Презентація на тему:
"Тарас Бульба" (М. В. Гоголь)

ПРО НАШЕ УКРАЇНСЬКЕЄ КОЗАЦТВО ПІСЕНЬ, КАРТИН НАПИСАНО – БАГАТСТВО, МИКОЛА ГОГОЛЬ ТЕЖ ЙОГО ПРОСЛАВИВ, “ТАРАСА БУЛЬБУ” В СПАДОК НАМ ЗОСТАВИВ. ШЕВЧЕНКО Т. Г. ЗУСТРІЧ ТАРАСА БУЛЬБИ ІЗ СИНАМИ. 1842 р. РЄПІН. І. ЗАПОРОЖЦІ ПИШУТЬ ЛИСТА ТУРЕЦЬКОМУ СУЛТАНУ. (1880-1891 рр.) БУБНОВ А. П. ТАРАС БУЛЬБА ІЗ СИНАМИ

ГЕРОЇ ПОВІСТІ ЗАПАЛИ МЕНІ В ДУШУ, ТОЖ ПОЗНАЙОМИТИ Я ШВИДШЕ ВАС ВЖЕ МУШУ З ЇХНІМ ЖИТТЯМ, ДОВОЛІ РІЗНОБАРВНИМ, УВІЧНЕНИМ ГЕРАСИМОВИМ ФАРБАМИ. ГЕРАСИМОВ А. М. “ТАРАС БУЛЬБА” 1952 р.

ОСТАП, АНДРІЙ ПРИЇХАЛИ ІЗ БУРСИ, ЗУСТРІВ СТАРИЙ ТАРАС СВОЇХ СИНІВ, ЩОБ ПЕРЕВІРИТИ КОЗАЦЬКУ СИЛУ, З ОСТАПОМ НАВКУЛАЧКИ БИТИСЯ СХОТІВ! - Які ж довгі на вас свитки! - А побіжи котрий-небудь з вас! Я подивлюся, чи не гупнеться він на землю, заплутавшись у поли. - Не смійся, батьку! То, їй-богу, одлупцюю!

- Як же ти хочеш зі мною битися, хіба що кулаками? - Та вже як доведеться. - Ну, давай навкулачки! Подивлюся я, що за людина ти в кулаці! - Дивіться, добрі люди: здурів старий! зовсім з′їхав з глузду!

- Та він славно б′ється! Їй-богу, добре! Добрий буде козак! Ну , здоров, синку! почоломкаємось!

З НАГОДИ ПРИЇЗДУ СИНІВ ТАРАС НЕГАЙНО СКЛИКАТИ ЗВЕЛІВ ВСІХ СОТНИКІВ І ПОЛКОВУ СТАРШИНУ ДО СТОЛУ ВЕЛИЧЕЗНОГО В СВІТЛИНУ. - Ну, синки! насамперед вип′ємо горілки! - Я гадаю, архімандрит не давав вам і понюхати горілки. А признайтеся, синки, дуже шмагали вас березиною та свіжим вишником по спині і по всьому, що є в козака? - Нема чого, батьку, згадувати, що було. Що було, те загуло! - Нехай тепер спробує! Нехай тепер хто-небудь зачепить, яка татарва, знатиме, що то за штука козацька шабля! - Добре, синку! Їй-богу, добре! Та коли на те пішло, то й я з вами їду на Січ!

ВІДПРАВИТИ СИНІВ НА ЗАПОРОЖЖЯ ЗАБАЖАВ, А ПОТІМ ВИРІШИВ ІЗ НИМИ ЇХАТИ І САМ. КОЛИ Ж НІЧ ЗОРЯНА НАСТАЛА, ТО БІДНА МАТИ НАД СИНАМИ СУМУВАЛА. - Сини мої, сини мої милі! Що буде з вами? Що жде вас?

