Презентація на тему:
Пісні Марусі Чурай

Пряма й непряма мова

Пряма мова. Способи передачі чужого мовлення

Пряма мова – це чуже мовлення, передане дослівно. Пряму мову супроводжують слова автора, що вказують на те, кому вона належить, та за яких обставин висловлена. Для виділення прямої мови використовують лапки або тире. Якщо в тексті пряма мова йде в рядок (без абзацу), то її беремо в лапки. Пряма мова

Розділові знаки при прямій мові Місце прямої мови в реченні Схеми Приклади Після слів автора А: «П». А: «П?!...» Дівчинкарадісно вигукує: «Весна!» Перед словами автора «П», - а. «П?!...» - а. «Весна!» - радісно вигукує дівчинка. У середині слів автора А: «П», - а. А: «П?!...» - а. Дівчинка радісно вигукує: «Весна!» - і біжитьу сад. Перед словами автора й після них «П, - а, - п». «П, - а, - п?!...» «П, - а. – П» «П?! – а. – П!?...» «П, - а: - П». «П, - а: - П?!...» «А завтра, - радіє дівчинка, -перший день весни». «Мамо!– радісно вигукує дівчинка, -Весна!» «Весна! – радісно вигукує дівчинка, а потім додає: -Як гарно!»

Непряма мова – це чуже мовлення, яке передають не дослівно, а лише зі збереженням основного змісту. Наприклад: 1. Відомий французький письменник Вольтер твердив, що чудово бути скромним, та не слід бути байдужим. Речення з непрямою мовою за будовою є складним реченням, частини якого з’єднано за допомогою сполучників або сполучних слів (займенників, прислівників). При цьому непряму мову завжди наводять після слів автора. Непряма мова. Заміна прямої мови непрямою

Способи заміни прямої мови непрямою Вид речення Приклади Речення з прямою мовою Речення з непрямоюмовою Розповідне «Я знаю тільки те, що нічого не знаю», - любив повторювати Сократ. Сократ любив повторювати, що він знає тільки те, що нічого не знає. Спонукальне «Принесимені, будь ласка, квіти», - попросила мама Оксану. Мамапопросила Оксану, щоб та принесла квіти. Питальне «Типрийдеш до мене?» - запитавя Тараса. Язапитав Тараса, чи він прийде до мене.

Коли замінюємо пряму мову непрямою, то: пропускаємо вигуки, частки, зрідка вставні слова; замінюємо дієслова в наказовій формі іншими формами; пропускаємо звертання або робимо їх членами речення (підметами, додатками); замінюємо займенники першої та другої особи формами третьої особи. ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! У деяких випадках пряму мову недоцільно заміняти непрямою, оскільки може спотворитися зміст висловлення. Наприклад: «Кармелюк! Це Кармелюк! Де він? От він!» - пронеслося в натовпі. Особливості заміни прямої мови непрямою

Цитата – це дослівний уривок із чийого-небудь висловлення або тексту, що наводиться для підтвердження чи пояснення певної думки. Наприклад: 1) Без віри, що гори рушить, малі люди будуть вудити рибку на мілині, гризтися за привілеї та ніколи не знатимуть: «Хто море переплив і спалив кораблі за собою, той не вмре, не здобувши нового добра» (Леся Українка). Цитата як спосіб передачі чужого мовлення

Якщо цитата стоїть при словах автора і є прямою мовою, то при цитаті ставимо розділові знаки, як у реченнях із прямою мовою. Наприклад: «Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні», - писав український філософ Григорій Сковорода. Якщо цитата є частиною речення і зливається зі словами автора, то її беремо в лапки й пишемо з малої букви. Наприклад: У своїх сонетах Максим Рильський часто висловлював «пейзажем те, для чого слів нема людських» (Д. Павличко). Якщо цитату наводимо неповністю, то на місці пропущених слів ставимо три крапки. Розділові знаки при цитатах

Якщо цитуємо віршований текст із дотриманням віршових рядків, то цитату в лапки не беремо. При цьому слова автора розміщуємо на окремому рядку. Наприклад: Не жди ніколи слушної пори – Твоя мовчанка може стать ганьбою! – писав український поет Дмитро Павличко. ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Цитати використовуємо як авторитетне підтвердження чи заперечення власних суджень. На письмі цитату здебільшого беремо в лапки. Розділові знаки при цитатах

Діалог – це пряма мова, що передає розмову двох осіб. Кожне окреме висловлення учасників діалогу називають реплікою. Репліки можуть супроводжуватися словами автора. Кожну репліку діалогу звичайно починаємо з нового рядка, перед нею ставимо тире. Репліки в лапки не беремо. Якщо висловлення супроводиться словами автора, то ставимо ті самі розділові знаки, що й при прямій мові, але без лапок: Мамо, - питаю, - то льони цвітуть? А мати сміються: То, - кажуть, - Дніпро. Репліки можна записувати й у продовження рядка, але тоді їх беремо в лапки. «Куди їдете?» - «До Києва». – «А мене підкинете?» - «Сідайте!» Діалог