Презентація на тему:
Поняття про Мовні проблеми “Мини Мазайла”

Головний герой з комічною наполегливістю намагається змінити своє прізвище ,бо ,на його думку ,саме в ньому причина всіх життєвих невдач.Його ж син Мокій хоче додати до прізвища прадідівське –Квач. Навколо цього розгортається сімейний конфлікт.

Родина Крушельницьких. Familia– з лат. ”домочадці”, “родина”

Давні прізвища: Третяк, Богдашко, Миклич; описові назви : Тимко з Тернополя, Гаврило Маслов зять, Миско Трубач пана Черленков- ского, Вовк, Заєць,Беркут. Спадкові прізвища на –ський,похідні від населених пунктів,відомі всім слов'янським народам, особливо поширені в Польщі. Прізвища,генетично пов'язані з іменами по батькові: Андрухович,Давидович, Антоно- вич (Катеринич,Настич).

Похідні за назвами професій: Швець(Шевченко,Шевчук,Шевців,Шевчи-шин), Гончар (Гончаренко, Гончарук), Ткач(Ткаченко, Ткачук), Кравець (Кравчук, Кравців, Кравченко), Дігтяр,Пастух і т.д. Прізвища на –ець: Богуславець,Хоролець, Уманець,Полтавець…

Прізвища,що відображають якусь особливість одягу: Білоштан, Сіроштан, Рябошапка, Кривошапка, Безпояско… Характерну прикмету житла: Безуглий, Новохатський, Заклунний; особливості розташування житла, садиби: Заболотний, Гайовий, Зарудний, Загребельний, Наріжний, Нижник, Царинний,Піддубняк.

Прізвища,які походять від назв коней, волів:Смаглій,Багрій,Рябокінь,Чорновіл; новоприбулі люди: Зайда, Приходько, За- брода; Москаль ( служили в царській армії),Волох (був у Волощині); запорозькі прізвища: Галайда, Голий, Голота,Малюта, Непийвода, Нетудихата, Тріска,Непорадний,Недоля,Кривоніс,Швид- кий.

Усі разом вони складають історію народу.

Псевдо- (гр.pseudos – обман). несправжній,неправильний. Анонім – про автора немає даних. Містифікація—твір позначається прізвищем автора,який насправді його не писав. Геонім– ім'я за назвою території.

ЛАВРЕНТІЙ КУКІЛЬ – ЗИЗАНІЙ(ЛАТ.) ТУСТАНОВСЬКИЙ -- УЧЕНИЙ (ХVI СТ.) “ПОВІЙ ,ВІТРЕ , З УКРАЇНИ” Олександр Кониський – Переходець(141 псевдонімів , використовував здебільшого у періодиці) “Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя”. Євген Гребінка —Гребенкин : ліричні поезії, «Очи черные», байки. Степан Руданський вчинив навпаки: він підписував твори іменем Вінок Руданський (stefanos із грецької --- вінок)

ГОГОЛЬ-ЯНОВСЬКИЙ ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ (47),ГАННА БАРВІНОК (О.БІЛОЗЕРСЬКА)

Григорій Квітка-Основ'яненко: “Маруся”, “Конотопська відьма”, “Козир-дівка”, “Салдацький патрет”, “Сватання на Гончарівці”.

Недавно я поза Уралом Блукав і Господа благав, Щоб наша правда не пропала, Щоб наше слово не вмирало; І виблагав. Господь послав Тебе нам, кроткого пророка І обличителя жестоких Людей неситих. Світе мій ! Моя ти зоренько святая ! Моя ти сило молодая!.. Пророче наш! Моя ти доне! Твоєю думу назову. 1859р. Т.Шевченко “Народні оповідання”, “Інститутка”, “Устим Кармалюк”…

Друкуватися почав 1868 року («Дві московки»). Автор антикріпосницької повісті «Микола Джеря» (1876 року), повістей: «Бурлачка» (1878 року) — про життя заробітчан, «Хмари» (1874 року), «Над Чорним морем» (1893 року) — про діяльність української буржуазної інтелігенції. Нечую-Левицькому належать гумористично-сатиричні твори «Кайдашева сім'я» (1879 року), «Старосвітські батюшки та матушки» (1881 року), «Афонський пройдисвіт» (1890 року). Нечуй-Левицький виступав і як драматург (комедія «На кожум'яках», історичної драми «Маруся Богуславка», «В диму та в полум'ї» (1875 року) тощо, етнограф-фольклорист («Світогляд українського народу від давнини до сучасності» (1868—1871 рр.), «Українські гумористи й штукарі» (1890 року) та лінгвіст «Сучасна часописна мова в Україні» (1907 року); «Граматика української мови» в 2-х ч. (1914 року) тощо.

1894 р. Журнал “Зоря”. Сам О.Маковей користувався 56-ма псевдонімами (у періодиці).

Драматичні поеми: “Одержима”, “У пущі”, “Вавілонський полон” , “На полі крові”, “Адвокат Мартіан”, “Камінний господар”, “Лісова пісня” та інш. Лариса Петрівна Косач-Квітка

Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті, Марія Заньковецька. Іван Карпенко- Карий

Драми “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”, “Гріх”, “Закон”, “Щаблі життя”, “Базар” та інш.– моральна лабораторія Винниченка.

Григорій Косинка — Григорій Михайлович Стрілець (Новели “В житах”, “Фавст”, “Гармонія” та інш.

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) . “Мисливські усмішки”, “Моя автобіографія”, Щоденник

“Чого ви повертаєтесь і так жалкенько по-рабськи посміхаєтесь до російського міщанина? Все одно п'ять з плюсом не поставить…” (М.Хвильовий)

Лесь Курбас “Людина ,що була театром.” Микола Куліш – творець модерної драми українського революційного відродження.

