Презентація на тему:
Національна премія ім. Т.Шевченка

Презентацію підготувала бібліотекар Солонянської ЗОШ І – ІІІ ст. Таранова Н.В.

Націона льна пре мія Украї ни і мені Тараса Шевче нка (Шевченківська премія) — державна нагорода України, найпрестижніша в Україні творча відзнака за вагомий внесок у розвиток культури. Національна премія встановлена для нагородження за найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинним духовним надбанням Українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам'ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства.

Республіканську премію імені Т. Г. Шевченка засновано 20 травня 1961 року Постановою Ради Міністрів УРСР. Першими Диплом та Почесний знак лауреата 9 березня 1962 року отримали Павло Тичина, Олесь Гончар в галузі літератури і Платон Майборода в галузі музики. Від 23 квітня 1969 року Республіканська премія отримала назву «Державна Премія УРСР імені Тараса Шевченка». 27 вересня 1999 року, згідно з Указом Президента України № 1228/99, з метою піднесення ролі і престижу Державної премії України імені Тараса Шевченка як найвищої в Україні премії в галузі культури, літератури і мистецтва, премія отримала нову назву — «Національна премія України імені Тараса Шевченка». Було встановлено, що статус лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка прирівнюється до статусу лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка. З 16 березня 2000 відповідно до прийнятого Закону України «Про державні нагороди України», Національна премія України імені Тараса Шевченка була віднесена до державних нагород України. Указом Президента України від 4 жовтня 2010 року N 932/2010 визначено, що Національна премія є найпрестижнішою творчою відзнакою за вагомий внесок у розвиток культури. Упродовж 1962—2007 років Шевченківською премією відзначено 566 осіб і 8 колективів.

Нагородження Національною премією провадиться Указом Президента України. Щорічно присуджується до п'яти Національних премій, але не більше однієї з кожного напряму

На здобуття Національної премії висуваються нові оригінальні твори, опубліковані у завершеному вигляді протягом останніх п'яти років, але не пізніш як за півроку до їх висунення на здобуття Національної премії. На здобуття Національної премії не можуть бути висунуті наукові твори, монографії, підручники чи посібники, а також альбоми-каталоги.

Колектив авторів твору, висунутий на здобуття Національної премії, не може становити більше ніж три особи, а колектив виконавців твору — більше ніж п'ять учасників. Не допускається включення до колективу претендентів осіб, які не є творцями цього твору. Твори, які у конкурсному відборі дійшли до третього туру, можуть висуватися повторно, але не більше, ніж двічі,. Комітет приймає твори та роботи за здобуття Національної премії наступного року з 1 серпня до 1 листопада поточного року. Національна премія може бути присуджена громадянину України, іноземцю, особі без громадянства. Національна премія присуджується авторові чи виконавцеві один раз за життя. Особі, удостоєній Національної премії, присвоюється звання лауреата Національної премії і вручаються Диплом та Почесний знак лауреата Національної премії. Лауреатам Національної премії Комітетом виплачується грошова частина, розмір якої щороку визначає Президент України. Президент України Віктор Ющенко 2 березня 2009 року видав указ № 117/2009[4], яким присудив Національну премію України імені Тараса Шевченка 2009 року та установив на 2009 рік розмір Національної премії України імені Тараса Шевченка 160 тисяч гривень кожна.

Особам, удостоєним Національної премії, присвоюється звання лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка і вручаються Диплом та Почесний знак лауреата. Диплом лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка являє собою папку темно-синього кольору, на лицьовому боці якої вміщено зображення малого Державного Герба України та розташовано напис «Диплом лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка». По периметру папка облямована лиштвою з тисненим зображенням лаврового листя. Почесний знак лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка виготовляється з жовтого металу і має форму круглої медалі з барельєфним зображенням Тараса Шевченка (автопортрет у молодому віці), обрамленим подвійними пружками і просічним вінком рослинного орнаменту. Медаль за допомогою кільця з вушком з'єднується з фігурною колодкою у формі банта, обтягнутою стрічкою синього і жовтого кольорів. У центрі колодки розміщено зображення Знака Княжої Держави Володимира Великого на тлі зображень гілок калини та пензля і пера.

