Презентація на тему:
ПОНЯТТЯ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА

ПОНЯТТЯ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА Частина 2

План лекції Функції права Об’єктивне та суб’єктивне право Джерела та форми права Поняття, види і ознаки нормативних актів. Правові акти: поняття та види Законодавчий процес: поняття, структура Систематизація правових актів: поняття, завдання, види і особливості Правозастосування Тлумачення норм права

Функції права — це головні напрямки впливу права на свідомість та поведінку людей, які характеризують його роль та значення в житті суспільства. ФУНКЦІЇ ПРАВА ЗАГАЛЬНО-СОЦІАЛЬНІ СПЕЦІАЛЬНО-ЮРИДИЧНІ Культурно-історична Стабілізаційна Виховна Інформаційно-орієнтовна Соціального контролю Регулятивна Охоронна

ПОНЯТТЯ «ПРАВО» ВЖИВАЄТЬСЯ У ДВОХ ОСНОВНИХ ЗНАЧЕННЯХ — ОБ’ЄКТИВНОМУ І СУБ’ЄКТИВНОМУ Об’єктивне право — це система діючих норм права, втілених у різних джерелах права і не залежних від індивіда Суб’єктивне право — це визначена об’єктивним правом міра можливої поведінки індивіда

У СТРУКТУРІ СУБ’ЄКТИВНОГО ПРАВА ЗВИЧАЙНО ВИДІЛЯЮТЬ ТРИ ЕЛЕМЕНТА: 1) право дії припускає, що індивід має право самостійно визначити позитивну лінію своєї поведінки. Наприклад, громадянин України має право придбати у власність ділянку землі; 2) право вимоги означає, що індивід може вимагати певної позитивної поведінки від іншої особи. Наприклад, власник земельної ділянки має право вимагати від орендаря орендну плату; 3) право позову означає, що індивід має право звернутися за допомогою до держави, якщо порушене його суб’єктивне право або він не може реалізувати його без державного втручання. Наприклад, у випадку земельного спору індивід має право звернутися до суду.

Поняття „джерело права” використовується в юридичній науці у трьох значеннях: 1) матеріальне джерело права – це система об’єктивних потреб суспільного розвитку, зокрема, суспільні відносини і інтереси, що потребують юридичного оформлення;

2) ідеальне джерело права – це віддзеркалення матеріального джерела права в правосвідомості законодавця та інших суб’єктів правотворчості, усвідомлення ними об’єктивних потреб суспільного розвитку. Нормотворча діяльність уповноважених органів держави виступає в якості механізму перетворення ідеального джерела права на формально-юридичне джерело;

3) формально-юридичне джерело права – це юридично оформлений результат ідеологічного усвідомлення об’єктивних потреб суспільного розвитку. Формально-юридичні джерела права інакше називають формами права.

Форма права – вираження права ззовні; засіб вираження і закріплення норм права, що виходить від держави 1) правовий звичай — стихійно сформоване стійке правило поведінки, санкціоноване державою. 2) юридичний прецедент — рішення державного органу у конкретній справі, якому надана нормативна сила і яке постає зразком для вирішення аналогічних справ. 3) нормативно-правовий акт – письмовий документ, який схвалено у встановленому порядку компетентним органом держави і містить правові норми загального характеру 4) нормативний договір – це угода між двома і більше суб’єктами права, яка містить обов’язкові для них приписи

Міжнародно-правовий акт: — спільний акт-документ двох або кількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними. З санкції держави такий акт поширюється на її територію, стає частиною внутрішньо-національного законодавства. На внутрішньодержавне право впливають джерела міжнародного права: загальновизнані принципи міжнародного права, міжнародні договори (пакти, конвенції)

В ЯКОСТІ ДЖЕРЕЛ ПРАВА В ОКРЕМИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМАХ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ: 1) юридична доктрина - це науково оформлені концептуальні ідеї, направлені на вдосконалення права, що містяться в працях учених-юристів; 2) релігійний текст - це священна для віруючих книга або послання глави церкви (релігійної організації), що містить, разом з релігійними, правові норми.

