Презентація на тему:
Лесь Курбас

Брати Тобілевичі КОРИФЕЇ УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ

Микола “Садовський” Тобілевіч Іван “Карпенко-Карий” Тобілевіч Панас “Саксаганський” Тобілевіч

Панас “Саксаганський” визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи Марка Кропивницького, один з корифеїв українського побутового театру.

Народився 3 травня 1859 року в селі Кам’яно-Костувате Бобринецького повіту Херсонської губернії, (нині Братський район Миколаївської області) Початкову освіту здобув у Бобринецькій повітовій школі. Ще школярем захопився влаштуванням аматорських вистав. У 1877 - закінчив Єлисаветградське реальне училище. В 1878 року пішов на військову службу. Службі у війську він віддав п’ять років життя. Згодом він став критично дивитесь на офіцерське життя. Молодий Панас знайшов собі заняття, став організатором полкової бібліотеки. У 1883 році, коли його частина була на маневрах в Одесі, Панаса Карповича було запрошено до трупи Старицького і перший його виступ був у п’єсі “За Німан іду” в Миколаєві на сцені театру Монте. Так у 24 роки він стає професіональним актором, взявши собі театральний псевдонім Саксаганський - в пам’ять про материнське рідне село Саксагань. На перших кроках театрального життя панаса Карповича всіляко підтримував І.Карпенок-Карий. Саксаганський вчився секретаам професії і у М.Кропивницького, проте по останню пораду йшов до старшого брата.

Саксаганський П.К. у ролі Возного у виставі "Наталка Полтавка" Саксаганський П.К. із сином Петром

Театральні шляхи кожного з Тобілевичів постійно перетиналися. У 1888 році було створено “Товариство малоросійських артистів під керівництвом К.Садовського”, куди входили Саксаганський і Карпенко-Карий з дружиною Софією Віталіївною Тобілевич, а також М.Заньковецька,М.Садовська-Барілотті. Театр трьох братів проіснував до кінця 1889 року, коли Заньковецька і Садовський вийшли з трупи. Новий колектив очолив Панас Саксаганський, продовжуючи виставляти на миколаївській сцені п’еси відповідно до репертуару. Новий 1890 рік трупа відзначила у Миколаєві виставою “Доки сонце зійде, роса очі вніс”. Акторське товариство згуртувалося навколо Саксаганського на Карпенко-Карого. Добровільно відмовившись від заманливої кар'єри актора-прем'єра, II. Саксаганський зв'язав свою долю в мистецтві із задумами І.Карпенка-Карого і став режисером.

Саксаганський П.К. у колі артистів та друзів

На весні І890 року про себе заявила оновлена трупа, яка називалася "Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом К. Саксаганського" Жодна українська трупа не мала такого великого й різноманітного репертуару, як трупа Саксаганського. З перших вистав трупа набула слав. Бона ставила п'єси Карпенка-Карого, Старенького, Кропивницького Островського.Як режисер Саксаганський вперше в Історії українського театру запровадив план постановки вистави. Особливу увагу приділяв роботі з акторами, добиваючись ансамблю. Затверджуючи на українській сцені соціально-психологічну драму. У радянські часи Саксаганським написані праці "Як я працюю над -роллю", "До театральної молоді" "До молодих режисерів", "з історії українського театру", перекладено ряд творів, російських і західноєвропейських авторів на українську мову.

Микола “Садовський” брат І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського й М. Садовської-Барілотті.

