Презентація на тему:
«Розвиток адаптаційних можливостей школярів, необхідних для ефективної взаємодії з навколишнім соціумом»

«Розвиток адаптаційних можливостей школярів, необхідних для ефективної взаємодії з навколишнім соціумом»

Адаптація (від. лат. аdapto - пристосовую) - це пристосування органів чуття та цілого організму до нових, змінених умов існування. Адаптація в соціумі - це засвоєння особистістю соціального досвіду суспільства загалом і досвіду того конкретного середовища, до якого людина належить. Психічна адаптація - це процес взаємодії особистості із середовищем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значущих ланцюгів. Шкільна адаптація - термін став використовуватись для опису різних проблем і труднощів, що виникають у школі. Із цим поняттям пов'язують відхилення в навчальній діяльності - ускладнення в навчанні, конфлікти з однокласниками, неадекватну поведінку. Цілком природно, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптованості повинне бути спрямоване на усунення причин, що її викликають. Психічна адаптація - це процес взаємодії особистості із середовищем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб. Процес взаємодії особистості та середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних потреб. До них належать: потреба в безпеці; фізіологічні потреби (в їжі, сні, відпочинку тощо); потреба у прийнятті та любові; у визнанні та повазі; у самоствердженні, самовираженні й розвитку. Дезадаптованість - не процес, а стан, що виникає від незадоволення основних потреб у результаті використання неадекватних способів поведінки. Вправа “Мозговий штурм”

В останні роки явище дезадаптації у дітей і підлітків стало предметом багато чисельних медичних, психофізіологічних і психологічних досліджень. Дослідження в масових школах виявили ознаки дезадаптації без виражених невротичних порушень у 22,5% учнів школи. Відомо, що особливо чутливими у відношенні до розвитку стану дезадаптації школярів є критичні періоди зміни умов виховання і навчання. За цих умов у нашому суспільстві дуже гостро постає проблема соціальної адаптації та збереження психічного здоров’я особистості. Система виховання та освіти вимагає суттєвих змін методики, цінностей та змісту підготовки нової генерації до життя. Тому проблема соціальної адаптації дітей є актуальна і потребує уваги зі сторони психологів, учителів і батьків. Актуалізація

Вправа “Модель підліткового віку” Отже, коротка характеристика підліткового віку має такий вигляд: 1. Підлітковим ми називаємо вік з 10 до 15-ти років з нормативною кризою у 13 років (яка може зміщуватися за часом). Він характеризується спадом успішності, зниженням працездатності, дисгармонійністю у внутрішній будові особистості, відмиранням насамперед усталеної системи інтересів, негативним, протестуючим характером поведінки. 2. Однією з головних тенденцій підліткового віку є переорієнтація спілкування з дорослих на однолітків. 3. Провідною діяльністю для даного періоду є інтимно-особистісне спілкування, яке будується на основі морально-етичних норм. 4. Характерним новоутворенням є «почуття дорослості», розвиток самосвідомості й самооцінки, інтересу до себе, як до особистості, критичне ставлення до оточуючих, уміння підкоряти свої інтереси нормам колективного життя, здатність до ідентифікації. 5. Діяльність (навчальна, організаційна, трудова, пізнавальна тощо) спрямована на систему відносин у різних ситуаціях.

Педагог має орієнтуватись на таке: Фізіологічні особливості дитини, початок пубертатного періоду, розвиток когнітивної сфери учнів, уяви, процеси запам'ятовування, які протікають гірше на тлі психофізіологічного розгальмування для адекватного відображення зовнішньої реальності й саморегуляції емоційного стану та поведінки. Розуміння й осмислення змісту педагогами, класними керівниками ідеї адаптаційного періоду. Індивідуальний підхід до учня, його можливостей, щоб не послабити нервову систему, не занизити самооцінку та мотивацію до засвоєння знань. Розвиток і реалізація здібностей учнів. Формування цінностей та ідеалів. Створення програми адаптаційного періоду. Проведення батьківських зборів для виявлення очікування батьків у зв'язку з навчанням їхньої дитини у школі, ознайомлення з матеріалами адаптаційного періоду.

