Презентація на тему:
Втрата державності та занепад системи народної освіти в Україні (ХVIII-ХІХ ст.)

Втрата державності та занепад системи народної освіти в Україні (ХVIII-ХІХ ст.)

1. СЕРЕДНЯ І ВИЩА ОСВІТА В УКРАЇНІ В ХVIII – НА ПОЧАТКУ ХІХ СТ. Перша половина XVIII ст. Лівобережна і частково Правобережна Україна: полковий устрій; школи існували переважно при церквах; учні мешкали, як правило, в будинку дяка і виконували господарські роботи

Види шкіл: початкові цифірні (дещо математичний ухил) полкові та гарнізонні (для солдатських дітей, утримувалися за рахунок батьків) парафіяльні, при сотенних та полкових канцеляріях (1760-1768 рр, діти старшин і заможних козаків у Любенському і Чернігівському полках) державні (з середини XVIII ст.) казенна (1746 р., Єлисаветград. 60 дівчат, 80 хлопців. Вивчали Закон Божий, арифметику, рос., нім., фр. мови, малювання, спів, танці тощо. Хлопці – військову підготовку, дівчата – домоводство) народні школи грамоти (школи мандрівних дяків) В середені XVIII ст. поширюється русифікаторська політика за підтримки військової верхівки, яка мріє про дворянство

Західна Україна: 1772 рік – перший розподіл Польщі, Галичина відійшла до Австрії 1773 рік – скасовано єзуїтський орден, його майно передано на потреби народної освіти 1773-1775 – Едукаційна комісія з 8 членів 1774 рік – реформа початкових шкіл: однокласні парафіяльні; трикласні (тривіальні) з нім. та польс. мовами навч.; чотирокласні з нім. мовою навч. (готували до навчання у середніх школах - гімназіях) Зусиллями єпископа Львівського Петра Білянського розширена мережа шкіл при церквах

Основні події в освіті на Галичині 1774 рік – шкільна реформа імператриці Марії Терезії тривіальні школи – підготовчий, перший та другий класи (вчили читання, письмо, лічбу, головний предмет – Закон Божий) в головних школах (чотирикласних) – ще один клас 1780 рік – на престол вступив Йосиф ІІ (помер - 1790 рік) 1781 рік – проголошено обов’язковість початкової освіти 1782 рік – скасовано кріпацтво 1783 рік – засновано україномовну греко-католицьку духовну семінарію у Львові 1784 рік – відкрито німецьку гімназію при Львівському університеті (1661р.) 1786 рік – українська мова визнана крайовою 1789 рік – Едукаційною комісією закрито “руські” церковні школи, в усіх школах заборонено “руську” мову 1789 рік – Правобережна Україна: 2 окружні школи, 14 підокружних

Закарпаття Постійна денаціоналізація засобами чужоземної школи, особливо з установленням влади Габсбургів в Угорщині (поч. XVIII ст.) 1400 рік – Ужгородська школа 1646 рік – Ужгородська гімназія 1655 рік – школа при Мукачівському монастирі 1682 рік – на території Березької Жупи (1/4 тер. Зак-тя) 5 шкіл 1730 рік – католицька гімназія в Мармарош-Сигеті 1744 рік – Богословська школа в Мукачеві 1791-92 рр – закон, що всі школи переводяться на угорську мову навчання 1793 – вчительська семінарія при Ужгородській середній школі Характеристика періоду: мадяризація та окатоличування українців В гірських місцевостях навчалося не більше 30-35 % дітей

Буковина: До 1775 року у складі Молдови, яка з початку XVI ст. під владою Туреччини. Далі – в складі Австрії здебільше духовні школи 1783 рік – латинська і німецька школи в Чорнівцях і Сучаві з 1785 року відкривається низка громадських шкіл переважно з румунською та німецькою мовами навчання

Києво-Могилянська академія: до 80-х років XVIII ст. – період розвитку 8 класів (2 конгрегації): нижча – 6 класів, вища – 2 класи. 560-1000 учнів З середини XVIII ст. вивчалися алгебра, геометрія, архітектура, гідростатика, гідравліка, оптика, астрономія 1783 рік – відкрито фізичний кабінет з глобусами, телескопом, електричною машиною 1799 – клас сільської й домашньої економіки 1802 – медичний клас з 1784 року викладання лекцій – лише російською мовою Запорізькі землі: Січова школа, школа при Самарській фортеці-монастирі, 16 парафіяльних шкіл 1775 рік - з втратою Україною автономії всі школи закриті

Основні просвітницькі ідеї КМА роль освіти у розвитку людини і процвітанні держави (ідеї просвіченого абсолютизму, ідеї селянського просвітництва); трактування мети виховання як спасіння душі, як самопізнання та спорідненої праці, як служіння народові; ідея природовідповідного, спорідненого виховання; ідея народності виховання; дидактичні ідеї: обгрунтування необхідності глибокої наукової освіти; принципи свідомого, послідовного, міцного, активного засвоєння знань; вимога вивчення вікових та індивідуальних особливостей дітей і допомоги їм у самопізнанні; застосування методів навчання, що передбачають активну участь дитини у процесі навчання; формулювання законів ораторського мистецтва, визначення шляхів розвитку вмінь і навичок красномовства, педагогічної майстерності.

