Презентація на тему:
ДЖЕК ЛОНДОН Повість " БІЛЕ ІКЛО"

“Людині, щоб стати людянішою, треба побачити вірність собаки...” Джек Лондон

Повість “Біле Ікло” Джек Лондон написав у 1906 р. Вовчук відданий людям, вміє цінувати добро, здатний жертвувати собою, не вагаючись. Біле Ікло завжди жив у згоді із закладеними від природи інстинктами, з самою природою. У ньому немає нещирості та підступності, його почуття прості. На жаль, цього не можна сказати про людей, з якими зводить його доля.

Глибока незмірна мовчанка панувала над країною, а сама ця країна була така пустельна і непорушна, така самотня й холодна, що від неї навіть тугою не віяло. Тут чувся сміх, але страшніший за всяку тугу,- невеселий, як мороз, холодний і жахливий. То була Пустеля, жорстока, льодосердна північна Пустеля.

Вони йшли мовчки... Гостре виття, неначе голкою, пронизало тишу... Собак знову поменшало... Кожного дня їх ставало все менше та менше.

Залишилося 2 собаки. Білл не витримав... Поміж кущів та ялин, що росли окремими гуртами, з”являвся і знову щезав Одновухий. Пролунав постріл, за ним ще два, почулося страшенне скавуління та гарчання. Тиша знову огорнула безлюдний край...

Генрі задрімав неспокійно.. Коли прокинувся, побачив близько біля себе вовків. Цілу ніч він відганяв зграю запаленими головешками. Хмизу не стало... Генрі приготувався помирати... Спершу він не зрозумів, що сталося... Вовки зникли... Чути було людські голоси, нетерпляче повискування собак.

Воно було інакше, аніж його два брати й дві сестри. У них шерсть мала рудуватий відтінок, а воно цілком вдалося у батька і з усього виводку було єдиним сірим вовченям. Надійшов час, коли батько перестав приносити їжу. Брати й сестри заснули...

Одного разу воно вийшло на світло... Білка, що вибігла з-за дерева, налякала його до нестями... Зовсім випадково воно наскочило на хитро заховане гніздо куріпки: просто впало на нього. Вовченя з”їло весь виводок. Його мало не вбила ласиця. Після бою Кічі з риссю, Біле Ікло зрозумів, що світ жорстокий. Метою життя звірів є пожива. А Закон Пустелі велів: “Їж, а ні – з”їдять тебе”.

Перед ним на задніх лапах мовчки сиділо 5 живих істот,яких він ще зроду не бачив. Одним стрибком вовчиця опинилася серед них. - Кічі! І тоді він побачив, що його мати, ця безстрашна вовчиця, припала до землі й на знак миру замахала хвостом.

Біле Ікло досі не бачив собак, проте з першого погляду відчув, що вони одної з ним породи. Але вони показали, як мало різняться від вовків. Зав”язалася бійка. Дрючками й камінцями люди прогнали собак. Біле Ікло зрозумів, що саме вони встановлюють Закони і підтримують їх дрючками та камінцями. У таборі вовчука обурювало те, що його мати була прив”язана до ломаки.

Дрючки й каміння, що їх кидали люди, літали у повітрі, мов живі. Вігвами вражали його своїми величезними розмірами. Одного разу він підповз до вігваму й уткнувся носом у парусину. Коли потягнув канат, вігвам захитався. Йому стало весело. Одного разу, коли Сивий Бобер розпалював вогнище, Біле Ікло встромив у вогонь носа та язика. Ніколи він ще не відчував такого болю. Та враз йому стало соромно: він збагнув, що таке сміх...

Ліп – Ліп був такої самої породи, що й Біле Ікло. Ліп – Ліп став його кошмаром. Він завжди нападав на Біле Ікло й тішився тим, що перемагав. Всі молоді собаки йшли за забіякою. Ворожнеча з собачим плем”ям навчила Біле Ікло відбиватися одночасно від усіх. Його, немов того кота, не можна було збити з ніг.

НЕВОЛЯ Одного разу Три Орли, напоївши Сивого Бобра, забрав у нього Кічі. Біле Ікло кинувся за човном. Але Боги звикли, щоб їм корилися. Наздогнавши вовчука, він почав його бити. Під градом цих ударів Біле Ікло метлявся з боку на бік, як зіпсований маятник. Неволя навчила Біле Ікло, що потрібно коритися своєму Богові, боронити його тіло та майно.

Восени Біле Ікло втік на волю. Довгий час він не міг знайти ні матері, ні їжі, а тому повернувся назад до Сивого Бобра. Він жив серед людей, сподіваючись, що мати повернеться.

