Презентація на тему:
"Захворювання нирок та сечовивідних шляхів"

Захворювання нирок та сечовивідних шляхів Даниленко 11-А

Гострий гломерулонефрит Гострий гломерулонефрит – це гостре двостороннє захворювання нирок автоімунного генезу з переважним ураженням ниркових клубочків та залученням до процесу ниркових канальців. Найчастіше виникає у віці 20-40 років. Дуже рідко розвивається у дітей віком до двох років та осіб похилого віку. Найвища захворюваність спостерігається з жовтня до березня. Летальність складає 0,1% , зумовлена найчастіше гострою нирковою недостатністю.

Чинники стрептококова інфекція (у 60-80% випадків гострому гломерулонефриту передує: ангіна, хронічний тонзиліт, катар верхніх дихальних шляхів, скарлатина, фурункульоз, бешиха, отит, рідше – пневмонія, ревматизм, септичний ендокардит, у 20% випадків виявити причину не вдається); інфекційно-імунні (віруси – вірус гепатиту В, краснухи, інфекційного мононуклеозу, герпесу, аденовірусу, а також при інфікуванні лептоспірами, рекеціями, при бруцельозі); неінфекційно-імунні (введення вакцин чи сироваток, вплив хімічних чи лікарських засобів, пилку рослин, отрути комах). В основі захворювання лежить відкладання імунних комплексів та компонентів комплементу в ниркових клубочках, яке супроводжується порушенням мікро циркуляції в нирках – збільшується внутрішньо судинне зсідання крові в клубочкових капілярах, утворюються тромбоцитарні агрегати, тромбоз, випадіння фібрину, аж до повної обтурації отвору капілярів.

Основні клінічні синдроми інфекційно-токсичний; сечовий; набряковий; гіпертонічний

Принципи лікування 1. В умовах стаціонару, ліжковий режим 2-4-6 тижнів, рівномірне зігрівання тіла. 2. Дієта. При загрозі розвитку еклампсії призначають режим голоду і спраги – на добу 200 г цукру, 200 мл води, шматочок лимона. 3. Медикаментозна терапія: антибіотикотерапія (пеніцилін, оксацилін, ампіокс, еритроміцин); глюкокортикостероїди (преднізолон); цитостатики (азатіоприн, циклофосфамід, лейкеран); антикоагулянти (гепарин, сулодексид); антиагреганти (курантил, трентал); нестероїдні протизапальні (вольтарен – ортофен); амінохінолінові препарати (делагіл); симптоматична терапія.

Хронічна ниркова недостатність Хронічна ниркова недостатність – синдром, зумовлений порушенням екскреторної та інкреторної функції нирок, який розвивається внаслідок поступової загибелі нефронів при прогресуючих захворюваннях нирок. 

Чинники хронічний гломерулонефрит; хронічний пієлонефрит; полікістоз нирок; природжені та набуті туболопатії.

Симптоми Хронічна ниркова недостатність розвивається поступово. Швидкість прогресування і вираженість клінічних проявів залежить від основного захворювання, ефективності лікування, впливу несприятливих факторів. Ураження серцево-судинної системи, артеріальна гіпертонія спостерігається у 75% хворих на початкових стадіях та у 90% – у термінальній. Анемія може бути першим симптомом, спостерігається у 80% хворих, нерідко є більш точним показником ураження нирок. Клінічно проявляється блідістю слизових оболонок та шкіри, в’ялістю, та брудно жовтим відтінком шкіри. Іноді у хворих виникають уремічні психози, які проявляються нав’язливими страхами, галюцинаціями, депресією, порушенням свідомості. Можливий розвиток ниркової еклампсії.

Принципи лікування 1. Хворі лікуються стаціонарно, ліжковий режим. 2. Дієта. Обмежують надходження білка (до 60-20 г на добу), фосфатів, контроль за надходженням натрію хлориду, калію, води. Білок повинен бути високоцінним тваринного походження – м’ясо, птиця, яйця. Вживання молока та риби треба обмежити. 3. Медикаментозна терапія: сорбенти (адсорбують на собі аміак та інші токсичні речовини у кишечнику: ентеродез, карболен, ентеросгель); кишковий та шлунковий діаліз (сифонні клізми, промивання кишечника, шлунка, стимуляція виділення калу); протиазотемічні засоби (леспенефрил, хофітол, пілозурил); анаболічні препарати (ретаболил); корекція ацидозу (4,2 % натрій гідрокарбонат); корекція гіперкаліємії (резоніум, 5% розчин глюкози з інсуліном); корекція артеріальної гіпертонії (натрійуретики, препарати центральної адренергічної дії, адреноблокатори); лікування анемії (фероплекс, фероцерон, конферон, фероградумент, тардіферон, рекормон); лікування остиодистрофії (при гіпокальціємії – карбонат кальцію, для корекції гіперфосфатемії – альмагель, для зниження продукції паратгормону – ергокальциферол, окседивіт; тахістин, остеохін); лікування інфекційних ускладнень (антибіотики без нефротоксичних ефектів – левоміцитин, макроліди, оксацилін, пеніцилін, цефалоспорини).

Гострий та хронічний цистит Гострий цистит – запалення слизової оболонки сечового міхура. Частіше хворіють жінки. Хронічний цистит – вторинне захворювання, яке ускладнює перебіг сечокам’яної хвороби, туберкульозу нирок, захворювань передміхурової залози та інших.

Чинники бактеріальний (кишечна та синьогнійна паличка, протей, стафілококи, стрептококи, можлива асоціація мікроорганізмів); хімічні; медикаментозні; променеві; алергічного походження.

Симптоми Характеризується болем внизу живота, частим сечовипусканням, різзю під час сечовипускання. Біль віддає в промежину, статеві органи, супроводжується тенезмами, хворі можуть не утримувати сечу. Сечовипускання може супроводжуватись гематурією. Порушується сон, апетит, з’являється дратівливість, температура тіла нормальна. Гострі явища тривають 4-7 діб.

Принципи лікування 1. Лікування проводять амбулаторно. 2. Ліжковий режим, тепло. 3. Дієта, виключає гострі і пряні страви, рекомендується вживати велику кількість рідини (чай, мінеральна вода, соки, настої сечогінних трав). 4. Медикаментозне лікування: антибіотикотерапія (1-2 антибіотики широкого спектра дії, з врахуванням результатів бактеріологічного дослідження сечі); похідні нітрофуранів; сульфаніламідні препарати; антиспастичні препарати (свічки з беладонною, платифілін, папаверин, но-шпа); промивання сечового міхура теплим розчином фурациліну, борної кислоти, марганцевокислого калію, антибіотиками; при променевому циститі проводять інстиляції 1% розчином метиленового синього і риб’ячого жиру; лікування первинних захворювань.