Презентація на тему:
Україна з найдавніших часів до кінця XVI ст.

Лекція 1. Тема: Україна з найдавніших часів до кінця XVI ст. План: Первісний лад на території України Племена скіфів. Античні міста-держави Північного Причорномор'я Походження слов’ян та їх розселення на території України. Східнослов’янська держава Київська Русь (X – XII ст.) Феодальна роздробленість. Галицько-Волинське князівство Українські землі під владою іноземних держав. Річ Посполита.

Первісний лад на території України. Кам’яний вік заселення на території України відбулося близько 1,5 млн. років тому. Палеоліт 1,5 млн. років тому – 12 тис. років тому; Мезоліт (12 – 8 – 7 тис. років тому); Неоліт (6 – 4 тис. років тому); Енеоліт (3 – 2 тис. років тому);

Ранній Палеоліт Археологи знайшли сліди перебування людини періоду раннього палеоліту недалеко від с. Королеве у Закарпатській області, у районі м. Амвросіївка на Донбасі, у с. Лука-Врублевецька на Житомирщині.

Середній палеоліт (150 тис. - 40-35 тис. років тому) з'являється неандерталець - людина нового фізичного типу найважливішим досягненням є використання вoгню. Пам'ятки середнього палеоліту с. Молодово Чернівецької області, у Криму, у басейні річок Дністра і Десни.

Пізній палеоліт (40-35 тис. років тому – 10-11 років тому) кроманьйонець - “ людина розумна ”. Стоянки - Мізинська - на Десні, Рилівська, Межиріч.

пізній палеоліт постають релігія (ритуальні дійства) і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці).

анімізму - віри в душу, якою володіє кожен живий і неживий предмет; тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини або птаха; магії - чаклування перед полюванням; фетишизму - віри у надприродні властивості речей.

Мезоліт (11-8 тис. років тому). Зникають льодовики, природа Європи набуває близького до сучасного вигляду, вимерли мамонти, носороги. Людина винаходить лук і стріли. Основними різновидами господарювання стають полювання, рибальство, приручення тварин - собаки, свині.

Мезолітичні стоянки – Журавська на Чернігівщині, Фатьма-Коба і Мурзак -Коба у Криму, Гребеники в Одеській області.

Неоліт (VI-III тис. до н. е. ). вже постало продуктивне господарство, шліфування і свердління каменю, штучні матеріали - обпалена глина, тканина, матріархату постає патріархат. 500 неолітичних поселень у басейнах Десни, Дністра, Південного Бугу, Прип'яті.

Енеоліт мідний вік (III-II тис. до н. е. ). Формуються дві основні групи племен - землероби на Правобережжі і скотарі на півдні та південному заході. виділяється родоплемінна верхівка, яка, привласнюючи результати праці гурту, поступово зосереджувала у своїх руках владу над ним.

Трипільська культура. в с. Трипілля Київської області київський археолог В.Хвойка віднайшов перше трипільське поселення

Межі існування культури датуються початком IV - кінцем III тис. до н. е. Територія від Словаччини та Румунії до Слобідської України, від Чернігова до Чорного моря. Основу становили балканські землеробсько-скотарські племена

Поселення трипільців становило (від 10 до 20 тис. мешканців) - стоянки Майданецьке, Доброводи, Талянки (на Черкащині).

Трипільську культуру називають Культурою мальованої кераміки. Посуд виготовлявся у спеціальних гончарних печах, а потім фарбувався білою, червоною і чорною фарбою характерними візерунками.

Епоха бронзи (II тис. до н.е.) - період появи та використання металів, виплавлення бронзових знарядь праці та зброї

Племена скіфів. Античні міста-держави Північного Причорномор’я В І тис. до н.е. на території України з'являються перші залізні знаряддя праці. Першими в Україну їх завозять кіммерійці, які належали до іраномовних груп населення. Вони не мали постійних поселень, міст та городищ. Об'єднувалися у племена, а ті, в союз племен на чолі з вождем.