Незабаром Біле Ікло став на чолі запрягу. Він працював ретельно, навчився дисципліни, став покірний та вірний. Собаки вже уступали йому з дороги, і жоден з них, навіть найсміливіший, не наважувався вкрасти у нього м”ясо. Довколишній світ не мав ні тепла, ні любові, був жорстокий.

Красень Сміт був надзвичайно потворний. Природа обдарувала його низьким зростом й неправильних розмірів головою. З дитячих літ він ще не мав прізвиська Красень. Товариші називали його Шпилькою. Він був слабкодух і боягуз. Побачивши Біле Ікло, він вирішив його придбати. Сивий Бобер продав Ікло за бутилку віскі. Два рази вовчук втікав від Красеня Сміта. Але батіг та дрючок працювали поперемінно, і зроду ще Біле Ікло не терпів такого немилосердного побою.

Царство Ненависті Красень Сміт знущався над ним та доводив до сказу своїм сміхом. Тепер Біле Ікло став ворогом усьому живому Він був такий замордований, що сліпо ненавидів цілий світ. Незабаром Біле Ікло став дожидати, коли біля огорожі зберуться люди. Це щоразу провіщало бій.

Красень Сміт добре зважував силу Білого Ікла, бо той завжди виходив переможцем. Одного разу до нього впустили трьох собак, одного по одному. Іншого разу – дорослого, щойно зловленого вовка. Ще йому довелося битися одразу з двома собаками заразом. Йому не давали й хвилини спокою. Якщо він спав, його піднімали гострим ціпком.

Жоден собака не міг збити його з ніг. Після бою з риссю бої припинилися. У клітку впустили собаку. Уперше Біле Ікло не кинувся одразу. Він стояв на місці й розглядав чудного звіра.

Бульдог Черокі був низький, витривалий та впертий. Коли Біле Ікло промахнувся, стрибнувши на нього, Черокі впився зубами у горло вовчука. Тільки завдяки Відону Скотту та його погоничу Мету, Біле Ікло залишився живий. “Чуєте, містере Гаде? Я беру собаку й даю за неї 150 доларів”.

Це було для Білого Ікла початком кінця його попереднього життя, життя, де панувала сама ненависть. Відон Скотт дістався до самої глибини його вдачі й збудив у ньому любов. Він говорив до Білого Ікла. Бог підходив до нього без кола й дрючка. Біле Ікло не били. Щоб виявити свою вірність, Біле Ікло взявся стерегти майно господаря.

Біле Ікло поволі ставав самим собою. Ранками він чекав біля порогу дому, аби лише побачити свого доброго Бога. Одного разу його Бог поїхав... Біле Ікло захворів. Він не хотів ні працювати, ні їсти, аж поки не повернувся Відон Скотт. Коли його хотів викрасти Красень Сміт, Біле Ікло мало того не загриз.

Відон Скотт забрав Біле Ікло з собою у Сан – Франциско. Місто здалося вовчуку кошмаром. Біля будинку Бога Біле Ікло познайомився з двома собаками, але не загриз їх, бо вони були майном господаря. Коллі не давала йому спокою, а Біле Ікло старався ігнорувати її, часом вдавав, що спить. У Відона Скотта він навчився гратися й сміятися.

Відон Скотт любив їздити верхи. Біле Ікло завжди його супроводжував. Коли одного разу інженер упав з коня і підвернув ногу, Біле Ікло привів допомогу. Коли з тюрми втік Джим Голл, Біле Ікло, ризикуючи власним життям врятував батька Відона Скотта.

- Зламано задню лапу, три ребра,і принаймі одно з них простромило легеню. Можливі й інші ушкодження. Я вже не кажу, що три кулі прошили його наскрізь. Він має один шанс вижити на 10 тисяч. Біле Ікло лікували, як людину. Господиня дому назвала його безцінним та спасенним вовком.

Нарешті настав час, і останній пластир було знято. Він силкувався звестися на ноги, але після кількох невдалих спроб упав. Біле Ікло вчився ходити заново. Коли Біле Ікло вийшов з дому, за ним, наче за королем, вийшли всі мешканці будинку. При вході у стайню лежала Коллі, а біля неї вовтузились цуценята. Відон Скотт легенько підштовхнув до нього одне цуценя. Біле Ікло відчув, як його лизнув тепленький язичок. Не знаючи , чому, він теж лизнув цуценя. Цуценята підповзли до нього, а він з поважним виглядом дозволив їм вилазити на його тіло й гратися...