В УКРАЇНІ ОСНОВНИМ ФОРМАЛЬНО-ЮРИДИЧНИМ ДЖЕРЕЛОМ ПРАВА ВИСТУПАЄ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ ЗАКОНИ ПІДЗАКОННІ АКТИ КОНСТИТУЦІЙНІ ЗВИЧАЙНІ (ПОТОЧНІ) УКАЗИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ; 2) ПОСТАНОВИ ТА РОЗПОРЯДЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ; 3) ІНСТРУКЦІЇ ТА НОРМАТИВНІ НАКАЗИ МІНІСТЕРСТВ І ВІДОМСТВ; 4) РІШЕННЯ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ І ЇХ ВИКОНАВЧИХ ОРГАНІВ; 5) РОЗПОРЯДЖЕННЯ ГЛАВ МІСЦЕВИХ ДЕРЖАВНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ; 6) НОРМАТИВНІ НАКАЗИ АДМІНІСТРАЦІЙ ПІДПРИЄМСТВ, УСТАНОВ І ОРГАНІЗАЦІЙ. ДЕКРЕТИ (ВІД ЛАТ. DECRETUM – УКАЗ, ПОСТАНОВА) – НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ АБО УРЯДУ, ЯКІ ДОРІВНЮЄТЬСЯ ЗА ЧИННІСТЮ ДО ЗАКОНУ ДЕКРЕТ МАЄ ЧИННІСТЬ ЗАКОНУ, АЛЕ ВИДАЄТЬСЯ УРЯДОМ, А НЕ ПРИЙМАЄТЬСЯ ПАРЛАМЕНТОМ. МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ

Законодавство – це система нормативно-правових актів, які регулюють найважливіші сфери суспільних відносин У вузькому розумінні У широкому розумінні У найширшому розумінні Це система законів України Це система законів та інших нормативних актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин Це система усіх чинних нормативно-правових актів держави Конституція України Закони України Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України Закони України та постанови ВРУ Укази Президента Україна Постанови і декрети Кабінету Міністрів України Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України Закони України і постанови ВРУ Укази і розпорядження Президента Україна Постанови, розпорядження та декрети Кабінету Міністрів України Накази і розпорядження міністерств і відомств Нормативні акти органів місцевого самоврядування та місцевих держадміністрацій Конституція АР Крим Рішення і постанови ВР АРК, рішення Ради міністрів АРК міжнародні договори, ратифіковані парламентом

Структурні відмінності системи права та системи законодавства Система права Система законодавства це об'єктивно зумовлена внутрішня організація і структура (будова) права, яка виражає єдність і узгодженість правових норм та об'єктивний поділ їх на галузі і інститути залежно від особливостей суспільних відносин це сукупність законів і підзаконних нормативних актів, які виражають зміст правових норм, принципів, декларацій і спрямовані на регулювання неоднорідної сукупності суспільних відносин Галузь права Галузь законодавства це порівняно автономна в системі права сукупність правових норм та інститутів, якими регулюються однорідні суспільні відносини це сукупність законів та Інших нормативних актів (їх частин і статей), які перебувають у взаємозв'язку та взаємозалежності, регулюють однорідні і порівняно самостійні групи суспільних відносин виражається у формі закону, основ законодавства, кодексу

Інститут права Правовий інститут це група взаємопов'язаних правових норм, що регулюють окремий вид сфери суспільних відносин це система взаємопов'язаних і взаємодоповняльних нормативних приписів, що регламентують певний вид сфери суспільних відносин зовнішньою формою прояву нормативного інституту є структурні підрозділи (розділи, глави) нормативного акта Норма права Нормативний припис це відображене в законах чи інших джерелах права загальнообов'язкове правило поведінки, що є взірцем можливої чи необхідної поведінки та охороняється від порушень заходами державного примусу це логічно завершене положення, що формулюється в тексті нормативного акта й містить обов'язкове рішення державної влади відображається у тексті нормативного акта у формі статті, пункту чи абзаца

ВЕРТИКАЛЬНА СТРУКТУРА ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Нормативно-правовий акт є основною формою права романо-германської правової сім’ї (до якої належить і Україна) і має ряд переваг серед інших джерел права: нормативний акт може бути оперативно виданий і змінений у будь-якій своїй частині, що дозволяє відносно швидко реагувати на соціальні процеси в суспільстві; нормативні акти, як правило, систематизовані, що дозволяє легко орієнтуватися в системі законодавства; нормативні акти дозволяють точно фіксувати зміст правових норм, що сприяє проведенню єдиної політики, не допускає довільного тлумачення.