УРАНЦІ ХЛОПЦІ, ЩО БУЛИ НЕДАВНО БУРСАКАМИ, ВРАЗ СТАЛИ МОЛОДИМИ КОЗАКАМИ. ЧЕРВОНІ ЖУПАНИ НА НИХ БЛИЩАЛИ, НАЙКРАЩІ КОНІ ПІД ТІЛАМИ ВИГРАВАЛИ. - Прощайте і дитинство, і ігри, і все, і все!

БЕЗМЕЖНИЙ СТЕП У ТРАВАХ ЇХ КУПАВ, І КОЖЕН З ТРЬОХ МИНУЛЕ ПРИГАДАВ… ЗАСУМУВАВ ТАРАС ЗА ДРУЗЯМИ-СІЧОВИКАМИ, АНДРІЙ БУВ ІЗ ПОЛЯЧКОЮ ДУМКАМИ. - Дідько б вас забрав, степи, які ви хороші!

КОЛИ Ж ПІД′ЇХАЛИ ЗА ПІВВЕРСТИ ДО СІЧІ, ТО ТАМ ПОБАЧИЛИ ЦІКАВІ РЕЧІ: У КУЗНЯХ МОЛОТИ ГРИМІЛИ, ПІД ЯТКАМИ ТАМ КРАМАРІ СИДІЛИ.

- Іч, як важно вивернувся! Ото яка пишна фігура! П′ЯНИЙ КОЗАК, ЯК ЛЕВ, ПРОСТЯГСЯ НА ДОРОЗІ: НЕ ЗВИКЛИ ЗАПОРОЖЦІ ЖИТИ У ТРИВОЗІ. СТАРИЙ ТАРАС З НЬОГО ПОМИЛУВАВСЯ І ДАЛІ ПРОСУВАТИСЬ ЗАПОВЗЯВСЯ.

НА ЗАПОРОЖЖІ ВСІ БЕНКЕТУВАЛИ. КОЛИ НОВОГО КОШОВОГО ОБИРАЛИ, ТО ГОЛОВУ ЗЕМЛЕЮ ПОЛИВАЛИ, В ПОХІД ПРОТИ ПОЛЯКІВ ВИСТУПАЛИ.

УСІ ТІКАЛИ З ЇХ ШЛЯХУ, БО ЗНАЛИ, ЯК БОРОЛИСЬ МУЖНЬО. КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО ВИРІШИЛО ЙТИ ПРОСТО НА МІСТО ДУБНО. - Запорожці!.. показалися запорожці!..

МАТИ СПРАВИ З ФОРТЕЦЯМИ КОЗАКИ НЕ ЛЮБИЛИ, ТОМУ, ВІДСТУПИВШИ, МІСТО ОБЛОЖИЛИ; ВНОЧІ БАГАТТЯ РОЗПАЛИЛИ І КАШУ В КАЗАНАХ ВАРИЛИ.

ТАКОЇ НОЧІ ДО АНДРІЯ ПРИЙШЛА ІЗ МІСТА ПОЛЬСЬКОЇ ПАННОЧКИ СЛУЖНИЦЯ, ПРОСИЛА КОЗАКА ПРО ПОРЯТУНОК, ЩОБ ПЕРЕДАВ ВІН ЩОСЬ ПОЇСТИ. - Але як же ти тут? Як ти прийшла? - Підземним ходом. - А де він знаходиться? - Спустившись у яр та перейшовши потік, там, де очерет. І виходить у саме місто. - Ходім, ходім зараз! - Але, ради Христа й святої Марії, шматок хліба! - Гаразд, буде.

ДІСТАВШИ ХЛІБА, ПІШОВ З ТАТАРКОЮ АНДРІЙ ЧЕРЕЗ ПІДЗЕМНИЙ ХІД, ЦЕРКОВНИЙ ДИМ; КАРТИНИ ПЕРЕД НИМ СТРАШНІ ПОСТАЛИ, БО ЛЮДИ ВСІ ВІД ГОЛОДУ ВМИРАЛИ.

І ВРЕШТІ-РЕШТ ПОБАЧИВ ВІН КОХАНУ, РОЗКВІТЛУ У КРАСІ, ЧАРІВНУ ПОЛЬСЬКУ ПАННУ. АНДРІЮ КИНУЛАСЬ НА ШИЮ, ОБІЙНЯЛА РУКАМИ. ВІТЧИЗНУ ЗРАДИВ ВІН І РОЗТОПТАВ НОГАМИ.

