Презентація на тему:
Київська держава

Київська держава за Ярославичів Ярослав Мудрий з дітьми. Художник розташував дітей за зростом згідно до сімейного старшинства

Політичний заповіт Ярослава Мудрого А коли ще він був живий, наставив він синів своїх, сказавши їм: «Осе я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви єсте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові ме жи собою, то й бог буде в вас, і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю я, - замість себе, - стіл свій, Київ, найстаршому синові своєму, брату вашому Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слуха лись ви мене, нехай він вам буде замість мене. Літопис Руський / За Іпатіївським списком переклав Леонід Махновець. - С. 98-99.

1068 р. – битва на р. Альта У РІК 6576 [ 1068]. Прийшли іноплемінники на Руську землю, половці многі. А Ізяслав, і Святослав, і Всеволод вийшли супроти них на [річку] Альту. І коли настала ніч, рушили вони одні проти одних. За гріхи наші напустив бог на нас поганих, і побігли руські князі, і перемогли половці. Битва на р. Альта. Мініатюра з Радзивіллівського літопису Бій руської дружини з половцями. Малюнок з літопису

Повстання киян 1068 року Основна причина Хід повстання Відмова князя Ізяслава видати киянам зброю і коней для продовження боротьби з половцями, які восени 1068 розбили об'єднані сили Ярославичів (Ізяслава, Всеволода і Святослава) на річці Альті і грабували київські землі. 15 вересня 1058 р., учасники віча пішли «на гору», розгромили двір тисяцького Коснячка. Після того частина їх рушила розбивати в'язницю і визволяти «свою дружину», а друга частина пішла до княжого палацу, де сперечалася з князем, який сидів «на сінях» — на ґалерії. Переговори не заспокоїли народ, і він кинувся до «поруба», звільнив Всеслава з синами й проголосив його Великим князем. «... люди київські прибігли до Києва, і вчинили віче на торговищі і сказали, пославши (послів) до князя: «Ось половці розсипалися по землі. Дай-но, княже, зброю та коней, і ми ще поб’ємося з ними». Але, Ізяслав цього не послухав»

Звільнення Всеслава Полоцького з порубу під час повстання в Києві 1068 р. Мініатюра з Радзивіллівського літопису Визволення Всеслава сталось 14 вересня 1068 року, в день Воздвиження. Саме тому у зміщенні зі стола князя-клятвовідступника (Ізяслава) частина населення, і церковної знаті могла вбачати промисел Божий. Ізяслав із братом Всеволодом Ярославичем переяславським утекли з князівського палацу, тут же розграбованого городянами, що взяли «бещисленое множьство злата и сребра».

Завершення повстання Навесні 1069 р. Ізяслав разом із братом своєї дружини, польським королем Болеславом II Сміливим, рушив на Київ. Кияни знову організували ополчення і спільно з дружиною і князем Всеславом пішли назустріч ворогам до м.Білгорода. Але Всеслав виявився боягузом. Він уночі залишив дружину, київське ополчення і втік у Полоцьк. Ополченці залишилися без керівника. Це змусило їх повернутися до Києва. 2 травня Ізяслав з поляками увійшов до Києва і незважаючи на заступництво молодших Ярославичів послав до Києва свого сина Мстислава, який: “...порубав киян, що висікли були (з порубу) Всеслава, числом сімдесят чоловік, а інших осліпив, а (ще) інших він без вини погубив, не учинивши дізнання”. Болеслав ІІ Сміливий. Портретна фантазія Яна Матейко

Літопис про з'їзд у Вишгороді У РІК 6580[1072]. Перенесли святих страстотерпців Бориса і Гліба. Зібралися [у Вишгороді] Ярославичі — Ізяслав, Святослав і Всеволод, митрополит, яким був тоді Георгій, Петро, єпископ переяславський, Михаїл, [єпископ] юр'євський, і Феодосій, ігумен печорський, і Софроній, ігумен [монастиря] святого Михайла, [і] Герман, ігумен [монастиря] святого Спаса [на Берестовім], і Миколай, ігумен переяславський, і інші ігумени. І всі, учинивши празник світлий, переложили їх у нову церкву, що її зробив Ізяслав [і] яка стоїть і нині. Отож, узявши спершу Бориса в дерев'яній раці, Ізяслав, і Святослав, і Всеволод підняли [її] на плечі свої і понесли його. Попереду йшли чорноризці, свічі держачи в руках, а за ними — диякони з кадилами, а після цього — пресвітери, а за ними — єпископи з митрополитом, і за ними, раку несучи, ішли [князі]. І, принісши його в нову церкву, відкрили вони раку. і виповнилася церква пахощами, гарними, приємними, і, побачивши се, прославили вони бога. А митрополита страх обняв, бо він нетвердо вірував у них, [Бориса і Гліба], і, упавши ниць, він просив прощення. І, цілувавши мощі його, [Бориса], вложили його в раку кам'яну.

