Презентація на тему:
Епідеміологія - Внутрішньолікарн. інф.

Тема 9 Госпітальні інфекції. Профілактичні та протиепідемічні заходи. Система інфекційного контролю Доцент кафедри інфекційних хвороб та епідеміології Нікіфорова Тетяна Олексіївна

План лекції: 1. Визначення госпітальних інфекцій 2. Властивості госпітальної популяції людей 3. Властивості госпітальної популяції збудників 4. Механізми розвитку епідемічного процесу в лікарняних закладах 5. Кишкові внутрішньолікарняні інфекції 6. Кров'яні внутрішньолікарняні інфекції 7. Аерозольні внутрішньолікарняні інфекції 8. Протиепідемічні та профілактичні заходи при внутрішньолікарняних інфекціях. 9. Стерилізація

Госпітальні інфекції (синоніми: ятрогенні інфекції, нозокоміальні інфекції, внутрішньолікарняні інфекції). Внутрішньолікарняна інфекція – це будь-яке інфекційне захворювання пацієнта чи медичного працівника, яке виникає внаслідок зараження в лікувально-профілактичному закладі під час надання медичної допомоги, а також випадки неконтрольованого занесення інфекції у стаціонар поступаючими хворими. Серед них: ГРЗ, ГСІ, кишкові інфекції, вірусні гепатити В, С, Д, ВІЛ-інфекція.

Епідемічний процес у внутрішньолікарняній паразитарній системі характеризується особливостями: Особливий сприйнятливий контингент – госпітальна популяція хворих людей; Госпітальна популяція збудника; Особливі умови лікувального закладу; Незвичайні механізми, шляхи і фактори передачі

“Госпітальна” популяція людей, яка знаходиться на лікуванні в реанімаційних, дитячих, урологічних, гематологічних відділеннях мають: знижену неспецифічну резистентність, порушення системи імунітету, підвищену сприйнятливість до патогенних, умовно-патогенних та опортуністичних інфекцій; сформовані додаткові вхідні ворота для інфекцій (операційні рани, травми, місця ін’єкцій, катетеризація кровоносних судин, сечовивідних шляхів, інтубація дихальних шляхів, назогастральні зонди); в складі популяції великий прошарок надзвичайно ослаблених людей, похилого і старечого віку, недоношених дітей, з вадами розвитку.

Госпітальна популяція збудника – це штами збудників, які виділяють від хворих в стаціонарі, набули паразитичних властивостей, адаптувалися до умов стаціонару і викликали не менше 2-х клінічно виражених випадків госпітальних інфекцій. Це можуть бути патогенні, умовно-патогенні та опортуністичні збудники. Для встановлення умовно патогенної флори, як збудників госпітальної інфекції, має значення характер взаємовідносин між самими хворими, між хворими і персоналом.

Мікроби-опортуністи – це непатогенні паразити, котрі призводять до розвитку патології тільки в екстремальних випадках. В нормальних умовах вони зовсім нешкідливі (наприклад, у онкохворих на тлі променевої хвороби, у ВІЛ-інфікованих на тлі вираженого умонодефіциту)

Госпітальна популяція збудників характеризуються полірезистентністю до антибіотиків, стійкістю до антисептиків і дезінфектантів, підвищеною вірулентністю, яка забезпечується пасажем через ослаблені організми (має здатність активно розмножуватись в організмі ослабленого хворого), ураження малими інфікуючими дозами, володіє здатністю до епідемічного поширення в умовах стаціонару, за межами стаціонару швидко припиняє свою циркуляцію. Формування госпітального штаму є відображенням процесу саморегуляції в умовах замкнутого колективу, який складається із людей з пониженою резистентністю.

Основні мікроорганізми, які викликають госпітальні інфекції: Грам-позитивні коки: золотистий стафілокок, епідермальний стафілокок, стрептококи групи А, В, ентерококи. Грам-негативні аероби – сальмонели, шигели, протей, клебсієлла, синьогнійна паличка, цитробактер, ентеробактер, ацінобактер. Анаеробні бактерії – гістотоксичні клостридії, клостридії тетані, перфрінгенс. Інші бактерії – корінебактерія дифтерії, лістерія, мікобактерія туберкульозу. Віруси гепатитів В, С, Д, ВІЛ, грипу, ГРВІ, кору, краснухи. Грибки роду кандіда. Найпростіші, гельмінти.