Схема взаємозв’язку соціальної адаптації з шкільною

Що призводить до дезадаптації? рівень готовності дитини до школи (фізичної, соціальної, психологічної); стан здоров’я; психологічні особливості (слабкий тип нервової системи, підвищена сензитивність, надмірна збудженіть); особливості розвитку (несформованість емоційно-вольовї сфери, слабка саморегуляція поведінки); неправильне виховання в сім’ї (егоцентричний тип виховання, несприйняття дитини, гіперсоціальне виховання, тривожно-підозріле); стиль спілкування вчителя з учнями (авторитарний, демократичний, ліберальний, скандальний, непослідовний тощо).

Схема проявів і форми шкільної дезадаптації

Не менш важливим є вплив стилю педагогічного спілкування на психологічну адаптацію дитини. Зверніть увагу на класифікацію стилів спілкування вчителя з учнями, що не сприяють адаптації до школи. Її пропонує болгарський вчений Н.Шипковенський: - авторитарно-демократичний (учитель “Диктує” вимоги, не стимулює ініціативу і самостійність вихованців); - зневажливе ставлення до дітей (учням дають грубі, образливі характеристики, вселяється безнадія); - скандальний (характеризується тим, що вчитель нестриманий, підвищує голос до крику; голосно робить зауваження. Рідко хвалить дітей. акцентує увагу на вадах); - непослідовний (характеризується тим, що у вчителя ставлення до дітей неоднакове: має “Мазунчиків” і учнів, яких не любить). * Усі названі стилі спілкування негативно впливають на емоційний стан дітей. І передусім тоді, коли учні переживають деякі труднощі в навчанні.

Підсумок Неправильна поведінка педагога, об’єктивні труднощі адаптації до школи призводять до виникнення шкільного стресу, а деякі і до неврозу, страхів. Як зазначає Р.В. Овчарова, “шкільний стрес” – це таке порушення психічного стану, яке призводить до різного погіршення стану здоров’я і не дає можливості учню успішно справлятися з навчальним навантаженням, нормально спілкуватися. Слід зазначити, що соціальна позиція школяра, яка накладає на нього почуття відповідальності, обов’язку, може спровокувати появу страху “бути не тим”. Дитина боїться не встигнути, запізнитися. Зробити не так, не те, бути засудженою і показаною. Джерело страху невідповідності – у несформованому у дитини вмінні оцінювати свої вчинки з точки зору моралі, яке лежить в основі почуття відповідальності. що формується. Адже молодший шкільний вік – це найбільш сприятливий період для його формування. Тому, якщо воно активно формується, то ймовірність виникнення страху невідповідності в цьому віці знижується.

Значна роль у формуванні самостійності належить сім’ї. Адже відсутність зовнішніх норм, обмежень є причиною виникнення дезадаптації до школи, яка проявляється у нездатності керувати своєю поведінкою. Діти відчувають труднощі адаптації в шкільному колективі і страх перед учителем. В основі цього страху лежить страх зробити помилку і бути осміяними. Як зазначає Р.В. Овчарова, іноді страх перед школою викликаний відсутністю навичок спілкування, конфліктами з ровесниками, страхом проявів фізичної агресії з їх боку. Особливо це характерне для емоційно чутливих, соціокультурно і педагогічно занедбаних дітей. У них часто виникає соціальна дезадаптація, яка вказує на відгородженість, ізольованість у шкільному колективі. Тому завдання учителя буде надання допомогти дитині в успішній адаптації в колективі ровесників. І тому, на адаптацію вихованців до школи і шкільних вимог, на їх емоційний стан, бажання вчитися впливає характер спілкування учителя з молодшими школярами. Особлива увага приділяється тим стилям, які не сприяють адаптації до школи, які впливають на емоційний стан дітей. І передусім тоді, коли учені переживають деякі труднощі в навчанні.

