Презентація на тему:
Чи потрібно змінювати сучасну Конституцію України?

Чи потрібно змінювати Конституцію України? Руслан Тополевський (член всеукраїнського оргкомітету ГАУ, експерт ЦППД “СІМ”)

Українська Конституція хвора. Складається враження що невиліковно. Через деякий час після операції 2004 року стало зрозуміло, що трансплантовані норми не приживаються. Процес їх відторгнення супроводжується війною за повноваження між головою держави (президентом) і серцем (прем’єр-міністром).

Очевидно, що ситуація набула вкрай загрозливого характеру. Політики та державні посадовці нині ігнорують навіть ті норми Конституції, які вони колись виконували, не кажучи вже про вибірковість виконання законів. Боротьба політиків за владу, як самоціль, заради перетворення її на власність, потягла за собою все більше відчуження, апатію та відразу пересічного громадянина до діяльності вищих органів державної влади.

Держава втрачає керованість, а діяльність органів держави -- мінімальну підтримку громадян. Протистояння, породжене змінами до Конституції 2004 року не лише продовжує підривати довіру до органів державної влади, але й ставить під загрозу саме існування української держави.  

Конституція зразка 1996 року так і не запрацювала на повну силу – зокрема через відсутність низки передбачених нею законів. Конституція зразка 2004 року – не працюватиме через суперечності, закладені в її тексті, перш за все щодо розподілу повноважень вищих органів держави.

Однак вирішення питання розподілу повноважень між Президентом і Прем’єр-міністром за теперішніх умов видається радше фантастичним і навряд чи вирішить низку інших проблем, які встигли накопичитися за цей час. Чи можливе повернення до Конституції в редакції 1996 р.? Це було можливе на початку 2005 р., однак навряд чи в другій половині 2008 р. це стане виходом із ситуації.

 Політична криза 2007 року переросла в конституційну кризу. Політики вважають за доцільне змінювати Конституцію або приймати нову, вигідну для себе, замість того, щоб дотримуватися положень чинної Конституції як фундаментального закону держави. Така вибірковість підриває авторитет Конституції, робить її фіктивною. В цьому контексті закономірним є постання проектів конституції, які відображають точку зору тієї чи іншої політичної фігури чи політичної сили. Ані Верховна Рада, ані Президент, ані Кабінет міністрів, ані політичні сили не користуються достатньою підтримкою всього українського народу, для того, щоб легітимно прийняти зміни до Конституції чи нову редакцію Конституції без врахування думки цього народу. Разом із тим, залучення народу лише для схвалення проекту конституції прийнятого Верховною Радою або запропонованого Президентом чи політичними силами є відверто недостатнім.

     Одним з варіантів вирішення чинної конституційної кризи є відмова Верховної Ради, Президента та Кабінету міністрів від намагань прийняти зміни до конституції чи нову редакцію  конституції та скликання Конституційної асамблеї. До неї мають входити особи, обрані народом безпосередньо (не за партійними списками, а за особистими якостями) з метою вирішити чи потрібна країні нова конституція і якою вона має бути. Лише в цьому випадку авторитет та легітимність нової редакції Конституції буде виходити від народу, а нова Конституція стане суспільним договором, який встановить основні правила гри в державі.

Разом із тим, надмірний поспіх при прийнятті змін до Конституції чи нової редакції Конституції може призвести як до того, що прийнята конституція матиме системні хиби, так і до того, що громадяни не сприйматимуть її серйозно.  Прийняття змін до конституції (нової редакції Конституції) не має прив’язуватися до наступних виборів Президента чи Парламенту. Однак, навіть найдосконаліша конституція не буде ефективною, якщо органи влади її не дотримуватимуться

Процес прийняття нової редакції Конституції несе в собі також певні загрози. Зокрема, конституція виступає механізмом забезпечення певного рівня стабільності. Саме тому слід визначити ті положення Конституції, які вартувало б залишити в новій редакції Конституції.       Отже пропонований вихід – внесення змін до Конституції спеціально скликаною Конституційною Асамблеєю. Однак якого роду мають бути ці зміни? Яким чином вони мають здійснюватися? Це питання, які потребують зваженого та ретельного опрацювання.