Презентація на тему:
Народна музика. Соціально-та родинно-побутові пісні.

Народна музика. Соціально-та родинно-побутові пісні. М.Лисенко -основоположник національної композиторської школи в Україні. М.Вербицький-історія створення твору “Гімн”

Народні пісні поділяються на багато різноманітних жанрів, яким притаманні певні ознаки. У цьому розумінні найбільш типовими жанрами української пісні є: Календарно-обрядові - веснянки, щедрівки, гаївки, колядки, купальські, обжинкова та інші сімейно-обрядові та побутові-весільні, жартівливі, танцювальні (у тому числі коломийки), частівки, колискові, поховальні, голосіння та інші Кріпосного побуту - чумацькі, наймитські, бурлацькі і т. д. Історичні пісні та думи Солдатського побуту - рекрутські, солдатські, стрілецькі Ліричні пісні та балади.

Народна музика, музичний фольклор, або фолк-музика - Музично-поетичне творчість народу, невід'ємна частина народної творчості (фольклору) існуючого, як правило, в усній (бесписьменной) формі, що передається з покоління в покоління. Традиційна народна музика, в основному створюється сільським населенням, тривалий час зберігає відносну самостійність і в цілому протистоїть професійній музиці, що належить більш молодим, письмовим традиціям.

Найбільш фундаментальні риси народної музики сформувалися в період дописемного розвитку музичної культури, дослідження якого можливо в наступних напрямках: а) теоретично і побічно, виходячи з аналогій в суміжних областях; б) за збереженими письмовим і матеріальним джерелам (трактати про музику, свідчення мандрівників, літописи , музичні інструменти і рукописи, археологічні розкопки); в) за безпосередніми даними усній музичної традиції, здатної зберігати в собі форми і формотворчих принципи тисячолітньої давності.

Соціально-побутові пісні - це великий масив епічних народно-пісенних творів про економічні та політичні умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українського суспільства, у формуванні національних норм етики й моралі. Соціально-побутові пісні різнопланові і за тематикою, і за сюжетами, і за мотивами, і за колоритністю образів. Для них характерне поєднання реалістичної конкретності з метафорично-символічною образністю, вони багаті на традиційні для народного епосу метафори, постійні епітети, порівняння. Це пісні про гірку долю простого люду в умовах тоталітарних режимів, соціальну нерівність, громадські, родинні, побутові конфлікти, природне віковічне прагнення народу до волі, пошуки шляхів до кращого життя тощо.

За тематичними і жанровими ознаками соціально-побутову фольклористику розділяють на такі цикли пісень: козацькі, гайдамацькі, рекрутські, солдатські (жовнірські), бурлацькі, заробітчанські (строкарські), чумацькі, кріпацькі, наймитські, родинні, сирітські та ін. Кожен з цих циклів має свої особливості, але всі вони об'єднані соціальними мотивами і найкраще характеризують певну історичну епоху.

Родинно-побутові пісні та їх ідейно-сюжетний зміст є надзвичайно різноманітним. Народні родинно-побутові пісні особливо сповнені драматизмом, щирістю почуттів та красою молодих сердець, внутрішнім болем кохання. Тема ліризму домінує в сюжетності пісень. Нероздільні почуття або вимушена розлука закоханих сердець є основною темою родинно-побутових ліричних пісень. Змалювання душевного болю знаходить відклик в душі кожної людини, адже почуття пройняті непідробним сумом. Засоби художньої виразності, оспівані в ліричних піснях, символізують весь трагізм почуттів. Така народна пісня є сповіддю розбитого серця, оспівана монологом.

Невід’ємною тематикою родинно-побутових пісень є сприйняття та зображення світогляду трудящого народу. Внутрішня боротьба та переживання знайшли місце в музиці, це допомогало легше сприймати події реальності, та продовжувати жити та радуватись теплому сонцю, родючій землі, дорогій родині. Поетика родинно-побутових пісень характеризується лаконічністю, мелодійністю, задушевною та ліричною тональністю. Ключове місце займають також відображення народнопоетичної символіки українського народу.

Микола Лисенко- основоположник національної композиторської школи Микола Віталійович Лисенко ( 1842-1912рр.) Народився Микола Віталійович Лисенко 10 березня 1842 року в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської області.  Музика не тільки вабила М.Лисенка, а й поступово заповнювала все його життя. Йому праглося більших і ґрунтовніших знань, хотілося вдосконалювати виконавську майстерність З 1867 по 1869 рік він навчається у Лейпцігській консерваторії, а з 1874 по 1876 рік — у Петербурзі, у класі блискучого майстра оркестру М.Римського-Корсаков. На українському народному ґрунті М.Лисенко творить високохудожні композиції на шевченківську тематику, народні опери «Різдвяна ніч» і «Утоплена», оперу-сатиру «Енеїда», монументальну народну музичну драму «Тарас Бульба».  .

Разом з О.Кошицем організував у 1905 році музично-хорове товариство «Київський Боян», головою якого був до кінця життя.    М.Лисенко був засновником і головою ради правління «Українського клубу» (1908 — 1911 рр.). Починаючи з 1869 року Микола Віталійович продовжував невтомно виступати у концертних програмах. У 1904 році М.Лисенко відкриває першу в Україні національну музично-драматичну школу (з 1913 року — ім. М.В.Лисенка), яка працювала у програмному режимі вищих мистецьких навчальних закладів.

Музиці М.Лисенка притаманна органічна єдність змісту і форми, глибока ідейність, реалізм, висока композиторська майстерність.   Невтомний організатор, закоханий у свою справу подвижник, талановитий художник, палкий і активний пропагандист української музичної культури, М.Лисенко завжди і всюди ставив собі за мету, визначав як найважливе завдання — відкривати громадськості невичерпні художні скарби українського народу.

Будинок-музей Миколи Лисенка м. Київ

Його ім’я присвоєне театрам і навчальним закладам, йому встановлені пам’ятники, щорічно вручаються премії імені Лисенка. На його честь відбуваються фестивалі і конкурси. Нашим духовним гімном є його хор “Боже Великий Єдиний, нам Україну храни”

Державним Гімном України є національний гімн на музику Михайла Вербицького та слова Павла Чубинського. Урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України. Вперше національний гімн з нотами був надрукований у 1865 році, а з 1917 року він почав використовуватись як державний гімн. Гімн–– урочистий, піднесений пісенно-музичний твір на честь держави, міжнародних і національних громадських організацій, науково-освітніх закладів і установ.

Безсмертний вірш написав Павло Чубинський, уперше опублікувавши його 1863 року. Спочатку вважали, що текст майбутнього гімну України належить Шевченкові, бо надрукований він був поряд із поезіями Кобзаря. Можливо, Чубинський не претендував на авторство з політичних міркувань, боючись переслідувань царського уряду. Павло Чубинський

Михайло Вербицький Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду, сталося миттєво. Патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), будучи ще й знаним композитором свого часу, захопився віршем Павла Чубинського та написав музику до нього.

Дякую за увагу!