Презентація на тему:
Ф.М.ДОСТОЄВСЬКИЙ.ЗЛОЧИН І КАРА

Роботу виконала Буга Любов Петрівна, вчитель світової літератури Монастирищенського НВК “Ліцей - ЗОШ I-III ступенів “Ерудит” Презентація до уроків за романом Ф.М. Достоєвського “Злочин і кара”

“Мене називають психологом,я лише реаліст у вищому сенсі…” Ф.М.Достоєвський Частина 1(короткий біографічний нарис)

Народився 30 жовтня 1821 в Москві в сім'ї лікаря Маріїнської лікарні для бідних. Батько, Михайло Андрійович, з духовного сану, отримав дворянське звання в1828 році. Придбавши в 1831-1832 рр.. невеликий маєток у Тульській губернії, жорстоко поводився з селянами, в 1839 році, за переказами, він був убитий своїми кріпаками. Саме зі смертю батька пов'язаний перший напад епілепсії, хвороби, яка переслідувала Достоєвського до кінця життя. Мати Марія Федорівна, дівоче прізвище Нечаєва –із сім”ї купців, померла в 1837 р 1838 - Достоєвський разом із старшим братом Михайлом поступає у Петербурзьке військово-інженерне училище 1843 - після закінчення училища Достоєвського зараховують на службу до креслярсько інженерного департаменту, роте через рік він йде у відставку. 1844 – опублікований переклад роману Бальзака "Евгенія Гранде"

1846-опублікований перший роман Достоєвського "Бідні люди". У цьому ж році виходить повість "Двійник". Пізніше з'являються "Білі ночі" (1848) і "Неточка Незванова" (1849). 1847 - Достоєвський починає відвідувати товариство М. В. Петрашевського. На цих зборах обговорюються політичні, соціально-економічні, літературні та інші проблеми 1848 – стає активним учасником зборів петрашевця Н.А.Спєшнєва 1849 - Достоєвський разом із іншими петрашевцями заарештований. Під час слідства письменник заперечує всі пред'явлені йому звинувачення. Він не зраджує нікого із своїх товаришів, посилаючись на непоінформованість. Але військовий суд визнає Достоєвського "одним з найважливіших злочинців" і, звинувачує його в злочинних задумах проти уряду, засуджує до страти. Проте особисто імператор Микола I виголошує: « Помилувати в ту хвилину, коли все буде готове до виконання страти». Інсценування страти відбулося 22 грудня 1849 року. Її замінили 4-річною каторгою з подальшим визначенням у рядові.

1850-1854 - Достоєвський відбуває покарання в Омському острозі. Потім його зараховують солдатом в Сибірський лінійний батальйон. У цей час Достоєвський - відомий письменник і завдяки цьому він стає другом обласного прокурора Врангеля, який був присутній на розстрілі петрашевців взимку 1849 року. Це дає Федору Михайловичу можливість бувати у вищому світі (де він знайомиться і з Ч. Валихановим, видатним казахським діячем, з яким підтримує зв'язок і після заслання). Завдяки цьому знайомству, рядовий Достоєвський 1 жовтня 1856року отримує офіцерський чин, а трохи раніше йому було повернуто дворянський титул. . 1859 –Достоєвський отримує дозвіл на переїзд до Твері, а згодом і до Петербургу; Тут він публікує повісті "Дядюшкин сон" (1859), "Село Степанчиково и его обитатели" (1859), роман "Униженные и оскорблённые" (1861). 1861-1862-з'являється найбільше твір, написаний незабаром після каторги і про каторгу - "Записки із Мертвого дому".

1862-1863 - Достоєвський подорожує по Європі з Аполлінарією Сусловою. Незабаром вона змушена поїхати від нього із-за сильної пристрасті Достоєвського до рулетки (він програв усе, навіть її коштовності). . У ці роки він зближується з літературним критиком Григорьєвим. Повернувшись до Росії, Достоєвський бере активну участь у суспільному житті. 1861-Достоєвський разом з братом Михайлом видає журнал "Время". У квітні 1863 року журнал «Время" був закритий цензурою за статтю "Фатальне питання", присвячену польському повстанню. 1864-1865 - Михайлу Достоєвському вдається отримати ліцензію на випуск нового журналу, який став називатися "Епоха". Одним зі співробітників є знову Федір Михайлович, який в цей же час пише "Записки з підпілля" (1864). Залишившись через програш у рулетці без засобів до існування, Достоєвський укладає з книговидавцем Стелловським договір, за яким письменник зобов'язується до 1 листопада 1866 написати новий роман, який мав увійти до друку зібрання всіх творів. У разі невиконання цього пункту договору письменник на дев'ять років втрачає право власності на всі свої твори. Коли до закінчення строку залишається місяць, Достоєвський за порадою друзів наймає стенографістку і за 28 днів надиктовує її роман "Гравець"