Соціальні умови, які сприяють розповсюдженню госпітальних штамів інфекцій: це цілодобове перебування хворих у стаціонарі в тісному контакті; малі приміщення, велика кількість хворих у палаті; один туалет на відділення; недоліки поточної дезінфекції; порушення асептики і антисептики; плинність контингенту хворих (поступлення нових сприйнятливих людей і нових джерел інфекцій); сформоване стійке носоглоткове, кишкове, нашкірне носійство госпітальних штамів мікроорганізмів, що забезпечує повітряно-краплинну та контактну передачу збудників дихальних, кишкових та гнійних інфекцій.

Зараження хворих на госпітальну інфекцію може відбуватися трьома різними механізмами: Екзогенне зараження: збудник потрапляє в організм ззовні ( кишкова інфекція, ранова інфекція, вірусні гепатити, ВІЛ-інфекція ). Ендогенне зараження: збудник перебуває в латентних вогнищах, але може активуватися та викликати місцеві (пієлонефрит, холецистит, пневмонія тощо) та генералізовані інфекції (сепсис, бактеріальний ендокардит ).

Аутоінфекція: збудник перебуває в притаманних йому органах як сапрофіт (у носоглотці, кишечнику, сечовивідних шляхах), але може бути занесений в незвичайні місця перебування при інвазивних методах лікування чи діагностики і викликати захворювання - операції на кишках, катетеризація сечових шляхів чи цистоскопія, перенесення збудника з носоглотки у рану того самого хворого.

Незвичайні шляхи і фактори передачі госпітальних інфекцій В госпітальних умовах спостерігається підключення нових додаткових шляхів і факторів передачі. Крім того, додаткові шляхи і фактори передачі формують нові незвичайні вхідні ворота, котрі в позалікарняних умовах не зустрічаються. В умовах стаціонару діє: особливий побутовий шлях передачі – руки здорових людей ( медичного персоналу), після дотику до контамінованих об’єктів зовнішнього середовища заносять збудника в організм хворого, за яким вони доглядають

штучна ятрогенна інфекція 2) парентеральний шлях передачі: переливання крові (зараження на вірусні гепатити В, С, Д, ВІЛ – інфекцію,СМВ), зараження під час медичних маніпуляцій (катетеризація сечового міхура, ендоскопічне дослідження, катетеризація судин) через інструменти, прибори, перев’язки – сприяють заносу ГСІ

Додаткові вхідні ворота інфекції Збудник попадає в незвичайні місця (плевральна порожнина, порожнина суглобів, очеревина, поверхня рани, сечовивідні шляхи), яки не відповідають місцю локалізації збудника і традиційним механізмам передачі. Виділення з дихальних шляхів працівниками стаціонару протею, синьогнійної палички, призводять у госпіталізованих хворих в хірургічних, акушерських, травматологічних відділеннях не до патології дихальних шляхів, а до ранової інфекції. Сапрофітна флора – cl.tetani, сl.perphringes – попадає в стерильні тканини та порожнини, які не мають місцевого опору і практично беззахисні, можуть давати тяжкі захворювання.

Класифікація внутрішньолікарняних інфекцій: інфекції дихальних шляхів (грип та ГРЗ, кір, дифтерія, вітряна віспа, менінгококова інфекція). кишкові інфекції (сальмонельоз, колі-ентерит, шигельоз, ротавірусна інфекція, ентеровірусна інфекція). кров’яні інфекції (ВІЛ- інфекція, гепатити В, С, Д, G, F, геморагічні гарячки, малярія). гнійно-септичні інфекції (стафілококова, синьогнійна, протейна, колі-інфекція).

Кишкові інфекції можуть розповсюджуватись в стаціонарах, головним чином, сальмонельоз і коліентерит, як правило, серед дітей та новонароджених. Шигельоз, як госпітальна інфекція, має значення для психіатричних лікарень. Госпітальний сальмонельоз – це антропонозна гілка в циркуляції збудника, яка забезпечує його збереження в особливій формі. Збудником госпітального сальмонельозу є, в основному, Salmonella typhimurium, котра виділяється в стаціонарах. Вона має суттєві відмінності від збудників харчового сальмонельозу. Виявлені біохімічні особливості - здатність розкладати інозит в 1 добу. Госпітальний штам був визначений як R ІІ типу, (має 6 біоваріантів, до 20 фаготипів).

Сальмонели госпітального штаму: резистентні до антибіотиків, нечутливі до індикаторних бактеріофагів міжнародної класифікації, зараження малими дозами через фактори передачі, на котрих збудник не накопичується, вібіркова підвищена вірулентність для людей (в той же час слабка вірулентність для мишей), антигенна структура відрізняється від негоспітальних штамів (нова плазмідна характеристика). наряду із S. typhimurium в деяких стаціонарах виявлені інші сальмонели (S. wien, S. haifa).

