Презентація на тему:
Арабська культура

Значення культури арабо-мусульманського культурного регіону Підготувала вчитель Білашківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Гончар Тетяна Сергіївна Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Художня культура світу 11 клас Арабо-мусульманський культурний регіон 2008 – 2009 н.р.

План 1. Іслам як культурний феномен. 2. Розповсюдження ісламу 3. Коран – “священна книга” 4. Політика, право і мораль арабського Сходу. 5. Арабо-мусульманська філософія. 6. Наука арабського Сходу. 7. Мистецтво арабського Сходу.

Іслам як культурний феномен На початку VIII ст. нової ери Аравія, яка в ті часи вважалася таким собі ведмежим закутком світової цивілізації несподівано породила лавину, що за кілька десятків років накрила собою велетенський простір від Середньої Азії до Іспанії. Численні народи Ближнього і Середнього Сходу, Північної Африки, Північної Індії та Іспанії були об”єднані в гігантську державу - Арабський халіфат. Після його розпаду виникла ціла низка самостійних держав. Але з моменту арабських завоювань усі ці держави, крім Іспанії, зберегли одну важливу спільну рису, що справила суттєвий вплив на їхній подальший культурний розвиток. Цією рисою стала релігія іслам (з араб. - покірність), яка поширювалась арабськими завойовниками.

Феномен ісламу полягає у тому, що ця релігія за дуже короткий час зуміла згуртувати у єдину цивілізацію багато різних народів, та власне створити цю цивілізацію і велику державу зі свїми законами, культурою, мистецтвом,наукою, що в середньовіччі була набагато попереду європейської. З розрізнених племен єдину і висококультурну націю зробив саме іслам.

Розповсюдження ісламу

Аналізуючи твір мистецтва, слід виходити з того, коли, де і ким його створено, за яких конкретних історичних умов він з’явився. Подібний підхід потрібний і при знайомстві з пам’ятками арабо-мусульманського мистецтва в основу якого покладено традиційну мусульманську ідеологію Іслам (наймолодша з трьох основних світових релігій) посідає одне з найважливіших місць в історії світової цивілізації. Твори мусульманського мистецтва об’єднанні духом однієї релігії й розкидані на величезній території – від Індії до західного узбережжя Північної Африки і Південної Європи

Іслам є однією з найпоширеніших релігій світу. Мусульманські гомади діють більш як у 120 країнах. У 28 країнах іслам визнаний державною релігією. Серед них Кувейт, Єгипет, Ірак, Іран, Марокко, Пакистан, Саудівська Аравія та ін. Догматика (вчення) ісламу відбиває віру в єдиного бога - Аллаха, його ангелів, священні книги, пророцтва, судний день,обраність. Велику роль у перемогах ісламу відіграла особистість його засновника Мухаммеда – посланника і пророка Аллаха.

Коран – “священна книга” Коран - слово Боже Коран – не оповідання про Аллаха та про людей, які жили колись. Це промова самого Аллаха. Іноді вона звернена до Мухаммеда, іноді – до людей, іноді Аллах сам говорить про себе у третій особі. Однак усе це священні слова, що йдуть безпосередньо від божества, яке обрало для спілкування з людьми арабську мову. За життя Мухаммеда кодифікованого тексту Корану не було. Нині використовується Коран, відредагований за правління халіфа (“заступника пророка”) Османа у 644 – 656 рр. спеціальною комісією

Коран Коран – збірник релігійно-побутових правил законів, історичних повідомлень. Він складається з розділів –сур, кожна з яких поділяється на вірші – аяти (одкровення). Ідея монотеїзму проходить через усі 114 сур Корану

Політика, право і мораль арабського Сходу Шаріат (мусульманське право) органічно пов'язане з ісламом, його вченням. Відповідно до юридичної енциклопедії: "Шаріат – збірник релігійних і правових норм, укладений на основі Корану і Сунни (мусульманських священних переказів), що містить норми державного, спадкоємного, карного і щлюбно-сімейного права .

Проте політика арабського Сходу була не цілком підпорядкована законам шаріату. Часті завойовницькі війни, які проголошували священними, щоб заохочувати воїнів (які, загинувши на священній війні, одразу потрапляли до раю) були не тільки і не стільки пов”язаними з релігією, скільки звичайними загарбницькими війнами під релігійними гаслами. Зрештою, це характерно не лише для ісламу. Хоча, слід зазначити, що іслам був менш агресивним, ніж християнство. Адже Північна та Південна Америки, Австралія, численні острови були завойовані саме європейцями, а не арабами. Виглядає на те, що зовнішня непривабливість ісламу, з точки зору сьогодення, лише оболонка, що приховує цікавий, самобутній та самодостатній світ арабської культури.

