Презентація на тему:
Пісня про рушник Два кольори

Пісня про рушник

Пісня про рушник — твір Андрія Малишка, сповiдь-спогад лiричного героя, у якій матiр дарує синовi рушник, вишитий як символ життєвоï дороги. Рушник пов'язаний iз життєвою долею лiричного героя i з образом його матерi. Цей образ — символ чистоти i любовi, матерi-берегинi, яка дала життя, формувала почуття, творила людину. Лiричний герой поезiï з великою теплотою згадує свою матiр.

Автор даним твором піднімає питання дитинства, а також прощання з батькiвською хатою та материнську тривогу за долю власної дитини. Форма вiрша має велику кількість рефрен i повторів, що наближає його до пiснi. Композитор Платон Майборода написав музику до даної поезiï. Виконавців твору була велика кількість, зокрема Дмитро Гнатюк, Олександр Таранець, гурт Чарівна, Ірина Сказіна, Олександр Малінін, Квітка Цісик та ін.

Рідна мати моя,

Ти ночей недоспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги,

й солов'їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші блакитні твої

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав,

в щебетанні дібров,

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю -

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю -

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Любов для Дмитра Павличка — це любов до матері, рідної Батьківщини, коханої дружини. Ці поняття — невід'ємні, бо вони є частиною його життя, бо вони — його натхнення. Любов поета до рідної землі — безмежна. Безліч віршів він присвятив Батьківщині. У багатьох поезіях звучить думка про те, що для кожної людини наймиліша та земля, на якій вона народилася, виросла: "Земля там найкраща, де вродилась людина". Сам автор говорить, що лише на рідній землі він залишається творцем, бо там панує рідна мова, без якої поет не уявляє іншого життя.

Вірш "Два кольори", який став популярною піснею, вводить нас в коло складної життєвої проблематики. Слова зворушують до глибини душі. Пісня не залишає байдужими нікого. Почуття кохання до жінки лунає в творчості Д.Павличка як радісне, так і сповнене сумом. Для нього кохання - найважливіше почуття на світі. „Любов подібна до природи у своїй вічній красі і молодості. Вона не знає смерті, вона знає лише один закон — закон невпинного оновлення...", — пише поет. Поет не егоїстичний у своєму почутті: він все готовий віддати за свою любов.

ДВА КОЛЬОРИ - популярна українська пісня. Музика Олександра Білаша, слова Дмитра Павличка. Перший виконавець пісні - Анатолій Мокренко.

Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами,

Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними Червоними і чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на свої пороги,

Переплелись, як мамине шиття, Переплелись, як мамине шиття, Мої сумні і радісні дороги.

Мені війнула в очі сивина, Та я нічого не везу додому,

Лиш згорточок старого полотна І вишите моє життя, І вишите моє життя на ньому.