Катеринінська освітня реформа 1786 року (шкільний статут) Мета – дати освіту міському населенню Малі народні училища (у повітових містах) – 2 класи, 4-ри роки навчання Головні народні училища (у губернських містах) – 6-ть років навчання У 1801 році в українських губерніях – 8 головних і 17 малих училищ Церковні школи і вчителі переписувалися, “мандри” заборонялися (все одно в дяківських школах дітей навчалося більше, ніж в урядових) Широкі маси народу позбавлені можливості здобувати освіту, ігноруються народні звичаї й традиції 1789 рік – закрито всі українські школи, заборонено викладати українською мовою

Освіта України в першій половині ХІХ ст. Освітня реформа 1804 року створення єдиної системи світської освіти від початкової до вищої ланки завдяки наступності начальних програм; формальна доступність усіх освітніх ланок для всіх верств населення; заборона фізичних покарань; класичний характер середньої освіти; відсутність викладання Закону Божого у двох вищих ланках освіти; університетська автономія; підвідомчий характер діяльності всіх навчальних закладів, які територіально належали університету. Прийнято “Статут університетів” і “Статут навчальних закладів, підпорядкованих університетам” Типи навчальних закладів: парафіяльні училища (1 рік), повітові училища (2 роки), гімназії (4 роки), університет (до останніх 2-х не доп. кріпаки) 1805 рік – відкрито Харківський університет, факультети: словесний, етико-політичний, фізико-математичний, медичний

Контрреформи 1825-1835 рр введення остаточно станового характеру освіти; порушення наступності навчальних програм нижчих освітніх ланок з середньою, їх значне скорочення; введення фізичних покарань, фіскальства у навчальних закладах; вихолощення глибокої наукової основи класичної освіти (заборона “роскошных” знань, звуження або заборона філософських, суспільно-економічних курсів, введення викладання Закону Божого в гімназіях і створення кафедр богопізнання та християнського вчення в університетах (з 1819 р.); скасування прав автономії університетів; скасування підпорядкування університетам усіх шкіл у окрузі. 1828 рік – прийняття відповідного Статуту Створено цілий ряд гімназій (Харків, Чернігів, Новгород-Сіверський, Полтава, Катеринослав, Херсон). “Інститути шляхетних дівчат” (Харків 1818 р., Полтава 1818 р., Одеса 1825 р., Київ 1833 р.) Гімназія вищих наук (Ніжин 1820 р., з 1832 р. – фіз.-мат. ліцей) Дівочі гімназії (Київ 1850 р., Харків, Полтава 1860 р.) Єпархіальні школи (7-річні), в кінці 50-х р. – недільні школи 1834 р. – Київський університет (ф-ти філософський і правничий) 1865 р. – Новоросійський університет (Одеса, ф-ти історико-філологічний, фізико-математичний, правничий)

Правобережна Україна 1831 і 1832 рр - більшу частину гімназій закрито, польські початкові школи скасовано. Замість них насаджувались церковні православні школи, навчальні заклади закритого типу для дворян. Школи працювали за окремим статутом: парафіяльні училища були у відомстві католицького духівництва і чернечих орденів; існували примітивні сільські школи, де учнів навчали дяки (в одній із них навчався Тарас Шевченко); повітові училища були у Києві, Вінниці, Житомирі, Умані, Кам’янці-Подільському, Каневі, Білій Церкві. гімназії працювали в Києві та Вінниці. 1805 р. - засновано вищу гімназію у Кременці (Волинь), яку в 1819 р. реорганізовано в ліцей. Навчання тут велося польською мовою, російська мова вивчалась як дисципліна. Після придушення польського повстання 1830-1831 рр. на Волині, Поділлі й Київщині закрили 245 початкових і середніх шкіл, серед них і Кременецький ліцей (переведений до Києва, перетворений в університет 1833 р. Св. Володимира). 1817 р. - в Одесі було засновано Рішельєвський ліцей.