Андрусяк Михайло Миколайович, публіцист - за документально-художню трилогію "Брати грому", "Брати вогню", "Брати просторів" Бабак Микола Пантелеймонович, автор проекту та художнього оформлення, та Найден Олександр Семенович, автор тексту - за монографію "Народна ікона Середньої Наддніпрянщини XVIII - XX ст. в контексті селянського культурного простору" Ганжа Степан Олександрович, майстер народного мистецтва - за мистецьку серію килимів Іванов Дмитро Йосипович, поет - за книгу поезій "Село в терновому вінку" Ковтун Віктор Іванович, художник - за цикл живописних робіт "Мій край - Слобожанщина" Козак Богдан Миколайович, артист - за концертне виконання поетичних композицій "Євангеліє від Тараса" та "Думи" за творами Тараса Шевченка Колодуб Левко Миколайович, композитор - за симфонію №9 "Sensilis moderno" ("Новітні відчуття"), симфонію №10 "За ескізами юних літ", симфонію №11 "Нові береги" Лавро Костянтин Тихонович, художник - за ілюстрації до творів класиків вітчизняної літератури та монументальні розписи на тему українських народних казок у Київському академічному театрі ляльок Москалець Галина Василівна (Галина Пагутяк), письменниця - за книгу прози "Слуга з Добромиля" Пахльовська Оксана Єжи-Янівна, письменниця - за книгу публіцистики "Аvе, Еurора!"

"Я дав згоду на висунення на премію тільки з огляду на те, що, вона може бути присуджена не стільки мені, скільки тим людям, про яких я пишу, тим героям, часто безіменним, які повіддавали життя за Україну. Для мене премія не є самоціллю, як і для багатьох моїх колег по перу", - сказав Михайло Андрусяк.

Національна премія 2010 року як автору проекту та художнього оформлення монографії «Народна ікона Середньої Наддніпрянщини ХVІІІ – ХХ ст. в контексті селянського культурного простору» (разом із автором тексту мистецтвознавцем Найденом О.С.)

Національна премія 2010 року, як автору тексту монографії «Народна ікона Середньої Наддніпрянщини ХVІІІ – ХХ ст. в контексті селянського культурного простору» (разом із художником, автором проекту та художнього оформлення Бабаком М.П.)

Степан Ганжа народився на Вінниччині 1942 року в родині відомого художника-кераміста Олександра Ганжі. 1984 року почав працювати в образотворчому мистецтві, захопився килимарством і самотужки опанував це вишукане ремесло. За короткий час С. Ганжа здобув славу одного із самобутніх сучасних митців, творчість якого відзначено преміями імені Данила Щербаківського та Катерини Білокур.

Бог любить трійцю. Схоже, й шевченківський комітет теж  небайдужий до цього числа. Адже на здобуття Шевченківської премії Галина Пагутяк – наймістичніша письменниця сучасної української літератури – висувалася тричі й отримала відзнаку за роман «Слуга з Добромиля» з третього разу. Тридцять років праці, чотринадцять книг, під обкладинками яких ховається невичерпне натхнення, унікальні сюжети й тексти, які просто-таки магнітом до себе тягнуть.

Він став заслуженим журналістом України, лауреатом престижних літературних премій – державної імені Івана Нечуя-Левицького (1997) та міжнародної української імені Григорія Сковороди (2001 р.). А найвищої вітчизняної мистецької відзнаки поет удостоєний за збірку поезій «Село в терновому вінку», витриману в руслі традиційної української емотивної лірики.

З 1988 року – член Спілки художників України, зараз очолює її Харківську організацію. З 1995-го – заслужений, а з 2002-го – народний художник України. Професор, член-кореспондент Петровської Академії Наук та Мистецтв, дійсний член Міжнародної Академії інформатизації при ООН, лавреат премії ім. А.С. Марсельского, нагороджений відзнакою «Слобожанська слава». Працює в жанрі історико-тематичної картини, пейзажу, натюрморту, портрету. Шевченківської премії удостоєний за серію живописних полотен «Моя земля», в якій оспівується краса Слобожанщини.

Кость Лавро народився під Диканькою на Полтавщині. Закінчив факультет художнього оформлення книги Української академії книгодрукування. Член Спілки художників України. Визначний майстер сучасної української книжкової графіки. Один із найяскравіших і найколоритніших українських книжкових графіків. Поєднавши засадничі постулати українського аванґарду 20-х років з найтиповішими рисами українського народного малярства, він витворив свій – неповторний, яскравий і, водночас, глибоко національний стиль. Роботи Костя Лавра неодноразово входили до каталогів найпрестижніших виставок дитячої книги (Болонья, Братислава та ін.) Та найголовніше те, що Кость Лавро – головний художник славетного дитячого видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», й на книжках, які він оформив – «Абетка», «Улюблені вірші», серія «Міні-диво», «Дитяче Євангеліє», «Козак Петро Мамарига» Миколи Вінграновського, «Сто казок» та багато інших, – виросло вже ціле покоління українських дітлахів.

