Презентація на тему:
Теорії виникнення суспільства

“Теорії виникнення суспільства” Презентація на тему: Виконала: учениця групи№24 Ладаняк Оксана

Різними є погляди і на причини та процес виникнення суспільства, які зводяться до трьох теорій: 1. Природна - (праця створила людину, перетворивши стадо на культурне угруповання виробників); 2. Божественна - (Бог створив людину, заповів їй матеріальний світ і моральний закон); 3. Космічна - (людство створене інопланетянами, які маніпулюють ним у власних цілях). Ці теорії надто абстрактно, по-філософськи пояснюють виникнення суспільства. Соціологічні наукові концепції по-своєму трактують походження суспільства, апелюють до різних чинників, що зумовлювали цей процес. 1

Суспільство — сукупність усіх засобів взаємодії та форм об'єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та соціальні норми, характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів. Великий внесок у визначення суспільства внесли стародавні мислителі: КОНФУЦІЙ, ПЛАТОН, АРІСТОТЕЛЬ. Конфуцій Платон Арістотель 2

Соціологічна думка від свого зародження постійно намагалася пізна-ти, осмислити сутність, основні засади функціонування, найхарактер-ніші особливості суспільства, як соціального феномену. Античні філософи, зокрема Арістотель, Платон, ототожнювали суспіль-ство з державою; У Середньовіччі поширеною була думка про те, що суспільство ви-никло внаслідок домовленості людини з Богом; у Нові часи побутувала ідея суспільного договору між людьми, внас-лідок якого постало суспільство, хоча деякі філософи - Д. Дідро вважа-ли, що життя людей завжди було суспільним. Дені Дідро Арістотель 3

До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать: — спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою; — цілісність і сталість (єдине ціле); — здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків; — певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв'язків між людьми; — автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток. Із соціологічної точки зору американський соціолог Едуард-Альберт Шілз (нар. у 1911 р.) суспільством вважав об'єднання, що відповідає таким критеріям: — існування його як елемента більшої системи; — ідентифікація з певною територією; — наявність власної назви та історії; — укладення шлюбів між представниками даного об'єднання (суспільства); — поповнення за рахунок дітей, які визнані представниками цього суспільства; — існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда; — єдність загальної системи цінностей (традицій, звичаїв, норм, законів, правил тощо). 4

Якісно нове розуміння категорії «суспільство» запропонувала соціологія в сер. XIX — на поч. XX ст.: О. Конт і Г. Спенсер вважали його динамічним утворенням, що, як і кожний живий організм, перебуває у пос-тійному розвитку, виявляючи здатність до саморегулювання. Е. Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну реальність, що заснована на колективних уявленнях. Для М. Вебера суспільство — це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших лю-дей, дій. Г. Тард розумів суспільство як продукт взаємодії індивідуальних свідомостей через передавання людьми один од-ному переконань, прагнень, спонукань . За К. Марксом, суспільство — це живий організм, сутністю якого є залежність усіх соціальних підсистем від еко-номічної; це сукупність відносин між людьми, що формуються та історично розвиваються у процесі спільної діяль-ності. О. Конт Г. Спенсер Е. Дюркгейм М. Вебер Г. Тард 5

Різні аспекти суспільства як соціологічного феномену є предметом багатьох сучасних досліджень. Залежно від погляду на суспільство, як фундаментальну категорію соціології, формувалися відповід-ні теорії сутності суспільства, у розвитку яких простежується три періоди: 1. Кінець XVIII — початок XX ст. Соціологія функціонувала, як сукупність поглядів щодо промислового суспільства. Всі тодішні теорії виходили з того, що суспільство, яке зарод-жується, має індустріальний характер, а економічна система визначає тип суспільства, задає принцип суспільного порядку. 6

2. 20-ті — кінець 60-х років XX ст. Учення цього періоду зосереджувалися на фіксації нових специфічних рис, явищ, зумовлених переходом до стадії організованого капіта-лізму, передусім в економічній сфері. Суспільство вони тлумачили, як державно-монопо-лістичний (з точки зору форми власності), організований (з огляду на соціальні та еконо-мічні процеси), зрілий, розвинутий капіталізм, як менеджеріальне суспільство (врахову-ючи домінуючу професію у всіх галузях), як суспільство масової культури. 7

3. 70—90-ті роки XX ст. На цьому етапі виникають «концепції інформаційного суспіль-ства» (теорії Д. Белла, Р. Дарендофа, Е. Тоффлера, Ф. Ферроратті та ін.), які фіксують трансфор-мації в економічній системі, структурі формальної та неформальної влади, ін-формаційній сфері. Вони розглядають інформаційне суспільство як особливу стадію іс-торичного та со-ціально-економічного розвитку людства Д. Белл Р. Дарендоф Е. Тоффлер Ф. Ферроратті 8