Закарпаття Лише після революції в Угорщині 1848 року і перебування в 1849 році російських військ в селах стали відкриватися початкові школи з українською мовою навчання Галичина Новий шкільний статут 1887 році визнав українську мову основною для Галичини, а в 1889 році уряд Австрії дав згоду на відкриття українських шкіл

Ставлення уряду Російської імперії до української мови У 1863 році російський міністр внутрішніх справ Валуєв видав наступний указ: “Никакого малоросийского языка не было, нет, и быть не может и что наречие, употребляемых простонародьем, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польщы”. У 1876 році царський уряд видав указ, який перекривав доступ рідного слова до українського народу: “Не допускать ввоза в пределы Империи без особого разрешения книг, издаваемых на малоросийском наречии. Печатание и создание в империи оригинальных произведении и переводов на том же наречии воспретить. Воспретить различные сценичные представления и чтения на малоросийском языке”.

Педагогічні постаті епохи М.В.Ломоносов (1711-1765 рр.) народився в с.Холмогори Архангельської губернії у сім’ї рибалки. Протягом 1733 року навчався у Києво-Могилянській академії. Метою виховання, на його думку, має бути підготовка громадян своєї Вітчизни. Система освіти, на його думку, повинна складатися з трьох ступенів державної безстанової школи: початкової, середньої (гімназії) та вищої (університету). Головне завдання школи полягає у тому, щоб виховати у дітей любов до праці, навчити їх “правил і прийомів поведінки”, дати освіту. Важливими принципами діяльності університету, на його думку, є відкритість та автономність.

Григорій Савич Сковорода (1722-1794 рр) проблемам виховання присвячені його притчі “Благодарный Еродий”, “Убогій Жойворонок” та ін. церковно-схоластичному і дворянсько-аристократичному вихованню протиставив “иный род воспитания”, назвавши його “сродным”, тобто природовідповідним треба зважати не на соціальне становище дітей, а на їх природу, нахили, інтереси, обдарування мета виховання – підготовка вільної людини, гармонійно розвиненої, щасливої, корисної для суспільства, людини, здатної жити і боротися провідне місце у всебічному розвитку особистості відводив розумовій освіті високо цінив такі методи навчання, як лекція, розповідь, розмова, бесіда. Цікавими є його думки про читання книжок і виписки з них цінував працю вчителя, висував до нього високі вимоги, зокрема: знання, благородство, любов до дітей, до своєї справи. Вчителя вважав прикладом для учнів

Тарас Григорович Шевченко (1814-1861рр.) освітньо-виховний ідеал: людина з багатогранними знаннями і високими моральними якостями, що здатна застосовувати свої знання в житті, вміє цінити мистецтво, любить працю у повісті “Близнецы” йдеться про сім’ю Сокир, в якій прищеплювалися любов до праці підкинутим їм дітям у повісті “Наймичка” з любов’ю і теплотою змальовано наймичку Лукію, яка виховала справжнім, чесним трудівником свого сина цінним доробком Т.Г.Шевченка є передовий на той час підручник для недільних шкіл “Букварь Южнорусский”. Невеликий за обсягом (24 ст.), він містив великі і малі літери алфавіту і цифри. Учні спершу вивчали звуки і літери, а потім переходили до читання цілих слів. Реакційний уряд не допустив “Букварь” у школи, але він посів чільне місце у золотому фонді прогресивної української педагогіки

Пантелеймон Олександрович Куліш (1819-1897 рр.) у 1842 році його призначили на посаду вчителя у дворянській школі на Подолі у кінці 1845 року П.О.Куліш переїхав до Петербурга, де одержав посаду вчителя російської мови для студентів – іноземців при університеті видав “Граматку” та 40 дешевих книжок під загальною назвою “Сільська бібліотека” “Граматка” відкривається вступною статтею про стан шкільної справи на Україні. Потім ідуть азбука, маленька азбука, прописна азбука, стрічна (рядкова) азбука, крива (прописна) азбука та поради вчителів (про проривний звук “ґ” для позначення твердості у словах: ґанок, ґудзик). Автор залишає в алфавіті літери “ы” та “ґ” тому, що вони існували у церковних текстах, і вивчали учні. Далі подається розробка шести уроків для засвоєння складів. Велика заслуга П.О.Куліша полягає у виробленні українського правопису, що відомий під назвою “кулішівка”. Для створення єдиної норми П.О.Куліш запропонував спрощений правопис української мови, взявши за основу полтавсько-чигиринський діалект. Зміст “Граматки” спрямований на виховання у дітей любові до рідного краю, народу, його історії і культури. Для досягнення цієї мети П.О.Куліш підібрав змістовні дидактичні тексти: оповідання про славне минуле українського народу, відомості про видатних історичних осіб, уривки з пам’яток культури і фольклору

