Презентація на тему:
Міфи та легенди

Міфи та легенди

лебідь

За міфами, у нього перетворювався Зевс, син Аполлона Кікн (вміщений потім, за міфами, у сізір’я Лебедя). Сам Аполлон їздив на колісниці, запряженій лебедями. Один із найголовніших язичницьких богів Білобог, за повір’ями, міг перевтілюватися у білого лебедя, тому волхви під страхом смертної кари забороняли полювання на нього. Лебеді завжди були в упряжці Купайла.

крук

У слов’янських міфах ворон називається “птицею віщою”, яка вміє говорити людською мовою. У казках ворон виступає власником золота, срібла і самоцвітів, які зберігаються в його гнізді, він приносить «живу» і «мертву» воду, дістає молодильні яблука. Оскільки птахи літають у просторі, вважалося, що вони більше чують і бачать, тому й знають краще від людей, про те, що відбувається в світі. Якщо зграї ворон супроводжували військо, то вважали, що вони віщують поразку і загибель багатьох воїнів. Траплялося, що орли й ворони летіли разом. Це знак, де буде запекла битва: хтось одержить перемогу, а хтось – поразку Слов’яни переконані, що в Чистий четвер крук перший купає своїх дітей у цілющій воді, наділеній чарівними властивостями.

зозуля

  Зозуля – віща птиця, присвячена Богині Весни Живі. Вважалося, що сам Бог чи Богиня в образі зозулі літає лісами і віщує роки. Зозулю запитували скільки літ житиме та чи інша людина, скільки матиме дітей тощо. А після того, скільки разів вона «накує», робили висновки про тривалість того, про що запитували. Тому зозуля пов’язана з Богинею Долі. Про це говорить українська приказка: Побутують такі прикмети: якщо зозуля вперше закує на сході сонця і при зеленому дереві – на врожай, якщо увечері і на «голе дерево» – до неврожаю, голоду та епідемій. Якщо закує після співу солов’я, то буде гарне літо, коли ж почути зозулю раніше солов’я – переслідуватимуть невдачі.

сокіл

Його золотаве пір’я осяяло непроникну ніч. Сокіл розправив крила і закружляв над Оком. І пустив Сокіл золоту Сльозу-Росинку, що впала на Око. І вмить розрослося воно у великий острів серед мороку. І пустив Сокіл срібну Сльозинку, і впала вона посередині острова, де утворилося озеро Живої Води. І пустив Сокіл зелену Сльозу-Росинку, і від неї проросли дивовижні квіти й густі високі трави на острові й берегах озера. Тоді Сокіл зніс золотий жолудь. І сталося диво: виросло з того жолудя розкішне й могутнє Першодерево. Дуб-Стародуб. І наче зорі розцвіли на його крислатому гіллі: то вродили Молодильні Яблука – плоди невмирущості. Стало довкола світло й весело.

Сова

Сова − сич, пугач є в українській народній поезії найзловіснішими птахами. За українськими народними віруваннями, сови й пугачі пішли з кішок, тому в них котячі голови, і крик їхній нагадує крик кішки. Поява сови і пугача поблизу села наводить нудьгу й смуток на всіх пожильців його. Крик сови й пугача на хаті взагалі віщує пожежу або смерть когось із членів родини. Та в Проскурівському повіті розрізняють: якщо пугач гукає "вповів! вповів!", то в тій хаті народиться дитина; а якщо "поховав! поховав!" − то хтось помре.