1867-Достоєвський одружується з Сніткіною (перша дружина Достоєвського М. Д. Ісаєва, на якій він одружився ще на засланні, померла в 1864 році від туберкульозу). 1867-1871 - ці роки письменник разом з новою дружиною, рятуючись від кредиторів, проводить за кордоном, лише зрідка приїжджає до Росії. Вони живуть то в Дрездені, то в Берліні,то в Базелі, Женеві та Флоренції. Він стає свідком франко-пруської війни, Паризької Комуни 1871 року. Лише в кінці 1871 року, після того як письменнику вдається частково розплатитися з кредиторами, він повертається до Петербургу 1873-1874-Достоєвський редагує журнал "Громадянин", де починає друкувати "Щоденник письменника", який окремими розділами продовжував видавати щомісяця в 1876-1877, один випуск у 1880, один – в 1881. А.Г.Сніткіна

Кабінет Ф.М.Достоевського

Пам”ятник Ф.М. Достоєвському Очерки: книга«Записки из Мертвого дома» (1860—62, полностью — 1862) «Зимние заметки о летних впечатлениях» (1863) Публицистика и литературная критика, в т.ч. статья «Книжность и грамотность» (ст. 1—2, 1861) «Дневник писателя» (1873—81, с 1876 отд. выпусками, в 1876—77 ежемесячно; включал, в частности, статьи «Старые люди», 1873; «Несколько слов о Жорж –Занде », 1876;циклы статей об «Анне Карениной» Л. Н. Толстого и о Н. А. Некрасове, оба—1877) Речь о Пушкине (1880)

Романы: «Бедные люди» (1846) «Униженные и оскорбленные» (1861) «Игрок»(1866) «Преступление и наказание» (1866) «Идиот»(1868) «Бесы»(1871—72) «Подросток»(1875) «Братья Карамазовы» (1879—80) Повести: «Двойник»(1846) «Хозяйка»(1847) «Слабое сердце» (1848) «Белые ночи» (1848) «Неточка Незванова» (1849, не законч.) «Дядюшкин сон» (1859) «Село Стенанчиково и его обитатели» (1859) «Записки из подполья» (1864) Рассказы: «Господин Прохарчин» (1846) «Ползунков»(1848) «Честный вор» (1848) «Маленький герой» (1849, опубл . 1857) «Скверный анекдот» (1862) «Вечный муж» (1870) «Бобок»(1873) «Мальчик у Христа на елке» (1876) «Кроткая»(1876) «Сон смешного человека» (1877)

Пам”ятники Фeдору Михайловичу Достоєвському.

Робота над змістом роману “Злочин і кара” Частина 2( визначення жанру романа)

Зміст теорії Раскольнікова, або який жанр роману «Злочин і кара»

Жанр роману Детективний; Любовний; Соціально-побутовий; Психологічний; Філософський; Релігійний; ?

«Адже природу поправляють і направляють, а без цього довелося б потонути в забобонах. Без цього ні одної великої людини не було б»

«« Возлюби, перш за все одного себе, то й справи свої зробиш як слід і кафтан твій залишиться цілим ... »

«Людині все дозволено ...»

«...« Надзвичайна »людина має право ... дозволити своїй совісті переступити ... через інші перешкоди, і єдино в тому тільки разі, якщо виконання її ідеї (іноді рятівною, може бути, для всього людства) того зажадає ...»

«... Люди, за законом природи, поділяються взагалі на два розряди: на нижчих (звичайних) ... і власне на людей, то є дар чи талант сказати у середовищі своєму нове слово ... Але якщо йому треба, для своєї ідеї, переступити хоча б і через труп, через кров, ... може дати собі дозвіл через кров ... »

«Та тут арифметика!» (За одне життя - тисячі життів, врятованих від гниття і розкладання. Одна смерть і сто життів натомість).

« Відсталі маси не проймеш теорією, їм потрібен досвід «Що таке закон? Вираження волі панівних класів ».

«Тому кожен, хто намагається зруйнувати цю єдність ..., хто прагне до відділення від нього окремої частини ..., він ворог, заклятий ворог держави ... І ми будемо знищувати кожного такого ворога ..., ми будемо знищувати увесь його рід, його сім'ю».

«Здобути душу народу можна тільки, якщо одночасно з боротьбою за власні позитивні цілі повести боротьбу за знищення тих, хто є противниками наших цілей».

«Та тут арифметика!» (За одне життя - тисячі життів, врятованих від гниття і розкладання. Одна смерть і сто життів натомість). Скільки життів забрала ця теорія?