Скіфи Наприкінці VII ст. до н.е. кіммерійців витиснули іраномовні племена скіфів. історик Геродот вирізняв серед них царських скіфів, скіфів-кочовиків, скіфів-орачів і скіфів-землеробів. В кінці VI в. до н.е. скіфи сформували свою державу Велика Скіфія.

Культура скіфів бог вoгню і стихії Табіті, боги неба і землі Апі та Пацай. Шанобливо ставилися до могил пращурів. Найвідоміші могили Солоха і Гайманова могила на Запоріжжі, Чортомлик і Товста могила, де була знайдена славнозвісна золота пектораль у Дніпропетровській області.

Найбільшого розквіту Скіфія досягла у IV ст. до н.е. за царя Атея, пролігши від Дунаю до Дона. У III ст. до н.е. частина скіфського населення відійшла на південь і створила дві Малих Скіфії: першу - у Нижній Наддніпрянщині й Північному Криму, друга - у степовому і передгірному Криму зі столицею у Неаполі Скіфському, поблизу теперішнього Бахчисараю.

Сармати у III столітті до н.е. на території Північного Причорномор'я з поволзько-приуральських степів прийшли сармати, які витиснули скіфів. Спілки декількох племен - язигів, роксаланів, аланів.

Велика грецька колонізація Північного Причорномор’я. Першим грецьким поселенням на півдні України був о. Березань - Борисфеніда (біля м. Очакова Миколаївської області). У першій половині VI ст. до н.е. на правобережжі Бузького лиману Ольвія, на кінець V ст. до н.е. - Херсонес (поблизу сучасного Севастополя), Тіра (на лимані Дністра), Феодосія у Криму, Пантікапей на місці теперішньої Керчі, Фанагорія - на Тамані.

Боспорське царство У V ст. до н.е. за царя Мітрідата Євпатора зі столицею у Пантикапеї, яке охоплювало Керченський, Таманський півострови та північне узбережжя Азовського моря до витоків Дону. Поступово Боспор поширює свою владу на багато інших грецьких колоній.

В середині I ст. н.е. Ольвія, Тіра, Херсонес входять до складу римської провінції - Нижньої Лізії, оскільки загроза з боку варварів змусила їх піддатися під римські легіони. протягом ІІІ - ІV ст. н.е. під ударами готів і гунів, які виступали проти Римській імперії, античні міста-держави в епоху великого переселення народів фактично припиняють своє існування.

Походження слов’ян та їх розселення на території України. Уперше слов'яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою “венеди”. на середину I тис. н.е. з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення - анти і склавіни.

Анти заселили територію від Дунаю до витоків Дону і Азовського моря і склали згодом східну гілку слов'янства.

Основою господарства антів лишалися землеробство і скотарство. Значного розвитку набули ремесла – ливарне, ковальське, ювелірне, каменярське. Важливе місце у господарському житті антів посідала торгівля з містами - державами Північного Причорномор'я та арабськими країнами.

Річка Дніпро, яка протікала через територію антів, була важливим міжнародним торгівельним шляхом.

Суспільно-політичний устрій антів мав демократичний характер. На чолі племені стояв князь і старшини, але всі важливі питання вирішувались на народних зборах - віче.

В середині V ст. підкорені гунами анти разом із ними брали активну участь у Балканських війнах.

Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець IV - початок VII ст. ) і у 602 році загинула під натиском аварів. Після цього у письмових джерелах анти вже не згадуються.

Слов'яни. Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра. Формується 10 великих племінних об'єднань східних слов'ян, які заселяли землі сучасних України, Росії і Білорусі.

Перелік цих об'єднань міститься у “Повісті временних літ”: поляни, древляни, дреговичі, дуліби, волиняни, бужани, уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни, в'ятичі, кривичі, радимичі, ільменські словени.

У “Повісті минулих літ” Нестора Літописця існують згадки про три центри слов’янських земель – Куявію (Київська земля з Києвом); Славію (Новгородська земля); Артанію (Ростово-Суздальська земля).