КОЛИ Ж ПОЧАВСЯ БІЙ КРИВАВИЙ, ТО КУКУБЕНКО, КУРІННИЙ ОТАМАН, ЯК ІНШІ ЗАПОРОЖЦІ, МУЖНІСТЬ ВИЯВЛЯВ І ШЛЯХТИЧІВ НА ВСІ БОКИ РУБАВ.

БАГАТО ЗАПОРОЖЦІ ВОРОГІВ ПОБИЛИ, ТОДІ ВОЛИ ЇМ ПОСЛУЖИЛИ. СКАЖЕНИЙ ГУРТ НА ЛЯДСЬКЕ ВІЙСЬКО ТАК МЕТНУВСЯ, ЩО ПОЛЬСЬКИЙ ТАБІР ВЕСЬ ЗІМ′ЯВСЯ Й РОЗІТНУВСЯ. - Ой, спасибі вам, воли! Служили все похідну службу, а тепер і воєнну послужили!

КОЛИ ГОТУВАВСЯ БІЙ НОВИЙ, ТО ВИРІШИВ ТАРАС ДУХ ПІДНЕСТИ БОЙОВИЙ, ПРО ТОВАРИСТВО ВІН ПРОМОВУ ГОВОРИВ І КОЗАКІВ ДО ПЛАЧУ ЗВОРУШИВ. - Нема зв′язку, святішого від товариства!

БІЙ ЗАПЕКЛИЙ НАВКРУГИ ТОЧИВСЯ, ГОЛОС БУЛЬБИ ЗАПОРОЖЦЯМ ЧУВСЯ. - Чи ще є в порохівницях порох? Хай живе Руська земля, а гине ворог!

ПОЛІГ У ТІМ БОЮ ОТАМАН КУКУБЕНКО, ВСІХ ЗАСМУТИЛА СМЕРТЬ ТАКОГО КОЗАЧЕНЬКА. РІДІЛИ ВЖЕ КОЗАЦЬКІЇ РЯДИ, АЛЕ ТРИМАЛИСЬ СЛАВНІ ВОЯКИ! - Дякую богові, що довелося мені вмерти при очах ваших, товариші! Нехай же після нас живуть ще краще, ніж ми, і красується вічно улюблена Христом Руська земля!

В ГУСАРСЬКОМУ ПОЛКУ ПОЛЯКІВ БУВ АНДРІЙ, ДО СЕБЕ ЗАМАНИТИ ЙОГО ТАРАС ЗВЕЛІВ, КОНЯ ЗА ПОВІД ВРАЗ РУКОЮ ЗУПИНИВ І СИНУ ЗЛАЗИТИ НА ЗЕМЛЮ ПОВЕЛІВ.

ЗЛІЗ ІЗ КОНЯ АНДРІЙ НІ МЕРТВИЙ НІ ЖИВИЙ, ПОЧУВ ВІН ГОЛОС БАТЬКА ЗЛИЙ, А НА ВУСТАХ ЛИШЕ КОХАНОЇ ІМ′Я, ТАРАС СТРІЛЬНУВ - УПАВ АНДРІЙ, ЯК МОЛОДЕ ЯГНЯ. - Що, синку, помогли тобі твої ляхи? Так продати? продати віру? продати своїх? - Я тебе породив, я тебе і вб′ю!

ПОРУБАНО В БОЮ БУЛО ТАРАСА, УЗЯТО У ПОЛОН ОСТАПА… ТОВКАЧ СТАРОГО БУЛЬБУ ВРЯТУВАВ, НА СІЧ ВІН ДНІ І НОЧІ МЧАВ. - Нехай же, хоч і буде орел висмикати очі з твого лоба, та нехай то буде степовий наш орел, а не лядський, не той, що прилітає з польської землі.