ПАМ'ЯТКА КЛАСНОМУ КЕРІВНИКУ Працюйте над формуванням колективу через різноманітні доручення, змінюючи групи. Розвивайте почуття колективізму через спільну турботу про престиж класу (зовнішній вигляд, успіхи в навчанні, максимальна участь у святах, естафетах, конкурсах). Пріоритет віддавайте індивідуальній роботі (спостереження, бесіди, анкетування, доручення). Уникайте «гострих» кутів, проявляйте стриманість, терплячість. Пам'ятайте: діти потребують ласки, ніжності, співучасті, турботи. Вчасно й мудро підтримуйте дитячу активність. Не забувайте: формування класного, батьківського колективу не менш важливе, ніж дитячого. Ретельно готуйтесь до батьківських зборів, проводьте сімейні вечори, активно залучайте батьків і вчителів-предметників до життя класу.

ПАМ'ЯТКА БАТЬКАМ У ваших дітей проблеми- переломний період, тому будьте особливо спостережливі, уважні та терплячі. Забезпечте своїм дітям удале поєднання відпочинку, фізичної праці та роботи над уроками. Програми включають більше теоретичного матеріалу, тому слід привчити дітей міцно завчати окремі правила з математики, української мови, природознавства. Уважно стежте за рівнем виразного читання ваших дітей. Нехай удома вони виразно читають усі тексти, що задані з різних предметів. Заведіть дітей у бібліотеку, читальний зал не силою, але привчайте до повсякденного читання художньої літератури, просіть їх переказати прочитане. Стежте за порадами вчителів, записаними у щоденниках і робочих зошитах. Дбайте про те, щоб дитина була охайною в усьому, включаючи бережне ставлення до підручників. Ніколи не поспішайте з висновками ані про дитину, ані про вчителя - прийдіть до школи, поспілкуйтеся з учителем. Намагайтесь придбати для сімейної бібліотеки різноманітні словники та додаткову літературу. Пам'ятайте, клас, де навчається ваша дитина, - ціле трьох колективів: дітей, батьків, учителів. Чим дружніші, цілеспрямованіші будуть ці колективи, тим у кращій атмосфері буде формуватись ваша дитина. Це залежить від кожного й від вас теж. Не забувайте: дитину не можна карати за невміння, а терпляче вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати. Керуйтесь у спілкуванні з дитиною правилом: найдієвіший засіб виховання - особистий приклад. Дбайте про всебічний розвиток своєї дитини. Умійте ставити себе на місце дитини. Пам'ятайте: праця, зокрема навчальна, не завдає шкоди вихованню дитини, а бездіяльність - її перший ворог.

ПАМ'ЯТКА ВЧИТЕЛЯМ Відвідайте уроки в початковій школі. Придивіться до своїх майбутніх учнів. Познайомтеся з методикою викладання в початкових класах. Опрацюйте спеціальну психолого-педагогічну літературу. Пам'ятайте: легше з першого уроку викликати до себе довіру, любов дитини, ніж потім подолати недовіру. Не змінюйте різко методи роботи, використовуйте ігровий матеріал, інструктажі, пам'ятки, алгоритми, картки-опори, зразки виконання. Протягом уроку та додому давайте конкретні доступні завдання й домагайтесь їх чіткого виконання. Щоденно перевіряйте письмові роботи учнів, домагайтеся систематичної роботи над помилками. Ретельно обміркуйте заходи та прийоми розвитку мислення, усного та писемного мовлення учнів. Розробіть відповідний роздавальний матеріал. Забезпечуйте систематичне повторення. Уникайте перевантаження дітей. Відвідуйте уроки колег.

Життя на десять відсотків складається з того, що ви в ньому робите, а на дев'яносто – з того, як ви його сприймаєте. Сомерсет Моем