Презентація на тему:
Іван Піддубний

Іван Піддубний

Є особистості, до досвіду життя яких люди повертаються з покоління в покоління, цим нібито завчається урок, без якого майбутнє народу не буде повноцінним. Такою особистістю, безперечно, є і самородок із Красенівки (Чорнобаївського району Черкаської області) Іван Максимович Піддубний.

Отож чи не єдиним багатством, що дісталось у спадок народженому 8 жовтня 1871 року в багатодітній сім'ї Піддубних первістку Івану, стало богатирське здоров'я і, що не менш важливо, прищеплені ще з дитинства справді українські чесноти - працелюбство, тверезість, любов до рідного краю і висока хліборобська моральність, яка здавна вирізняла наш народ серед інших.

Завдяки цим рисам характеру Іван Піддубний не раз гідно витримуватиме екзамен на право називатись Людиною і Українцем Мати, батько, брат Митрофан

Юнаком він їде на південь України працювати звичайнісіньким портовим вантажником, проводячи вільний час, яким при 16-годинному робочому дні є хіба що неділя, не в трактирах чи пивних, а в колі своїх нових друзів - курсантів морехідних класів А. Преображенського і В. Васильєва. Саме вони вперше познайомлять Івана Піддубного з азами борцівської науки

Своєрідний час долі проб'є для Івана Піддубного у знаменному для світового спорту 1896 році. В Афінах проходитимуть перші Олімпійські ігри сучасності, а тим часом до Феодосії прибуде на гастролі пересувний цирк Безкоровайного, "родзинкою" вистав якого стане "світовий" чемпіонат борців.

Подібні шоу були в той час мало не обов'язковим атрибутом кожного циркового балагану. Але правда і те, що найуславленіші місцеві силачі, ризикнувши помірятись силою із заїжджими професіоналами, як правило, з ганьбою покидали арену переможеними. Отож коли Іван Піддубний - вже не простий вантажник, а приказчик у вантажній конторі "Лівас" - прийняв виклик організаторів турніру, мало хто вірив у його успіх. Та кожного вечора два тижні поспіль під захоплений рев і овації глядачів новачок перемагав щораз нових і нових суперників, лише з чемпіоном Росії волинянином Петром Янковим завершивши поєдинок внічию…

Це був початок професійної кар'єри борця Івана Піддубного, за понад сорок (!) років якої жоден суперник не зміг покласти його на лопатки!

Прагнучи довести свою спортивну перевагу, французи запрошують на Паризький чемпіонат 1903 року кращих борців світу. Гідним представником Росії міг стати лише українець Іван Піддубний, якого терміново починають навчати тонкощам і правилам французької боротьби у Санкт-Петербурзькому атлетичному товаристві.

Перед змаганнями почалися обміри і зважування. Зріст - 184 см. Вага - 120 кг. Окружність грудей - 134 см! ("Неймовірно,-говорили фахівці, - і це не напружуючись на видиху"). Біцепс - 45 см, передпліччя - 36 см, зап'ясті - 21 см, шия - 50 см, пояс - 104 см, стегно - 70 см , ікри - 47 см, гомілка (підстава) - 44 см.

Закордонна прем'єра Івана Піддубного виявилась воістину тріумфальною: одинадцять перемог поспіль над титулованими суперниками з різних країн. Розуміючи, що в чесному поєдинку українського богатиря не здолати, француз Рауль ле Буше йде на підлість, намазуючи своє тіло перед виходом на борцівський килим... олією. Розлючений Піддубний апелює до суддів, які, явно підігруючи співвітчизнику, ухвалюють вердикт: через кожні п'ять хвилин витирати Буше рушниками, хоча від цього він не стає менш слизьким. В кінцевому підсумку перемогу "за очками" присуджують Буше: "За красиве і вміле уникнення силових прийомів противника“.

Та вже через рік Іван Піддубний на світовому чемпіонаті в Санкт-Петербурзі гідно покарає шахрая. Каскадом різноманітних прийомів виснаживши французького борця, український богатир поставив противника раком, чи, висловлюючись мовою професіоналів, в партер і протримав його в цій принизливій позі... 41 хвилину, аж поки осоромлений суперник не визнав своєї поразки.

З 1904 по 1909 рік Іван Піддубний залишався незмінним чемпіоном світу, а в 1910 році вже 39-річний борець залишає великий спорт і повертається у рідну Красенівку. Придбавши майже 200 гектарів землі, він щедро наділяє нею своїх рідних та одружується з дворянкою Ніною Квітко-Хоменко, комплекцією йому під стать. Та життя заможного поміщика явно не для нього: зароблені за час спортивної кар'єри гроші швидко розходяться і, залишивши дружині на зберігання скриню із майже двома пудами золотих чемпіонських медалей, Іван Піддубний повертається на борцівський килим, де знову рівних йому немає. "Впертий хохол" принципово "не лягає" ні під кого, хоча за програш йому не раз пропонували астрономічні, як на ті часи, суми.

Вірним своєму принципу - "Хай покладуть, якщо зможуть" -Іван Піддубний залишиться і в часи громадянської війни, принципово не емігруючи за кордон, де міг би спокійно забезпечити собі безбідне життя.

Збереглися свідчення очевидців, як у Житомирському цирку Івана Піддубного ледь не пристрелили п'яні анархісти, в Керчі його поранив (на щастя, легко) білий офіцер, а в Бердянську батько Махно вирішив довести, що найсильніші богатирі - у махновській армії. Професійні борці вважали за краще програвати махновцям, ніж ризикувати життям. Лише Іван Піддубний, перехрестившись, вийшов на арену і, як завжди, поклав на лопатки суперника. Цирк на кілька хвилин занімів, очікуючи негайної розправи над зухвальцем, але Махно лише розсміявся та наказав вволю накормити і напоїти голодних циркачів.

