Презентація на тему:
Степан Васильович Процюк

Степан Васильович Процюк

Степан Процюк (1964 р.н.) – прозаїк, поет, есеїст. Степан Васильович Процюк народився 13 серпня 1964 року на Львівщині. Закінчив Івано-Франківський педінститут та аспірантуру Інституту літератури НАН України. Викладає сучасну українську літературу в Прикарпатському університеті (Івано-Франківськ).

Степан Процюк є автором п′ятнадцяти книг 1. «На вістрі двох правд»(1992 р.) 2. «Апологетика на світанку»(1995 р.) 3. «Лицарі стилосу і кав′ярень» (1996 р.) 4. «Переступ у вакуумі»(1996 р.) 5. «Завжди і ніколи» (1999 р.) 6. «Шибениця для ніжності» (2001 р.) 7. «Серафими і мізантропи» (2002 р.) 8. «Інфекція» (2002 р.) 9. «Тотем»(2005 р.) 10. «Жертвопринесення» (2007 р. 11. «Канатоходці» (2007 р.» 12. «Марійка і Костик» (2008 р.) 13. «Залюблені в сонце» (2008 р.) 14. «Аргонавти» (2008 р.) «Степан Процюк про Василя Стефаника, Карла-Густава Юнга, Володимира Винниченка, Архипа Тесленка, Ніку Турбіну» (2008 р.) Окремі твори Степана Процюка перекладені іноземними мовами ( російська, польська, словацька, азербайджанська, німецька).

На думку самого автора, його проза - це питання віри і збіг з певним читацьким психотипом. Сучасна література у сучасному шаленому світі не може, з його точки зору, бути недозрілою інфантою чи дитятком із молочними зубами. Адже у світі, де безперервно вивітрюються цивілізаційні парфуми, давно розгублені сентиментальні ілюзії. С.Процюк як людина сентиментальна і вразлива стає автором, котрий намагається без прикрас і лакувальницького макіяжу заглянути у душу сучасної людини, зокрема української.

Невід'ємним елементом прози С.Процюка є часто екстравагантні та ексцентричні любовні історії. Як зізнається сам автор: «…в юності пережив майже страждання молодого Вертера », що пізніше значно підсилило його інтерес до копирсання в категоріях "інь" та "янь" і спроб художнього зображення психології і патопсихології стосунків чоловіка та жінки.

Цитати С.Процюка Байдужість. Вона гірша та небезпечніша від ненависті, бо ненависть - це розчарована любов. Байдужість властива не тільки повсякденному життю, але й літературі - вчорашні зірки зараз можуть викликати лише байдужість у читача. Гламур - це туга за раєм. Це форма міщанської релігії. Це спосіб відпочинку для мозку. До речі, серіали типу "Санта-Барбара" використовують для реабілітації невротиків. Дружба - один із потужних чинників, який дає можливість забути про відокремленість і самотність кожної людини в світі. Колись мені сподобалася фраза Мілана Кундери. В нього запитали "Ви комуніст?", а він відповів "Я письменник" - "Ви атеїст?" - "Я письменник" - "Ви релігійний?" - "Я письменник". І так далі. Троянда.Моя улюблена квітка. Я не дуже люблю квіти, та троянду люблю і як квітку, і як символ. Це символ із безліку значень, символ життя і смерті. Це містична квітка.

О.Соловей зауважив : «Степан Процюк — письменник, що у своїх романах (зрештою, як і в есеях, і у колишніх віршах, поемах) небезпечно балянсує поміж Сциллою натуралізму та Харибдою всесвітнього жаху, який усвідомити здатні хіба що обрані… Це щастя мистецьке називається експресіонізмом — бачити суть речей, прагнути щось змінити й одночасно мати цілковите розуміння того, що змінити нічого не можна: адже погода не переміниться, як писав свого часу Генрі Міллер, а задовго до нього — Еклезіяст. Творчість подібних письменників, їх гучні та нестерпні волання в пустелі гидкого міщанського побуту, власне і є тим проґнозом погоди на завтра, до якого слід би нарешті прислухатись, але цього не стається. Людство упевнено крокує до передбаченої апокаліпси… Процюк давно і надійно вписує себе до величної традиції тираноборців, правдолюбців, тих конкістадорів духу, що мають відвоювати для всіх нас нові території — простір, у якому теперішні ліберальні цінності фінансових монополій принципово нічого не будуть варті».

Степана Процюка вважають одним із найконтроверсійніших сучасних письменників-інтелектуалів. Про його творчість написані сотні рецензій і статей. Домінантами його стильової манери вважаються натуралізм та фізіологізм, екзистенційну сміливість. Окремі критики закидають Степану Процюку вульгарність та імітацію щирості, проте насправді це лише «страсті за чистотою духу».