Культура слов'ян. Життя і праця східних слов'ян були пов'язані зі своєю сім'єю і природою. Це визначило два основних культи - обожнення сил природи і культ до пращурів. Систему вірувань ранніх слов'ян, коли вклоняються Сонцю, Місяцеві, вогневі, дощеві, називають язичництвом. Формується пантеон богів: Даждьбог - бог Сонця й добра; Перун - бог грому; Сварог - бог неба; Дана - богиня води; Стрибог - бог вітрів, Велес - бог худоби.

Східнослов’янська держава Київська Русь (X – XII ст.) Протягом VIII - IX ст. слов'яни розселилися на території Східної Європи. Найбільшими слов'янськими племенами були: поляни, жили на Середній Наддніпрянщині, сіверяни - на р. Десна, в'ятичі - на Оці, на заході від полян - дреговичі та древляни. По течії р. Західний Буг лежали землі волинян і дулібів.

На північному заході сусідами східних слов'ян були варяги (племена балтів і норманів), на сході й півдні - кочові племена хозарів, печенігів, булгар, з якими у східних слов'ян часто виникали зіткнення за контроль над річками, що слугували торговими шляхами до Візантії та країн Сходу.

Починається формування верстви великих землевласників - бояр, які отримували землю (вотчину) за службу у князя. Земля передавалася у спадок. Основна ж частина селянства - смерди - платили князеві данину й виконували різні повинності.

Особливо розвивались торгові зв'язки з Великою Моравією, Хазарією, Візантією. Збільшення розмірів території, військова активність вимагали нових методів і форм управління. На перший план виходить князівська влада - спочатку виборна, а потім спадкова. Зовнішньополітична діяльність сприяла виділенню дружини в особливу привілейовану групу професійних військових.

Норманська теорія заснована на літописній легенді, згідно з якою варяги були запрошені на Русь. Сама назва “Русь” походить, на думку прихильників цієї теорії, від фінської назви шведів - “ руотсі ”.

Антинорманська теорія назва “Русь” походить від назви річок у Центральній Україні - Рось, Роставиця. У Скандинавії жодне джерело не вказує на плем'я або народ русів. Декілька ісламських мандрівників і письменників називають русів слов'янськими племенами.

Хозарська гіпотеза О. Пріцака згідно з якою поляни є не слов'янами, а різновидом хозарів.

Київська Русь навколо Києва наприкінці VІІІ - на початку ІХ ст. відбувається об'єднання територій між Чорним і Балтійським морями.

Дір та Аскольд спадкоємці першого господаря Києва - князя Кия. Князь Аскольд здійснив декілька вдалих походів на Візантію (860, 863, 865, 874 рр.), в результаті яких було підписано вигідні для русів угоди.

Вбивство Аскольда Бояри звернулися до Новгорода, де з 870 р. утвердилося правління запрошеного варяга - Рюрика. В 879 році Рюрик помирає і залишає свого малолітнього сина Ігоря під контролем регента Олега, який у 882 році захоплює Київ і вбиває Аскольда.

Князь Олег (882 – 912 рр.) В 907 році Олег рушив походом на Візантію і змусив її підписати торговельну угоду, яка відкривала широкі можливості для руських купців. Нову, не менш вигідну угоду було укладено в 911 р.

Ігор Рюрикович (912 – 945 рр.) Посиливши централізовану владу у боротьбі з древлянами виступив проти печенізьких орд, які нападали на Русь. У 941 і 944 роках здійснив походи на Візантію, після чого Русь втрачала контроль на Чорноморському узбережжі та в гирлі Дніпра і зобов'язувалася надавати військову допомогу Візантії. У 945 році, намагаючись двічі поспіль зібрати данину з древлян, князь Ігор був вбитий.