«Відсталі маси не проймеш теорією, їм потрібен досвід». «Що таке закон? Вираз волі панівних класів ». Скільки життів забрала ця теорія? 21-25 мільйонів

«Тому кожен, хто намагається зруйнувати цю єдність ..., хто прагне до відділення від нього окремої частини ..., він ворог, заклятий ворог держави ... І ми будемо знищувати кожного такого ворога ..., ми будемо знищувати увесь його рід, його сім'ю». 32 мільйони Скільки життів забрала ця теорія?

«Здобути душу народу можна тільки, якщо одночасно з боротьбою за власні позитивні цілі повести боротьбу за знищення тих, хто є противниками наших цілей». 30-46 мільйонів Скільки життів забрала ця теорія?

Жанр роману «Злочин і кара» Соціально-побутовий; Детективний; Любовний; Психологічний; Філософський; Релігійний; ?

Жанр роману «Злочин і кара» Попередження Пересторога

Частина 3 (історія створення соціально-психологічного конфлікту, сюжет і композиція, ідейні антиподи і “двійники, проблеми ,порушені у романі)

Історія створення соціально-психологічного конфлікту у романі Висновок: “Божа правда, земний закон бере своє,-і він(Раскольніков) закінчує тим, що сам на себе доносить, Доносить аби загинути на каторзі, аби возз”єднатися з людьми, “Злочинець сам вирішує взяти на себе муки, щоб спокутувати скоєне” Ф.М.Достоєвський 9 жовтня 1859р Задумав на каторзі “Я задумав його на каторзі лежачи на на- рах в тяжкі хвилини печалі…” Липень, 1865р. Розпочав у Вибадені “ сиджу в готелі, кругом борги, грошей нема…” 1866 рік Закінчив у Петербурзі “Я впевнений, що сюжет мій частково виправдовує сучасність “Все серце моє з кров”ю вкладається у цей роман”. Ідея роману:”Це психологіч- на сповідь одного злочину”. Конфлікт роману: 1.Чому вбив? 2.Які ідеї привели до вбивства? 3.Чи винен у скоєному зло- чині?

Сюжет і композиція роману Всі сюжетні лінії роману тісно переплетені, так що усі герої перебувають у постійних взаємостосунках, які в тій чи іншій формі виявляються причетними до долі головного героя роману і віддзеркалюють порушені соціальні, морально-філософські проблеми. Композиція твору побудована на прямих та підсвідомих діалогах героя роману з його антиподами – Разуміхіним, Порфирієм Петровичем, Сонею Мармеладовою та «двійниками» - Лужиним, Свидригайловим, Лєбєзятніковим Особливості композиції Роман складається з шести частин й епілогу, дія проходить протягом двох тижнів. Достоєвський вдається до згущення дії в часі й просторі «щільність досягається не нанизуванням подій одна на одну, а розтягуванням кожної окремої з них за рахунок докладного опису найдрібніших її компонентів» (один день описується більше 100 сторінок).

Антиподи «Двійники» (особи, життєва філософія і і поведінка яких спростовує людино ненависницьку теорію головного героя) (особи, в яких є продовження теорії аморальної зверхності і вседозволеності)

Теорія Раскольнікова

Проблеми індивідуалізму і егоїзму Колишній студент, дворянин, товариш Раскольнікова по університету. Готовність пожертвувати собою за ради допомоги скривдженим і знедоленим. Добра, весела, безкорислива, розумна людина. Душа, яка здатна відгукнутися на страждання. Знаючи підозри слідчого, що до причетності Раскольнікова до вбивства лихварки та її сестри намагається виправдати його, щиросердечно пояснюючи усі його вчинки хворобою. Бере під опіку матір і сестру Раскольнікова, закохується в Дуню. P. S. І пізніше одружується з нею Тип ділка і капіталіста. Принцип життя «все дозволено» Найбільша цінність в житті – гроші. «Наука ж каже: полюби, передусім, самого себе, оскільки усе на світі на особистому інтересі засновано…». Егоїстичні сподівання: Після страждань, які пережила Дуня повністю підкорити собі. «чарівна привабливість доброчесної і освіченої жінки допоможе його кар’єрі». «…вигідніше брати дружину з убогості, щоб потім над нею володарювати»

Соціальні проблеми Соціальні проблеми

Філософські, загальнолюдські проблеми Донька Мармеладова, повія. Непорушна опора – віра в Бога. Душа чиста і не розбещена. Чітко усвідомлює межу між добром і злом. Змушена була принести себе в жертву заради власної сім’ї (піти на злочин, стати повією). Симпатизує всім, навіть тим, які давно втратили повагу до себе. Докладає найбільших зусиль для порятунку загубленої душі Раскольнікова Дворянин, колишній поміщик. Його кредо – «зривати «квіти насолоди», щоб потім кидати їх в придорожню канаву» «…Я нічиєю думкою особливо не цікавлюсь…» «У розпусті є щось постійне, основане на природі» Виправдовує себе. Насильство Говорять: причетний до справи «з застосуванням звірячого, і так би мовити фантастичного душогубства»(винен у самогубстві лакея Пилипа, жорстоко образив дівчину, отруїв свою дружину Марфу Петрівну) Виявляє доброчинність: Врятував Дуню від ганьби Взяв на себе облаштування долі родини Мармеладових. Безкорисливо добрий до оточуючих. Переживає почуття муки совісті страху, порочного кохання