Нормативно-правові акти поділяють на закони й підзаконні нормативно-правові акти Закон – нормативний акт вищої юридичної сили, що видається законодавчим органом і регулює найважливіші суспільні відносини в державі.

Основними ознаками закону є: Закон приймається лише законодавчим органом представницького характеру або населенням держави в порядку референдуму. Закон у межах своєї дії регулює найважливіші суспільні відносини. Закон має найвищу юридичну силу в системі нормативних актів країни.

Закон має загальний характер. Усі інші акти приймаються з метою конкретизації та деталізації законоположень. Закон встановлює загальнообов’язкові правила поведінки, має належну форму, породжує юридичні наслідки та гарантується державою. Закон є стабільним нормативним актом. У разі необхідності він доповнюється, змінюється чи скасовується у певному порядку.

Закон має відповідну структуру, тобто організацію змісту, доцільні розміщення нормативних приписів та правові атрибути. Закон є нормативним актом, що приймається в особливому порядку, який називається законодавчим процесом. Закон охороняється та гарантується державою, яка забезпечує необхідні умови для виконання законів і застосовує заходи примусового характеру до суб’єктів, які не виконують або порушують вимоги законів.

Конституційні вимоги до законів та інших нормативно-правових актів В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом; Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними;

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується; Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи; Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України

Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність; Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції; Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України

Законодавчий процес – врегульована нормами права діяльність законодавчого органу з прийняття, зміни або скасування законів. В Україні він складається з таких стадій: 1) законодавча ініціатива — внесення офіційної пропозиції про прийняття, зміну чи скасування закону до парламенту. Таке право має вузьке коло осіб: наприклад, в Україні ним користуються тільки народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України і Національний банк України; 2) розробка законопроекту. Вона може бути доручена парламентським комітетам, тимчасовій спеціальній комісії, міністерствам, колективам вчених-фахівців.

3) обговорення законопроекту. Прийнятий до розгляду законопроект поетапно обговорюється парламентаріями в структурних підрозділах і на пленарних засіданнях парламенту. При цьому до проекту вносяться доповнення та поправки; 4) прийняття закону (у результаті другого чи третього читання). Прийняття закону здійснюється голосуванням. За загальним правилом, закон має одержати схвалення простої більшості членів парламенту (тобто 50 відсотків + 1 голос). Деякі закони мають бути схвалені 2/3 голосів парламентаріїв (кваліфікована більшість);

5) підписання закону главою держави. На цю стадію приділяється строго визначений строк (в Україні - 15 днів). Як правило, глава держави має право повернути закон на повторний розгляд зі своїми мотивованими зауваженнями (відкладне вето). Якщо закон у незміненому вигляді повторно приймається кваліфікованою більшістю голосів, то Президент зобов’язаний підписати його і передати для оприлюднення до офіційних засобів масової інформації; 6) оприлюднення закону. Текст закону публікується в офіційних виданнях. Значення цієї стадії полягає в тому, що не оприлюднені та, таким чином, не доведені до відома людей закони не повинні застосовуватись; 7) набрання законом чинності. За загальним правилом закон набирає чинності у точно визначений строк після оприлюднення (в Україні - через 10 днів), якщо інше не зазначено самим законом.

Систематизація — це діяльність, спрямована на впорядкування та вдосконалення нормативно-правових актів, приведення їх у певну погоджену систему. ІСНУЮТЬ ТАКІ ОСНОВНІ ФОРМИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ: 1) інкорпорація — це об’єднання нормативно-правових актів без їх зміни в збірник за алфавітним, тематичним (предметним) або хронологічним критерієм. 2) кодифікація — створення нового логічно цілісного нормативно-правового акта (кодексу) на основі попередніх актів, з частковою чи повною зміною їхнього змісту, усуненням вад і суперечностей. 3) консолідація — прийняття укрупненого уніфікованого акта на основі об’єднання норм розрізнених актів. При цьому нові норми не створюються, всього лише усуваються повтори.

Однією із найважливіших форм реалізації права є застосування права. Правозастосування — це владна діяльність компетентних органів держави та посадових осіб з підготовки та прийняття індивідуальних рішень у юридичній справі на основі юридичних фактів та конкретних правових норм.

За допомогою правозастосовної діяльності здійснюється два завдання: організація виконання приписів правових норм; забезпечення реакції з боку державних органів за порушення приписів норм права.

Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) — це розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта, пов'язана зі встановленням їх точного значення (змісту).

Тлумачення норм складається з двох елементів: з'ясування - розкриття значення юридичних норм «для себе» роз'яснення - розкриття значення юридичних норм «для інших»

Мета діяльності, пов'язаної з тлумаченням норм права: правильне і однакове розуміння; правильне і однакове застосування. Офіційне тлумачення норм права є обов'язковим для тих актів, які з погляду компетентного органу мають потребу в додатковому роз'ясненні в зв'язку з ускладненнями, що виникли, або неправильною практикою їх застосування.

Необхідність тлумачення обумовлена такими причинами: 1. Неповним охопленням юридичними нормами фактичних умов життя (наприклад, відсутність статті стосовно такого різновиду хуліганства, як радіохуліганство, дає можливість у результаті тлумачення поширити на радіохуліганів дію ст. 206 КК України).

2. Невизначеним характером норми права, наявністю спеціальних, насамперед оціночних, понять і визначень, у яких нелегко розібратися юридичне непідготовленій людині без спеціального тлумачення (наприклад, слід роз'яснити, що означають такі поняття, як «тяжкі наслідки», «малозначущі діяння» та ін.).

3. Нечіткістю, схематизмом, помилковістю нормативних по ложень як результат у недогляду, недбалості правотворчих органів (наприклад, у зв'язку з недостатнім переліченням усіх ознак вини їх можна встановити лише через тлумачення).

4. Необхідність тлумачення норм права іноді випливає із змісту самого нормативного акта, коли в ньому зустрічаються вираження «і т.д.», «тощо», «інші» тощо. Встановити їх дійсне значення можна лише за допомогою тлумачення.

Тлумачення норм права не містить (і не повинно містити) самостійних норм права. Воно лише встановлює зміст і сферу дії акта, що тлумачиться, права і обов'язки суб'єктів права, вказує, як зміна умов, поява нових фактів впливають на застосування норми права, та ін.

Способи (методи) тлумачення — це сукупність прийомів аналізу правових норм, розкриття їх змісту (значення) з метою практичної реалізації. Розрізняють такі способи (методи) тлумачення: філологічне (граматичне, текстове, мовне) тлумачення — це з'ясування змісту норми права через граматичний аналіз її словесного формулювання з використанням законів філології; ; системне тлумачення — це з'ясування значення норми через встановлення її системних зв'язків з іншими нормами. історико-політичне тлумачення (в тому числі історико-поріяняльне) — це з'ясування значення норм права на підставі аналізу конкретних історичних умов їх прийняття; з'ясування цілей і завдань, закладених законодавцем.

Деякі вчені відрізняють ще логічне і спеціально-юридичне тлумачення Логічне тлумачення — це з'ясування змісту норми права через використання законів і правил формальної логіки; дозволяє розкрити зміст юридичних норм, який іноді не збігається з буквальним значенням через невдалий вибір законодавцем словесних форм. При логічному тлумаченні аналізуються не слова і вислови, а поняття, які вони відображають. Спеціально-юридичне тлумачення — це з'ясування значення норми, яке ґрунтується на досягненнях юридичних наук; такі досягнення можуть міститися в самому тексті закону — дефініції понять, а також у роз'ясненнях судових інстанцій і наукових коментарях.

За суб'єктами і юридичними наслідками розрізняють: Офіційне тлумачення роз'яснення змісту і мети правових норм, яке сформульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його компетенції і має юридичне обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються. Наприклад, правом офіційного тлумачення Конституції України наділений лише Конституційний Суд України. Його тлумачення є загальнообов'язковим, легальним (узаконеним). Офіційним тлумаченням займається вузьке специфічне коло учасників

Неофіційне тлумачення - роз'яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридичне обов'язковою силою. Наприклад, тлума чення статті закону професором права допомагає юридичній практиці і здатне вплинути на офіційне тлумачення. Однак воно не є загальнообов'язковим, не є легальним. Неофіційне тлумачення має силу громадської думки, індивідуального авторитету особи інтерпретатора, формує те інтелектуально вольове і морально юридичне середовище, з якого особи черпають свої уявлення про законність і справедливість юридичної справи. Неофіційне тлумачення властиве всьому суспільству