ОДУЖАВШИ, ТАРАС ЗА СИНОМ, ЩО В ПОЛОНІ, СУМУВАВ; НА БЕРЕЗІ МОРСЬКОМУ СИДЯЧИ, ЙОГО ГУКАВ; ВОДА І БІЛИЙ ВУС ЙОГО СРІБЛИЛИСЯ, А СЛЬОЗИ ІЗ ОЧЕЙ КОТИЛИСЯ. - Остапе мій! Остапе мій!

ЗА ТИЖДЕНЬ НА КОНІ ВІН УМАНІ ДІСТАВСЯ, ОЗБРОЄНИЙ, ІЗ СПИСОМ, ШАБЛЕЮ - КОЗАК ЗНАЧНИЙ. РОЗВІДАТИ ВІН ЗАПОВЗЯВСЯ, ДЕ Є ОСТАП - В МОГИЛІ ЧИ ЖИВИЙ?

ЖИДА ТАРАС ПРО ПОСЛУГУ ПРОСИВ, ЩОБ У ВАРШАВУ ІЗВОЗИВ, П′ЯТЬ ТИСЯЧ ГРОШЕЙ ОБІЦЯВ, І ЗА ГОДИНУ ВІЗ ВЖЕ ВИРУШАВ. - Я тобі п′ять тисяч дам! - Ай, славна монета! Ай, добра монета! - Я б не просив тебе; та мене можуть упізнати й захопити прокляті ляхи. А ви, жиди, на вигадки створені.

ЯК ВЕЛЕТ, КАТУВАННЯ Й МУКИ ОСТАП ТЕРПІВ, БАЖАВ, ЩОБ РІДНИЙ ХТОСЬ РОЗУМНИМ СЛОВОМ ОСВІЖИВ. В СМЕРТЕЛЬНИХ МУКАХ БАТЬКА ПОГУКАВ, ТАРАС ПОЧУВ - І ГОЛОС ПРОЛУНАВ. - Батьку! Де ти? Чи чуєш ти мене! - Чую! Добре, синку, добре!

ЗІБРАВШИ ПОЛК, СТАВ МСТИТИСЯ ТАРАС, ПО ПОЛЬЩІ ВСІЙ ВОГОНЬ НЕ ГАС; ГОРІЛИ В НІМ І ЦЕРКВИ, Й ДІТИ, І ЖІНКИ, ЖОРСТОКИМИ У ПОМСТІ СТАЛИ КОЗАКИ! - Це вам, вражі ляхи, поминки по Остапові!

ПОТОЦЬКОМУ БУЛО ДОРУЧЕНО ТАРАСА УПІЙМАТИ, БІЛЯ ДНІСТРА-РІКИ КОЗАКІВ ЛЯХИ СТАЛИ ОБСТУПАТИ; КОЛИ Ж ВОНИ ПОЛЬСЬКЕ ОТОЧЕННЯ ПРОБИЛИ, ТО ЧЕРЕЗ ЛЮЛЬКУ БУЛЬБУ ВОРОГИ СХОПИЛИ. - Стій! випала люлька з тютюном; не хочу, щоб і люлька дісталася вражим ляхам!

- Ех, старість, старість! - Попалася ворона! - Тепер треба тільки придумати, яку б йому, собаці, найкращу честь віддати.

ДО ДЕРЕВА ТАРАСА ПРИВ′ЯЗАЛИ, А РУКИ ЦВЯХАМИ ВБИВАЛИ; ПІД ДЕРЕВОМ БАГАТТЯ РОЗПАЛИЛИ, НАЗАВЖДИ КОЗАКА ЗГУБИЛИ… - Прощайте, товариші! Згадуйте мене і на ту весну прибувайте сюди знову та гарненько погуляйте! - Що, взяли, чортові ляхи? Думаєте, є що-небудь у світі, чого б побоявся козак! - Стривайте ж, прийде час, дізнаєтесь ви, що то є православна руська віра! Вже й тепер чують далекі й близькі народи: піднімається з руської землі свій цар, і не буде в світі сили, яка б не скорилася йому!..