Княгиня Ольга (945 – 964 рр.) жорстко помстилася древлянам за смерть чоловіка, спаливши їхню столицю Іскоростень разом з частиною городян. Намагалася обмежити прерогативи місцевої знаті, впорядкувала збір данини і встановила більш суворий порядок управління. Зміцнила економічну могутність Київської держави, піднісся її міжнародний авторитет. У 957 р. відбулася дипломатична місія Ольги до Константинополя, де вона охрестилася. У 959 р. руське посольство було виряджене до імператора Священної Римської імперії.

Святослав Ігорович (957 – 972 рр.) ще більше зміцнив позиції Київської держави, розгромив Хозарський каганат, Волзьку Булгарію, приєднавши в'ятичів, придунайські міста, Тмутаракань, Прикубання, здійснив вдалий похід на Болгарію.

старшого сина Ярополка намісником у Києві, молодшого, Олега, — в Овручі, позашлюбного сина Володимира послав правити від свого імені в Новгород Великий, який постійно прагнув відділитися від Києва.

У 968 р. Святослав спробував посилити свій вплив на Балканах, організувавши другий болгарський похід. Після тримісячної оборони у м. Доростолі Святослав був змушений підписати мир з Візантією, зрікшися своїх володінь на Балканах. Повертаючись на батьківщину (972 р.), на острові Хортиця князівське військо натрапило на печенізьку засідку і цілком загинуло. Поліг і сам Святослав.

Володимир Великий (978 – 1015 рр.) Ярополк прагнув підкорити братів і одноосібно правити Руссю. В 977 р. він повів дружину на Овруч і розбив Олега. Володимир, у Скандинавії наймає професійне варязьке військо. У 978 р. він розбиває Ярополка і стає великим київським князем.

Серйозною проблемою доби Володимира Святославича були набіги кочовиків. Володимир впроваджує військову реформу, встановлюючи феодальну організацію війська — службу за право володіти землею. Це зміцнило і власну владу князя. Окрім цього, створюється розгалужена система фортець, валів, опорних пунктів.

Введення християнства на Русі Василій II, візантійський імператор, після поразки від Болгарії виряджає до Києва послів з проханням про військову допомогу. Володимир погоджується в обмін на одруження з сестрою імператора Анною. Але Василій II не виконав обіцянки. Тоді Володимир узяв в облогу місто Херсонес (Корсунь) — опору візантійського панування в Криму — і захопив його. Імператор змушений був погодитися на той шлюб.

Хрещення Русі відбулося у 988 році у ріці Дніпро в Києві.

Наприкінці правління Володимира виникла реальна загроза єдності Київської Русі. Проти нього відкрито виступив син Святополк, а рідний син, новгородський князь Ярослав, відмовився платити Києву данину. Володимир готувався до походу на Новгород, але у 1015 р. помер.

Боротьба за владу Між синами Володимира Ярославом, Борисом, Глібом, Святославом, Мстиславом і Святополком починається кривава боротьба за київський стіл, унаслідок якої Ярослав стає князем у Києві, а Борис, Гліб і Святослав гинуть. Остаточна перемога Ярослава над Святополком відбувається на р. Альті лише в 1019 р.

Розквіт Русі Встановивши контроль над Київською Руссю, Ярослав, прозваний Мудрий, звертається до зовнішніх проблем і починає боротьбу з печенігами.

Генеральна битва з печенігами відбулась у 1036 р., після якої печеніги вже ніколи на Русь не нападали. На честь цієї перемоги в Києві було закладено Софійський собор.

У період правління Ярослава Мудрого розширюються кордони Київської Русі: від Чорного моря і пониззя Дунаю на півдні аж до Фінської затоки на півночі, від Закарпаття на заході до верхів'їв Волги та Дону на сході.

Дипломатична діяльність Ярослав був одружений зі шведською принцесою Інгігердою, його сестра Марія була дружиною польського короля Казимира І, син Ярослава був одружений з дочкою Казимира, інший — з візантійською принцесою, ще двоє — з німецькими княжнами. Одна дочка вийшла заміж за угорського короля Андраша, інша - за норвезького короля Гаральда, а потім Свена, третя — за французького короля Генріха І.

