Презентація на тему:
Залози внутрішньої секреції. Вікові особливості ендокринної системи людини

Залози внутрішньої секреції. Вікові особливості ендокринної системи людини. Лекція 8 Вікова фізіологія і шкільна гігієна

Основні принципи регуляції фізіологічних функцій Фізіологічна регуляція – це активне управління функціями організму та його поведінкою для підтримання оптимального рівня життєдіяльності, сталості внутрішнього середовища та обмінних процесів з метою пристосування організму до мінливих умов навколишнього середовища. Механізми фізіологічної регуляції: - нервовий; - гуморальний.

Особливості нервової регуляції: - інформація передається через структури центральної та периферичної нервової системи (нервові центри, нервові вузли, синапси, нервові волокна); - носіями інформації (сигналів) виступають нервові імпульси; - швидкість доставки сигналу до органу (тканини) – “мішені” визначається швидкістю передачі нервових імпульсів (до 120 м/с); - характеризується короткочасністю дії.

Особливості гуморальної регуляції: - інформація передається через рідкі середовища організму (кров, лімфа, ліквор, міжклітинна рідина); - носіями інформації (сигналів) виступають хімічні речовини (гормони, медіатори та ін. БАР); - швидкість доставки сигналу до органу (тканини) – “мішені” визначається швидкістю циркуляції біологічних рідин (0,5-5,0 м/с); - характеризується тривалістю дії.

Нейрогуморальний механізм регуляції фізіологічних функцій Нейрогуморальна регуляція – сумісний регулюючий, координуючий та інтегруючий вплив нервової системи та гуморальних факторів на фізіологічні процеси в організмі людини, за допомогою якого підтримується відносна сталість складу і властивостей внутрішнього середовища організму (гомеостаз) та його пристосування до мінливих умов навколишнього середовища.

Біологічно активні речовини Медіатори – речовини небілкової природи, які виділяються нервовими закінченнями під впливом нервового імпульсу (ацетилхолін, адреналін, норадреналін, дофамін, ГАМК). Гормони – високомолекулярні речовини, які виробляються залозами внутрішньої секреції і здійснюють регулюючі впливи на фізіологічні функції організму. Ферменти – речовини, які впливають на швидкість біохімічних реакцій в клітинах та порожнинах внутрішніх органів. Вітаміни – низькомолекулярні органічні сполуки різної хімічної природи, необхідні для здійснення життєво важливих біохімічних та фізіологічних процесів у живому організмі.

Гормони (за швидкістю продукції) Гормони довготривалої дії – інтенсивність їх продукції змінюється плавно, тривалий час залишається в межах певного діапазону; ці гормони визначають рівень метаболізму на значному проміжку часу (роки) (СТГ, Т4, паратгормон, статеві гормони). Гормони швидкого реагування (адаптивні) – викидаються в кров у результаті різкої зміни ситуації протягом кількох хвилин або секунд (адреналін).

Експресія рецепторів до гормонів

Гіпоталамус

Розвиток ендокринної системи в онтогенезі в онтогенезі відбувається зміна форм регуляції функцій від гуморальної до нервової; в ембріогенезі зв’язок між клітинами здійснюється не тільки за допомогою метаболітів, але й через нейромедіатори; в подальшому дія медіаторів стає більш специфічною; пізніше реакція клітин на дію медіаторів зменшується, а вдосконалюється здатність реагувати на нервовий імпульс; з віком (пізній онтогенез) характер нейрогуморальної регуляції змінюється в бік послаблення нервових впливів і підвищення чутливості до гуморальних факторів.

Розвиток ендокринної системи в онтогенезі В онтогенезі на гормональну регуляцію життєвих процесів можуть впливати зміни: рівня та якості секреції самих ендокринних залоз в результаті їх власного старіння; відносин між окремими ендокринними залозами, що відбивається на функціонуванні цих залоз; нервової регуляції функцій ендокринних залоз; чутливості тканин до регуляторних гормональних впливів

Загальні закономірності онтогенезу ендокринної системи початковий прогресивний розвиток залоз, їх становлення в ембріональному періоді та ранньому постнатальному періоді; більш-менш тривале збереження максимальної функціональної активності в молодому (іноді у зрілому) віці; різного ступеню вираженості регресія у пізньому онтогенезі Епіфіз, загруднинна залоза, острівцевий апарат підшлункової залози, кора наднирників досягають максимального розвитку в дуже ранньому онтогенезі. Щитоподібна й прищитоподібні залози та гіпофіз найбільшої функціональної активності досягають в період пізньої молодості та ранньої зрілості. Пізніше за всіх розвиваються статеві залози. Період пізньої молодості та ранньої зрілості є максимальним функціональним розквітом ендокринної регуляції. В цей період спостерігається найкраще збалансоване виділення як анаболічних (інсулін, СТГ, статеві гормони), так і катаболічних гормонів (кортикостероїди, тиреоїдні та паратиреоїдні гормони), співвідношення яких визначає обмін речовин і прояв багатьох морфологічних та функціональних процесів.

