Презентація на тему:
Тичина Павло Григорович

Тичина Павло Григорович (1891 — 1967) Український поет Перекладач Публіцист Громадський діяч Новатор поетичної форми.

Павло Тичина народився в селі Піски на Чернігівщині 23 січня 1891 р. (традиційна дата 27 січня є датою хрещення, так записано в знайденій у Київському міському архіві в справах Комерційного інституту виписці з церковної книги), був сьомою дитиною сільського дяка Григорія. Павло Тичина, 1901 рік

Освіта: У 1901 —1907 pp. він навчався в Чернігівському духовному училищі; у 1907—1913 pp. — у семінарії; у 1913р. Тичина вступив до Київського комерційного інституту;

Життєва стежина поета Працював обліковцем Чернігівського губернського земства,підробляв помічником хормейстера в театрі М.Садовського, завідувачем відділу хроніки газети «Нова рада», редактором журналу «Світло».       З 1912 р. Тичина починає друкуватися в журналах «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Українська хата», «Основа» та ін.       Восени 1916р. повертається до Києва, працює помічником хормейстера в театрі М. Садовського, знайомиться з Л. Курбасем, композитором К.Стеценком, під впливом «Лісової пісні» Лесі Українки починає писати драматичну поему «Дзвінко блакитне». У 1918р. Тичина став членом редколегії газети «Рада», вийшла перша книжка його віршів «Сонячні кларнети», яка була зустрінута критикою з ентузіазмом.       Автопортрет, 1922 рік

Марія Тичина, мати Павло Тичина та Євген Тичина. 1929 рік Павло Тичина з першою вчителькою Серафимою Морачевською. 1930 рік

 У 1923р. він переїздить до Харкова, стає членом редколегії щойно організованого місячника «для широких кіл інтелігенції» — «Червоний шлях», бере активну участь у громадсько-культурному житті (працює в щойно заснованій тоді Українській асоціації сходознавства). У роки Великої Вітчизняної війни П. Тичина під час евакуації перебував в Уфі. Одним з найвизначних творів поета цього періоду була поема «Похорон друга» (1942). З 1929 р. поет є дійсним членом Академії наук України. У галузі історії літератури та критики залишив по собі значну есеїс-тичну спадщину. Протягом 1943—1948 pp. Тичина очолював Міністерство освіти України.

Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967р. в Києві Надгробок Павла Тичини на Байковому цвинтарі в Києві

Аналіз творчості: Перші відомі нам вірші Тичини (з тих, що збереглися) датовані 1906 — 1908 pоками, і серед них, ще геть "невстояних" і в формі, і в змісті, є така маленька перлина, як "Блакить мою душу овіяла". Перші публікації його поезій, як вже відзначалось, з'являються 1912 року в кількох тогочасних журналах ("Літературно-науковий вістник", "Рідний край", "Українська хата"). Більшість віршів, що передували першій збірці поета, побачили світ лише в посмертному виданні — складеній "із недрукованого та призабутого" книжці "В серці у моїм..." (1970). "Сонячні кларнети" (1918) явили читачам поета з уже сформованою оригінальною творчою індивідуальністю. Наступна книга його віршів — "Плуг" (1920). Одночасно з "Плугом" вийшов тоненькою книжечкою цикл віршів у прозі "Замість сонетів і октав", який був написаний, можна гадати, в 1918 році.

Наступна збірка поезій П. Тичини — "Вітер з України" (1924). Після невеликої, багато в чому експериментальної збірки "Чернігів" (1931), де автор нерідко зумисне оголював поетичне слово, звільняв його від "традиційної" образності та деяких інших атрибутів віршованої мови, 1934 року виходить нова книга його віршів — "Партія веде", яка в підзаголовку називалася — "Пісні, пеани, гімни". Наступні книги поета вийшли в передвоєнні роки: "Чуття єдиної родини" (1938, Державна премія СРСР 1941 року) та "Сталь і ніжність" (1941). У роки Великої Вітчизняної війни, живучи в м.Уфі (до 1943 року там перебували тоді Академія наук УРСР та Спілка письменників України), П.Тичина працює з великою енергією, в нього виходять: книга публіцистики "Творча сила народу", 1943; видане одночасно трьома мовами — російською, башкирською й українською — дослідження про класика башкирської літератури "Патріотизм у творчості Мажита Гафурі", 1942; збірки віршів "Перемагать і жить", 1942; "День настане", 1943; поема "Похорон друга", 1943.

Післявоєнні книги поета: "І рости, і діяти" (1949), "Могутність нам дана" (1953), "Ми — свідомість людства" (1957), "Зростай, пречудовний світе" (1960), "Комунізму далі видні" (1961), "Срібної ночі" (1964) та інші. Крім оригінальних поезій, у спадщині Тичини — численні переклади (О.Пушкін, Є.Баратинський, О.Блок, М.Тихонов, М.Ушаков, Я.Купала, Я.Колас, "Давид Сасунський", О.Ованесян, О.Туманян, А.Акопян, I.Чавчавадзе, А.Церетелі, К.Донелайтіс, С.Неріс, А.Венцлова, I.Вазов, X.Ботев, Л.Стоянов та ін.). Помітне місце в цій спадщині посідають також публіцистика, літературознавча есеїстика (книжки "Магістралями життя", "В армії великого стратега", посмертно видані "З минулого — в майбутнє", "Читаю, думаю, нотую") і досить об'ємні матеріали щоденниково-мемуарного характеру (видання 1981 року "З щоденникових записів" та інші).

Основа художнього успіху П.Тичини полягає в тому, що він, вбираючи, як губка, в свою художню систему найосновніші досягнення поетичної форми кінця XIX - початку XX ст., зумів у символістських пошуках вибрати для себе найцінніше, піднести його на новий, вищий рівень. Одночасно поет зберіг те основне, чого не могли зберігти символісти, - образну сутність слова. Більше того, П.Тичина зробив те, чого так довго і без особливих успіхів домагалися декаденти, - знайшов не бачений досі синтез словесних і музичних способів вираження. П.Тичина досяг такого синтезу саме тому, що "озвучував" поетичний твір не тільки через сонорику слова, а й через його семантику.

Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини в Києві

Шануючи пам'ять поета, його земляки відкрили в селі Піски Бобровицького району музей і пам'ятник письменника. У Чернігові на фасаді будинку №40, на вулиці Свердлова, де колись розміщалася Чернігівська духовна семінарія і де навчався майбутній поет, встановлено меморіальну дошку. Засновано літературну премію імені Павла Тичини республіканського значення. 3 лютого 1981 року засновано стипендію імені Тичини. 16 квітня 1981 року Постановою Ради Міністрів УРСР Бобровицькій районній бібліотеці надано ім'я Павла Тичини.