Феодальна роздробленість Русі Турбуючись про подальшу долю своєї держави, за кілька років до смерті Ярослав поділив між синами міста й землі. Київ, Новгород, Псков відійшли Ізяславові, Чернігів, Муром, Тьмутаракань — Святославові, Ростов, Переяслав — Всеволодові, Володимир — Ігореві, Смоленськ — В'ячеславові. До того ж запроваджувався новий принцип спадковості — сеньйорат. Це означало, що княжити в Києві мають спершу по черзі всі сини Ярослава, потім онуки старшого сина.

Тріумвірат Ярославичів — Ізяслава, Святослава та Всеволода. Саме вони разом встановлювали закони («Правда Ярославичів»), очолювали походи проти половців. Після невдалої битви на р. Альті у 1068 р. спілка Ярославичів фактично розпалася.

З'їзди руських князів Кожен князь отримує успадковані від батька землі — вотчину, а всі спірні питання розв'язуються на князівських з'їздах. Проте наступні Витичівський (1100 р.), Золочівський (1101 р.), Долобський (1103 р.) князівські з'їзди не усунули всіх суперечностей, що ніяк не сприяло єдності Київської Русі, особливо в умовах половецької загрози і заворушень населення Києва та інших великих міст.

у 1113 р., під час повстання в Києві бояри й купці звернулися до переяславського князя Володимира Мономаха (онука Ярослава Мудрого) з проханням посісти київський стіл. Придушивши повстання, Володимир Мономах став київським князем на 12 років.

Дипломатичні шлюби Володимир Мономах був одружений з дочкою англійського короля, сестра вийшла заміж за німецького імператора, а донька — за угорського короля. По смерті Володимира у 1125 р. спадкоємцем на київському столі став його син Мстислав Володимирович, який продовжив політику батька. Проте його наступники знову почали боротися між собою за першість на Русі. Отож із другої половини XII ст. починається новий період в історії українських земель — період феодальної роздробленості та існування самостійних князівств.

Роздробленість виділяються Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське, Галицьке, Володимиро-Суздальське, Полоцьке та інші князівства.

Монголо-татарське нашестя На кінець XII — початок XIII ст. у Центральній Азії утворюється могутня військово-феодальна Монгольська держава.

У 1206 р. її очолив Темучин, проголошений Чипгісханом. Одразу ж починаються завойовницькі війни проти сусідів, а потім татаро-монголи поступово просуваються до кордонів Київської Русі.

В 1223 р. на р. Калка 25-тисячне татаро-монгольське військо завдає нищівної поразки дружинам південноруських князів, які навіть перед обличчям грізної небезпеки не змогли переступити через розбрат і виступити спільно.

Наступний похід проти Русі татаро-монголи починають у 1237 р. під орудою онука Чингісхана — Батия. Протягом 1237—1238 рр. були захоплені рязанські, володимирські, суздальські, ярославські землі.

У 1239 р. Батий захоплює Переяслав і Чернігів і виступає на Київ, де правив воєвода Данила Галицького — Дмитро. Восени 1240 р. починається штурм. За допомогою стінобитних машин завойовники вдерлися у Київ, але городяни продовжували мужньо боронитись.

Останнім пунктом опору захисників стала Десятинна церква. Місто було пограбоване й зруйноване. За легендою, воєводі Дмитру за мужність було збережено життя. Потім здобиччю завойовників стають Кам'янець, Ізяслав, Володимир, Галич.

Галицько-Волинське князівство Об'єднання Галичини проходило за князя Володимирка (1124—1153 рр.), а розквіту Галицьке князівство сягнуло за його сина Ярослава Осмомисла (1153—1187 рр.).

у 1183 р. він взяв у полон 12 половецьких ханів. Після смерті Ярослава Осмомисла (1187 р.) галицький стіл посів його позашлюбний син Олег. Проте галичани повстали проти нього на користь законного правителя — старшого сина Ярослава — Володимира.