Розвиток гіпофіза

Нестача СТГ

Надлишок СТГ

АКТГ

Тиреотропний гормон

Епіфіз

Добовий ритм секреції мелатоніна

Вікові зміни секреції мелатоніна

Щитоподібна залоза

Вікові особливості та розлади тиреоїдної функції у новонародженого спостерігається висока тиреоїдна активність (фізіологічний гіпертиреоз); підвищення тиреоїдної активності спостерігається у 12-15 років. ; патологічна гіперфункція щитоподібної залози (зоб) супроводжується: підвищенням інтенсивності метаболізму, зниженням маси тіла, тахікардією, дратівливістю, швидкою втомлюваністю, розладами сну, плаксивістю, розвивається екзофтальм; гіпофункція щитоподібної залози у дитячому віці призводить до фізичної та розумової відсталості (ендемічний кретинізм: низький інтелект, маленький зріст, коротка шия та кінцівки, порушені пропорції тіла, збільшений язик, слинотеча, затримка статевого розвитку)

Прищитоподібні залози Паратгормон – регулює обмін кальція і фосфора

Вікові особливості прищитоподібних залоз прищитоподібні залози у ембріона з'являються на ранній стадії розвитку (1,5 міс.); у новонароджених рівень кальція і фосфора в крові дещо знижений; до кінця підліткового періоду вміст паратгормону в крові дітей є дещо вищим, ніж у дорослих (найбільш інтенсивний синтез відбувається у 4-7 років); у період першого та другого дитинства можлива відносна гіпофункція прищитоподібних залоз (посилюється спрага, порушується апетит, збільшується нервово-м’язова збудливість)

Гіперпаратиреоз

Загруднинна залоза (Thymus) Тимозин, тимопоетин

Вікові етапи розвитку тимуса Ембріональний (до 1 року). Ранньодитячий (від 1 року до 3-х). Дитячий (від 3-х до 8 років) – період найвищого розвитку тимуса. Підлітковий, або ранньоінволютивний (від 9 до 13-18 років). Юнацький (від 16 до 20 років). Дорослий (від 20 до 40 років). Старечий (після 40-45 років).

Підшлункова залоза

Вікові особливості підшлункової залози інтенсивний розвиток підшлункової залози починається з 6,5 міс. внутрішньоутробного розвитку і триває протягом періоду новонародженості та грудного віку; посилений розвиток підшлункової залози спостерігається у 5-6 річному віці; повного розвитку залоза досягає у 25-40 років; гіпофункція інсулярного апарата залози у дитячому віці викликає порушення вуглеводного обміну (цукровий діабет, порушення росту та розвитку, відставання у розумовому розвитку)

Наднирники

Вікові особливості функції наднирників У плоду синтез кортикостероїдів визначається вже на 7-8 тижні розвитку. Етапи розвитку кори наднирників у внутрішньоутробному періоді: 1) незалежна від гіпофізу стадія початкової диференцировки (10-15 діб); 2) швидке збільшення залози під впливом АКТГ плоду; 3) незалежне від АКТГ підвищення активності (18 доба внутрішньоутробного розвитку); 4) постнатальне зниження функції первинної кори наднирників.

Вікові особливості функції наднирників при народженні рівень екскреції катехоламінів майже дорівнює рівню дорослого організму і далі мало змінюється з віком; найвища активність кіркового шару наднирників спостергається у 7-8 років, 10 років та в пубертатному періоді; андростероїдна функція наднирників дозріває значно пізніше за інші (пізній розвиток сітчастої зони кори). Таким чином, екскреція кортикостероїдів виникає в ембріогенезі порівняно рано, їх загальний рівень спочатку повільно, а потім швидко наростає у ранньому постнатальному розвитку, досягає максимуму у ранній зрілості, далі гетерохронно знижується до старості.

Гіперпродукція катехоламінів

Жіночі статеві залози

Вікові особливості жіночих статевих залоз Основні періоди статевого розвитку дівчаток: нейтральний (асексуальний) – перші 6-7 років життя; передсексуальний – з 8 років до першої менструації; пубертатний – від першої менструації до настання статевої зрілості

Вікові зміни в організмі дівчинки, які відображають характер статевого дозрівання 8 років – збільшення поперечних розмірів тазу, “формування м'яких тканин тазу, стегон”; 9 років – посилення секреції сальних залоз, особливо на обличчі; 9-11 років – початок розвитку молочних залоз; 12 років – поява волосся у ділянці статевих органів, збільшення внутрішніх та зовнішніх статевих органів; 13 років – зміна рН вагінального секрету (лужне середовище – кисле середовище); 14 років – поява менструацій, спочатку нерегулярних, без овуляції, пізніше щомісячних, поява волося у пахвових ямках; 15 років – формування жіночих пропорцій тіла; 16-17 років – остаточне встановлення менструального циклу з регулярною овуляцією.

Чоловічі статеві залози

Вікові зміни в організмі хлопчика, які відображають характер статевого дозрівання інтенсивний ріст сім'яників відбувається від народження до 1 року та від 10 до 15 років; 10-12 років – початок статевого дозрівання (збільшення розмірів сім'яників та зовнішніх статевих органів), ріст та зміна пропорцій гортані; 12-13 років – посилений ріст статевих органів, поява волосся у ділянці промежини та лобка; 14 років – зміна голосу, набухання грудних залоз; 15 років – пігментація мошонки, поява волосся у пахвових ямках, початок росту волосся на обличчі, збільшення розмірів статевих органів, поява перших полюцій; 16-17 років – посилений ріст волосся на обличчі та інших ділянках тіла, завершення формування чоловічих пропорцій тіла