Презентація на тему:
Михайло Драй-Хмара

Роботу виконала вчитель української мови і лiтератури Саюн С.Г.

Справжнє прізвище поета - ДРАЙ. Це козацьке прізвище походило, очевидно, від дієслова "драти" (серед козаків було чимало прізвищ на "ай": найвідоміше - Мамай). Але 1915 р. в Петербурзі, нещодавно перейменованому на Петроград (щоб і не пахло німецьким духом, бо ж 1914 р. Росія і Німеччина оголосили одна одній війну), прізвище "Драй" дуже скидалося на німецьке "drei" - три. Тож професорський стипендіат Петроградського університету Михайло Драй додає до свого прізвища слово "хмара" і відтоді стає ДРАЙ-ХМАРОЮ.

Михайло Опанасович Драй-Хмара народився 10 жовтня 1889 року у козацькій родині в селі Малі Канівці на Золотонощині (нині - Чорнобаївський район Черкаської області). Рано залишився без матері. Початкову освіту здобув у Золотоноші, потім - чотири класи Черкаської гімназії. Блискучі знання дали змогу перемогти у конкурсному іспиті до престижної Колегії (коледжу) Павла Галагана у Києві, де він навчався разом з П.Филиповичем. Під час навчання (1908-1910 рр.) виявив схильність до філологічних наук, опанував французьку, німецьку, латинську й грецьку мови.

Михайло Драй-Хмара знав 19 мов. Сьогодні, коли найвищі українські посадовці (як, для прикладу, міський голова Києва чи перший віце-прем'єр) дозволяють собі не володіти державною мовою, знання такої кількості мов видається надмірним. Які ж мови знав Драй-Хмара? Майже всі слов'янські (адже його спеціалізацією як ученого було слов'янознавство). Це - українська, російська, білоруська, польська, кашубська, чеська, сербська, хорватська, болгарська. Знав він низку давніх мов - старослов'янську, старогрецьку, латину, санскрит. Знав новітні європейські мови - румунську, французьку, німецьку, італійську, фінську. Останньою мовою, яку вивчав Михайло Панасович, стала англійська. Тож не дивно, що в доробку Драй-Хмари є переклади художніх творів із російської, білоруської, польської, чеської, німецької, французької, фінської мов. На жаль, десь у надрах репресивних органів загубився або й пропав його переклад "Пекла" - першої частини "Божественної комедії" Данте. Звісно, перекладав він не з підрядників, як це робило й робить багато перекладачів, а з оригіналів.

Михайло Драй народився 28 вересня (10 жовтня) 1889 р. у с.Малі Канівці Золотоніського повіту Полтавської губернії. Батько Панас Драй передплачував і читав газети, якийсь час був писарем і полагоджував юридичні справи селян. Мати Ганна Драй походила із заможного козацького роду Брагинців. У Драїв було багато власної землі, левада, ліс, два будинки. Коли Михайликові не було й п'яти років, померла мати. За спогадами Марії КОЛОДУБ (сестри Михайла), тоді в їхньому селі була епідемія тифу, тож чимало людей хворіло. Хоча мати мала багато праці вдома - велике господарство, четверо дітей, вона все ж знаходила час, щоб спекти пироги й рознести їх бідним хворим. Там заразилася й нагло померла. А ось що розповідає Оксана АШЕР (донька поета) в біографічному нарисі про батька: "Ще змалечку Михайлик був неймовірно щирий і довірливий... Батько купив йому сіру смушеву шапку. П'ятилітній Михайло був дуже гордий з неї. Він надів її і пішов гратися з сільськими хлопчиками. Та заздрісні діти стали сміятися з нього, а потім намовили його набрати в шапку води. Він послухав їх, але після цього шапка збіглася і була вже ні до чого".

