Презентація на тему:
Іван Багряний ( 1906 – 1963 )

Іван Багряний ( 1906 – 1963 )

Народився Іван Павлович Багряний (справжнє прізвище – Лозов’яга) 19 вересня 1906 р. в с.Куземин на Полтавщині (тепер Сумська обл.) у родині робітника-муляра. Це село поблизу Груні, де народився відомий гуморист Остап Вишня, у тому ж Охтирському повіті. Навчався Іван спочатку в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, а з 1916 по 1919 рр. у так званій Вищій початковій школі. В 1920-1921 рр. він навчається слюсарській справі в Охтирській технічній школі, але, не закінчивши її, переходить до Краснопільської художньо-керамичної школи (1922). З 1926 р. Багряний – студент Київського художнього інституту, але до захисту дипломної роботи не був допущений з огляду на національні переконання.

У кожної людини є така подія, котра залишає відбиток на все життя і обумовлює подальші вчинки. Була така подія і в житті Івана Багряного, про що він згадує в памфлеті “Чому я не хочу вертати на “родіну?”: “Я був ще маленьким... хлопцем як більшовизм вдерся в мою свідомість крівавим кошмаром, виступаючи як кат мого народу. Це було в 1920 році. Я жив тоді в дідуся на селі,  на пасіці. Дідусь мав 92 роки і був однорукий каліка, але трудився на пасіці, доглядаючи її. Він нагадував мені святого Зосіму і Савватія, що були намальовані на образку, який висів під старою липою посеред пасіки.

Поему “Ave Maria” автор видав власноруч за свій рахунок. На цій маленькій книжечці, яка мала 106 сторінок, значилося: Видавництво “Сам”. Це видання було конфісковано, але більшість накладу встигли розкупити.

  Івана Багряного було заарештовано 16 квітня 1932 року в будинку “Слово” (м.Харків), у квартирі В. Вражливого за  звинуваченням у контрреволюційній пропаганді та агітації (ст. 54-ІІ та 54-6 КК УРСР, слідча справа №343). Півроку перебував у в’язниці, в камері самотнього ув’язнення, а з 1933 р. –  у засланні на Далекому Сході. 1936 р. він тікає і живе нелегально. Думками Багряний зі своєю Батьківщиною, що знайшло відображення у вірші “Рідна мова” (1937 р.) У 1938 р. Багряний був заарештований вдруге і просидів два роки і чотири місяці в камері смертників у харківській в’язниці на Холодній Горі. На волю вийшов тяжко хворою людиною у перші дні війни. Під час німецької окупації працював у газеті “Голос Охтирщини”, художником-декоратором у харківському театрі, друкувався в газеті “Нова Україна”. 

1943 року переїздить до Львова, бере активну участь у національно-визвольному русі УПА. На Галичині (в м.Моршин) Іван Багряний за два тижні написав роман “Тигролови”. Українське підпілля допомагає йому надрукувати роман (близько 400 машинописних сторінок), який спочатку мав назву “Звіролови”. Цей роман отримав першу нагороду на літературному конкурсі, організованому “Українським видавництвом”. У цьому конкурсі брали участь такі видатні письменники, як У.Самчук, Т.Осьмачка.

У воєнні і повоєнні роки написані поема  “Гуляй-поле”,  роман  “Люба” (1944), поетична збірка  “Золотий бумеранг”, сатирична комедія  “Генерал” (1948) повість-вертеп “Розгром” (1948), роман “Сад Гетсиманський” та повість  “Огненне коло” (1953),  поема “Антон Біда – герой труда” (1956), романи «Маруся Богуславка”,  “Людина біжить над прірвою” (1965), твори для дітей та ін.

У романі “Сад Гетсиманський” знайшов відображення харківський період життя письменника, його в‘язничні поневіряння. Цей твір задовго до “Архіпелагу Гулагу” О.Солженіцина на автобіографічно-документальному матеріалі викрив злочини тоталітарної системи. В романі простежуються біблійні паралелі. В Саду Гетсиманському, де молився Ісус Христос, чудова природа, сонечко, маслини, але все дихає зрадою. Це місце, де, за біблійною легендою, Іуда зрадив Ісуса. Є в романі згадки про Каїна і Авеля. “Сад Гетсиманський” був виданий у США, Канаді, Англії, Німеччині, Голандії, Франції, Австралії. Передмова належить перу  Володимира Винниченка, котрий у своєму листі до Багряного зазначив, що “Сад Гетсиманський” –  “великий, вопіющий і страшний документ…Я зроблю все, що сила моя буде , для Вашої великої книги і для істини”.

Як публіцист Багряний написав понад дві сотні статей . Більшість  надрукована під прізвищем Багряний,  інші –  під псевдонімами: Іван Рябовіл, С.Рябовіл, С.Дорошенко, П.Січинський та ін.  Фундацією ім. Івана Багряного  було видано публіцистику письменника. Багряний ініціював створення  Об’єднання демократичної української молоді (ОДУМ). Він стверджував: “потрібна інша організація молоді. Така організація, що складалася б не з дідів, а таки з молоді. Організація насамперед не партійна. а надпартійна. Соборницька. Демократична. Організація молоді, де виховувались  би не партійні покручі, а національно-свідоме й висококультурне наше молоде поколіня українське”.

Іван Павлович Багряний був членом Мистецького Українського Руху (МУРу), який було засновано в 1945 р. у Фюрті (Німечинна). МУР відігравав важливу роль в об’єднанні зусиль українських письменників,  котрі опинилися за межами України. Багряний входив до ініціативної групи разом з Домонтовичем, Костецьким, Майстренко, Полтавою і Шерехом

Іван Багряний пробував себе як маляр. Це одна з найперших його робіт ( портрет Докії Гуменної ).

Багряний працював як маляр-ілюстратор. Під псевдонімом Б.Залуцький він оформив обкладинки книг Уласа Самчука “Юність Василя Шеремети”, Юрія Косача “Еней і життя інших”, Тодося Осьмачки “Старший боярин”, під псевдонімом О.Турчин – збірку новел Павла Маляра.

Помер Іван Багряний  25 серпня 1963 року у  Шварцвальді в санаторії Блазієн (Німеччина). Поховано митця у Новому Ульмі в Німеччині. На могилі Багряного встановлено пам’ятник  (1965, скульптор Лев Молодожанін).