Презентація на тему:
Структура релігійної сфери та функції релігії

Структура релігійної сфери та функції релігії Лекція 3

Територіальна організація релігійної сфери Це явище просторового поєднання елементів релігійного життя і діяльності населення на будь-якому масштабному рівні у відповідності до впливу місцевих умов і факторів яке супроводжуються складними історичними процесами територіальних системоутворень. Іншими словами, під ТОРС розуміється просторове розміщення різних релігійних форм і видів релігійної діяльності людини у відповідності до умов розвитку регіону)

Територіальна організація релігійної сфери – це просторове поєднання релігійних елементів, а саме релігійних об'єднань та їх сукупностей, які формуються на основі територіальних утворень систем розселення населення, взаємозв'язки, які виникають між цими елементами та діяльності населення, що виникають на різних ієрархічних рівнях організації суспільства.

Функціонально-компонентна структура – це просторове поєднання різних складових частин релігійного життя і діяльності населення певної країни, включаючи конфесії та набір різного роду допоміжних та обслуговуючих компонентів, що впливають на процеси соціально-економічного і культурно-духовного розвитку території. Головна функція існування релігійних структур – надання духовних послуг.

Функціонально-територіальна структура – це набір компонентів релігійної сфери та їх концентрація на певний території відповідно до факторів, що зумовлюють вибір місця локалізації будь-якого релігійно-географічного об‘єкта, включаючи як точкові, так і просторові створення. Основними елементами функціонально-територіальної структури є точкові (релігійно-географічний пункт і релігійно-географічний центр) та ареальні (релігійно-географічний район).

Релігійно-географічний пункт – це поєднання будь-яких компонентів релігійного життя і діяльності в певному населеному пункті, які стаціонарно здійснюють хоча б один вид культової практики і надають духовні послуги населенню на порівняно малих територіях. Важливою характеристикою релігійно-географічного пункту є зона його впливу, тобто територія, яку фактично поширюється вплив однієї культової споруди. У більшості випадків релігійно-географічні пункти мають незначний радіус впливу. Ця величина дає змогу оцінити, на яку відстань поширюються релігійні послуги, що надають стаціонарні об'єкти релігійної сфери.

Релігійно-географічний центр – це таке поєднання елементів релігійного життя і діяльності в населеному пункті, яке включає в себе обов‘язково три і більше головних та інші компоненти РС, в тому числі хоча б один управлінський – кущового типу.

Релігійно-географічний район – це територія, що характеризується інтенсивним проявом релігійного життя й активності населення, спільністю релігійно-географічного положення, на якій проявляються стійкі ознаки релігійної діяльності. Виділяють релігійно-географічні райони двох видів: моноконфесійні (коли спостерігається чітке домінуюче переважання певної конфесії на даній території) і поліконфесійні (зустрічаються кілька конфесій без вагомої переваги в кількості громад і самих віруючих).

Функціонально-управлінська структура – це сукупність керівних релігійних органів та інституцій діяльності населення на певній території відповідно до вимог церковних правил та ієрархічної субординації конфесійних структур з урахуванням адміністративних особливостей території. За масштабом вона має такі рівні організації: 1) місцевий; 2) кущовий; 3) регіональний; 4) всесвітній.

Функціонально-соціальна структура – це сукупність показників, що характеризують існування різних соціальних і громадських груп населення певної території відповідно до їх релігійних вірувань і суспільних характеристик (рівня освіти, соціального статусу і походження, рівня матеріального достатку, національно-етнічного складу, релігійної (конфесійної), статево-вікової структур тощо) [Патійчук]. Вона передбачає поділ усіх людей на будь-якій території за релігійними ознаками, враховуючи вікові, статеві, культурно-освітні особливості населення, рівень його матеріального достатку тощо, на такі категорії: 1) атеїсти; 2) невіруючі; 3) співчуваючі; 4) віруючі; 5) глибоко віруючі; 6) релігійні фанати.

Соціальні функції релігії Функції релігії можуть бути основними та специфічними, мати позитивний чи негативний характер. Деякі з дослідників вважають, що функції що виконує релігія зводяться до соціальних, деякі - їх називають суспільними.