Ознаки госпітального сальмонельозу: повільний розвиток спалахів; естафетність передачі; відсутність зв’язку з харчовими продуктами (особливо наглядно серед грудних дітей) і з водою; висока контамінованість багатьох об’єктів, яких торкався хворий та обслуговуючий персонал; високий ступінь збереження на об’єктах зовнішнього середовища (виявляють біля ліжка хворого – тумбочка, стінка біля ліжка, чисте судно біля ліжка, полиця, де зберігаються медикаменти, поверхня флакона з рідиною для ін’єкцій, з бікса, зі стола з дезінфектантами). при заборі змивів з об’єктів вони позитивні там, де торкався тільки персонал, де тільки матері - змиви від’ємні.

Колі-інфекція або колі-ентерити, як самостійна ендогенна інфекція була спочатку описана на основі госпітальних спалахів. Кишкові палички, які викликають патологічний процес у кишечнику підрозділяють на 3 групи: Ентеропатогенні кишкові палички (ЕПКП), вегетація котрих в тонкому кишечнику, головним чином, у дітей до року, веде до розвитку колі-ентериту; Ентероінвазивні дезинтерієподібні кишкові палички, які викликають патологію у дистальному відділі товстого кишечнику (хворіють частіше дорослі); Ентеротоксигенні кишкової палички, викликають холероподібний ентерит.

Госпітальні спалахи в даний час, в основному, викликаються І-групою (О20, О25, О26, О33, О44, О55, О142, О111), крім того, почав розповсюджуватись О18 штам, який відносять до ентеротоксигенних. Патогенність різних О-груп не рівнозначна, О111 - особливо патогенний. В процесі епідемічної циркуляції патогенність змінюється, часто посилюється, характеризується полірезистентністю до антибіотиків, яку набувають за рахунок плазмідної кон’югації.

Колі-інфекція Уражує дітей до року частіше першого півріччя, ще точніше – новонароджених до 2 місяців життя. Спалахи в пологових будинках (О111, О55, О33, О26, О18, О118), хворіють недоношені діти, на штучному вигодовуванні. Шлях передачі контактно-побутовий, як і при сальмонельозі. Знаходження ЕПКП в зіві, порожнині носа, в повітрі, в пилу свідчить про можливість аерозольного шляху передачі.

Заходи ліквідації спалаху госпітального сальмонельозу та інших кишкових інфекцій 1.Заклад закривають на карантин. 2.Всіх пацієнтів та медичний персонал перевіряють на носійство – проводять посіви випорожнень калу і сечі. 3. Всіх пацієнтів із негативними посівами виписують додому, перевід їх у інші лікувальні заклади чи відділення забороняється. 4. Виявлених хворих та носіїв переводять в інфекційну лікарню. 5. У відділенні роблять багаторазову заключну дезінфекцію з наступним косметичним ремонтом відділення (побілка стін, фарбування панелей, підлоги) - в разі сальмонельозу. При колі-ентериті і шигельозі обмежуються одноразовою заключною дезінфекцією.

Профілактика внутрішньолікарняних кишкових інфекцій 1. При взятті на роботу у пологовий будинок чи педіатричний стаціонар медпрацівника перевіряють на кишкове і носоглоткове носійство патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів, а далі обстежують 1 раз в 6 місяців. 2. В родильниць, які поступають на пологи також беруть посіви випорожнень, а за наявності кишкових розладів їх ізолюють в обсерваційному відділенні. 3. У всіх дитячих стаціонарах при плановій чи ургентній госпіталізації необхідно брати посіви випорожнень на кишкову групу інфекцій. При цьому фіксується увага на варіанті ІІ R S. typhimurium. За наявності проносу – дитину ізолюють у боксі. 4. Суворе виконання правил санітарно-протиепідемічного режиму: персонал повинен мити руки з милом і обробляти 0,2% хлоргексидином перед годуванням дитини та після догляду за нею. 5. Увесь посуд підлягає дезинфекції кип’ятінням. Кожні три години кварцування приміщень та вологе прибирання із застосуванням дезрозчинів. 6. У психіатричних клініках, притулках для неповносправних та в хосписах поступающим пацієнтам беруть посіви калу

Інфекції дихальних шляхів при проникненні в стаціонар (хворий, носій), через виключну активність механізму передачі, можуть розповсюджуватись дуже швидко. В дитячих стаціонарах небезпечні всі респіраторні інфекції, у дорослих стаціонарах можуть отримати розповсюдження грип та інші ГРВІ, кір, вітряна віспа, в рідкісних випадках – менінгококова, стрептококова інфекції, дифтерія. Занесення інфекції може пройти не поміченим, коли хворий поступає в інкубаційному періоді або з легкими або атиповими формами. Можуть занести інфекцію медичні працівники, які хворіють на ГРЗ та продовжують працювати, або носій менінгококу, дифтерії серед персоналу. Розповсюдженою клінічною формою респіраторної ВЛІ є стрептококові захворювання. До них відносяться скарлатина, ГРЗ, гострий тонзиліт, бронхіт, пневмонія.

