Презентація на тему:
СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВІ ПІСНІ

Наймитські та Заробітчан- ські Чумацькі Козацькі Бурлацькі Рекрутські та солдатські Кріпацькі

Чумацький промисел на Україні відомий з 15 століття, а його розквіт припадає на 18 – початок 19 століття. Чумаки торгували переважно рибою та сіллю, яку привозили з Дону і з берегів Чорного та Азовського морів. Довгий шлях, невлаштованість побуту, небезпека ворожих нападів, хвороба і смерть на чужині – основні мотиви чумацьких пісень. У них показані й причини, які змушували селян вдаватися до чумакування. Злидні – «ані солі одробинки, ані хліба окрушинки» - гнали з дому, змушували шукати долі – «хвортуни» в далекому краю. Поривала в дорогу й романтика походів, знайомство з невідомим краєм, перепочинок від тяжкої праці. Але нерідко надії не справджувались і повертався чумак з Дону додому з одним батіжком в руках. Серед лихих пригод – хвороб, каліцтва пісні з осудом називають і пияцтво, яке призводило до гіркого фіналу. Чумацьким промислом займались й козаки. Відомо, що запорожці супроводжували чумацькі валки, захищаючи їх від нападів татар, залишали чумаків у своїх поселеннях на зимівлю. Деякі мотиви чумацьких пісень перегукуються з козацькими; окремі образи, порівняння, метафори повторюються в козацьких, чумацьких, а далі солдатських піснях. Чумацькі валки звичайно споряджалися напровесні; можливо, саме цим пояснюють аналогію, або й тотожність заспівів веснянок і чумацьких пісень. До деякої подорожі готувались заздалегідь. Про що з епічною послідовністю й детальним поясненням розповідається в чумацьких піснях, в яких наче вчуваються повільні ритми ходи чумацької валки.

Ой горе тій чайці, ой горе небозі, Що вивела чаєнята в степу при дорозі. Там чумаки ішли, ту чаєчку найшли, Вони чаєчку зігнали, чаєнят забрали. А чайка в’ється, в сиру землю б’ється, До сирої припадає, чумаків благає: - Ой ви, чумаченьки, ой ви, дорі люде, Верніть моїх чаєняток, бо горе вам буде! - Не вернемо, чайко, не вернемо, наша, як не було в степу чайки, добра була паша…

Козацькі пісні пов’язані з історією народу; найдавніші з них оспівують героїзм захисників вітчизни від турецько-татарських загарбників, готовність молодих патріотів пожертвувати родинним затишком, а може й життям, тому в цих місцях важливе місце займає мотив прощання з родиною, битви з ворогом і героїчної загибелі козака. У козацьких піснях підкреслена непокірність молоді, що не хотіла закріпачення і вибирала життя, повне тривог і небезпек, але вільне, тому й покидала рідні місця «не з добра, не з розкоші, а з великого лиха».

У піснях цього циклу часто йдеться не про вчинки, а про емоції героя – це, переважно, тужливий настрій самотнього, безталанного козака, безрідного сироти, якому – степ широкий – рідний брат, а шабля й люлька – вся родина. Єдиний вірний товариш, що оплакує зраненого помираючи козака, - його бойовий кінь. Козацькі пісні відзначаються багатою палітрою художніх засобів, особливою мелодійністю, яка досягається, зокрема, і тонко підібраними асонансами й алітераціями.

Стоїть явір над водою, Ой поїхав в Московщину В воду похилився; Козак молоденький - На козака незгодонька, Оріхове сіделечко Козак зажурився. І кінь вороненький Не хилися, явороньку, Ой поїхав в Московщину Ще ти зелененький! Та там і загинув, Не журися, козаченько, Свою милу Україну Ще ти молоденький! Навіки покинув. Не рад явір хилитися – Гадав собі: насипали Вода корінь миє; Високу могилу… Не рад козак журитись – Казав собі: посадили Так серденько ниє! В головах калину… Будуть пташки прилітати Калиноньку їсти, Будуть мені приносити Од родоньку вісти!..

Ці пісні мають багато спільного з козацькими та чумацькими піснями: в них звучить туга за домівкою, за ріднею, нарікання на долю; один з провідних мотивів – прокляття панам, які насильно віддали в солдати, офіцерам, які знущалися з новобранців; зображені картини кривавих боїв, страждань і смерть поранених, які ненавидять тих, хто затішав війну. Велику групу складають пісні про рекрутський набір, як пише Г. Хоткевич, пісні «безпомічності, покірності всесильному режимові. І дивний незвичайний хаос утворили ці звуки, перемішавшись зі стогоном матерів, сумом батьків і риданням покинутих дівчат». У піснях, створених на землях Західної України, що тривалий час була під владою цісарської Австро-Угорщини, також відбита трагедія рекрутів: незрозумілі порядки, чужа мова, чужа сторона, покарання, безконечна муштра, а попереду кров, яку проливають жовніри заради чужої вигоди. Для них служба – то страшна мука, бо «наші руки нігде того не робили, но сіяли й орали, за плугом ходили». Найтяжча доля випала біднякам, «бо багацькі гроші мають, то ся викупляють», а сироти мусять відбувати повний термін, тому солдатські й рекрутські пісні сповнені скорботою, жалем і часом підносяться до трагедійних вершин.