Левко Колодуб – народний артист України, лауреат багатьох премій – народився 1 травня 1930 року в Києві. Після арешту батька у 1938 році семирічний Левко разом із мамою, оперною співачкою, тікає до Харкова. Там 1954-го закінчив консерваторію у класі видатного професора Михайла Тіца. З 1966-го викладає в Київській консерваторії на кафедрі композиції та інструментування. З 1985 р. –професор. 1997-го очолив новостворену кафедру музично-інформаційних технологій. «Хранитель українського фольклору (з якого «вирізьблює» нову музичну якість) і творець сучасної музики (вона вражає стильовим універсалізмом, свіжістю, новизною, неповторністю)», – так характеризує його музичний критик Володимир Коскін

Богдан Козак – актор Національного академічного драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові. Належить до ґрона тих заньківчан, які своєю сценічною творчістю формують стиль театру. Понад 100 ролей у його доробку засвідчують широкий діапазон творчих спроможностей у виставах як національної, так і перекладної світової драматургії. Серед зіграних ним ролей – Моцарт («Моцарт і Сальєрі» О. Пушкіна), Тартюф («Тартюф» Ж.Б. Мольєра), Микола («Украдене щастя» І. Франка), Возний («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Яґо, Макбет, Полоній («Отелло», «Макбет», «Гамлет» В. Шекспіра), Пілат («Ісус, Син Бога живого» В. Босовича), Петро І («Павло Полуботок» О. Буревія), Меценат («Орґія» Лесі Українки). Його режисерські роботи («Орфеєве чудо» за Лесею Українкою, «Натусь» В. Винниченка, «Нора» Г. Ібсена, «Жабуся» Г. Запольської та ін.) стали окрасою репертуару театру заньківчан. За його участі 1999 року було відкрито кафедру театрознавства та акторської майстерності при філологічному факультеті Львівського національного університету ім. І. Франка. На базі цієї кафедри, яку очолив Б. Козак, створено факультет культури і мистецтв. Найвищу мистецьку відзнаку України здобув за поетично-музичну композицію за творами Тараса Шевченка «Посланіє».

Оксана Пахльовська -поетеса, літературознавець, перекладач. Мешкає в Італії. Автор поетичної книжки «Долина храмів», перекладів з італійської, зокрема, поезії «герметистів». Доктор філологічних наук, професор Римського університету «Ла Сап’єнца». У 1998 р. в Римі вийшла її монографія «Civilta letteraria Uckraina» («Українська літературна цивілізація: історичний профіль»), у якій авторка осмислює розвиток українського письменства від найдавніших часів до сучасності. Лауреатом Шевченківської премії стала за книгу публіцистики «Ave, Europa!», в якій осмислюється період від падіння Берлінського муру до часу, коли постпомаранчева Україна стала «нервом» цивілізаційного протистояння між Росією та Заходом на тлі глобальної світової кризи. Авторка аналізує внутрішні та зовнішні соціокультурні й політичні механізми, які стоять на перешкоді європейської інтеґрації України, розглядає шляхи і методи їх подолання. Своєрідність книжки – у погляді «звідти»: рефлексії авторки ґрунтуються на досвіді праці над розбудовою україністики в Європі від початку незалежності Української держави.===3у4

У «Залишенці» Шкляр уперше в українській літературі створив яскравий художній образ учасників визвольних змагань 1920–х років, що базувалися в Холодному Яру на Черкащині. Дуже влучну характеристику роману дав письменник Анатолій Дімаров: «Я з насолодою читав «Чорного ворона». Розкішна мова, залізна логіка подій, до найдрібніших деталей вирізьблені дійові особи. Я вважаю, що цей роман рано чи пізно займе місце в класичній літературі України».

Рома н Дми трович Го рак  — прозаїк. Заслужений працівник культури України. Кандидат хімічних наук, доцент. Народився 17 січня 1942 р. в м. Городок Львівської області. Закінчив хімічний факультет Львівського університету ім. І. Франка та аспірантуру. Директор Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка. Окремими виданнями вийшли твори «Тричі мені являлася любов», «Задля празника. У сутінках», «Лесь Мартович», «Між вогнями. Микола Устинович» (у співавторстві), «Городок», «Легенди Нагуєвич», «Целіна, родом з Трускавця». «Марія. мати Франкова», «Одна із сотні тисяч безіменних», «Адреси пам'яті Івана Франка у Львові», «Адреси юності Франка в Дрогобичі», «Іван Франко та Жовківщина», «Загублені на Журавенщині». У співавторстві з Я. Гнатівим «Іван Франко. Книга 1. Рід Якова», «Іван Франко. Книга 2. Цілком нормальна школа», «Іван Франко. Книга 3. Гімназія», «Іван Франко. Книга 4. Університет», «Іван Франко. Книга 5. Не пора». Лауреат Літературної премії імені Івана Франка за есе «Удар» та повість - есе «Ще удар... Захист», присвячені таємниці останніх років життя і творчості Великого Каменяра.  