Арабо-мусульманська філософія Арабська філософія як одна з форм суспільної свідомості довгий час була тісно пов”язана з богослов”ям. З розвитком природничих і прикладних наук в ній почали зароджуватись різноманітні течії: матеріалістична і навіть, атеїстична. Першими, хто відходив від традиційного розуміння ісламу, були мутазиліти, які виступали проти догмату про приреченість і прагнули обгрунтувати релігійні догмати з точки зору розуму, виходячи з філософських положень деяких античних авторів. Разом з тим знайомство з творами Арістотеля, Платона та інших сприяло відходу арабської філософії від традиційної догматики богослов”я. Значний вплив на розвиток арабської філософії справила творчість таджицького мислителя ібні Сіно Абуалі (Авіценна).

Творчість діячів арабської філософії сприяла розвитку філософської думки народів Європи. Середньовічна філософська лірика досягла вершин досконалості у творах сліпого сирійця Абу-ль-Ала аль-Маарі (973-1057 рр.). Будучи універсально на ті часи освіченим, звіряючи власне життя з високими моральними вимогами, аль-Маарі звертається до сенсожиттєвої проблематики, розкриває реальні суперечності людського буття, показує шляхи вдосконалення природи людини в світі, в якому править несправедливість, шануються людські пороки. Мереживо думок майстерно втілено у своєрідній “атомарній” структурі арабомовних поезій, де кожен атом - бейт - мов чудова перлина з іскристого намиста. Омар Хайям (бл.1048-бл.1123 рр.) один з найвидатніших учених свого часу, філософ, математик, астроном, поліглот. Хайям, автор кількох сотень рубаї - маленьких поем з філософським підтекстом, що лише в чотирьох рядках дають прекрасний синтез сміливої думки і високого почуття. Загадка життя і смерті, сенс земного існування, щастя людське - ось ті проблеми, до яких з гуманістичних позицій звертається Хайям.

Наука арабського Сходу Арабська наука на початку своєї історії розвивалась під впливом старогрецької науки і під впливом та взаємодії з сучасною їй високорозвиненою наукою народів Середньої Азії, Закавказзя, Індії, Персії, Єгипту, Сирії. Дальший розвиток арабської науки зумовлювався потребами виробництва і військової справи, якій арабські завойовники надавали великого значення.

Арабська наука, як і арабська культура взагалі, зосереджувалася в досить широкій на той час мережі освітніх закладів. Шкільна освіта виникла після арабських завоювань, коли арабська мова поширилась як мова адміністрації і релігії. Початкові школи при мечетях (мектеби або кюттаби) існували вже з VIII ст. З розвитком філологічних і природничих наук у Багдадському халіфаті, а потім і в інших арабських державах виникають науково-навчальні центри: граматичні школи у Басрі, Куфі та Багдаді. В 830 р. у Багдаді було створено академію “Дар аль-улюм” (Дім наук). У 972 р. в Каїрі засновано університет аль-Азгар. Високого розвитку досягла освіта в арабо-піренейських землях. У 10 ст. у самій лише Кордові було 27 медресе, де викладали медицину, математику, астрономію, філософію.

Історичною заслугою арабів є те, що вони, перейнявши досягнення науки античного часу, розвинули її далі і передали народам Заходу, ставши, таким чином, ніби мостом між античністю і сучасною цивілізацією. Твори Евкліда, Архімеда і Птоломея стали відомі Європі завдяки арабам. Маючи уявлення про кулястість Землі, араби 827 року у Сирійській пустелі виміряли дугу меридіана для визначення розмірів земної кулі, виправили і доповнили астрономічні таблиці, дали назву багатьом зіркам (Вега, Альдебаран, Альтаїр).

Значний вклад зробили арабські вчені у математику. Зокрема від них пішло поняття “алгебра”. Араби розвинули медицину, вивчили лікувальні властивості ряду мінералів і рослин. Медичні знання арабів були зведені в одне ціле хірургом госпіталю у Багдаді Мухаммедом ар-Разі та Авіценною, твір якого “Канон медицини” став настільною книгою європейських лікарів ХІІ-ХVІІ ст. Арабська наука дала людству десяткову систему числення, початки алгебри, сучасне написання цифр та алхімію. Арабські вчені і купці залишили цікаві описи подорожей майже по цілому світу, в тому числі Україні. На підставі цих відомостей арабські вчені склали карту відомого їм світу. Багато народів, що в той час ще не мали писемності черпають інформацію про свою історію з арабських джерел.

