Презентація на тему:
Олександр Олександрович Блок

Статкевич Світлана Пробкова Маргарита Над проектом працювали

Олександр Олександрович Блок О, я хочу безумно жить: Все сущее – увековечить, Безличное – вочеловечить, Несбывшееся – воплотить!

“Блоком марила уся молодь обох столиць”, - згадував Б. Пастернак у романі “Доктор Живаго”. Олександр Блок – одна з найяскравіших зірок на небосхилі поезії “Срібної доби”. Його лірика, що увиразнила духовні шукання інтелігенції початку ХХ ст., належить до вершинних явищ російського символізму. У ньому бачили лицаря Прекрасної Дами і митця, зачарованого “музикою революції”, уособлення поезії та медіума, який відтворював у своїх картинах “нетутешній” світ.

Кохання Влітку 1898 року молодий поет написав багато віршів, що згодом увійшли до циклу «Віршів про Прекрасну Даму». Цей океан любовних гімнів, звернених до Л. Д. Менделєєвої став справжнім ліричним злетом молодого Блока. Роман Олександра з Любов'ю Менделеєвою був досить напруженим, нервовим. Блоку доводилося і мук ревнощів зазнавати, і тяжкої пригніченості через сувору холодність вихованої Люби. Але все одно він часто перебував у стані екзальтованого поклоніння ідеалу, що втілився в цій золотоволосій, рум'яній, спокійній і радісній дівчині. Створювалася книга віршів про велике кохання, про Прекрасну Даму.

Художній світ циклу «Вірші про Прекрасну Даму» нагадує поетичну Церкву Кохання, в якій панує атмосфера молитов і благовійного покоління самій Прекрасній Дамі: Девушка пела в церковном хоре О всех усталых в чужом краю, О всех кораблях, ушедших в море, О всех, забывших радость свою. Так пел ее голос, летящий в купол, И луч сиял на белом плече, И каждый из мрака смотрел и слушал, Как белое платье пело в луче. Титульний лист першої книги О. Блока “Вірші про Прекрасну Даму” А.Сафронова Ілюстрація до “Віршів про Прекрасну Даму”

Любовна лірика Олександра Блока Мы встречались с тобой на закате Мы встречались с тобой на закате. Ты веслом рассекала залив. Я любил твое белое платье, Утонченность мечты разлюбив. Были странны безмолвные встречи. Впереди – на песчаной косе Загорались вечерние свечи. Кто-то думал о бледной красе. Приближений, сближений, сгораний – Не приемлет лазурная тишь… Мы встречались в вечернем тумане, Где у берега рябь и камыш. Ни тоски, ни любви, ни обиды, Всё померкло, прошло, отошло… Белый стан, голоса панихиды И твое золотое весло. 13 травня 1902

Героїня “Віршів про Прекрасну Даму“ постає втіленням небесного світла і гармонії. Вона наділена божественними рисами – безсмертям, космічною безмежністю, надлюдською мудрістю, всемогутністю. Їй підвладні сніги, струмки, сонце, пісні, зорі… З`єднатися з нею – означає досягти жаданої гармонії.

Илья Глазунов “Незнакомка” Стихотворение“Незнакомка” По вечерам над ресторанами Горячий воздух дик и глух, И правит окриками пьяными Весенний и тлетворный дух. Вдали над пылью переулочной, Над скукой загородных дач, Чуть золотится крендель булочной, И раздается детский плач. И каждый вечер, за шлагбаумами, Заламывая котелки, Среди канав гуляют с дамами Испытанные остряки. Над озером скрипят уключины И раздается женский визг, А в небе, ко всему приученный Бессмысленно кривится диск. И каждый вечер друг единственный В моем стакане отражен И влагой терпкой и таинственной Как я, смирен и оглушен. А рядом у соседних столиков Лакеи сонные торчат, И пьяницы с глазами кроликов «In vino veritas!» кричат. И каждый вечер, в час назначенный (Иль это только снится мне?), Девичийстан, шелками схваченный, В туманном движется окне. И медленно, пройдя меж пьяными, Всегда без спутников, одна Дыша духами и туманами, Она садится у окна. И веют древними поверьями Ее упругие шелка, И шляпа с траурными перьями, И в кольцах узкая рука. И странной близостью закованный, Смотрю за темную вуаль, И вижу берег очарованный И очарованную даль. Глухие тайны мне поручены, Мне чье-то солнце вручено, И все души моей излучины Пронзило терпкое вино. И перья страуса склоненные В моем качаются мозгу, И очи синие бездонные Цветут на дальнем берегу. В моей душе лежит сокровище, И ключ поручен только мне! Ты право, пьяное чудовище! Я знаю: истина в вине. 24 квітня 1906