1072 Р. – М. ВИШГОРОД – “ ПРАВДА ЯРОСЛАВИЧІВ” – ЗМІНИ, ВНЕСЕНІ ДО РУСЬКОЇ ПРАВДИ ЯРОСЛАВИЧАМИ Основні зміни: якщо у “Руській правді” власність на землю була колективною , то тут запроваджується князівська індивідуальна власність; закладено основи спільного управління державою трьома братами; Ярославичі , згідно нових змін, вважали міста Їх землями, що заповів їм батько своєю вотчиною (отчиною); встановлення єдиних відсотків на грошові позички; встановлювався ряд прав для закупів. З’їзд руських князів під Києвом. Мініатюра з Радзивіллівського літопису

У 1057 р. після смерті В'ячеслава старші брати перевели Ігоря з Волині до Смоленська, а Волинь захопив Ізяслав. Коли Ігор помер, троє братів поділили між собою Смоленські землі. У 1067 р. Ізяслав, Святослав і Всеволод захопили Полоцьке князівство, а його князя Всеслава кинули до київської в'язниці. Пізніше Святослав захопив Новгород, а Всеволод — Смоленськ. Такі дії трьох братів обурили молодших представників династії Рюриковичів, і наприкінці XI ст. розпочинається жорстока боротьба за київський престол та удільні князівства.

Всеволод Ярославич. Мініатюра з Царського титулярника. 1672 р.

ВОЛОДИМИР МОНОМАХ. ПОРТРЕТ З ЦАРСЬКОГО ТИТУЛЯРНИКА. 1672 Р. Князь Олег Святославич за розпалювання усобиць і залучення до них половців отримав від автора «Слова о полку Ігоревім» ім’я «Гориславич». Зі «Слова о полку Ігоревім» Отоді за Олега Гориславовича Сіялися-росли усобиці, Гинули внуки Дажьбогові, В княжих чварах віку позбавлялися, Отоді в землі Руській Не так ратаї гукали-покликали, Як ворони крякали-кричали, За трупи перекір маючи... У 1093 р. маючи можливість посісти київський престол Володимир Мономах віддав його синові старшого Ярославича — Святополкові Ізяславичу.

Князь Ярополк Ізяславич у боротьбі за княжіння Ярополк Ізяслович, син київського князя Ізяслава Ярославича, князь волинський і турівський, був одружений з Кунеґундою-Іриною, дочкою графа Оттона. 1073 р. разом із батьком (князем Ізяславом) його вигнали з Києва, тому вони подалися по допомогу до Польщі, згодом до імператора Священної Римської імперії Генріха IV і нарешті — до Папи Григорія VIII. Однак ніхто не допоміг Ярополку та Ізяславу. Лише після смерті Святослава у 1076 р. Ярополк повернувся з батьком до Києва, діставши Вишгородський стіл. 1078 р. брав участь у боротьбі зі Святославичами, під час якої загинув князь Ізяслав. Після цього Волинь і Турово-Пінська земля відокремилися в окреме князівство, яким за згодою київського князя Всеволода управляв Ярополк, однак йому постійно доводилося воювати з галицькими Ростиславичами. У цій війні Ярополк у 1087 р. й загинув. Князь Ярополк з дружиною Іриною. Фрагмент мініатюри з Трірського псалтиря (Німеччина)

Висновки про період правління Ярославичів Під час правління Ярославичів розпочався поступовий процес розпаду Київської Русі й занепаду влади великого князя. Він уже не мав тієї влади і сили, як мали попередні великі київські князі. Сини Ярослава, не бажаючи поступитися власними амбіціями, знехтували заповіт батька, натомість примушуючи інших його дотримуватися. За часів правління Ярославичів над Руссю нависла нова загроза зі степу. Напади орд половців були спустошливими для Південної Русі. Половці вдало користувалися міжкнязівськими чварами, здійснюючи нові набіги. Міжкнязівські чвари і набіги степовиків негативно впливали на розвиток Київської Русі. Це розуміли і сучасники подій. Щоб узгоджувати інтереси князів й організувати відсіч половецьким набігам, найвпливовіші князі збиралися на з’їзди. Завдяки з’їздам удавалося припиняти міжусобиці, організовувати князів на спільні походи проти половців. Важливим для подальшої долі Русі стало прийняття нового принципу престолонаслідування.