Презентація на тему:
Окупація Харкова

Особливу жорстокість окупантів визначила серед інших факторів система місцевої влади, організована в Харкові Особливу жорстокість окупантів визначила серед інших факторів система місцевої влади, організована в Харкові Ще напередодні захоплення міста було видано наказ про створення міської комендатури на чолі з генералом Ервіном Фіровим. Велику роль грала так звана фельдкомендатура, в обов'язки якої входило якнайскоріше замирення населення міста, створення української допоміжної поліції, підтримання порядку в місті, організація розселення офіцерів і солдат, створення і контроль над діяльністю концентраційних таборів.

Гітлерівці пограбували і зруйнували 500 підприємств союзної, республіканської і місцевої промисловості, електростанції, залізничний транспорт. Гітлерівці пограбували і зруйнували 500 підприємств союзної, республіканської і місцевої промисловості, електростанції, залізничний транспорт.

Надзвичайна державна комісія по розслідуванню злочинів німецько-фашистських окупантів визначила загальний збиток наукових і культурно-освітніх закладів Харківщини в розмірі 1,5 мільярда карбованців. Було пограбовано і знищено 1500 шкіл, 475 масових бібліотек, 37 вищих учбових закладів, 46 науково-дослідних інститутів, 14 театрів, 9 музеїв. Була пограбована фашистами Харківська картинна галерея, з якої вивезено 96 картин українських, 185 картин західноєвропейських авторів, 12 гравюр і багато інших цінностей. Надзвичайна державна комісія по розслідуванню злочинів німецько-фашистських окупантів визначила загальний збиток наукових і культурно-освітніх закладів Харківщини в розмірі 1,5 мільярда карбованців. Було пограбовано і знищено 1500 шкіл, 475 масових бібліотек, 37 вищих учбових закладів, 46 науково-дослідних інститутів, 14 театрів, 9 музеїв. Була пограбована фашистами Харківська картинна галерея, з якої вивезено 96 картин українських, 185 картин західноєвропейських авторів, 12 гравюр і багато інших цінностей.

За даними реєстрації населення міста, проведеної німцями у грудні 1941 р., 77 % населення Харкова найбільш вразливі його категорії - жінки, діти і старі. За даними реєстрації населення міста, проведеної німцями у грудні 1941 р., 77 % населення Харкова найбільш вразливі його категорії - жінки, діти і старі. З кінця 1941 р. у Харкові розгортається кампанія з вербування спеціалістів на роботи в Німеччину, на стінах будинків розклеюються афіші і плакати з текстами закликів.

14 грудня 1941 р. було видано наказ, згідно з яким усе єврейське населення міста в дводенний строк повинно було переселитись на окраїну міста, в бараки станкобудівного заводу. Непокора каралась розстрілом. На протязі декількох днів, в лютий мороз, люди йшли назустріч своїй смерті. У розраховані на 70-80 чоловік бараки заганяли до 800 чоловік. У створеному гетто євреїв морили голодом. Помічених у найменшому порушенні режиму розстрілювали негайно. 14 грудня 1941 р. було видано наказ, згідно з яким усе єврейське населення міста в дводенний строк повинно було переселитись на окраїну міста, в бараки станкобудівного заводу. Непокора каралась розстрілом. На протязі декількох днів, в лютий мороз, люди йшли назустріч своїй смерті. У розраховані на 70-80 чоловік бараки заганяли до 800 чоловік. У створеному гетто євреїв морили голодом. Помічених у найменшому порушенні режиму розстрілювали негайно. Впродовж кількох днів частина євреїв на цих автомашинах, частина євреїв пішки пригнали до Дробицького Яру, де всі вони були розстріляні.

Військове командування міста збирало населення на центральній площі міста, після чого вішало приречених на страту на балконі будинку обласного комітету партії. Така жахлива картина викликала паніку серед присутніх, люди починали тікати з місця страти, починалась тиснява, кричали жінки й діти. Але на цьому нацисти не зупинилися, вони постійно вдосконалювали методи знищення людей. У січні 1942 р. на вулицях Харкова з'явився спеціальний автомобіль з герметичним кузовом, що призначався для знищення людей - газваген. Цю машину прозвали в народі «душогубкою». У такий автомобіль заганяли до 50 чоловік, які згодом помирали в жахливих муках через отруєння чадним газом. Військове командування міста збирало населення на центральній площі міста, після чого вішало приречених на страту на балконі будинку обласного комітету партії. Така жахлива картина викликала паніку серед присутніх, люди починали тікати з місця страти, починалась тиснява, кричали жінки й діти. Але на цьому нацисти не зупинилися, вони постійно вдосконалювали методи знищення людей. У січні 1942 р. на вулицях Харкова з'явився спеціальний автомобіль з герметичним кузовом, що призначався для знищення людей - газваген. Цю машину прозвали в народі «душогубкою». У такий автомобіль заганяли до 50 чоловік, які згодом помирали в жахливих муках через отруєння чадним газом.