Серед товаришів Михайла в тому ж класі навчалися майбутні поети й учені Борис ЛАРІН (закінчив 4 класи Кам'янець-Подільської гімназії), Володимир ОТРОКОВСЬКИЙ (народився в с.Кудринці Кам'янецького повіту, закінчив 4 класи Немирівської гімназії), Павло ФИЛИПОВИЧ (закінчив 4 класи Златопільської гімназії). Усі вони назавжди залишилися друзями Михайла. Навчання в колегії поет згадував як найщасливішу добу свого життя. Тут під впливом учителя російської літератури Іллі КОЖИНА Михайло написав перші вірші російською мовою, деякі з них (зокрема, "Девушка в алой косынке") надрукував журнал "Лукоморье", який видавався в колегії.

Закінчивши 1910 р. колегію, Михайло вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Тут він працював у семінарі академіка Володимира ПЕРЕТЦА. 1913 р. за відрядженням Київського університету та Слов'янського товариства юнак їде за кордон для вивчення слов'янських мов і літератур. Він працював в архівах і бібліотеках Львова, Будапешта, Загреба, Белграда та Бухареста. 1910 р. Михайло познайомився з гімназисткою Ніною ДЛУГОПОЛЬСЬКОЮ, а 1914 р. одружився з нею. Вінчання відбулося на свято Петра й Павла в с.Тростянчик (нині Вінницької області). Боярами на весіллі були Володимир ОТРОКОВСЬКИЙ і Павло ФИЛИПОВИЧ, почесним гостем - композитор Микола ЛЕОНТОВИЧ. 1915 р. Михайло, закінчивши університет, залишився в ньому для підготовки до професорського звання. Проте у зв'язку з війною Київський університет евакуювали в Саратов, а Михайла відрядили в Петроградський університет. У травні 1917 р. Михайло Драй-Хмара повернувся в Київ. Коли 1918 р. в Кам'янці-Подільському твориться український університет, 29-річний учений приймає запрошення його ректора Івана ОГІЄНКА і з 15 липня 1918 р. обіймає посаду приват-доцента на кафедрі слов'янської філології. В університеті Михайло Панасович читає слов'янознавство, церковнослов'янську мову, історію польської, сербської, чеської мов і літератур, низку інших курсів. Літографія університету 1920 р. видає його підручник "Слов'янознавство". Коли 16 листопада 1920 р. Кам'янець остаточно захопили "червоні" і невдовзі (26 лютого 1921 р.) з університету "викроїли" інститут народної освіти, Михайло Панасович міста не покидає і працює в ІНО. Аж доки не потрапляє під більшовицьку чистку професорсько-викладацького складу. 1923 р. учений повертається до Києва, викладає українську мову та літературу в столичних вузах.

1918р. 2009р.

Український поет Михайло Драй-Хмара почався саме в Кам'янці (бо до того писав вірші російською мовою). У місті над Смотричем він друкує поезії та переклади в альманасі "Буяння", у журналі "Нова думка", в газеті "Червона правда". Перша збірка віршів Драй-Хмари "Молода весна" мала вийти 1922 р. в Кам'янецькій філії Державного видавництва України, але для її друку забракло паперу. Тож першу (і єдину прижиттєву) збірку віршів "Проростень" поет видав 1926 р. у Києві. Сюди увійшли і твори кам'янецького періоду, і пізніші шедеври. Особливо щемливо звучить поетове "Прощання з Поділлям" (1923): Прощайте, товтри круглогруді, і ти, гніздо Кармелюка, де й досі бойові погуди - мов червениці чумака, і ви, яри крутоберегі, де стільки раз лилася кров... Прощайте, скомнії, береки: побачимось не скоро знов. Минуть роки, і кров зашерхне, і висхне Збруч, мутна ріка, і тільки пісня не померкне, як гнів і ніж Кармелюка. 20 березня 1923 р. у Кам'янці на Поділлі в Михайла та Ніни Драй-Хмар народилася донька Оксана. Михайло Панасович був ідеальним батьком для своєї доці. Людмила СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА казала, що такої ніжності й уваги до дитини, як у Драй-Хмари, вона в житті своєму не бачила.