Микола Іванович Пирогов (1810-1881рр.) – теоретик освіти в працях “О ходе просвещения в Новороссийском крае и о вопиющей необходимости преобразования учебных заведений”, “О публичных лекциях по педагогике”, “Циркулярное предложение директорам училищ Одесского учебного округа”, “Об изменении правил приема в благородные пансионы при гимназиях...”, та ін. він виступав за демократизацію керівництва школою та шкільною системою в цілому у статті “Питання життя” М.І.Пирогов формулює свої погляди на роль, значення та сучасний стан виховання, на його завдання і характер, проводить думку про те, що вихованню належить відповідальна роль в житті суспільства в цілому і кожної особистості зокрема, що від нього у значній мірі залежить майбутнє людини у статті “Школа і життя” М.І.Пирогов пропонує єдину народну, загальнодоступну школу для всіх дітей, починаючи від елементарної і до вищої. При цьому він пропонував запровадити принцип колегіальності у керівництві навчальними закладами складники систему народної освіти: елементарна школа з двох класів (вивчається Закон Божий, грамота, лічба); наступна ланка - прогімназії – реальна і класична з 4-й річним курсом навчання кожна; середня школа двох типів – реальна і класична гімназія (реальну гімназію рекомендувалось відкривати відповідно до місцевих потреб: у ній вивчались прикладні, математичні і комерційні науки. Учні, що закінчують реальну гімназію, вступають до вищих технічних навчальних закладів. Класична гімназія готує до університету) рекомендував користуватися іграми - сприяють розвиткові мислення, почуттів, фантазії

Корф Микола Олександрович (1834-1883 рр.) у м.Олександрівську (м.Запоріжжя) багато зробив для створення у повіті нових навчальних земських та недільних повторювальних шкіл у створених початкових земських школах (з 3-річним курсом навчання) заняття проводив один вчитель одночасно у 3-х класах підготовці вчителів для цих шкіл він віддавав багато сил, розробляючи плани занять і методики проведення уроків, організував проведення вчительських з’їздів до важливих умов здійснення загального навчання відносив : а) обов’язкове навчання дітей різної статі, незалежно від їх національного походження і соціального статусу; б) така організація навчально-виховного процесу, яка б гарантувала набуття дітьми дійсно корисних і міцних знань, умінь і навичок; в) спільне навчання хлопчиків та дівчаток; г) близькість школи до місця проживання учнів основною метою загальноосвітньої школи М.Корф вважав підготовку людини до життя, і до того ж людини розвинутої фізично і духовно основні дидактичні правила (підручник “Наш друг” ): не вимагати від учнів заучування того, що їм не зрозуміло, але добиватися міцного запам’ятовування того, що ними добре засвоєно; доступність процесу навчання; привчати дітей до самостійної роботи; у процесі навчання йти вперед, спираючись на досягнуте: наочність навчання

Олександр Васильович Духнович (1803-1865 рр.) організовував школи і викладав у них, написав шкільні підручники з граматики і географії, буквар “Книжицу читальную”, кілька художніх творів, склав і видав перший на Україні підручник з педагогіки “Народная педагогика в пользу училищ и учителей сельских” розвивав ідею народності виховання, важливою ознакою якої вважав мову і систему виховання, що відповідає історичним і національним традиціям народу, засобом такого виховання має бути народна пісня, що пробуджує і розвиває любов до рідного краю мета виховання – формування громадянина і патріота принцип природовідповідності в інтерпретації включає такі ідеї: ідею саморозвитку; ідею вдосконалення людини; визнання того, що в усіх людей – і в кожну людину зокрема – закладено природні задатки; впевненість, що розвиток дитини відбувається за певними законами; вимогу вивчати вікові й індивідуальні особливості дитини вимога гармонійного розвитку особистості засобами розумового, морального і фізичного виховання фізичне виховання як необхідна умова загартування й підготовки до трудової діяльності. Система фізичних вправ: “природні” вправи (біг, лазання, стрибки, купання в річці тощо); ігри, під час яких розвиваються не тільки тіло, а й розумові здібності дітей, а також спеціальні фізичні вправи обгрунтував важливість наочності в навчанні обгрунтував принцип активності й визначив навчання як двосторонній процес активної діяльності вчителя та учнів

2. Освіта в Україні в кінці ХIХ – на початку ХХ ст.

Освітні реформи Причини: Перехід від феодалізму до капіталізму Технологічний розвиток на підприємствах (машини) Педагогічні причини: відхід від станового характеру освіти 1864 рік – “Положення про початкові народні училища”: тільки російська мова навчання невизначеність терміну навчання (від 1 до 3 років) предмети: Закон Божий, церковнослов’янське і російське читання, письмо, елементарна арифметика, церковні пісні спільні для хлопців і дівчат керівництво: Міністерство народної освіти і Найсвятіший синод через губернські і повітові училищні ради, які складалися з представників духовного відомства, поліції, губернських повітових і земських управ

