Презентація на тему:
"Різдво. Історія свята"

Різдво Христове Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Римо-Католицька Церква, більшість протестантських церков, а також більшість православних, включаючи Константинопольську, Антіохійську, Александрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську й Грецьку церкви, святкують Різдво в ніч з 24 на 25 грудня. Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська православні церкви, усі Українські православні церкви, а також Українська греко-католицька церква святкують Різдво в ніч на 25 грудня за старим Юліанським календарем, що в ХХІ столітті відповідає ночі з 6 січня на 7 січня за сучасним Григоріанським календарем. Вірменська апостольська церква святкує Різдво 6 січня, в один день із Хрещенням Господнім. 7 січня є офіційним державним святом в Україні, Росії та Білорусі

Встановлення свята Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого свята Христового Різдва. Ймовірно це було пов'язано із впливом юдаїзму — за юдейським віровченням народження людини — «початок скорбей і хвороб». Лише після того, як у християнські громади ввійшли греки (і інші елліністичні народи) під впливом їх звичаїв було почате святкування й Різдва Христового. Формальне ж рішення про святкування Різдва Христового 25 грудня було прийнято на Ефеському (Третьому Всесвітньому) церковному соборі в 431 році.

Святкування Різдва в Україні Другий день Різдва називався колись Пологом Богородиці, у лемків Вимітним днем, бо того дня ходили по хатах чоловіки (мабуть, парубки) і замітали за тамтешню дівчину, за що діставали від господарів «почесне». З початком Різдва вже можна було вживати не пісну їжу. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м´ясних страв. За правило приходити один до одного в гості, щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів, особливо це стосувалося жіночої статі. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», примикали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати. Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, «міхоношу», «козу», «пастуха з пугою» тощо. «Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом´яні роги, хвіст і дзвіночок на шию; в інших регіонах були свої відмінності, зокрема ватага супроводжували «циган», «лікар», «єврей», «смерть з косою» тощо. Проте обов´язковим атрибутом мала бути рухома зірка, яку постійно носив ватаг («Береза»). Заходячи на подвір´я, колядники просили дозволу, і коли господар зголошувався, починали виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти, зичили їм щастя і здоров´я, а в господарстві, щоб були статки і щедрий приплід. Натомість, якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це начебто мало допомогти «оживити дзвінкий голос».

Свят Вечір Ми, українці, святкуємо його 6 січня напередодні Різдва. А за старим стилем вечір 24 грудня напередодні Різдва. З ним було пов´язано багато звичаїв і обрядів. Цілий день напередодні Різдва українці готували вечерю і нічого не їли до вечора, поки не з´являлася перша зоря на небі (бо саме в цей час народився Ісус Христос). Підготовка до святкової вечері носила урочистий характер і розгорталася як справжній ритуал. За уявленнями, всі предмети, які мали відношення до обрядового столу, набували чудодійної сили. У деяких регіонах прикрашали ялинки: горішками, цукерками, спеченими півниками та пташками. На стіл та під стіл розсипали сіно і ставили в чотирьох кутах часник, а на те сіно, що на підлозі, розкидали горіхи, мак та пшеницю, щоб наступний рік був врожайним. Уся родина чекала з великим нетерпінням зірки на небі. Якщо ніч зоряна – то наступний рік буде дуже врожайним. До свят-вечіра готували чітко визначену кількість страв (7, 9 чи 12), використовуючи майже всі наявні у господарстві продукти, за винятком скоромних (тобто без яєць, сметани, молока і масла) і звичайно ж, без м´яса. Це дуже давня традиція, яка передається з покоління в покоління і з часом страви, які ми бачимо на столі змінюються, стають більш сучасними та вдосконалими. Але є певна їжа, яка повинна бути на столі під час Святвечора. Кутя – основна страва Різдва. Варена пшениця з медом і маком до якої додаються родзинки та волоські горіхи. Це символ достатку і плодовитості ідеї спасіння, яку приніс Ісус своїм народженням у Віфлеємі. Оселедець. Риба: смажена, запечена. Вареники начинені: квашеною капустою або квасолею. Варена біла квасоля, заправлена цибулькою. Голубці з картоплею. Грибова поливка. Борщ. Вушка – ця страва подається до борщу і начинена грибами. Узвар – це напиток з варених сухофруктів (яблук, слив та грушок). Пампушки. Маківник. Сама трапеза проходила з додержанням певних правил і нагадувала розгорнуте обрядове дійство. Обов´язково запалювали воскову свічу. Господар курив ладаном у хаті й читав молитву, щоб відвернути злі сили. Захисну функцію виконували також звичаї закликання морозу, обряди, якими застерігалися від бурі, хижих звірів, відьом, чарівників та ін. Існувало й повір´я, що той, хто спить у ніч перед Різдвом, проспить царство небесне.