В Одесі Іван Піддубний потрапить до застінків ЧеКа, де впродовж тижня по пояс у холодній воді чекатиме своєї черги на розстріл. Та і цього разу доля виявиться милостивою до нього, все ж покаравши селянського сина за гоноровитість -дружина-дворянка втече до іншого, прихопивши з собою весь "золотий запас" чемпіонських медалей.

Відтак Івану Піддубному знову доведеться починати все з початку, заробляючи на життя боротьбою на цирковій арені. В 1923 році під час гастролей в Ростові вже 52-річний борець зустріне свою долю - мініатюрну, як його перша кохана-гімнастка, торговку бубликами Марію Семенівну.

У 1924 році Івана Піддубного першим із радянських атлетів запросять на гастролі до Німеччини, звідки він помандрує за океан - до США. Рівних йому за силою і майстерністю не буде і тут. Більше того, 56-річний спортсмен навіть стане переможцем міжнародного конкурсу чоловічої краси!

Та душа його сповнена тугою за батьківщиною, куди без долара за душею він нарешті повертається. Адже лукаві організатори американського турне, прагнучи зберегти за собою "золоту жилу", якою виявився Іван Піддубний, уклали контракт так, що зароблені гроші з банку міг отримати лише громадянин США. Однак і цього разу, роблячи вибір вже не між життям і смертю, а поверненням в Україну і півмільйоном доларів, Іван Піддубний знову підтверджує право називатись найшляхетнішим борцем світу.

Повернення у 1927 році видатного атлета на батьківщину виявилось невеселим: всіх його родичів у дорогій серцю Красенівці вже оголосили куркулями. Найважче було усвідомлювати, що ті кілька десятин землі, за які цілі сім'ї прирікали на смерть, колись подарував саме він - Іван Піддубний. Більше ніколи до рідного села він вже не приїжджав. Напевно, це було навіть на краще, бо мовчки дивитись, як гине Україна від голодомору і сталінського терору Іван Піддубний навряд чи зміг би.

Як не стерпів він тоді, коли вже у російському місті Єйську на березі Азовського моря, де подружжя Піддубних купило будиночок, Івану Максимовичу видали паспорт із прізвищем "Поддубный" і національністю "русский". Акуратно виправивши на "Піддубний" і "українець", уславлений ветеран подався в місцеве управління НКВС за новим, "правильним" документом. Додому він повернувся через два тижні під конвоєм. Втім, Піддубному ще пощастило, бо, судячи з кількох обшуків будинку і вимог добровільно видати зароблені в США долари, старий мав усі шанси стати "ворогом народу". Будинок, в якому жив І.Піддубний в Єйську

Спартаковці на зустрічі з Іваном Піддубним (в центрі) Лише в січні 1941 року вже сімдесятирічний Іван Піддубний вирішить остаточно розпрощатись з цирковою ареною, подавшись на давно заслужену пенсію. Та війна розпорядиться по-своєму.

Як і в часи громадянської, Іван Піддубний не стане ні від кого тікати. Мешканці окупованого в серпні 1942 року Єйська вражено дивитимуться, як кожного вечора видатний борець, ніби нічого не сталося, за давньою звичкою прогулюватиметься міською набережною з орденом Трудового Червоного Прапора на грудях. Навіть в окупантів це викликатиме повагу, а коли одного разу підпилий німецький офіцер спробує зірвати нагороду із грудей богатиря, Піддубний мовчки перекине зухвальця, мов щеня, через паркан.

Шануючи заслуги старого, німці призначать його завідуючим більярдного клубу при військовому госпіталі, що врятувало Піддубного від голодної смерті. Та радянські визволителі розцінять це як "зраду Батьківщини". Піддубного замалим не розстріляють, але у переможному 1945 році нібито простять "гріхи", удостоївши навіть звання заслуженого майстра спорту. Іван Піддубний вітає чемпіона СРСР 1946 року Михайла Климачева, в подальшому заслуженого тренера СРСР

А потім просто викреслять із життя, прирікши старого і вже немічного Піддубного побиратись між людьми. Коли у серпні 1949 року він назавжди закриє очі, легендарного Чемпіона Чемпіонів, якого ніхто і ніколи не зміг покласти на лопатки, збиратимуть в останню дорогу всім містом, бо національний герой, яким по праву пишалася б будь-яка держава, не мав навіть костюма, а всі свої спортивні нагороди поміняв на хліб.

"К себе любви народной полон, Черкасский богатырь здесь лежит; Ни разу не был побежден он, Победам же и счет забыт. Пройдут года. Не увядая, В сердцах он наших будет жить! Себе соперников не зная, Лишь смерть не смог он победить." Пам'ятник Івану Піддубному у м. Єйську

На батьківщині українського богатиря щороку в серпні проводяться свята богатирської сили на призи І.М.Піддубного Крім музею, у селі є ще й криниця, недалеко від того місця, де стояла батьківська хата І.М.Піддубного. За переказами старожилів, із неї пив цілющу воду майбутній богатир. Вода в криниці освячується. Вона така чиста і прозора, яким було й життя чемпіона чемпіонів. Жива вода…

На запитання, хто була його найбільшим коханням, Піддубний відповідав: “Україна, звісно, а то як інакше?”. Свої перемоги в спорті він пояснював так: “Виходячи на сцену, я молився за Україну. Тому й перемагав!”.