Народився 29.10.1937 р. у м.Миколаєві. Син корінного міщанина Миколи Гнатіва. Вчений, письменник, громадський і політичний діяч. Закінчив середню школу №1 м.Миколаєва і факультет автоматики Львівської політехніки (1964). З 1965 р. викладає в університеті Львівська політехніка, доцент кафедри обчислювальної техніки. Автор близько 100 наукових праць з інформатики, зокрема з області обробки зорових і мовних зображень, в т.ч. 10 авторських свідоцтв на винаходи. Член спілки письменників України, автор (спільно з Романом Гораком) ряду повістей-есе («Червоні коні», «Ювілейний дар», «Віра батьків», «Між вогнями») і роману-есе «Микола Устиянович». Йому належать також повісті-есе «Віра батьків» та «Церква при дорозі», нариси, гуморески та досліджень з історії української культури, визвольних змагань та історії церкви. У період цензурних обмежень ряд статей було опубліковано в українському часописі «Наше слово» (в 1980-х рр.), який видавася у Варшаві, під псевдонімом «Ярослав Миколович» та самвидаві «Євшан-зілля» (1987 - 1990 рр.) під псевдонімами «Ярошевський», «Столецький», «Ник Тарський».

Нині її голосом захоплюються відвідувачі кращих концертних залів України і світу. Отримала першу премію на конкурсі вокалістів «Молоді голоси» та Всесоюзному конкурсі імені М. Глінки. Далі був Сьомий Міжнародний конкурс вокалістів імені П.Чайковського у Москві, який зробив ім’я кіровоградської співачки всесвітньо відомим, де пані Лідія здобула золоту медаль! Під керуванням Стефана Турчака, пані Лідія з успіхом виступала на сцені Національної опери. Один із найвидатніших вокалістів двадцятого століття – Іван Козловський – сказав: «Голос Лідії Забілястої – то золото найвищої проби!»

У „театральному мистецтві“ викликали дискусії два різних формати — опера і драматичний театр. В результаті премія буде вручена тим, хто працював над постановкою опери „Норма“ у Київській опері. Лауреатами стали:

Микола Дядюра народився у м. Києві. Навчався в Київській державній консерваторії імені П.І.Чайковського в класі професора Романа Кофмана. Його диригентська кар'єра почалась у 1987 році, коли він одержав премію і спеціальний приз Японської асоціації диригентів на Міжнародному конкурсі диригентів у Токіо. Він - диригент-постановник вистав у Національній опері України: "Севільський цирульник" Дж. Россіні, "Богема" Дж. Пуччіні, "Ріголетто" Дж. Верді, "Лючія ді Ляммермур" Г.Доніцетті (поновлення).  У Національній філармонії України започаткував цикли симфонічних концертів "Всі симфонії Бетховена", "Всі симфонії і концерти Брамса" (до 170-річчя з дня народження), вперше в Україні виконав симфонію "Ромео і Юлія", "Te deum" і "Реквієм" Г.Берліоза (в рамках фестивалю до 200-річчя з дня народження), "Коронаційну месу" Дж.Паізієлло.  М.Дядюра - диригент-постановник багатьох театрально-концертних проектів на сцені Національної філармонії України, зокрема: моноопера "Ніжність" В.Губаренка, опера "Руслан і Людмила" М.Глінки, опера "Фіделіо" А.Бетховена, музично-драматичні сцени "Заметіль" (Пушкін-Свиридов), музично-театральні сцени "Пер Гюнт" (Ібсен-Гріг) та інші. Як гостьовий диригент, працював із філармонічними оркестрами Польщі, Росії, Італії, Південної Кореї, Японії. В Сеульській опері здійснив постановки опер "Тоска" Дж.Пуччіні, "Паяци" Р.Леонкавалло, "Сільська честь" П.Масканьї.