Під час військової служби Перед виставою

Народився у селі Костувате на Херсонщині, вчився в Єлисаветградському реальному училищі, замолоду брав участь в аматорських гуртках, з 1881 р. в професійному театрі у трупі Г. Ашкаренка, М. Кропивницького, М. Старицького, а в 1888 організував власну трупу. У 1898 р. трупа Садовського об'єдналася з «Товариством російсько-малоросійських артистів» братів Тобілевичів (І. Карпенка-Карого та П. Саксаганського), а ще два роки пізніше (1900 р.) до них приєднався ансамбль М. Кропивницького. У 1905 р. на запрошення з Галичини Садовський очолював театр «Руської Бесіди» у Львові, чим (разом з М. Заньковецькою) сприяв значному піднесенню театральної культури на Західно-Українських землях. Повернувшися до Києва, Садовський заснував перший український стаціонарний театр, який розпочав свою працю 1906 р. в Полтаві, а потім діяв аж до 1919 р. в Києві. У роки української державності Садовський працював головним уповноваженим у справах народних театрів; 1920 р. в Галичині, з 1921 р. — очолював театр «Просвіти» в Ужгороді. З 1923 р. жив у Празі. По поверненні до УРСР (1926 р.) Садовський у тодішній політичній ситуації вже не мав права на власний театр і виступав у своєму репертуарі в різних театрах, знімався у головній ролі у фільмі «Вітер з порогів» (1929 р.); залишив спогади «Мої театральні згадки», опубліковані посмертно (1956 р.).

Садовський М.К. у Чехословаччині.

Іван “Карпенко-Карий” український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру.

З дитячих років бачив він тяжкі людські злидні, темряву і кривду. Його мати — колишня кріпачка багатого пана Золотницького, яку батько викупив з неволі, була першою вчителькою сина, вчителькою, що заклала в його душу любов до свого народу, до його художньої творчості, до тих мистецьких і поетичних скарбів, які втілені в його казках, піснях і переказах. І він протягом усього життя залишився вірним тим почуттям, винесеним з рідного села і батьківської хати, де під впливом матері розцвітала любов і родинна згода. Під тим же впливом виросли і молодші брати Івана Тобілевича — Садовський і Саксаганський. І в їхніх серцях ніщо не згасило любові до України, до простого люду — ні казенна школа, ні військова служба, ні що інше. Доля українського народу була головною метою життя і творчості всіх трьох братів. Освіту, якої так прагнули батьки для своїх дітей, довелося через матеріальну скруту обмежити повітовим училищем у Бобринці на Єлисаветградщин. З 14 роківхлопець мусив уже заробляти на життя. Майже два десятиліття забрала в І. Тобілевича служба в різних канцеляріях – від писарчука до секретаря поліцейського управління.

Перебуваючи на службі більш як рік у Херсоні, він познайомився з колишнім учасником Кирило-Мефодіївського братства й товаришем Т. Шевченка Д.П. Пильчиковим, під впливом якого прочитав багато книжок з історії народів, з класичної літератури, серед якої Шекспір і Островський зайняли перше місце. У цей час він товаришував з такими діячами української культури, як Г. Стрижевський, В. Менчиць, пізніше – з Д. Смоленським, В. Антоновичем, Є. Чикаленком, М. Комаровим, О. Русовим. Людина мудра, витримана, напрочуд добра й відповідальна, І. Тобілевич над усе ставив душевну рівновагу, щастя своїх рідних і Батьківщини.

Лист Тобілевич М.І. до батьків від 22 липня 1904 р.Париж.

Власне до літературної творчості він приступив в уже зрілому віці й із перших спроб виявив чітку громадянську позицію, тонку спостережливість, досконалу художню майстерність.

1881 р. – оповідання «Новобранець». 1884 р. – драма «Бурлака» (первісна назва «Чабан»), «Безталанна», «Бондарівна». 1885 р. – «Розумний і дурень», «Наймичка». 1886 р. – трагікомедія «Мартин Боруля». 1890 р. – трагікомедія «Сто тисяч». 1893 р. – «Паливода ХVІІІ століття». 1896 р. – «Лиха іскра поле спалить і сама щезне». 1897 р. – «Чумаки», «Мазепа». 1899 р. – «Сава Чалий». 1900 р. – «Хазяїн». 1902 р. – «Гиндзя». 1903 р. – комедія «Суєта». 1904 р. – комедія «Житейське море».