Є чимало образних означень Кам'янця - "Квітка на камені", "Подільська перлина". Але, напевно, найкраще означення місту дав поет Михайло ДРАЙ-ХМАРА: "Поема, вирізьблена із граніту". Його сонет "Кам'янець", написаний 1930 р., - це маленька симфонія, справжній поетичний пам'ятник місту: Немов химера кам'яна, в погорді Ти знявся вище від потужних скель, вигадливий і гожий, як рондель, чудний, як карб на оттоманській чорді. Довкола Смотрич, наче кінь на корді, а в центрі мінарет, мов журавель, що нерухомо став серед осель, замріявшись у голубому фйорді. Яка застиглість і суворість форм! Яка довершеність пропорцій, норм! Поема, вирізьблена із граніту. Але заглянь у темні очі веж: там жах середньовіччя, тьми і гніту, і кров, і ґвалт, і заграви пожеж.

1928 р. Михайло Драй-Хмара надрукував сонет "Лебеді" з присвятою своїм товаришам: На тихім озері, де мліють верболози, давно приборкані, і влітку, й восени то плюскоталися, то плавали вони, і шиї гнулися у них, як буйні лози. Коли ж дзвінкі, як скло, надходили морози і плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни, - плавці ламали враз ті крижані лани, і не страшні для них були зими погрози. О гроно п'ятірне нездоланих співців, крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів, що розбиває лід одчаю і зневіри. Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття веде вас у світи ясне сузір'я Ліри, де пінить океан кипучого життя.

малися на увазі поети-неокласики - Максим РИЛЬСЬКИЙ, Микола ЗЕРОВ, Павло ФИЛИПОВИЧ, Освальд БУРГАРДТ (який друкувався під псевдонімом Юрій КЛЕН) і сам Михайло ДРАЙ-ХМАРА. "Сонет Драй-Хмари, - писав у наші дні Іван ДЗЮБА, - прозвучав як мужній голос на захист друзів - з вірою в чистоту, правоту і невмирущість їхнього естетичного ідеалу". Але саме з цього сонета почалися всі неприємності поета. Неприборканих співців більшовицька система не терпіла.

Великою втіхою для себе називає М. Драй-Хмара «Кобзар» Т.Шевченка, який дістався йому від колеги по засланню, від колишнього студента Кам’янець-Подільського університету (лист до рідних від 24.VІІ.1936 р.). Промовистим є й підпис листів із заслання іменем «Михайлик», питомо українським іменем (до нього були підписи — М., Ваш М.). Туга за українським на далекій Колимі посилювалася. Я на калиновім заплакав мості, і знов побачив мури ці сумні, і клаптик неба, розп’ятий на гратах, і нездрімане око у вовчку... Ні, ні, на вороних уже не грати: Я — в кам’янім, у кам’янім мішку, — тужить-голосить поет, одержавши гіркого листа від дружини. І тут йому на підмогу «приходять» народнопісенні ремінісценції та ритміка.

Прикладом поетового замилування рідною природою може бути уривок, який створює чудову симфонію звуків і фарб: «Ну, а чому б не написать тобі про виноград, що спіє на городі, до сонечка простягуючи грона, мов пальчики дитячі на молитві? Про ваш садок, де яблука і груші вже налились солодким винним соком? про вулики, де бджілки золоті бринять, гудуть, пахучий мед на лапках приносячи з гречок молочно-білих?» («Лист до Оксани»)

Драй-Хмара Михайло :: "І знов обвугленими сірниками..." І  знов  обвугленими  сірниками на  сірих  мурах  сірі  дні  значу, і  без  кінця  топчу  тюремний  камінь і  туги  напиваюсь  досхочу. Напившись,  запрягаю  коні  в  шори і  доганяю  молоді  літа, лечу  в  далекі  голубі  простори, де  розцвітала  юність  золота. -  Вернітеся,  -  благаю,  -  хоч  у  гості! -  Не  вернемось,  -  гукнуло  з  далині. Я  на  калиновім  заплакав  мості... І  знов  побачив  мури  ці  сумні, і  клаптик  неба,  розп'ятий  на  ґратах, і  нездріманне  око  у  вовчку... Ні,  ні,  на  вороних  уже  не  грати: я  в  кам'янім,  у  кам'янім  мішку. 24.V.1937. Юрій Клен. СПОГАДИ ПРО НЕОКЛАСИКІВ. Мюнхен, 1947, с. 41.