1874 рік – нове “Положення про початкові народні училища”: збільшено кількість церковнопарафіяльних шкіл духовенству передаються всі школи грамоти (в 1900 році їх 80% від усіх початкових шкіл) вивчалися: читання, початки арифметики, молитви 1864 рік – “Положення про земські установи” роль земств: збільшують асигнування на утримання і будівництво шкіл, збільшують надбавки учителям; порушують питання про запровадження навчання українською мовою, організовують вчительські курси і з’їзди вивчалися: Закон Божий, читання, письмо, лічба на уроках пояснювального читання здобуваються знання з історії, географії і природознавства застосовано звуковий метод навчання грамоті, наочність

1864 рік – “Статут гімназії і прогімназії” Гімназії – замість повітових училищ – неповні середні навчальні заклади Типи гімназій: чоловічі, жіночі, класичні, реальні і напівкласичні з 7-ми річним навчанням Прогімназії – 4-и перших класи гімназії Вивчали: Закон Божий, російську мову і словесність, церковнослов’янську, французьку або німецьку мову, математику, фізику, космографію, географію, природознавство, історію, чистописання, малювання; у класичних гімназіях ще вивчали латинську і грецьку мови; у реальних гімназіях класичні мови не вивчались. Особи, які закінчували класичні гумназії, мали право вступати до університетів та до інших вищих технічних і сільськогосподарських закладів. Висока плата за навчання

У 1871 р. затверджено новий статут гімназій і прогімназій гімназії були перетворені в класичні з восьмирічним строком навчання навчання направлене на боротьбу з науково-матеріалістичним напрямком освіти. Життя гімназій регламентувалося “Правилами для учнів гімназій” і “Правилами про стягнення” (1874) підвищено плату за навчання 1887 р. вийшов циркуляр, який дістав назву “циркуляр про кухарчиних дітей”, котрий забороняв приймати до гімназій дітей простого народу. Згідно з навчальним планом 1914 р. учні гімназій почали вивчати такі предмети: Закон Божий, російську мову і літературу, латинську, французьку і німецьку мови, історію, географію, природознавство, математику, фізику, логіку, малювання, законодавство.

1860 р. “Положення про жіночі училища відомства Міністерства народної освіти” створено два типи жіночих училищ: першого розряду з шестирічним строком навчання (вивчали Закон Божий, російську мову і словесність, арифметику з елементами геометрії, географію, російську історію, природознавство, фізику, чистописання, рукоділля, німецьку або французьку мову, малювання, музику, співи, танці) другого розряду з трирічним строком навчання (вивчали Закон Божий, російську мову, географію, російську історію, арифметику, чистописання, рукоділля) 1870 р. - нове “Положення про жіночі гімназії і прогімназії” створювалися замість колишніх жіночих училищ термін навчання в міністерських жіночих гімназіях - семирічним, у деяких гімназіях існував додатковий восьмий клас – педагогічний жіночі прогамназіїї мали чотири класи, які дорівнювали першим чотирьом класам гімназії.

У 1871 р. в Києві було відкрито школу особливого типу – колегію Павла Галагана, закритий приватний середній чоловічий навчальний заклад ліберально-буржуазного спрямування. Мета: допомогти деякій кількості незаможних людей підготуватися до вступу в університет. Вихованцями-студентами зараховувалися ті, хто не мав коштів для здобуття середньої освіти і витримав конкурсні екзамени. У колегії була добре поставлена навчальна робота, проводилися досліди з хімії та фізики, практикувалося написання рефератів, організовувалися літературно-музичні вечори, екскурсії. Викладалася столярна і токарна справи.

За статутом 1872 р. відкриваються реальні училища 6-7 – річне навчання професійне спрямування у старших класах напівпрофесійний характер реальних училищ знижував загальноосвітню підготовку учнів і не забезпечував потрібної спеціальної підготовки. Були школами-тупиками: не давали можливості випускникам вступати до університетів, а тільки задовольняли потреби промисловості й торгівлі в обслуговуючому персоналі.

У 1872 р. повітові училища перетворюються в міські з ширшою програмою Вивчали: Закон Божий, російську мову і літературу, арифметику, алгебру, геометрію, географію, історію, природознавство, креслення, малювання, співи, набували професійних знань та навичок з бухгалтерської справи. У 1912 р. міські училища перетворюються на початкові школи з 4-и річним строком навчання. Школи були чоловічими, жіночими і мішаними. Учні, що закінчували такі школи, могли вступати до середніх технічних навчальних закладів та до учительських семінарій. У навчанні тут було багато позитивного: навчання грамоті проводилося звуковими методами, учителі привчали дітей розповідати по малюнках, писати диктанти, виконувати графічні роботи; проводились екскурсії; приділялась увага засвоєнню учнями правил граматики і правопису; займалися ручною працею.