Роман Мстиславович У 1202— 1203 рр. поширює свою владу на Київщину та Переяславщину. В 1205 р. під час війни з Польщею Роман Мстиславич потрапив у засідку і загинув. Після цього потужне державне утворення фактично розпадається.

Данило Галицький у 1238 р. Данило зміг оволодіти Галичем, перемігши об'єднані сили боярства, угорських і польських феодалів. Волинські землі отримав Василько, хоч обидва князівства існували як єдине ціле.

Внутрішня політика Данила Галицького була скерована на посилення держави. Розбудовувалися міста, поставали нові — Львів, Холм. У 1239 р. до князівства було приєднано Київ. Зміцнювалася православна церква, розвивалася культура.

У 1253 р. в м. Дорогожині Данило був коронований папським легатом.

головним союзником Данила Романовича у 1251 р. в боротьбі з монголо-татарами став володимиро-суздальський князь Андрій Ярославич. Ординці вирішили розбити русичів поодинці та наслали на Андрія величезне військо. У 1258 р. ординці на чолі з Бурундаєм змусили Данила Галицького зруйнувати власні великі фортеці — Львів, Володимир, Лучеськ.

У 1264 р. Данило Романович помирає. Починається поступовий занепад Галицько-Волинського князівства. Волинню до 1270 р. володів його брат Василько, а Галичиною та Холмщиною — сини Данила Лев, Мстислав і Шварпо.

Лев (1264—1301 рр.) переніс столицю князівства до Львова. Домовившись із татарами, він здійснив разом з ними походи на Польщу, Литву, Угорщину, приєднавши до своїх володінь Закарпаття з Мукачевим та Ужгородом.

Юрій І (1301—1308 чи 1315 рр.) По смерті Лева його син Юрій І (1301—1308 чи 1315 рр.) знову очолив єдину Галицько-Волинську державу, оскільки після Василька династія Романовичів на Волині фактично не продовжилася. Столицею князівства стає Володимир-Волинський.

Андрій і Лев II (1308 чи 1315 — 1323) Сини Юрія І Андрій і Лев II (1308 чи 1315 — 1323) були останніми з роду Романовичів галицько-волинськими князями і правили разом. Вони уклали мирні угоди з хрестоносцями, Литвою, Польщею. Загинули у бою з татарами.

Юрій II Тройденович. . урегулював стосунки з Золотою Ордою і Великим князівством Литовським, здійснивши у 1337 р. спільний з татарами похід на Люблін. Це в свою чергу викликало відсіч Польщі та Угорщини. Юрій ІІ змушений був підписати Вишеградську угоду про те, що по його смерті трон переходить польському королеві Казимиру ІІІ. Після цього галицькі бояри, не гаючи часу, отруїли останнього галицько-волинського князя

Початок Литовсько-польської експансії на Україну у XIV ст. В 40-х роках ХІV ст. українські землі зазнали розчленування. Після війни 1351—1352 рр. між Польщею і Литвою Галичина залишилась під владою Польщі, а Берестейщина і Волинь перейшли до Литовської держави.

за князя Гедиміна (1316—1341 рр.) вона захоплює значну частину Білорусі, а його сини Ольгерд і Кейстут приєднують Чернігово-Сіверщину (1357—1358 рр.), Поділля (1363 р.), Київщину (1362 р.). Відтепер історія українських земель стає пов'язаною з історією феодальної Литви.

з XVI ст. на українських землях діяли Литовські статути — кодекси середньовічного права Великого князівства. По-друге, попри те, що власне литовські землі становили приблизно лише одну десяту всієї держави, литовці не асимілювалися у східнослов'янському етносі, а навпаки, чимдалі посилювали централістські тенденції.

Значною подією стала перемога литовсько-українсько-білоруського війська над татаро-монголами на Синіх Водах у 1362 р. Фактично татаро-монгольське іго на українських землях було ліквідоване за часів правління Вітовта, сина Кейстута (1392— 1430 рр.)