На думку американського соціолога Елвіна Тоффлера , структуру суспільства визначають такі компоненти: 1) техносфера (енергетична підсистема, система виробництва, розподілу); 2) соціосфера (різні соціальні інститути); 3) біосфера; 4) сфера влади (формальні й неформальні інститути політики); 5) іносфера (системи інформації та соціальної комунікації); 6) психосфера (сфера міжособистісних стосунків). 9

Усі перелічені структурні елементи рівнозначні та рівноправні. А саме завдяки структурі суспільство якісно від-різняється як від хаотичного скупчення людей, так і від інших соціальних явищ. Соціальна структура визначає стабільність суспільства як системи, що функціонує та розвивається за власними законами. Існує й цілком протилежна точка зору на цю проблему. Наприклад, Т. Манн вважає, що, якби це було можли-вим, він зовсім відмовився б від категорії «суспільство», позаяк воно не є соціальною системою. А оскільки не-має системи, то не існує й рівнів чи підсистем. Тому найточнішими щодо вивчення структури та історії сус-пільств будуть термінологічні пояснення взаємовідносин чотирьох рівнозначних джерел влади — ідеологічних, економічних, політичних, військових. У кожний конкретний історичний момент можливе різне їх співвідношен-ня, що і визначає конкретну історичну якість суспільства. Т. Манн 10

На думку представників сучасної американської соціології, у XX ст. сформувалася так звана «парадигма людської винятковості», сутність якої визначається екологічними залежностями та обмеженнями. Згідно з нею людина, іс-тотно відрізняючись від тварин, здатна розпоряджатися собою і діяти як завгодно для досягнення мети. Соціокультурне середовище, соціальні та культурні чинники є головними для неї, що змушує інколи ігнорувати біо-фізичне середовище. Позаяк усі проблеми можна вирішити за допомогою науки, соціальний і технологічний прог-рес ніщо не може обмежити. Однак сучасний стан суспільства, людини і довкілля доводить наукову неспроможність абсолютного протиставлення суспільства і природи, ресурси якої не безмежні. Розмежовуючи категорії «суспільство», «держава», «країна», слід виходити з того, що «країна» —поняття, яке є пере-важно географічною характеристикою частини нашої планети, а «держава» — категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Співвідношення між даними категоріями визначає типологізацію суспільств. 11

Проблема типологізації суспільств передбачає, з одного боку, відокремлення понять «суспільство», «природа», «держава», «країна», з іншого — з'ясування співвідношення між ними. Людина і суспільство є частиною природи, але помилково було б ототожнювати їх з природою. Адже, коли йдеться про природу у широкому сенсі (природна єдність світу, всієї дійсності), то лінія «суспільство — природа» відображає те, що людина і суспільство виникли з природи. Суспільство при цьому перебуває у тісному зв'язку та взаємодії з природним середовищем і не може функціонувати, розвиватися поза ним, оскільки і природа, і суспільство підкоряються єдиним фундаментальним законам. Але розуміння природи у вузькому сенсі (частина реального світу, природно-географічне середовище) передбачає визнання того, що людина є не стільки біологічним, скільки соціальним творінням, а буття суспільства — це своєрідне соціальне буття, котре не можна зводити до тільки біологічного існування. 12

Афоризми про суспільство «Жити в суспільстві і бути вільним від суспільства не можна» «Суспільство не може звіль-нити себе, не звільнивши кожну окрему людину» В.І. Ленін Ф. Енгельс 13

«Суспільство завжди знахо-диться в змові проти людини. Конформізм вважається доб-рочесністю; упевненість в собі - гріхом. Суспільство любить не людину і життя, а імена і зви-чаї» «Суспільство - зведення каме-нів, яке обрушилося б, якби один не підтримував іншого» ЭМЕРСОН, РАЛФ УОЛДО Сенека Анней Луцій 14

«Рівність — це єдина і міцна основа для суспільного устрою, для порядку, законності, добрих звичаїв і відбору на високі посади людей, які справді для них придатні» «Світло й тьма, тління і вічність, віра і безчестя складають світ цей і потрібні одне для одного» Б. Шоу Г.С. Сковорода 15

Розмежування цих понять дає змогу правильно зрозуміти двоєдину — природ-но-соціальну — основу людини та суспільства, не допустити, як ігнорування при-родних засад у людині та суспільстві, так і заперечення вирішальної ролі соці-ального у цій єдності. На певних етапах розвитку соціології домінували різні точки зору, то абсолютно відриваючи людину, суспільство від їх природ-них основ, то абсолютизуючи місце і роль біологічного на противагу соціальному. Впу-7/калуш/2013 16