контроль та інфузійну терапію.

Пункція плевральної порожнини

Танатогенез “кафе - синдрому” 1.Період 2-4 хв. Хворий притомний знаходиться на ногах. 2.Період 2 – 3 хв. Розвиток коми та судом. 3.Період клінічної смерті, триває з 5 - ої до 10 хв.

Утоплення - одна із форм механічної асфіксії, внаслідок надходження рідини у ВДШ Справжнє (вологе) утоплення (70-80 %) виникає при попаданні води в легеневе дерево. Надходження 1500-2000 мл води (20-30 мл на 1 кг маси тіла) у кровоносне русло призводить до збільшення ОЦК, гемолізу еритроцитів, гіперкаліємії і швидкої зупинки серця (“сині” утопленики). Асфіктичне утоплення (10-15 %) виникає внаслідок стресу і рефлекторного змикання голосової щілини (ларингоспазму), вода не проникає в дихальні шляхи. Синкопальне утоплення (5 %) виникає частіше у дітей і жінок внаслідок переляку, холодового впливу води, переподразнення рефлексогенних зон (“білі” утопленики).

Перша медична допомога Підпливати до утопаючого треба ззаду, краще взяти його за волосся або під пахви, перевер-нути лицем вгору і пливти до берега. При наявності свідомості необхідно: зняти одяг, заспокоїти, тепло закутати, дати випити гарячий чай, настойку валеріа-ни, конвалії та ін. Якщо постраждалий перебуває в агональному стані слід негайно розпочати серцево-легеневу реанімацію. Не доцільно тратити дорогоцінний час на перевертання хворого головою вниз та звільнення від води трахеї й бронхів !!!

Странгуляційна асфіксія Це синдром гострої дихальної і с-с недостатно-сті, який розвивається при стисканні шиї. Причини: суіцідальні спроби, вбивства та ін. Клініка. Шкірні покриви бліді, акроціаноз, судомний синдром, зіниці розширені та ін. Перша медична допомога: 1. ШВЛ і переведення його на апаратну ШВЛ. 2. Протисудомна терапія (2-4 мл реланіума на 10-20 мл 0,9% NaCl та ін.) та симптоматична терапія.