Презентація на тему:
Олександр Довженко "Зачарована Десна"

Олександр Довженко “Зачарована Десна”

Олександр Довженко (1894-1956) Геніальний режисер-новатор, самобутній прозаїк і драматург, полум'яний публіцист, художник, невтомний громадський діяч, один із фундаторів радянської і світової кінематографії. Фільм “Земля” впевнено вивів українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й приніс Довженкові світову славу.

Девізом усього життя і творчості митця були його слова: "Щоб зворушувати, треба бути зворушеним. Щоб радувати, просвітлювати душевний стан глядача і читача, треба нести просвітленість у своєму серці, треба правду життя підносити до рівня серця, а серце нести високо".

До спогадів про дитячі роки Довженко вперше звернувся у 1942 році. Повість “Зачарована Десна” була завершена у 1955 році. Цей твір він не писав задля постановки чи навіть публікації, творив для себе, для рідних матері та сестри. Довженко називав її автобіографічною кіноповістю.

Його «Зачарована Десна» - це задушевна лірична сповідь ,по вінця напоєна любов’ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим,але скорбним минулим. М. Рильський

Світ дитячої чистоти і святості, що з такою силою вибухнув у «Зачарованій Десні», він носив його,виявляється, у собі ціле життя, від батьківської Сосниці починалась його дорога до планети, до людства, про яке він так напружено думав, для якого так самовіддано й натхненно творив. О. Гончар

Історія написання кіноповісті: Над кіноповістю «Зачарована Десна» О. Довженко почав працювати, як свідчать записи в чорнових матеріалах, 5 квітня 1942 р. У листі до матері та сестри від 9 листопада 1946 р. письменник сповістить: «Пишу одну повість про діда і батька, матір і про все, одне слово, сосницьке життя, що коли я був маленьким, мамо, у Вас щасливим, коли дід ще казав мені: «Цить, Сашко, не плач, поїдем на сінокіс, да накосимо сіна, да наберемо ягід, да наловимо риби, да наваримо каші». Про всяке таке-от старовиння, що щезло вже, минуло давно і ніколи не вернеться, як не вертаються літа ще хочу написати.Чомусь я часто, коли не щодня, згадую про вас, моя рідна старенька мамо. Очевидно тому, що й сам уже сивий, і день мій вечоріє вже, і хоч не гнеться ще спина, і ходжу ще рівно, я, як дід Семен, зглядуватись став назад, почав визирати в холодне (чужеє) вікно: а чи не пливуть до мене в гості молоді літа весняною водою на дубах? Ні, не пливуть».

Історія написання кіноповісті: Історія написання кіноповісті: У щоденнику 7 грудня 1945 р. з’являється запис про бажання створити таку картину — книжку, яка б «принесла людям успіху, відпочинок, добру пораду і розуміння жити». 30 березня 1948 р. письменник уже чітко заявляє про свій намір написати докладно й абсолютно одверто, як труд цілого фактичного життя, з великими екскурсами в біографію, у дитинство, у родину, у природу, пригадати всі чинники, які створювали й визначали смак, тонкість сприймання. Проте «Зачарована Десна» з’явилася лише в 1955 р., за рік до його смерті.

Тема та ідея: Тема твору: зображення дитинства й джерел формування митця. Ідея твору: оспівування краю дитинства, його людей, природи.

Сюжет твору: Основна сюжетна лінія – це ніби окремі новели (дитинство Сашка, його враження, захоплення навколишнім світом), другий план – ліричні відступи зрілого майстра слова (філософське осмислення художньої творчості, краса людської праці, природи й людини).

Жанр твору: Автобіографічна кіноповість. Автобіографічний твір - літературний жанр: опис власного життєвого шляху на основі спогадів. Кіноповість – сценарій, перероблений для читання; жанр художнього твору,що поєднує ознаки кіно (фрагментарність і динамізм оповіді, багатство асоціативних моментів і зорових вражень,монументальність образів) і повісті (епічність і психологізм, метафоричність і потяг до гіперболи, широкі пейзажні картини та авторські відступи).

Композиція твору: Цілісний потік думок,спогадів, що напливають один на другий, та зображення умов, у яких формувався характер,світогляд малого хлопця; поєднання ліричних і філософських роздумів дорослого Довженка. Умовно твір можна розділити на 7 розділів: «Город і хата», «Смерть братів», «Смерть баби», «Повінь», «Сінокіс», «Коні», «До школи».

Сашко-оповідач: Спостережливий; наділений почуттям прекрасного; має добру пам'ять ,чутливе серце; любить природу; цінує батька за працьовитість; ніжний, людяний, добрий; використовує в мові гостре, влучне слово; розуміє такт.

Автор-оповідач: Шанує волелюбні риси своїх батьків; розуміє такт і шанобливість; схиляє голови перед працьовитими батьками й односельцями, для яких праця не тільки обов’язок, а й духовна потреба; людяний, добрий, не втратив «щастя бачити...зорі навіть у буденних калюжах на життєвих дорогах».

Батько: Взірець людської досконалості; виразник народної моралі. «Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий. Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу шкоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над самою Десною на траві. Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість. Зневажав начальство і царя... Одне, що в батька було некрасиве,— одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий! Наче нелюди зухвалі, аби зневажити образ людини, античну статую укрили брудом і рванням... З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіячів — він годився на все».

Мати: Невсипуща трудівниця; щиро любила все, що проростало із землі. «Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало»

Дід Семен: Він « малому Сашкові нагадував Бога або святого Миколая. Звали його Семеном. Він був високий і худий, з білою бородою. Пахнув теплою землею і трохи млином, знав письмо і в неділю любив урочисто читати Псалтир. Ні дід, ні слухачі не розуміли прочитаного, і це завжди хвилювало їх, як дивна таємниця. Він був добрим духом лугу і риби. Гриби і ягоди збирав у лісі краще за всіх, «розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом — з усім живим, що росло і рухалось навколо». Більш за все дід Семен любив сонце, прожив близько ста літ, не ховаючись у затінок ніколи. Так під сонцем і помер, коли прийшов його час.

Прабаба Марусина: Вона була маленька та прудка, очі мала такі видющі та гострі, що од них ніщо не могло сховатися. Їй можна було по три дні не давати їсти, але без прокльонів вона не могла прожити й дня. «Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст потоком, як вірші з натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тоді блищали очі й червоніли щоки. Це була творчість її палкої, темної, престарілої душі».

Світ «Зачарованої Десни» глибокий, невичерпний, він також безмежний, як і людське пізнання. Скільки заховано в ньому думок, почуттів, переживань великого художника. У ньому — духовна опора кожного українця.