На початку другої половини ХІХ ст. у деяких селах існували приватні училища, в яких навчав за певну плату дяк-учитель або майстер-грамотій (навчання в них проводилось по-старому: азбука, часослов, псалтир. Читати навчались за слов’янським букварем, а потім вже читали книги петровського друку) З 1912 р. поширюється мережа комерційних училищ. Вони стають найбагатшими середніми навчальними закладами. Особливої уваги тут надають вивченню рахівництва, бухгалтерії, товарознавства. Існували також сільські училища відомства Головного управління державного майна. Наприкінці 50-х років ХІХ ст. в Україні виникають недільні школи для дорослих і підлітків. Ініціаторами їх відкриття були демократично настроєні студенти і професори Київського університету. Вчителями у них працювали передові студенти, гімназисти, викладачі, військові. У деяких школах викладання велося українською мовою. Для шкіл видавалися підручники українською і російською мовами. У 1862 р. за поширення “шкідливого соціалістичного вченя” школи були закриті, а діячі репресовані. Наприкінці ХІХ ст. кількість початкових шкіл у підросійській Україні зросла у 12 разів (порівняно з серединою століття), однак вони не задовольнили потреби народу у початковій освіті. Рівень грамотності населення на цей час становив 15-20%. Якість навчання у народних школах була низькою.

У підросійській Україні в усіх початкових і середніх школах навчали російською мовою за навчальними планами і програмами, що діяли по всій Росії. На розвиток освіти на цих територіях значною мірою впливала русифікаторська політика царизму. Заборонено видавати українською мовою навчальні книги і підручники для шкіл. У 1876 р. видано Закон про повну заборону української мови не лише у навчальних закладах, а й у суспільному житті взагалі. Однак репресії не змогли придушити прагнення передових педагогів навчати українських дітей їхньою мовою. Всупереч царській забороні відомий український педагог і письменник Б.Д.Грінченко в школі в с.Олексіївка на Катеринославщині у 1881 р. один з перших запровадив навчання українською мовою. У недільній школі Х.Д.Алчевської поряд з російською звучала українська мова, українські пісні, читалися “Кобзар” Т.Г.Шевченка, твори Марка Вовчка, Г.Ф.Квітки-Основ’яненка.

Вища освіта в Україні на початку ХХ ст. усі вищі навчальні заклади зосереджувалися лише в Києві, Харкові, Одесі й Катеринославі. університети України у різні періоди своєї роботи керувалися відповідно Статутами 1863, 1884 рр. (аналог ЗУ Про ВО). Статутами визначалися структура ун-тів, обов’язки, права професорсько-викладацького складу і студентів, функції рад і правлінь університетів, їх училищних комітетів, факультецьких конференцій, а також навчально-допоміжних підрозділів і т.і. статут 1863 р. надав деяку автономність університетам: рада університету мала право призначати ректора, проректора і професорів, присвоювати викладачам учені ступені, відкривати нові кафедри у 1884 р. видається реакційний університецький статут. За ним вищі навчальні заклади втрачають свою автономність, підвищується плата за навчання, посилюється нагляд за студентами університети мають 4-и ф-ти: історико-філологічний, фізико-математичний, юридичний, медичний

Західна Україна 1848 р. у Львові було створено Головну Руську Раду як офіційного предаставника українського населення Галичини у Відні. Рада виступала за розвиток української мови і шкільництва. Здобутки: відкрито кафедру української мови у Львівському університеті переведено на українську мову навчання парафіяльні та тривіальні школи міст і сіл, у яких мешкала більшість українців у гімназіях українська мова запроваджувалася як обов’язковий предмет навчання. Після 1849 р. у Галичині настає реакція. В 1851 р. було розпущено Головну Руську Раду, поступово втрачалося завойоване. Відкриваються нові польські гімназії, скасовується обов’язкове вивчення української мови, обмежується вступ українців до Львівського університету. Незважаючи на прийняття Австрією у 1867 р. нової конституції, яка декларувала рівноправність усіх народів за законом 1867 р. польська мова ставала обов’язковою в усіх навчальних закладах Галичини. У другій половині ХІХ ст. на західноукраїнських землях виник новий тип школи – утраквістична (двомовна). За рішенням польського сейму 1886 р. основні предмети у школах викладалися польською мовою, а всі інші – рідною. Всі початкові школи було поділено на сільські та міські. Програма навчання у сільських школах скорочувалася і не давала жодних прав на продовження освіти.

