Презентація на тему:
Євген Маланюк "Сучасники"

Євген Маланюк Сучасникам Павлові Тичині На межі двох епох, староруського золота повен, Зазгучав сонценосно твій сонячно-ярий оркестр – І під сурму архангела рушив воскреснувший човен, Й над мощами народу хитнувсь кам'яний його хрест. І на древнім, на скитським, на кров’ю залитім просторі Говорили могили, співали козацькі вітри. І у літери тайн степовії складалися зорі, Щоб пломінним пророцтвом означить початок пори.

Так зродився ти з хвиль злото-синіх космічних вібрацій, Метеором огнистим ударив в дніпровські степи. І, здавалося, - вріс. І над плугом схилився до праці, І вже мріяло серце про сонцем налиті снопи…

Вили бурі історії. Рвали й жбурляли одвічне. О, ти знав, що тоді не сонети й октави, о ні! – Жорстко-ярим залізом ти пік одоробло північне, Й клекотіла душа твоя в гнівнім, в смертельнім огні.

Раптом… брязнуло враз! І ридально навік розірвалось… І бездонним проваллям дихнула порожня луна. …від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась. …в окривавлений Жовтень – ясна обернулась Весна.

І по синіх степах дикий вітер повіяв примару, Щоб журить і жахать… замогильний доноситься спів. І вночі мертвий місяць освітить з-за темної хмари Божевільну Офелію – знов половецьких степів.