Презентація на тему:
Стендаль Анрі-Марі

СТЕНДАЛЬ Анрі-Марі (1783—1842) Описувати одяг героїв, пейзаж, у якому вони пере- бувають, риси їхніх облич? Чи, може, краще описувати пристрасті й почуття, що хвилюють їхні душі? Фредерік Стендаль

Один з видатних французьких письменників XIX століття Анрі Бейль творив під псевдонімом Фредеріка Стендаля (Стендаль - назва німецького міста, у якому народився відомий німецький мистецтвознавець XVIII століття Вінкельман). Стендаль народився 23 січня 1783 року в Греноблі, у родині багатого адвоката.

Його дід, лікар і громадський діяч, захоплювався ідеями Просвітництва й був шанувальником Вольтера. Але з початком революції в родині погляди дуже змінилися, батько Стендаля змушений був навіть ховатися. Мати хлопчика рано померла, і сім'я надовго вбралася у траур. Батько не переймався вихованням сина, довіривши його католицькому абатові Ральяну. Це призвело до того, що Стендаль зненавидів і церкву, і релігію.

Таємно від свого вихователя він почав знайомитися з працями філософів-просвітників (Кабаніса, Дідро, Гольбаха). Читання, а також найбільш сильні враження і переживання дитячих років, пов'язані з Першою французькою революцією, стали визначальними моментами у формуванні світогляду майбутнього письменника. Прихильність до революційних ідеалів він зберіг на все життя.

Жоден із французьких письменників XIX століття не відстоював ці ідеали з такою пристрастю і сміливістю. У 1797 році Стендаль вступив у Греноблі до Центральної школи, метою якої було введення в республіці державного і світського навчання замість релігійного, і озброєння молодого покоління знаннями й ідеологією буржуазної держави, що народжувалася. Тут хлопець захоплювався математикою.

Після закінчення курсу його відправили до Парижа для вступу в Політехнічну школу, куди він так і не вступив. Стендаль прибув до Парижа через декілька днів після перевороту 18 брюмера, коли молодий генерал Бонапарт захопив владу і оголосив себе першим консулом. Тоді ж почалися приготування до походу в Італію. У 1800 році сімнадцятилітній Cтендаль вступив в армію Наполеона. Він прослужив у ній понад два роки, а потім подав у відставку й 1802 року повернувся до Парижа з прихованим наміром стати письменником.

У своєму розумінні мистецтва й ролі художника Стендаль йде далі від просвітителів і стверджує, що мистецтво за своєю природою соціальне, воно служить суспільним цілям. Це положення Стендаль перетворює на бойову зброю проти мистецтва свого часу, насамперед проти класицизму.

В літературу XIX століття Стендаль вносить бойовий дух століття і революції, віру в розум, у гармонійну особистість, культ сильних пристрастей. Але відстоюючи ідеали революції, він змушений вдавати, що ці священні для нього ідеали далекі від сучасності, у якій тріумфує проза буржуазного життя.

Творчі надбання: “ Нотатки туриста ” “ Життя Анрі Брюлара “ “ Вікторія Аккорамбоні ” “ Ченчі ” “ Абатиса з Кастро “ “ Пармський монастир “ “ Люсьєн Левен “ “ Лам`єль “ “ Червоне і чорне “ “ Ваніна ваніні ” “ Пармський монастир “ “ і т. д. ”

У романі “ Червоне і чорне “ Стендаль використав кримінальну справу, про яку прочитав у газеті. Поштовхом до роботи над твором стала історія Антуана Берде, сина сільського коваля. Його вихователем і вчителем був місцевий священик. І коли юнакові виповнилось 19 років, він почав працювати гувернером у родині багатого промисловця Мішу. Можливо між дружиною Мішу й Антуаном виник роман. Священик зумів влаштувати берте в семінарію, з якої юнак переходить вихователем до аристократичного будинку Кордонів. Мадемуазель де Кордон, дочка хазяїна, закохується в молодого плебея. Її батько пише листа до пані Мішу і просить схарактеризувати поведінку Антуана, на що отримує негативний відгук. Це означає кінець кар'єрі для Берте, і той з відчаю стріляє в пані Мішу з пістолета, а потім намагається накласти на себе руки. Пані Мішу не помирає, не помирає й Берте. У1827 р. в Греноблі відбувся судовий процес, на якому його було засуджено на смерть.

В останні роки свого життя письменник перебував у похмурому настрої. Він малював пістолети на полях свого щоденника. І тільки оптимістичне відношення до життя утримувало письменника від фатального пострілу. 8 листопада 1841 році поет записав в щоденник: “ Немає нічого смішного в тому, що я можу померти на вулиці. ”

І він дійсно помер 23 березня 1842 року на вулиці під час прогулянки вражений апоплексичним ударом