1873 р. у Львові виникло Товариство ім. Т.Шевченка (1892 р. це товариство було перейменовано на Наукове товариство ім. Т.Шевченка) З 1894 р. головою НТШ було обрано Михайла Грушевського. НТШ стало провідним українським центром на зразок європейських Академій наук. В його рамках діяло три наукові секції: історико-філософська, філологічна, математично-природничо-лікарська, а також цілий ряд комісій, зокрема: археографічна, бібліографічна, етнографічна, правова, статистична та ін. В НТШ працювали М.Грушевський, І.Франко, В.Гнатюк, І.Горбачевський, І.Раковський. Товариство заснувало власне видавництво

Здобутки НТШ: кілька серійних видань, таких як: “Записки НТШ” (120 томів), “Пам’ятки українсько-руської мови”, “Етнографічний збірник” (38 томів), “Матеріали до української етнології” (26 томів), “Збірник філологічної секції”(23 томи), “Українсько-руський архів” Львів став духовним центром усього українського життя й прогресивної української думки. А коли (17 травня 1876 р.) з’являється указ про заборону в Російській імперії українського слова й українського письменства, погляди всієї Східної України звертаються до Львова, як до можливого загального осередку культурної української праці Львівський університет, хоча і поволі, але все-таки поступово робив кроки на шляху до розвитку українізації: збільшувалася кількість українських кафедр, української професури (на кінець XIX ст. тут було вже 9 професорів-українців: М.Грушевський, О.Колесса, К.Студинський, С.Дністрянський, П.Стебельський, В.Вергановський, С.Рудницький, С.Томашівський, І.Свенцицький) повільне але зростання чисельності українських гімназій

Педагогічні постаті епохи Петро Францович Лєсгафт (1837-1909), доктор медицини, доктор хірургії 1874 р. - “Основи природної гімнастики” 1876 р. - “Про відношення анатомії до фізичного виховання” (1876 р.) 1877-1880 рр - “Підготовка вчителів гімнастики в країнах Західної Європи” ( 1877-1880 рр.) 1880 р - “Матеріали для вивчення шкільного віку” та “Фізичний розвиток у школах” 1883 р. - “Про ігри та фізичне виховання в школі” 1896 р. - відкриті курси виховательок з фізичної освіти Головними ланками в системі фізичної освіти та виховання, на думку П.Ф.Лєсгафта, є: сімейне виховання дітей дошкільного віку; шкільний період виховання (молодшого, середнього та старшого шкільного віку); період фізичного виховання дорослих, у якому особлива увага приділялась підготовці до військової служби; лікарська (коригуюча) гімнастика. Щодо вікової періодизації, П.Ф.Лєсгафт розділив фізичну освіту в школі на три періоди: 1) елементарний (для дітей 7-12 років); 2) середній (для дітей 12-15 років); 3) старший (для дітей 15-18 років). Для кожної вікової групи він визначив зміст фізичної освіти.

Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895 рр.) закликав до освіченої української та російської громадськості об’єднатися задля проведення радикальних реформ у галузі освіти: створення елементарної, спеціальної та вищої шкіл наполягав на поверненні прав українській мові, насамперед в галузі народної освіти мета педагогічної діяльності – виховання гуманної, національно свідомої людини орієнтує тогочасну українську молодь на найвищі людські взірці духу і праці, нагадуючи ще й про неодмінну високу моральну якість самовіддано служити рідному народу, а не бути його “провінційним родичем, прихвостнем чужого”

Христина Данилівна Алчевська (1841-1920 рр.) 1862 р. відкрила безкоштовну жіночу недільну школу, яка проіснувала понад півстоліття й стала організаційно-методичним центром створення недільних шкіл для навчання дорослих і підлітків в усій Росії. Біля десяти років ця школа була нелегальною, заняття дівчат і дорослих жінок в ній проводилися на приватних квартирах, в школі навчалося понад 50 учнів (по 10-20 жінок у групі), вчителями працювали близькі знайомі Х.Д.Алчевської, сама вона керувала школою і таємно навчала учнів, оскільки їй як “неблагонадійній” було заборонено працювати вчителькою. У школі для навчання використовувалися кращі підручники і книги К.Д.Ушинського, В.І.Водовозова, Л.М.Толстого та ін. змушена переїхати на Катеринославщину (Дніпропетровщина). Тут у селі Олексіївці вона в 1871 р. відкрила недільну школу для дорослих, в якій пізніше вчителював Б.Д.Грінченко. повертається до Харкова, де продовжує керувати недільною жіночою школою. Проводить культурно-освітню роботу серед населення: сприяє відкриттю народних бібліотек, читалень, виставок, музеїв, відкриває перший у світі пам’ятник Т.Г.Шевченку. Згодом домагається присвоєння Харківському міському училищу його звання. Х.Д.Алчевська була членом багатьох світових товариств та віце-президентом міжнародної Ліги освіти, на конгресах якої виступала з доповідями про роботу Харківської недільної школи