Кревська унія після битви на Куликовому полі (1380 р.) посилювався вплив Москви. Все це зумовило для Литви вибір союзника в особі Польщі, яка до того ж потрапила в залежність від Угорського королівства.

В серпні 1385 р. у м. Крево було підписано угоду про об'єднання (унію) між Великим князівством Литовським і Польським королівством. Литовський князь Ягайло одружується з польською королівною Ядвигою.

Ягайло переходить в католицьку віру, проголошує католицтво єдиною релігією для населення Литви і стає польським королем.

Братський компроміс. в 1392 р. у м. Острові підписується компромісна угода, за якою Польща визнавала Вітовта довічним правителем Литви. В 1398 р. він був проголошений королем литовським і руським. Тим самим фактично було відмінено Кревську унію.

Продовжуючи політику централізації, Вітовт ліквідує Волинське, Подільське та Київське князівства, тим самим фактично скасувавши колишню автономію українських земель.

Грюнвальдська битва Позиції Польщі та Литви посилилися під час Великої війни проти Тевтонського ордену (1409—1411 рр.), особливо після Грюнвальдської битви (1410 р.), в якій на боці союзників виступили чесько-моравські, угорські, татарські, волоські загони, а також українці, росіяни та білоруси.

За Торунським миром (1411 р.) Тевтонський орден передавав Литві Жемайтію, а Польщі — Добжинську землю.

Городельська унія У 1413 р. було підписано Городельську унію, яка зберігала вплив Польщі над формально незалежним Великим князівством Литовським.

Литовські феодали-католики зрівнювалися в правах з польською шляхтою, діставши можливість брати участь у великокняжій раді. Унія посилила дискримінацію православного населення, обмеживши його участь у державному управлінні. В Литві вводився польський взірець адміністративно-територіального поділу, при цьому українські землі роздавалися католицькій церкві.

Свидригайло Ольгердович. Все це не могло не викликати опору проти покатоличення і засилля польських феодалів. По смерті Вітовта у 1430 р. цей рух очолив молодший брат Ягайла — Свидригайло Ольгердович.

Казимир Ягеллончик Тривав договір до 1435 р., коли війська Свидригайла зазнали нищівної поразки від брата Вітовта — великого литовського князя Сигізмунда — під Вількомиром. Тоді на велике княжіння обирається малолітній син Ягайла —. А у 1447 р. він стає також і польським королем Казимиром IV, фактично відновивши польсько-литовську унію.

В кінці XV — XVI ст. Велике князівство Литовське втрачає свою колишню могутність, а українські землі у складі Литви остаточно втрачають автономні права. Одночасно посилюється вплив централізованої Російської держави, яка проголошує свої права на територію Південно-Західної Русі. В українських землях посилюються проросійські настрої.

У 1508 р. відбувається повстання під керівництвом князя М. Глинського проти литовських магнатів. Це була остання спроба українських князів відібрати свої землі у Литви. Але через їхні нерішучі дії вона зазнала поразки.

Миха йло Льво вич Гли нський (* бл. 1470 — † 15 (24 вересня) 1534) — український магнат, князь, найвидатніший із роду Глинських. Мав великі земельні маєтності на Чернігівщині, Київщині і в Білорусії.

відзначився як воєначальник у боротьбі проти нападів татарських орд. Під час війни Московської держави з Литвою 1512—1522 років намагався перейти на сторону Литви, за що був ув'язнений (1514—1526 роках). Після смерті великого князя Василія ІІІ брав участь у боротьбі боярських груп за владу. В 1534 році був ув'язнений вдруге і помер у тюрмі.

Люблінська унія на середину XVI ст. були здійснені перші спроби підписання унії в 1569 р. на засіданні об'єднаного сейму у Любліні.

Люблінська унія Після того як частина литовських, українських і білоруських магнатів, не задоволених польським проектом унії, намагалася зібрати шляхетське ополчення для боротьби за свої права, король Сигізмунд III Август своїми універсалами приєднує українські землі — Підляшшя, Волинь, а потім Київщину і Брацлавщину, зрівнявши місцеву шляхту цих земель у правах і привілеях з польською шляхтою.