Трагедія сім’ї Мармеладових

Примітка: хрестик на стрілці означає розрив зв’язку між Раскольніковим і річчю

Грішна людина на шляху до Бога

Доля Свидригайлова – попередження Раскольнікову про те, що шлях обраний ним, - фальшивий, і веде до всебічної порожнечі і смерті. Аби стати по-справжньому вільним, треба прийняти Христа. Правильний вихід – у прийнятті Євангелія (В образі Раскольнікова вгадуються риси Лазаря, а його теорія ототожнюється з хворобою цього біблійного персонажу. Чотири дні, проведені Лазарем у труні, відповідають чотирьом дням, які прожив у лихоманці Расколніков у своїй труні – кімнаті). Смерть Свидригайлова означає загибель зла у душі Раскольнікова: тільки після самогубства цього двійника він вирішує зізнатися у скоєному злочині. Світ Раскольнікова визволяється від темноти і відкривається Воскресінню.

Частина 4 (ілюстрації)

Петербург Достоєвського

Волков «Сенная площадь» Ульянов «Весною на околиці Петербурга»

«У питейного дома» Невідомий художник В.Пєров «Утопленница»

Соня із свічкою. Художник Д. О. Шмарінов. 1936 Розгляньте уважно портрет Соні. Який із епізодів роману зображений художником? Чи вдалося йому добитися емоційності та драматизму в створенні портрета Соні?

Раскольніков. Художник Д.О.Шмарінов. 1936р. Прокоментуйте зміст ілюстрації Д.О.Шмарінов - автор циклу ілюстрацій до роману Достоєвського. П.М.Боклевський (1816-1897)- один із перших, хто зробив ілюстрації до роману Достоєвського.

Стара-лихварка. Художник Д. О. Шмарінов. 1936 Лихварка. Художник П.М.Боклевський.80-рр поч.XIX ст.. Порівняйте зображення двох художників.Як виглядає стара лихварка? Хто із художників вдаліше зобразив портрет героїні роману? Чому?

Раскольніков і міщанин, який назвав його вбивцею. Художник В.І.Порфір”єв.1881. Раскольніков і міщанин Художник Д.О.Шмарінов. 1936р. Перед вами 2 малюнки, які розкривають зміст одного епізоду. Першиий малюнок за словами письменника вдалий. Чому? Який малюнок, на ваш погляд, влучніше передає зміст сюжету? Отзыв Ф.М.Достоевского о рисунке В,И.Порфирьеве,сделанном для журнала «Оcколки»(1881,№2):”Помещенный Вами эскиз весьма недурен”.

Раскольніков на сходах. Художник Д.О.Шмарінов. 1936р. Двір старої лихварки. Художник Д.О.Шмарінов. 1936р. “ В изображении главных действующих лиц я добивался такого выделения нескольких характернвых черт в силуэте, в костюме, в жесте, чтобы по этим характерным чертам герои узнавались бы в маленьких рисунках, где они изображены общим планом”(Д.О.Шмарінов) Розгляньте два малюнки. Чи вирішив автор своє завдання?

1.Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Зарубіжна література. 5-12 класи (За ред.Ю.І.Ковбасенка,Н.О.Півнюка,К.Н.Баліної,Г.В.Бідківської).К: Перун.2005 2.Пронкевич О.В. Зарубіжна література ХІХ ст.:Підручник для 10 класу.-Педагогічна преса, 1999. 3.Зарубіжна література: Хрестоматія. 10 клас/ Упор. І.Л. Столій. – Харків: Ранок,2001. 4.Елизарова М.Е., Колесников Б.И., Гритчук М.А. и др. История зарубежной литературы ХІХ века. М.:Просвещение,1972. 5.Лебедев Ю.В. Литература:Учебное пособие для 10 класса.-М.:Просвещение,1992. 6.Монахова О.П.,Малхазова М. В. Русская литература ХІХ века в трех частях.-М.: Марк, 1994. 7.Философский словарь.-М.:Просвещение, 1988. 8.Маленкова Л.И. Человековедение.- М.: ТОО Интел Тех, 1993. 9.Есин А.Б. Психологизм русской классической литературы.-М.:Просвещение,1988. Бібліографія