Презентація на тему:
Джон Кітс "Про коника та цвіркуна"

«Про коника і цвіркуна» Поетизація образу природи у вірші

коник цвіркун

- Доброго дня, друзі! Я радий зустрітися з вами і поспілкуватися.

- Народився я 31 жовтня 1795 року у сім’ї типового представника англійського суспільства «середнього класу».

- Нажаль, у підлітковому віці я став круглим сиротою. Невдовзі по-мерли мої старший та молодший брати. Хоча і були опікуни, але мені довелося рано залишити школу й заробляти на прожиття.

- Спочатку навчався у приватній закритій школі священика Джона Кларка в Енфілді. - Пізніше 4 роки я був учнем лікаря, працював у лікарні, але мріяв лише про літературу.

- З шкільної парти я писав вірші. Перша збірка поезій «Вірші», присвячена природі. Це були наче пейзажні замальовки: річки, ліси, луки, квіти, а над ними в’ються метелики, бджоли, а в небі – жайворонки, ластівки.

«В цій могилі спочиває все, що було смертного в Молодому Англійському Поеті, який на смертному одрі, в гіркоті свого серця, від злісних підступів ворогів, побажав, щоб слова на його могильному камені свідчили: «Тут лежить той, чиє ім'я написано на воді » Останньою волею Кітса дійсно було бути похованим під білим каменем без вказівки імені та дат життя Помер Джон Кітс 24 лютого 1821 року. На його надгробній плиті зображена розбита ліра.

- Що таке оригінал? Авторський текст - Що таке переклад? Пере клад — відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми

Поезія землі не вмре ніколи. Опівдні, як мовчать серед гілок Птахи в гаю, невтомний голосок Обнизує покоси й частоколи. Це коник, він поймає гори й доли, На стернях довгий ведучи танок, А стомиться – стихає на часок У затінку стебла або стодоли. Поезія землі не оніміє: Коли зима в мовчання крижане Поля заковує, цвіркун у хаті Заводить пісню, що в теплі міцніє, Нагадуючи всім, хто задрімне, Спів коника в траві на сіножаті. (Переклад В.Мисика)

Прекрасному на свете нет конца. Едва в палящий полдень присмерели Пернатые – в стогу ли, на стерне ли Вновь чей-то голос радует косца: Кузнечик! Он отныне за певца На летнем торжестве – выводит трели, Шалит, звенит, пока средь повители Не усыпит прохладная ленца. Прекрасному на свете смерти нет. Едва мороз безропотную тьму Сковал под ночь, - опять гремит запечек: Сверчок! Согрелся и поет, сосед; И дремлющему кажется уму – Не умолкает на лугу кузнечик. (Перевод М.Новиковой)

Вовеки не замрёт, не прекратится Поэзия земли. Когда в листве, От зноя ослабев, умолкнут птицы, Мы слышим голос в скошенной траве Кузнечика. Спешит он насладиться Своим участьем в летнем торжестве, То зазвенит, то снова притаится И помолчит минуту или две. Поэзия земли не знает смерти. Пришла зима. В полях метёт метель, Но вы покою мёртвому не верьте. Трещит сверчок, забившись где-то в щель, И в ласковом тепле нагретых печек Нам кажется: в траве звенит кузнечик. (перевод С.Маршака)

Повік не вмре поезія землі: Коли пташки, сховавшись від спекоти, Знесилено принишкнуть у гіллі – Прониже спів покоси й живоплоти. То коник польовий. Його малі Пісні бринять в розкоші літній поти, Аж поки, навішавшись, ніби потай, Хвилинку він спочине на стеблі. Поезія землі не знає смерти: Нехай зимові мряки й холоднечі Скують мовчанням простір неживий, - Забувшися, подумаєш тепер ти, Коли в теплі цвіркун озветься з печі, Що то – на лузі коник польовий. (переклад Г.Кочур)

Сонет – це вірш, що містить 14 рядків. Найчастіше в них ідеться про природу, кохання та роздуми над сенсом життя.