Незважаючи на усі звірства гітлерівців, в Харкові, як і в інших містах, були сили, які підтримували окупантів. В першу чергу до них відносилась Організація українських націоналістів. Незважаючи на усі звірства гітлерівців, в Харкові, як і в інших містах, були сили, які підтримували окупантів. В першу чергу до них відносилась Організація українських націоналістів. У грудні 1941 р. українська поліція спромоглась організувати декілька маршів по місту з оркестром і виконанням націоналістичних пісень. Однак широкої соціальної бази оунівці в Харкові так і не знайшли. Більш того, згодом більшість членів ОУН в Харкові були репресовані окупаційною владою.

Велика трагедія сталася в 1-му армійському сортувальному шпиталі по вул. Трінклера, 5. 13 березня 1943 р., після другого захоплення Харкова солдати дивізії СС «Адольф Гітлер» живцем спалили тут 300 поранених червоноармійців, яких не встигли евакувати в радянський тил. А за декілька наступних днів розстріляли решту поранених, які залишились у шпиталі - всього 400 чоловік. Їх трупи були закопані у дворі шпиталю. Велика трагедія сталася в 1-му армійському сортувальному шпиталі по вул. Трінклера, 5. 13 березня 1943 р., після другого захоплення Харкова солдати дивізії СС «Адольф Гітлер» живцем спалили тут 300 поранених червоноармійців, яких не встигли евакувати в радянський тил. А за декілька наступних днів розстріляли решту поранених, які залишились у шпиталі - всього 400 чоловік. Їх трупи були закопані у дворі шпиталю.

Умови життя харків'ян в окупованому місті були надзвичайно важкими. Головною проблемою в цей час став страшний голод, що виник з причини повної байдужості міської влади до питань поставок продовольства. Люди їли буквально все: картопляне лушпиння, кормовий буряк, казеїновий клей, домашніх тварин. Умови життя харків'ян в окупованому місті були надзвичайно важкими. Головною проблемою в цей час став страшний голод, що виник з причини повної байдужості міської влади до питань поставок продовольства. Люди їли буквально все: картопляне лушпиння, кормовий буряк, казеїновий клей, домашніх тварин. Відомий харківський художник Симонов розповідав, що навіть були випадки, коли на базарі продавали людське м'ясо, хоч за такі злочини і карали повішанням. Від голоду і холоду в кінці листопада 1941 р. помер академік архітектури Олексій Бекетов.

Дробицький Яр, Лісопарк, табори військовополонених в Холодногірській в'язниці і районі ХТЗ (знищене єврейське гетто), Салтівське селище (місце розстрілу пацієнтів Сабурової дачі), клінічне містечко обласної лікарні по вул. Трінклера (місце спалення живцем кількох сотень поранених), місця публічних повішань уздовж Сумської вулиці і на Благовіщенському ринку, двір готелю «Інтернаціонал» (нині готель «Харків», місце масового розстрілу заручників), «газвагени»-душогубки. Всі вони стали меморіальними пам'ятниками і нагадують живим про злочини окупантів, трагедії війни. Дробицький Яр, Лісопарк, табори військовополонених в Холодногірській в'язниці і районі ХТЗ (знищене єврейське гетто), Салтівське селище (місце розстрілу пацієнтів Сабурової дачі), клінічне містечко обласної лікарні по вул. Трінклера (місце спалення живцем кількох сотень поранених), місця публічних повішань уздовж Сумської вулиці і на Благовіщенському ринку, двір готелю «Інтернаціонал» (нині готель «Харків», місце масового розстрілу заручників), «газвагени»-душогубки. Всі вони стали меморіальними пам'ятниками і нагадують живим про злочини окупантів, трагедії війни.