Презентація на тему:
ЗАГАДКА ВАН ГОГА

ЗАГАДКА ВАН ГОГА

Геніальність і божевілля… Ця тема завжди розбурхувала уяву обивателів і хвилювала уми дослідників всього світу. Історія життя великого голландського художника Вінсента Ван Гога – яскравий тому приклад.

Фатальні колотнечі в його житті почалися з моменту народження - 30 березня 1853 року. Майбутній художник з'явився миру день в день з народженим за рік до нього старшим братом, прожив всього 6 тижнів.

Замінивши батькам загиблого первістка, Вінсент успадкував і його ім'я. З тих пір певна подвійність переслідувала художника всю його недовге життя. Він мріяв про родинне вогнище і дітей, але залишився самотнім. Хотів дарувати людям своє мистецтво, але у відповідь отримував лише глузування ...

Відомий митець був хворий на епілепсію і,на додаток,мав схильність до абсенту. До речі, можливо, саме через пристрасть до абсенту в картинах Ван Гога так багато жовтого кольору. Таке припущення зробив Пол Вульф з Каліфорнійського університету: при передозуванні підвищує працездатність туйон здатний змінювати сприйняття кольору - людина починає все бачити в жовтих тонах.

Ван Гог сам попросився до притулку для душевнохворих Як б то не було, пристрасть до абсенту не тільки пофарбувало картини Ван Гога в жовтий колір. Саме в період активного споживання смарагдово-зеленого напою у Ван Гога з'явилися «постійні запаморочення, непритомність і страшні кошмари», про що він писав родичам. Тоді ж оточуючих його людей стали вражати дивацтва в поведінці художника: то він був дуже мовчазний, похмурий і замкнутий, то неприборкано веселий. Такий Ван Гог на відомому портреті роботи Тулуз-Лотрека: з спустошеним келихом з-під абсенту, весь - увага і настороженість, весь - Натягнута струна.

Ще більш яскраво про прогресуючу хворобу Ван Гога каже паризький цикл із 23 його автопортретів, на яких він постає «єдиний у багатьох особах». Переїзд з Парижа в Арль - «до сонця і тепла» - мало що змінив: у художника зберігається тяга до абсенту, він багато курить, погано і нерегулярно харчується, виснажує себе роботою і майже не відпочиває .

Невисокий думки про творчість Ван Гога був і перший лікуючий лікар художника - практикант Фелікс Рей, який висловив припущення про «особливу формі епілепсії» у Ван Гога. Знаменитий «Портрет доктора Рея», подарований психіатра вдячним пацієнтом, викликав таке неприйняття у лікаря та його родичів, що порошився на горищі, а потім закривав дірку в курнику. Через 11 років, до невимовному здивування доктора, картина була у нього куплена за 150 франків. Дивно те, що з віком доктор Рей і насправді все більше і більше був схожий на свій портрет, який зараз знаходиться в Музеї образотворчих мистецтв у Москві.

Після доктора Рея знаменитого пацієнта спостерігали ще два ескулапа - доктор Пейроні (в притулку Сен-Поль), який навіть не був психіатром, і (після виписки з притулку) Поль Гаше - фахівець з серцево-судинних і нервових захворювань, свято що вірив, що недуга Ван Гога - наслідок тривалого перебування на сонці і отруєння скипидаром - розчинником масляних фарб. Весь час хвороби художник, по суті, залишався без допомоги. У притулку Сен-Поль для душевнохворих, де догляд здійснювали наглядачі і монахині, харчування було мізерним і поганим, а лікування полягало у дотриманні режиму і прийняття ванн двічі на тиждень. Та й який прийняв естафету лікування Ван Гога доктор Гаше виявився не в силах допомогти хворому художнику. Але оптимізм доктора викликав у нього надію. У той час лякають майстри напади припинилися.

Несподіваним був постріл, зроблений Ван Гогом в себе 27 липня 1890 року. Куля не зачепила серця. Як знати, якби після поранення художнику була надана необхідна допомога, а не звичайна перев'язка, воля до життя могла б взяти своє. Адже, як стверджував сам Ван Гог, «невдале самогубство - кращі ліки від самогубства ». На жаль, в ніч на 29 липня художник помер. Без скарг і стогонів, зі словами, звернених до брата Теодору: «Так буде краще для всіх». Після своєї смерті Ван Гог з лишком розрахувався за допомогу брата з його онуками - тільки одна, далеко не найкраща його картина «Заводи в Кліші» в 1957 році була оцінена в суму, в сім разів перевищила всі витрати Теодора на підтримку свого геніального брата протягом 10 років.

Автопортрет художника, зроблений незадовго до смерті.