Протиепідемічні та профілактичні заходи при ВЛІ дихальних шляхів: Негайна ізоляція і перевід заразних хворих в інфекційне відділення. Контактних ізолюють, при можливості виписують додому і спостерігають упродовж максимального інкубаційного періоду. Уведення імуноглобулінів або термінова вакцинація нещеплених дітей, які перебували в контакті з хворими на дитячі інфекції (за відсутності протипоказань). Заключна дезинфекція при дифтерії, скарлатині. Контактним - посів слизу з ротоглотки на збудника дифтерії, а з носоглотки на менінгокок. Виявлених носіїв санують в умовах інфекційної лікарні. Поступающим дітям беруться посіви на дифтерію, менінгокок, при наявнсті кашлю - на кашлюк. Ізоляція поступающих дітей, що преребували в контакті із хворими до госпіталізації (діти, які перебувають в інкубаційному періоді)

Гнійно-септичні інфекції збірне поняття для захворювань, які клінічно проявляються гнійно-запальними процесами в різних органах і тканинах і викликаються багатьма мікроорганізмами. Перелік захворювань, які відносяться до ГСІ, включає декілька десятків нозологічних форм із різних класів. І клас. Інфекційні захворювання і паразитарні захворювання – сепсис, бешиха; VI клас. Захворювання нервової системи – гнійні менінгіти; VII клас. Захворювання системи кровообігу – гострі міокардити, гострі ендокардити, гострі перикардити; VIII клас. Захворювання органів дихання – пневмонія, абсцес легень; IX клас. Хвороби органів травлення – перитоніт ; X клас. Хвороби сечової системи – пієлонефрит, абсцес нирки, цистит, уретрит, уросепсіс; XI клас. Післяпологові ускладнення – мастит, ендометрит; XII клас. Хвороби шкіри і підшкірної клітковини – флегмона, абсцес, піодермія; XIII клас. Хвороби кістково-мозкової системи – гострий артрит, остеомієліт, травми і ускладнення після хірургічних втручань – нагноєння рани, ложа кардіостимулятора.

Стерилізація – повне звільнення речовини або предметів від всіх мікроорганізмів шляхом дії на них фізичних або хімічних агентів. Це основа асептики – системи заходів щодо запобігання ВЛІ. У ЛПЗ стерилізації підлягають вироби медичного призначення багаторазового використання, що контактують з рановою поверхнею, кров’ю, слизовими оболонками людини. Вироби одноразового використання і стандартні розчини для внутрішньовенного введення стерилізуються виробником. Основою високої ефективності стерилізації у централізованій стерилізаційній (ЦС) є поточність технологічного процесу.

Першим етапом має бути дезінфекція медичного інструментарію у відділеннях ЛПЗ, після якої медичні вироби відправляються в ЦС. Другий етап - передстерилізаційна очистка предметів від крові, жирових і білкових забруднень, залишків лікарських препаратів, котра повинна бути максимально механізована. Ручна очистка включає в себе: ополіскування у проточній воді; замочування у 0,5% розчині мийного засобу, змішаного 1:1 з 6% перекисом водню, можлива обробка ультразвуком у мийному розчині; миття кожного інструменту щіткою у мийному розчині; ополіскування проточною і дистильованою водою; вакуумна сушка. Після просушування підготовлені предмети упаковують і поміщають у бікси.

Контроль якості передстерилізаційного очищення від крові проводять за допомогою бензидинової або амідопірінової проби, залишки мийних засобів визначають фенолфталеїновою пробою. Третій етап - стерилізація здійснюється одним із наступних методів: фізичним або хімічним. До фізичних методів відносяться: обробка сухим гарячим повітрям (сухожарова шафа), паром під тиском (автоклав), ультразвуком; інфрачервоне і радіаційне опромінення, фільтрування через спеціальні фільтри. До хімічних методів відносять газовий (окисом етилену чи бромидом метилу) і обробку хімічними агентами( 6% розчин перекису водню, 1% розчин дезоксону, надоцтова і надмурашина кислота). Після хімічної стерилізації вироби підлягають дегазації або відмиванню від хімічних агентів у стерильній воді.

Дякую за увагу!