Мистецтво арабського Сходу Шедеври арабського мистецтва по праву займають одне з чільних місць у художній скарбниці людства. Своєрідністю художньої культури ісламу була відсутність у ній пластики, оскільки релігія забороняла зображати Аллаха і усе, що належало до сфери божественного. Особливо велике поширення мала поезія. Мусульманські володарі не шкодували коштів, аби наблизити до себе поетичну знаменитість, утримували часто цілу армію придворних поетів. Традиційно вони розглядали слово поета як засіб власного звеличення, адже прекрасні вірші одразу ставали надбанням базару, де вирувало релігійно-культурне і політичне життя того часу.

Ліричні поети займають у літературі арабського Сходу особливе місце. Творчість прославлених арабських поетів формувалась як життєлюбна, суто людська реакція на ісламські аскетичні ідеали з їхньою фанатичною нетерпимістю та обіцянками потойбічного життя. Першим серед арабських поетів-ліриків слід назвати Омара ібн Абі Рабіа (644-712 рр.), котрий був уродженцем Мекки і після прийняття ісламу продовжував любити земне життя та його радощі, оспівував красу і неповторність особистого почуття, силу і чарівність любові, вільної від будь-яких заборон. Пізніше європейські орієнталісти називали його “Дон Жуаном Мекки”, “Овідієм Аравії та Сходу”, його справедливо вважають найвидатнішим арабським майстром любовної лірики.

В Х-ХІ ст. у Багдаді були складені перші казки всесвітньо відомої збірки казок “Тисяча і одна ніч”. Саме на вістрі класичної епохи була написана “Книга пісень” - одна з найзначніших пам”яток арабської літератури. Арабська культура не мала пластичного мистецтва - живопису, скульптури в традиційному європейському чи античному розумінні. Тому ці мистецтва представлені орнаментальними та абстрактними мотивами. Можна сказати, що пластичне мистецтво присутнє в ісламській культурі через каліграфію та мініатюрний живопис. Каліграфія перетворилася в одну з форм орнаменту, який відіграв значну роль у мистецтві мусульманського середньовіччя. Писали справа наліво, використовуючи певний графічний стиль. Найпоширенішими були стилі дівані, магріб, талік, насх, куф, насталік, сульс.

В ХІV-ХVІ ст. сягає найвищих своїх вершин мистецтво книжкової мініатюри Середнього Сходу. В цей час вирізняються своєрідною манерою живописні школи Ірану, Азербаджану, Афганістану та Середньої Азії. Мистецтво мініатюри було глибоко співзвучним витонченій поезії Сходу. Світ східної мініатюри - це поєднання реальності, вигаданого і символіки. Її образи передають святкову атмосферу, сповнені радощів життя. Жанр пейзажу, започаткований у ХІІІ ст. майстрами багдадської мініатюри, набуває особливого значення в живописі Середнього Сходу. В мініатюрах школи міста Шираза з”являються унікальні зображення рафінованого пейзажу. Широко відомі мініатюри “Антології перської поезії” 1398 р

В ранніх пам”ятниках арабської архітектури позначився вплив елліністично-римської, візантійської, сасанідської традицій, наприклад, палац ІV-VІІІ ст. у Мшатті (Йорданія), мечеть “Купол скелі” (691 р.) в Єрусалимі. В VІІ-Х ст. створюється своєрідний тип колонної мечеті з прямокутним подвір”ям у центрі, оточеним багатонефними залами і галереями зі стрункими аркадами. До цього типу належить Велика мечеть у Дамаску (705 р.), мечеть Амра в Каїрі (642 р.). З ХІ-ХІІ ст. в арабській архітектурі великого значення набирає орнаментика, що вкриває будівлі зовні і всередині, широко застосовуються стилізовані рослинні, сталактитові, епіграфічні та літерні узори. З ХІІІ ст. поширюються куполи як засіб перекриття будівель і важливий елемент архітектурної композиції.

Відомості про стародавню арабську музику дуже бідні. Крім пісень праці, обрядових, побутових, військових відомі караванні пісні (худа). Арабська музика одноголоса, мелодії багаті на мелізми, побудовані на 17-ступеневому звукоряді. Серед музичних інструментів головний - уд. Видатними представниками стародавньої музичної культури були: Джаміле (співачка), Ібрагім аль-Маусім (композитор і співак), Зер”яб (співак) та інші.

Список використаної літератури: 1. УРЕ. т.1/ За ред. М.П.Бажана та ін. - К.: Вид-во АН УРСР, 1959. -с.274. 2. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч.посібник. - К.: Либідь, 2000.- 520 с. 3. Панова В.Ф., Вахтин Ю.Б. Жизнь Мухаммеда. - М.: Политиздат, 1990. - 495 с. БОЛЬШАЯ ДЕТСКАЯ ЭЛЕКТРОННАЯ ЭНЦИКЛОПЕДИЯ. ТОМ 10. Искусство