Тимофій Григорович Лубенець (1855-1936 рр.) 12 років був директором народних училищ Київської губернії. У 1913 р. був звільнений з посади “як шкідливий для державної справи службовець” написав і видав до 30 підручників і книг для учнів початкових шкіл та методичних посібників для вчителів: “Книга для первоначального чтения в школе и дома”, “Хрестоматия для первоначального чтения и письменных упражнений”, “Письменные самостоятельные работы в начальной школе” та ін. Головна педагогічна праця – “Педагогічні бесіди”, а також книги “Про наочне викладання”, “Зернинка” (для читання в молодших класах) обгрунтував психолого-педагогічну необхідність навчання дітей у школах їх рідною мовою характерними рисами народної школи вважав: принцип народності й виховання, навчання рідною мовою, вивчення історії народу, знання природних багатств батьківщини і свого краю, зв’язок навчання з життям, підготовку дітей до трудової діяльності та ін. виступав за впровадження в країні загального навчання, поширення освіти серед дорослого населення, розвиток ініціативи вчителів та підвищення їх педагогічної майстерності

Борис Дмитрович Грінченко (1863-1910 рр.) в 1907-1909 рр. за редакцією Б.Д.Грінченка вийшов чотиритомний Словник української мови, котрий був першим великим збірником лексичних фондів української мови нелегально викладав українською мовою за власним рукописним підручником “Українська граматика до науки читання й письма”, який був виданий тільки у 1907 р. Автор намагався зробити його доступним і цікавим дітям. Це стосується і однієї з перших на українській мові книг для читання в школі “Рідне слово” у художніх творах “Екзамен”, “Непокірний”, “Украла”, Б.Д.Грінченко змалював життя та працю кращих учителів сільських шкіл, висміював тих, хто перешкоджав їм у роботі працюючи в Чернігівському губернському земстві, він пише “Доклады Черниговскому земскому собранию от губернских земских управлений за 1887-1898 гг.”, в яких подав цікавий матеріал про стан шкільної справи в губернії, а також писав про необхідність поліпшення навчально-виховної роботи в школах, зокрема про важливість трудового виховання і навчання учнів у статті “Яка тепер народна школа на Україні” великого значення надав принципу народності в освіті і вихованні

Іван Якович Франко (1856-1916 рр.) – понад сто наукових, публіцистичних та художніх творів з питань педагогіки у статтях “Народні школи і їх потреби”, “Великі діяння пана Бобжинського”, “Освіта народу Галичини”, “Педагогічні невігласи” та ін. І.Я.Франко гостро критикував недоліки тогочасної народної школи та реакційну політику австрійського уряду в галузі освіти, боровся за створення шкіл, які були б тісно пов’язані з життям та інтересами народу завдання він ставив перед школою : поєднання навчання з працею, широка освіта, використання найкращих надбань людства, всебічний розвиток мислення та ін. психічних процесів дитини мета, завдання і зміст освіти та виховання, на його думку, полягають у тому, щоб забезпечити через школу правильне розумове, фізичне і моральне виховання учнів, навчати їх правильно мислити. Це можливо тільки у тому випадку, коли навчання проводитиметься рідною мовою учнів, що має велике значення у вихованні любові до рідного слова, його краси і чарівної милозвучності хороший учитель має завоювати довіру дітей, уникати шаблону і одноманітності в навчанні, розвивати у них самостійність думки і дії, прищеплювати кращі моральні якості, виховувати любов до праці та людей праці. Вчитель повинен мати не тільки теоретичну підготовку, а й володіти практичними навичками, добре знати сільське господарство.

Софія Федорівна Русова (1856-1940 рр.) – активний громадський діяч, перша жінка педагог-теоретик в Україні, письменниця перший крок у педагогічній діяльності - створення разом із сестрою Марією у 1871 р. у Києві першого Фребелівського дитячого садка для дітей простих людей. Згодом він перетворився на осередок української національної культури: у вечірні години тут збиралися члени аматорського драматичного гуртка пише книги і підручники, видає “Український буквар”, “Початкову географію”, підручники французької мови, “Нова школа”, “Перша читанка для дорослих для вечірніх та недільних шкіл”, “Початкова географія та методика початкової географії”, “Дошкільне виховання”, “Позашкільна освіта”, “Нова школа соціального виховання”, “Теорія педагогіки та основи психології”, “Дидактика” у статті “До сучасного становища народного вчителя” вона стверджує, що тільки досвічений, щасливий, незалежний у правовому та економічному становищі вчитель буде корисним і для учнів, і для їхніх батьків, і для суспільства вважала, що школа й освіта мають запозичувати прогресивні світові здобутки і водночас створювати свою власну систему навчання на національному грунті, враховуючи насамперед потреби свого краю, національні особливості та історичні традиції, зокрема традиції братських шкіл важливого значення у вихованні й навчанні дітей приділяла мистецтву – спершу національному, а згодом – і світовому: все виховання має бути пронизане мистецтвом, естетичним сприйняттям, емоціями