Ось що про смерть поета на Колимі повідав Михайло ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ, який до 1937 р. очолював комсомольську організацію Удмуртської АРСР: - Був у мене на Колимі друг незабутній, ще й тезко, - український поет, професор - знавець мов і літератур... Прізвище поет мав якесь чудернацьке з двох окремих слів, одна половина ніби як німецька, а друга - українська. Якщо ж перекласти по-російському, то буде "три тучи"... ...Одного сонячного квітневого дня 1939 р., коли було по-колимськи відносно тепло, а наша бригада поралася на дорозі, до нас наблизилося легкове авто - "емка". Конвой вишикував шеренгою бригаду із сорока доходяг. З "емки" вилізли троє із сусманського управління, притримуючи при боках маузери. Усі, як завжди тоді, "під мухою"... Підійшли. Конвой щось їм доповів... Один із трьох повільно витяг маузер із дерев'яної кобури і, підійшовши за кілька кроків до першого в'язня, - трах, до п'ятого - трах... Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком Драй дружив колись у Кам'янці. Отож, коли почали нізащо розстрілювати щоп'ятого, Драй умить обрахував, що під кулю потрапить саме студент Володя... Щойно кат наблизився до чергової п'ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: "Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє"... З цими словами він плюнув прибульцеві межи очі... Все відбулося блискавично... Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв... Драй ще встиг прохрипіти "Гад!.." і, відштовхнувшись правицею від мого лівого плеча, бездиханно упав горілиць із розплющеними в небо очима...

25 жовтня 1939 р. київський ЗАГС повідомив дружину Драй-Хмари про його смерть, що сталася 19 січня 1939 р. Місця і причини смерті в повідомленні не вказано. У документах про реабілітацію Драй-Хмари зазначено, що він помер "від ослаблення серцевої діяльності". Акти про смерть і поховання Драй-Хмари, які зберігаються в особистій справі ув'язненого в управлінні внутрішніх справ Магаданського облвиконкому, засвідчують, що Михайло Панасович помер 19 січня 1939 р. о 23.15 у приміщенні медпункту лікарської ділянки Устьє Тайожная. Поховано його на правому березі річки Паутовая, могила № 3 в 300 м від річки, а від табірного пункту Горная Лаврюковая до 1 км.

У червні 1937 р. Ніну Петрівну з малою Оксаною вислали з Києва в Башкирію - в м.Белебей. Згодом їм удалося перебратися на захід. Ніна Драй-Хмара прожила довге життя і померла 1996 р. у США, встигши відзначити свій столітній ювілей. Оксана Драй-Хмара (по чоловікові - АШЕР) стала дослідницею творчості свого батька. 1967 р. у Парижі вона закінчила аспірантуру Сорбонни зі ступенем доктора слов'янської літератури за працю про творчість Михайла Драй-Хмари. Донька змальовує портрет батька: "Вище середнього зросту, з ясним волоссям і життєрадісним обличчям, з усмішкою білих зубів і замріяними сірими очима. Акуратність була його характеристичною рисою, - починаючи від рукописів та добре впорядкованої добірної бібліотеки й кінчаючи бездоганністю його одягу, - у всьому відчувався артистичний смак". Михайло Панасович від природи був спортсменом. Він вправно катався на ковзанах, в юності навіть захоплював глядачів своїм вальсуванням на льоду. А ще був добрим плавцем: легко перепливав Дніпро в Києві. Грав у волейбол, крокет, теніс. Поет багато мандрував пішки околицями Кам'янця, а потім Києва. Краса природи захоплювала його, дарувала йому душевну рівновагу, викликала поетичне натхнення. На жаль, через свавілля й терор поет загинув, не проживши й 50 років.

Вражаючими є поетичні візії поета: «Я вмру, а те, у що я вірю, залишиться і житиме без мене — напевно житиме!..»