И. Крамской Неизвестная Це найбільш відома картина Івана Крамского, найбільш інтригуюча, яка залишається незрозумілою і нерозгаданою і сьогодні. У наш час “Неизвестная” Крамского стала втіленням аристократизму і світської витонченості. Наче цариця вона підноситься над туманним білим холодним містом.

Актриса Н. Волохова Збірка “Сніжна маска” присвячена актрисі Н.Волоховій. Центральна постать збірки – Сніжна Діва – була новим уособленням Вічної Жіночності. Як і Прекрасна Дама, вона мала необмежену владу над ліричним героєм. Однак це була влада “царства пітьми”, демонічних руйнівних сил. Парадоксально з`єднані в образі Сніжної Діви всесвітній холод і полум`я багатократно підсилювали небезпеку цієї іпостасі Вічножіночного для ліричного героя. Превратила всё в шутку сначала… Превратила всё в шутку сначала, Поняла – принялась укорять, Головою красивой качала, Стала слезы платком вытирать. И, зубами дразня, хохотала, Неожиданно всё позабыв. Вдруг припомнила всё – зарыдала, Десять шпилек на стол уронив. Подурнела, пошла, обернулась, Воротилась, чего-то ждала, Проклинала, спиной повернулась И, должно быть, навеки ушла… Что ж, пора приниматься за дело, За старинное дело свое. – Неужели и жизнь отшумела, Отшумела, как платье твое? 29 лютого 1916

О, весна без конца и без краю… О, весна без конца и без краю – Без конца и без краю мечта! Узнаю тебя, жизнь! Принимаю! И приветствую звоном щита! Принимаю тебя, неудача, И удача, тебе мой привет! В заколдованной области плача, В тайне смеха – позорного нет! Принимаю бессонные споры, Утро в завесах темных окна, Чтоб мои воспаленные взоры Раздражала, пьянила весна! Принимаю пустынные веси! И колодцы земных городов! Осветленный простор поднебесий И томленья рабьих трудов! И встречаю тебя у порога – С буйным ветром в змеиных кудрях, С неразгаданным именем бога На холодных и сжатых губах… Перед этой враждующей встречей Никогда я не брошу щита… Никогда не откроешь ты плечи… Но над нами – хмельная мечта!

Шедевром любовної лірики О. Блока вважається вірш «Про доблесті, про подвиги, про славу…», який він присвятив своїй дружині. О доблестях, о подвигах, о славе Я забывал на горестной земле, Когда твое лицо в простой оправе Передо мной сияло на столе. Но час настал, и ты ушла из дому. Я бросил в ночь заветное кольцо. Ты отдала свою судьбу другому, И я забыл прекрасное лицо. Летели дни, крутясь проклятым роем... Вино и страсть терзали жизнь мою... И вспомнил я тебя пред аналоем, И звал тебя, как молодость свою... Я звал тебя, но ты не оглянулась, Я слёзы лил, но ты не снизошла. Ты в синий плащ печально завернулась, В сырую ночь ты из дому ушла. Не знаю, где приют своей гордыне Ты, милая, ты, нежная, нашла... Я крепко сплю, мне снится плащ твой синий, В котором ты в сырую ночь ушла... Уж не мечтать о нежности, о славе, Всё миновалось, молодость прошла! Твое лицо в его простой оправе Своей рукой убрал я со стола. 30 лютого 1908 О доблестях, о подвигах, о славе…

Усе складнішими стають стосунки з дружиною. Іноді їм здається, що вони далекі один одному, що їх ніщо не пов'язує, що треба розлучитися. І хоч якими складними бували стосунки з Любов'ю Дмитрівною, Блок завжди повертався до неї, своєї Милої, Незрівнянної, кохав її великим, безсмертним коханням, не міг жити без неї. Благословляю всё, что было… Благословляю всё, что было, Я лучшей доли не искал. О сердце, сколько ты любило! О разум, сколько ты пылал!