Вищий ступінь комічного– гротеск (іт. grottesco, фр.– grotesque – вигадливий,химерний). Сатиричний художній прийом у мистецтві, заснований на нарочито карикатурному спотворенні, порушенні форм і розмірів предмета.

“Кажіть руською мовою,не ґвалтуйте української…Питаю: навіщо українізують чужих? Хіба щоб погонич скидався на українця?”(Малахій Стаканчик. “Народний Малахій”)

--- Ще малим ,як оддав батько в город до школи,першого ж дня на регіт підняли. Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти —Мазайло! За репетитора не брали – Мазайло!... Фото з вистави «Мина Мазайло»  театру «Березіль» 1929 року (Центр Леся Курбаса )

“Це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади”. Події 20-х спонукають Мину вперто брати уроки “правильних проізноше- ній” у “рафінірованої” вчительки “проізношеній” Баронової –Козино та неодмінно поміняти прізвище.

“…Список осіб,що міняють прізвище. Минько Панас на Мінервина Павла. Читаю не розумію. Вайнштейн Шмуель-Калман-Беркович на Вершиних Самійла Миколайовича– читаю; Засядь-Вовк на Волкова, читаю. Ісидір Срайба на Алмазова…” І чую арихметичний, щодалі симпатичніший: “Можна!” Отак і отак…Ура — крикнуло серце.

ТЬОТЯ МОТЯ. (Наталка Ужвій) “Всі козаки говорили по- руському. Донські, кубанські, запорозькі. Тарас Бульба, наприклад… А ви думали по-вашому,по-хохлацькому?” “Доводи? Будь ласка,-- доводи. Да єтого нє может бить,потому што єтого не может бить нікада.” “Ах,мої ви милі, “Дні Турбіних” Це ж така розкіш. Така правда,… які взагалі осоружні,огидливі на сцені ваші українці, ви б зовсім одцурались цієї назви…Грубі,дикі мужлани! … Ідійоти! І хоть би один путній, хоть трішки пристойний був. Жодного! Ви розумієте? Жодного!

ТЬОТЯ МОТЯ. (Наталка Ужвій) “Скажіть ,будь ласка, хто ваші українці?... ” “Ви серйозно чи по-українському” “Ваша українська мова –австріяцька видумка…” “У вас і партійці балакають цією мовою? Тоді у вас якась друга партія…” “ Зостанеться єдина, неподільна … СРСР”

«Їхня українізація – це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було...» ДЯДЬКО ТАРАС. «Тільки й слави,що Харків написано,а спитаєш по- нашому– всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокає, какає, – приступу немає». (Актор – Мар’ян Крушельницький)

У 1596 році у Вільні вийшов у світ перший друкований словник, у якому церковнослов'янська мова теж перекладається «простою мовою». Це словник київського вченого Лаврентія Зизанія Тустановського .Дослідники-лінгвісти відзначають старанну і вдумливу роботу над словником. Часом автор не обмежується наведенням перекладного відповідника, а подає ще й пояснення, посилається також і на відповідники з грецької мови. Ось деякі приклади з цього словника: алканіе — исти хотеніе; жажду — прагну, пити хочу; приповедую — оповъдую, ускаржаюся, припоминаю, розмовляю, питане чиню и отповъд одержую. У лексикографії східних слов'ян помітною є праця Памва Беринди «Лексиконъ славеноросскій и именъ Тлъковаше», видана в Києві у 1627 році. Памво Беринда — видатний діяч української культури XVII столітті, лексикограф, поет, перекладач, друкар, гравер. Укладений ним словник є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови того часу. Лексикон Памва Беринди — перекладний церковнослов'янсько-український словник, в якому передусім розкривається значення церковнослов'янських слів, а в другій частині — грецьких, єврейських, латинських та інших, які вживалися у тогочасній літературі. У словнику широко представлені українські відповідники — в основному слова, нерідко наводяться й фразеологізми. Наприклад: кровъ: домъ, стеля, покры[т]е, драгаръ, дахъ, намътъ; люботрудіє: працовитостъ, коханъеся в [ъ] праци. Автор наводить і пояснює також фразеологізми церковнослов'янської мови: рещи глаголъ: мовити слово; ничтоже къ мнъ се: мнъ до того нъчого.    

«рідне слово «пристрій» ви на апарат обернули,а забули,як в народній мові про це говориться? Що без пристрою і блохи не вб'єш, а ви думаєте апаратом,га? По газетах читаю—слово “просорушка” за “шеретовку” править,і це така українізація…? Самі ви не шеретовані,і мова ваша радянська нешеретована…”

-- Мазайло-Квач,Улю! Це ж таке оригінальне, живе, демократичне прізвище… Взагалі українські прізвища оригінальні,змістовні,колоритні…Рубенсівські –от!.. Убийвовк,наприклад,Стокоз,Семиволос,Загнибога…! А німецькі хіба не такі,як українські: Вассерман – вода-чоловік, Вольф— вовк. А фр.: Лекок– півень. Мокій(А.Борисенко. Харківськиий театр ім.Т.Шевченка,1989р.)

Олександр Довженко. “Звенигора”,”Земля”, “Україна в огні”, “Повість полум'яних літ”, “Зачарована Десна”

Театр –необхідна ланка в процесі духовного зростання народу , він зв'язаний із розвитком української інтелігентної мислі (За Л.Курбасом).

Актуальна цитата Ігор Померанцев, поет,прозаїк,публіцист,громадянин світу.