Сигізмунд ІІІ Ваза (20 червня 1566 — 30 квітня 1632) король Польщі і великий князь литовський (з 1587 року), король Швеції (в 1592-1599 роках). Син шведського короля Іоанна III Вази та Катерини Ягеллонки, дочки Сигізмунда І Старого. Обраний на престол середньою шляхтою на чолі з Яном Замойським.

Люблінська унія Повстанці змушені були повернутися на сейм. Депутати Великого князівства Литовського підписали акт про державну унію і склали присягу на вірність їй. Це означало створення держави Річ Посполита (дослівно з польської мови — спільна справа). В ній мали бути король, який обирається, сейм, єдина зовнішня політика, загальна скарбниця. Автономія Литви зберігалася лише у питаннях місцевого самоврядування, організації збройних сил і у правничій сфері. Українські землі навіть не входили до литовської автономії, а були віднесені до складу польських воєводств — Руського (Львів), Белзького (Белз), Волинського (Луцьк), Київського (Київ), Подільського (Кам'янець), Брацлавського (Брацлав). Воєводства очолювалися призначеними польськими магнатами.

Наслідки Люблінської унії для українських земель Після 1569 р. більшість українських земель було зайнято найбільшими польськими магнатськими родинами, які стали там необмеженими власниками. Посилюється кріпацтво. Литовський статут 1588 р., який діяв у Речі Посполитій разом із польським феодальним правом, остаточно закріпачував селян, які прожили на землі феодала 10 років. Визнавалися необмежена панщина і заборона переходу селян в інше місце без дозволу поміщика.

Опозиція до Унії На захист православ'я виступили братства — міщанські організації, створювані при парафіяльних церквах. Найбільш впливовим було львівське Успенське братство, яке мало функції контролю над духовенством. Спираючись на підтримку константинопольського патріарха, братство активно втручалось у внутрішньо церковні справи, що не могло не викликати спротив вищого духовенства. Все це проходило паралельно активізації діяльності єзуїтських організацій у Речі Посполитій. Розгортається релігійна полеміка, де талановиті проповідники, такі як П. Скарга («Про єдність церкви Божої», 1577 р.), працюють на ідею унії.

Проповідь Петра скарги на зібранні польського сейму

Брестська церковна унія У 1590 р. львівський єпископ Г. Балабан виступив за підписання унії. Його підтримали єпископи холмський, пінський та луцький. Вони подають заяву королеві Сигізмунду III, і той у 1592 р. відповідає згодою. У 1595 р. у Кракові папський нунцій схвалює умови унії, і 25 грудня того ж року в присутності папи римського Климента VIII вона була проголошена. Юридичне оформлення унії мало відбутися у 1596 р. в Бересті. Але собор одразу ж розколовся на дві частини — уніатську та православну.

Наслідки унії для України Уніатська частина затвердила греко-католицьку церкву, підпорядковану папі римському. Визнавалися основні догмати католицької церкви, але мова богослужіння залишалася церковнослов'янською, а обряди православними. Уніатське духовенство урівнювалося з католицьким: не сплачувало податків, отримувало місця у сеймі. Уніатська шляхта могла претендувати на державні посади.

Література: А. Основні: 1. Грушевський Михайло. Ілюстрована історія України. – К. 1990. 2.Крип’якевич І. П. Історія України. – Львів, 1990. олянська-Василенко Н. Історія України. Т. 1-2. – К. 1992. Субтельний Орест. Україна. Історія. – К 1993. Історія України / Керівник авторського колективу Ю.Зайцев. – Львів,1996. – 488с. 5. Історія України / Під редакцією В.А.Смолія. – К 1997. –423 с. В. Додаткові: 1. Котляр М.Ф., Смолій В. А. Історія в життєписах. – К. 1994. 2.Крип’якевич І. Історія України. – Львів, 1990. 3.Довідник з Історії України. Т. 1. – К. 1993.

Дякую за увагу!