Закінчив Київський Національний університет імені Тараса Шевченка (правознавство, з відзнакою), Київський національний університет культури і мистецтв (театральна режисура, з відзнакою), Національну музичну академію України (музична режисура,  з відзнакою).      З 2000 року – асистент режисера, з 2001 – режисер, з 2003 – режисер-постановник Національної опери України. Здійснив постановки опер „Мойсей” М.Скорика, „Ярослав Мудрий” Г.Майбороди, „Норма” В.Белліні, поновлення опери „Лючія ді Ламмермур” Г.Доніцетті, режисер вистав „Царева наречена” М.Римського – Корсакова, „Паяци” Р.Леонкавалло.      Головний режисер понад 200 міжнародних та загальнодержавних культурно-мистецьких  заходів, серед яких урочистості з нагоди Дня Конституції України, Дня Незалежності України, 193-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка, урочисті відкриття Року Грузії, Року Республіки Польща, Року Республіки Казахстан в Україні, фестивалі „Молоді оперні зірки України”, „Рідна мова калинова” та ін.      Кандидат мистецтвознавства.      Нагороджений Орденом  „За заслуги” ІІІ ступеня, Орденом Честі (Грузія), Грамотою Верховної Ради України.

Закінчив Львівський вищий державний музичний інститут ім. М.Лисенка (1997). Співав на сцені Львівського академічного театру опери та балету ім. С.Крушельницької. Соліст Національної опери України ім. Тараса Шевченка з 1998 р. Вагнерівський стипендіат 1995 р., лауреат Всеукраїнського конкурсу ім. С.Прокоф'єва (Маріуполь, 1995, I премія), Міжнародного конкурсу вокалістів ім. К.Монтеверді (Італія, 1996, Гран-прі), Міжнародного конкурсу вокалістів ім. І.Паторжинського (Луганськ, 1997, I премія та приз "Золота надія України"), Міжнародного конкурсу вокалістів ім. І.Алчевського (Харків, 1999, I премія), Міжнародного конкурсу вокалістів ім. М.Глинки (Росія, 1999, ІI премія та приз "За самобутність виконання творів М.Глинки"), Міжнародного конкурсу вокалістів (Угорщина, 2000, I премія за краще виконання партії Капулетті в опері "Ромео і Джульєтта" Ш.Гуно), Міжнародного конкурсу вокалістів ім. М.Каллас (Греція, 2001, ІI премія). Гастролював у США, Данії, Італії, Німеччині, Швейцарії, Польщі, Угорщині, Франції, Голландії, Бельгії та ін.

Народилась в 1978 році. В 2004 році закінчила Харьківський державний університет мистецтв імені І.Котляревського. З 2004 року - солістка Харьківського державного академічного театру опери і балету імені М.Лисенка. 2004 - I премія Міжнародного конкурсу имени Анатолія Соловяненка. 2005 -- I премія Міжнародного конкурсу молодих оперних співаків Олени Образцової. В репертуарі: Дідона («Дідона и Еней»), Донна Анна («Камінний гість»), Леонора («Трубадур»), Тетяна («Євгеній Онегін»), Аїда («АЇда»).

Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник / Автор-упорядник Микола Лабінський. — К.: Криниця, 2001. — 696 с. (Додаток — 12 с.). Шевченківські лауреати. 1962—2007: Енциклопедичний довідник / Автор-упорядник Микола Лабінський. — 2-е видання. — К.: Криниця, 2007. — 768 с. Донець Г. П. Державні премії Української РСР імені Т. Г. Шевченка // Шевченківський словник. Том 1 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — К.: Головна редакція УРЕ, 1978. — С. 188. Шевченківська премія, або Національна премія України імені Тараса Шевченка // Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Юрій Ковалів. — Т. 2. — К.: Академія, 2007. — С. 5

Закон України «Про державні нагороди України» http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1549-14 Національна премія України імені Тараса Шевченка http://kobzar.info/memories/state_premium/ Національна премія України імені Тараса Шевченка. матеріал з Вікіпедії. http://uk.wikipedia.org/wiki/ Указ Президента України № 1228/99 від 27 вересня 1999 року «Про Національну премію України імені Тараса Шевченка» http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1228%2F99 Указ Президента України № 932/2010 від 4 жовтня 2010 року «Питання Національної премії України імені Тараса Шевченка» http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=932%2F2010 Указ Президента України від 2 березня 2009 року № 117/2009 „Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка“ http://www.president.gov.ua/documents/9042.html Указ Президента України від 6 березня 2009 року N 126/2009 «Про Диплом та Почесний знак лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка» http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=126%2F2009 Указ Президента України № 932/2010 «Питання Національної премії України імені Тараса Шевченка» http://www.president.gov.ua/documents/12329.html