Свята Вечеря

Вертеп Одна з найкращих прикрас Різдва – це ВЕРТЕП. Це театр, у якому тимчасово акторами стають всі охочі. Це дійство, яке відображає народження Христа. Вертепні сценки, які хоча й міняються з часом, у своїй суті передають містерію Різдва. Міняються літературні та сценічні форми, однак не міняється основна вістка, про яку розповідають Ангели, Пастухи, Царі. Темою вертепних сценок є біблійні сюжети, які деколи перегукуються з сучасністю (соціальні та політичні проблеми України). Вертеп колись був ляльковим, з яким ходили наші предки по хатах найзаможніших господарів, – це велика, до чотирьох метрів висотою і до трьох метрів шириною дерев´яна коробка, зроблена з тонких дощок та картону. Сама назва «вертеп» є символічною, адже на церковно - слов´янській мові це слово означає земляну печеру, в якій народився Ісус Христос. Коробка була поділена на два поверхи. Горішній поверх представляв Віфлеєм. Тут відбувалися тільки духовні події, пов´язані з Різдвом, сцени з ангелами, магами, пастухами. Внизу в центрі стояв трон Ірода, а збоку висів дзвінок, у який дзвонив паламар. Підлога була встелена хутром, щоб не було видно щілин, які розходилися на всі боки і по яких виконавець водив ляльки. Він стояв за задньою стіною коробки і говорив за ляльок різними голосами, відповідно до ролей дійових осіб. Інколи під час вистави за сценою співав молитви й духовні канти хор, або ж скрипаль грав на скрипці, під яку співали й танцювали ляльки. Немає достатньо даних, щоби визначити час, коли вертеп уперше з´явився на території України. Вчені припускають, що перші вертепні дійства походять з XVII із Західної України.

Колядки Колядки — величальні обрядові пісні зимового циклу, які походять з глибокої давнини, давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів із виконанням величально - поздоровних пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок). Колядки приурочені до найголовнішого свята — зимового сонцевороту, перемоги світла і життя над зимовим мороком і змертвінням у природі, пов´язані з давнім арійським культом Сонця. Предки українців відзначали три фази Сонця — весняне рівнодення, літнє і зимове сонцестояння. Коляди і весь обряд колядування у християнський час значною мірою перенесені на християнське Різдвяні свята. З´явилися колядки, в яких архаїчні мотиви й образи перепліталися з біблійними (народження, життя, муки, смерть і воскресіння Христа). Окреме місце посідають церковні коляди авторського, книжного походження («Тиха ніч, свята ніч»; «Нова радість стала»; та інші). Колядки з´явилися ще у язичницькі часи і пов´язані з днем зимового сонцестояння, яке називали святом Коляди, або Коротуна. Його святкували 25 грудня. Вважалося, що в цей день Сонце з´їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда в Дніпровських водах народжувала нове сонце — маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого. Вони проганяли Коротуна, який намагався з´їсти нове Сонце, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою. Ця традиція збереглася й до сьогодні. А тільки на небі сходила зоря, група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходила на подвір´я кожної хати, заходили в двір, будили господаря і славила господарів, бажала їм здоров´я, щастя, щедрого врожаю, достатку, співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі за що отримувала певну винагороду. В основі цих обходів лежала магічна ідея "першого дня", згідно з якою побажання, висловлені на новорічні святки, мали стати реальністю. Звичай Колядування, як і щедрування, відігравав важливу роль у розвитку народної музично-пісенної творчості. Новорічні наспіви виконувалися колективами (співочими ватагами, гуртами) різного складу: парубочими, дівочими, дитячими, старшого віку. Це визначало певні особливості їхньої мелодики, ритму й навіть змісту. Дитяче Колядування мало спрощену форму — в основному це прохання винагороди.

КОЛЯД, КОЛЯД, КОЛЯДНИЦЯ Коляд, коляд, колядниця, Добра з медом паляниця, А без меду не така, Дайте, дядьку, п'ятака. Одчиняйте скриньку Та давайте сливку. Одчиняйте сундучок Та давайте п'ятачок Коляд, коляд, колядниця, Добра з медом паляниця, А без меду не така, Дайте, тітко, пирога. Як не дасте пирога, Візьму бика за рога, Поведу на торжок, Куплю собі пиріжок.

Як українці уявляють собі Різдво

Кінець 5