Ой зачула моя доля, Що не бути мені дома, Бути ж мені у неволі, У некрутському наборі. У некрутському наборі, У залізі, у закові, У солдатському мундьорі. Козаченько догадався, По улицям не шатався, По улицям не шатався, До дівчини заховався… Ой не шуми, луже, ти, зелений гаю, Не завдавай серцю жалю, бо я в чужім краю. Бо я в чужім краю марно погибаю, Й тим же я погибаю, що роду не маю. Ой єсть рід у мене далеко від мене, Перечув я через люде, що жалував мене…

Ці пісні близькі за тематикою до бурлацьких. В них теж йдеться про долю наймита, «що робить, аж піт очі заливає, а хазяїн його лає». Бідняки, що домовлялися працювати на хазяїна певний срок, потрапили в найтяжчу кабалу. «Ой матінко-зірко, як у строку гірко, - звертається до матінки дівчина-наймичка, - ні їсти, ні пити, ні сісти, спочити…». У відчаї вона готова прийняти смерть: «ти сира земелька, прийми отця і неньку й мене, молоденьку. Щоб я не ходила, в наймах не служила, чужої роботи тяжко не робила…» Наймита зневажають, називають «неробою», його годують цвілими сухарями, гонять після тяжкої роботи на полі ще й носити воду, пасти волів. Але це ще не найбільше горе буває, що хазяїн супроводжує наймита в солдати замість свого сина. Наймитські та заробітчанські пісні тематично пов’язані з кріпацькими, чумацькими й солдатськими пісні. Великий цикл складають заробітчанські пісні про еміграцію селян Буковини, Галичини, Західного поділля і Закарпаття наприкінці 19 – на початку 20 століття до Америки. Покинувши рідну домівку і клаптик землі, що не міг прогодувати сім’ю, емігранти не знаходили полегкості на чужині, яка «не одного господаря з торбами пустила».

Ой летіла зозулечка Понад гори й села. Чогось наша громадочка Смутна й невесела. Ой летіла зозулечка Та й стала кувати. Ой, сходися, громадочко, Щось маю казати! Щось я маю вам казати Та ще й говорити…

Бурлаки – це селяни, які втікають від закріпачення, ставали на тимчасові заробітки. Вони терпіли поневіряння, голод і тяжку працю, зате належали собі; манила воля, але ніде безрідний бурлака її не знаходив: «Степ веселий, край далекий, та ніде прожити» Образність бурлацьких пісень скупіша, ніж в родинно-побутовій ліриці, більше суворого реалізму, нарікань на соціальну несправедливість, але в ряді пісень простежується пісенний зв'язок з лірикою інших циклів, особливо з козацькими піснями. Настрій туги за рідним краєм, сім’єю, образ смерті на чужині передається за допомогою художніх засобів, широко використовуваних у народній ліриці: схилена вишнева гілка – дружина, що втратила надію на повернення бурлака; рання роса, що висихає на вітрі, - бурлацьке життя, що минає в горюванні; гадина, що в’ється біля серця; явір, коріння якого вода підмиває, - туга, що точить серце бурлака

Та не має в світі гірш нікому, Як бурлаці молодому, Гей, гей, як бурлаці молодому! Та бурлак робить, заробляє, А хазяїн п’є, гуляє, Гей, гей, а хазяїн п’є, гуляє! Та прийшов бурлак, заросився, Заросився - забродився, Гей, гей, вечеряти опізнився…

Ці пісні вважають силою реалістичного зображення тяжкого підневільного життя селян, протесту проти приниження людської гідності і безправ’я у його буденних проявах: «Осавули з нагаями на панщину гонять» не тільки молодих і здорових, але й старих та немічних і навіть малих дітей, а поскаржитися не можна, бо зараз «бере осавула з козаками по сто палок бити» Пісні були чи не єдиною розрадою та розвагою кріпака. У піснях кріпацького циклу можна простежити наростання бунтівничих настроїв кріпаків – від скарг і прокльонів, які, за словами великого Кобзаря, були наївною, невинною помстою(«полож, пане, головою із твоєю роботою»), до усвідомлення того, що пани живуть працею кріпаків(«а хто ж буде лани жати, як мене не стане?!») до прямими закликів до боротьби. Надії колишніх кріпаків не справдилися, а пекуче бажання «озути пана в постоли» витворило пісні, в яких народна уява малювала сатиричні картинки: «пішла наша бариня пшениченьку жати, а за нею паничі колосся збирати». Ці пісні торкаються оцінки явищ соціального порядку.

1. Людина позбавлена волі, що має пана 2. У кріпацьких піснях показано, як принижували … кріпака 3. Також показане підневільне життя … 4. Кріпаком був і відомий поет Тарас … 5. Єдиною розрадою і розвагою кріпаків була… 1. 2. 3. 4. 5.