Виділяють основні функції компенсаторну (компенсаційну, компенсаторно-доповнювальну), світоглядну, комунікативну (горизонтальну та вертикальну), регулятивну, рефлексивну (рефлекторну), інтегративно-дезінтегративну, аксіологічну, терапевтичну функції релігії

Серед специфічних або факультативних функцій можна назвати етноформуючу, етноідентифікаційну, етноконсолідуючу, етнозбірігаючу, культуроформуючу, культурозберігаючу, політико-ідеологічну менталітетоформуючу ??? індикативну??? тощо.

Суть ітегративної функції полягає в огранізуючих можливостях і здатності релігії через релігійні інститути, спільноти, організації забезпечувати в’язок, певну злагоду, солідарність, згуртованість одновірців, соціальних, етнічних та конфесійних груп. Але інтегративна функція проявляється як правило у внутріконфесійних відносинах, тоді як у міжконфесійних відносинах дуже часто на релігіному грунті виникає чимало конфліктів, в результаті чого в поліконфесійному суспільстві релігія призводить до розколів, ворожнеч та війн, в чому проявляється її дезінтегруюча функція.

Комунікативна роль релігії полягає у забезпеченні зв’язку віруючих з Богом (вертикальний зв’язок), спілкування віруючих між собою як у межах певної релігійної спільноти так і поза нею (горизонтальний зв’язок).

Здатність релігії через систему норм, правил, установок, канонів бути регулятором відносин, поведінки, вчинків, дій віруючих релігійних спільнот і навіть суспільства в цілому заклечається в регулятивній функції релігії.

Світоглядна функція релігії проявляється у тому, що релігія як цілісна система світосприйняття дає осмислення навколишнього світу, людини, формує картину світу, шкалу пріоритетів та цінностей, дає знання про історію людства, розкриває сенс буття людини, наповнює певним смислом вчинки.

Не менш важливою для людини є компенсаторна (компенсаційна) функція, яка спрямована на підтримку психологічної рівноваги особи, яка переживає труднощі. Тобто, дана функція дозволяє в психологічному, моральному, духовному сенсі компенсувати стресові ситуації, що можуть бути пов’язані з складними умовами життя, глибокими переживаннями, хворобою, неминучою смертю , тобто компенсує негативні почуття, які виникають через залежність людини від об’єктивних обставин. В руслі цього реалізуються терапевтична, «утішна», «лікувальна» функції релігії, які дозволяють полегшувати психологічний стан, пов’язаний з негативними емоціями, стресами, «лікує» душу, сприяють збереженню внутрішнього спокою.

Похідними від інтегративної та комунікаційної функцій релігії є етноформуюча, етноідентифікаційна, етноконсолідуюча, етнозбірігаюча функції, оскільки полягають в тому, що деякі релігії стають каталізаторами формування етносів. (Наприклад: індуїсти-індуси, сикхісти-сикхи тощо.) Культуроформуюча або культурозберігаюча функція дозволяє в межах релігійних віровчень, спільнот формуються єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, культури, завдяки чому релігія виступає як потужний засіб упорядкування й збереження традицій та звичаїв певних національностей етносів, народів.

Висновки Отже, неоднозначність впливу викликають функції релігії, які вона здійснює. З одного боку релігія може об’єднувати людей в певні спільноти на різних ієрархічних рівнях (етнічні та соціальні групи, держава і т.д.), бути консолідуючим чинником нації, прищеплювати морально-етичні цінності, які були сформовані людством у процесі свого історичного розвитку, а з іншого – релігія є своєрідним «яблуком роздору» - на фоні соціального розшарування населення України, спалахів міжетнічних конфліктів, що були зумовлені, зокрема, активізацією міграційних процесів після розпаду СРСР та збільшенням етногруп, двомовності (білінгвізму) та полікультурності українського соціуму. В Україні спостерігається розкол православ’я та наявність латентних міжетнічних та міжконфесійних конфліктів, в основі яких лежать майнові питання. Це відбувається на різних ієрархічних рівнях – від державного до локального. Така неоднозначність обумовлюється своєрідністю та складністю релігійного життя. Подібна картина спостерігається і в деяких країнах світу (слід згадати воєнні дії між Ізраїлем та Палестиною, в основі яких покладено певною мірою і релігійний чинник).